Судові дебати та ухвалення рішення

Після дослідження всіх існуючих доказів суддя господарського суду (головуючий у судовому засіданні) з'ясовує в осіб, які беруть участь у справі, чи є у них додаткові докази у справі.

Змагальність сторін, публічність як необхідні умови господар­ського судового процесу є однією з основних конституційних засад судочинства. Саме з метою реалізації вказаних принципів в госпо­дарському процесі чинний ГПК України містить положення щодо проведення судових дебатів.

Дебати розглядаються як наданий учасникам процесу засіб впли­нути на внутрішнє суддівське переконання, як можливість послідов­но, красномовно і переконливо викласти свою позицію, а виступам сторін надається не тільки юридичне значення, а й також публіцис­тичне звучання, виховна роль і естетичні якості. За словами знаме­нитого дослідника судового красномовства А. Бобрищева-Пушкіна, «у результаті... судового турніру істина повинна так всебічно з'ясува­тися, як ніколи не досягти б цього одиничними зусиллями неупере- джених суддів».

Існує думка, що значення дебатів у судовому розгляді справ поля­гає в тому, що вони допомагають суду правильно й усебічно оціни­ти докази по справі та встановити дійсні правовідносини сторін; у тому, що саме дебати для позивача й відповідача є важливим засобом захисту належних їм прав. Суд отримує відомості від протилежних сторін та факти, установлені в судовому засіданні. При цьому кожна сторона намагається використати та подати їх у такому вигляді, який є необхідним саме для неї для підтвердження чи спростування позов­них вимог. Сторонами також може бути представлено суду свої думки стосовно норм закону, який, на їхню думку, має бути застосований щодо спірних правовідносин.

За правовою суттю судові дебати є частиною судового розгляду, в якій сторони та інші особи, що беруть участь у справі, виступають з промовами з метою переконати суд у тому, яке рішення він повинен постановити.

Варто погодитися, що правильно організовані судові дебати мо­жуть допомагати в систематизації та концентрації всіх досліджених доказів.

При дослідженні та перевірці доказів під час судового слідства перед судом постають у певній послідовності десятки (іноді сот­ні) доказів. Після завершення судового слідства у суду з'являється необхідність привести всі ці фактичні дані в певну цілісну систе­му, визначити справжнє місце і значення кожного доказу. У суддів завжди є потреба систематизувати отримані дані, осмислити 'їх, розібратися в тому, що виявилося безперечно встановленим, а що спростовано. У цій аналітичній праці велику допомогу суду нада­ють судові дебати, мета яких полягає у донесенні до суду правових позицій сторін, що остаточно сформувалися. За результатами всіх досліджених у судовому засіданні доказів, виступаючи з промова­ми, учасники судових дебатів піддають аналізу зібраний у справі доказовий матеріал, висловлюють суду свої міркування щодо пра­вильності та обґрунтованості.

У зв'язку з цим, аналізуючи поняття судової промови, не можна заперечити, що судовий виступ - це хоча й суттєва, проте лише ча­стина судових дебатів, і судові промови й судові дебати - далеко не одне й те саме. Судові дебати як самостійна частина судового розгля­ду передбачають дії суду щодо організації судових виступів, керів­ництво ними й контроль за їхнім здійсненням.

У цій частині судового розгляду на підставі обставин, які встанов­лені і перевірені в процесі розгляду справи по суті, особи, які беруть участь у справі, виступають з промовами, в яких підводять підсумки розгляду справи. У своїх виступах особи, які беруть участь у справі, дають оцінку доказам, які досліджувались у судовому засіданні, ро­блять висновки про встановлення або не встановлення обставин, які мають значення для справи, висловлюють свої думки щодо застосу­вання відповідного закону до встановлених правовідносин.

За клопотанням сторін і третіх осіб у судових дебатах можуть ви­ступати лише їхні представники.

Промова повинна бути аргументованою, логічною, послідовною, емоційною, зрозумілою.

У науково-практичному коментарі до ст. 193 ЦПК України визна­чено такі основні правила підготовки судової промови:

- необхідно знати предмет доведення. Судова промова - це не лише естетичний твір. Вона має важливе функціональне призначен­ня - переконати суд. Тому промовець повинен чітко знати, що він до­водить. Він повинен знати тезу, яку доводить;

- не слід доводити очевидне, тобто те, що не викликає сумніву ні в осіб, які беруть участь у справі, ні в суду. Беззаперечні факти дово­дити не потрібно, оскільки це дало б підстави думати, що промовець не впевнений у цьому факті. Якщо такий факт на користь сторони, то його потрібно обов'язково використати в промові;

- необхідно виокремити головне. Головними є юридичні факти, тобто дії та події, що впливають на матеріально-правову кваліфіка­цію спору. Другорядні докази повинні використовуватися у зв'язку із основними. Тоді вони підсилюють їх;

- слід уникати слабких аргументів, якщо є сильні. У промові по­трібно використовувати аргументи, які супротивнику буде складно спростувати. Використання слабких аргументів часто сприймається як невпевненість у сильних аргументах;

- необхідно підготувати підґрунтя для головного аргумента. Найважливіший аргумент повинен наводитися тоді, коли суддя готовий до його сприйняття. Потрібно створити достатні логічні та психологічні передумови для проголошення головної думки промовця;

- варто нагадувати про тезу. Таким чином досягається ефект поси­лення її важливості. Можна акцентувати увагу судді на доказуваній тезі на початку і наприкінці виступу;

- слід уникати суперечливих доводів. Логічність - одна із найваж­ливіших вимог до судової промови, яка досягається логічною побу­довою промови, чіткою послідовністю викладу фактів та думок, пра­вильними вихідними даними для висновків. Суперечливість ваших доводів може використати протилежна сторона: спростує один довід, а поставить під сумнів усі;

- не варто пояснювати те, що сам не розумієш.

- слід використовувати прості речення. Словесні звороти повин­ні бути зручними для сприйняття. Проте промова не повинна бути «безбарвною»;

- доцільно підсумовувати найважливіше. Промову доцільно за­кінчувати висновками про те, які докази підтверджують аргументи промовця, та яке рішення мав би прийняти суд;

- необхідно бути точним щодо фактів. Точність свідчить про во­лодіння матеріалами справи, належну підготовку до промови, а отже, надає вашим словам впевненості, переконливості. Слід пам'ятати, що «справа вирішується фактами, а не словами»;

- слід контролювати тривалість промови;

- необхідно обрати правильні темп, динаміку промови. Застосо­вуй паузи, повтори тощо. Промова, якою б вона логічною не була, не справить враження, якщо суддя її не почув. Одне із завдань промов­ця - тримати увагу судді, слідкувати, щоб він зрозумів кожне слово. Під час виступу необхідно спостерігати за суддею. Якщо суддя щось не зрозумів - роз'ясніть, не дочув - наголосіть, не запам'ятав - акцен­туйте, засинає - змініть інтонацію.

У промовах можна посилатися лише на обставини і докази, дослі­джені в судовому засіданні.

З дозволу суду промовці можуть обмінюватися репліками. Реплі­ка - це коротка відповідь на почуте у судовій промові протилежної сторони. Репліка адресується конкретній особі. Ця особа має право на відповідь. Право останньої репліки завжди належить відповідачеві та його представникові.

Під час судових дебатів не можна подавати нові докази, заяву про залишення позову без розгляду, збільшувати або зменшувати розмір позовних вимог. Зазначена норма перешкоджає затягуванню розгля­ду справи.

На нашу думку, в судових дебатах не можна подавати заяв чи кло­потань будь-якого характеру. Як зазначено у частині 1 коментованої статті, в дебатах виступають з промовами. Промова має іншу мету, ніж клопотання.

Відтак, якщо в судових дебатах заявлено відвід з підстав, про які не було відомо у підготовчій частині судового засідання, суд повинен вирішити заяву і після цього продовжує судові дебати.

У судових дебатах виступають особи, які беруть участь у справі. Особа, яка подала позов до сторін чи однієї з них, набуває статус третьої особи лише після прийняття її позовної заяви. Відтак саме по собі подання позовної заяви не робить її особою, яка бере участь у справі, а тому вона не має права виступати в дебатах. Проте на сьогодні особи, які беруть участь у розгляді справи, не використову­ють у повному обсязі надане їм законом право на дебати. І чинників тут чимало. Передусім це пов'язано з тим, що більшість учасників судового процесу навіть не знають, як користуватися таким пра­вом, а суду, ураховуючи його завантаженість, це не завжди потріб­но. «Вина в цьому не тільки сторін, які не уявляють, як виступати в дебатах чи висловити власну позицію красномовно, а й суду, якому байдуже щодо виступів, який хоче якомога швидше закінчити деба­ти, заявивши: „Суд іде до нарадчої кімнати”».

Серед практиків існує думка, що судові дебати нині вже нічого не вирішують для суду та вказують на те, що, оголошуючи про початок судових дебатів, судді в більшості випадків уже знають результат роз­гляду справи. Сторони аналізують та оцінюють досліджені в суді до­кази, представляють на розгляд суду свої міркування про доведеність чи недоведеність фактів, вносять свої пропозиції щодо інших питань, які вирішуються судом.

Судові дебати в господарському процесі полягають у висловлю­ваннях осіб, які беруть участь у справі, та 'їх представників, щодо того, як має бути розглянуто господарським судом справу по суті. Ними повинні наводитися аргументи і факти, що відповідають їх правовій позиції, які були предметом дослідження в судовому засіданні.

Часом у судових дебатах представник сторони може принципово змінити свою початкову позицію.

Будь-який учасник дебатів може відмовитися від дебатів. І така відмова не повинна розглядатися як згода з другою стороною у справі.

Практика господарських судів свідчить, що коли в судових дебатах озвучуються важливі для справи обставини, тоді в судових рішеннях робляться посилання на судові дебати.

Після завершення усіх виступів кожна особа, яка бере участь у справі, та (або) її представник має право повторно виступити з ко­роткою усною реплікою щодо обґрунтувань, висловлених у виступах інших осіб, які беруть участь у справі.

Репліка - право учасників судових дебатів на вторинний виступ з приводу фактичної та правової позиції другої сторони, що прозву­чала, як правило, в судових дебатах (позивача, відповідача, третьої сторони, прокурора).

У репліці можливий виклад додаткових обґрунтувань по суті спра­ви, що розглядається. Право репліки надається один раз. Черговість виступу з реплікою визначається також суддею.

Судові репліки - короткий усний виступ осіб, які беруть участь у справі, та їх представників щодо того, що прозвучало у судових де­батах. Це можуть бути заперечення, додаткова аргументація своєї правової позиції тощо. Виступи з репліками відбуваються в тому ж порядку, що і судові дебати. Але право останньої репліки завжди на­лежить відповідачеві та (або) його представнику.

Після завершення судових дебатів і реплік розгляд справи закін­чується, і господарський суд виходить до нарадчої кімнати для при­йняття рішення, про що зазначається у протоколі судового засідання (ст. 187 ГПК України).

Якщо господарський суд після його виходу для прийняття рішен­ня у справі визнає необхідним додатково досліджувати докази або продовжити з'ясування обставин, що мають значення для справи, він відновлює судовий розгляд, про що виноситься ухвала, яка заносить­ся до протоколу судового засідання.

Судове засідання після відновлення судового розгляду продовжу­ється зі стадії дослідження доказів (ст. 188 ГПК України).

Винесення і оголошення рішення суду є останньою частиною су­дового засідання. Відповідно до ст. 219 ГПК України після судових

Розділ 3. Судовий розгляд господарської справи по суті дебатів суд виходить до нарадчої кімнати (спеціально обладнаного для прийняття судових рішень приміщення) для постановлення рішення іменем України, але перед виходом повідомляє присутнім орієнтовний час його проголошення. Під час ухвалення судового рі­шення ніхто не має права перебувати в нарадчій кімнаті, крім скла­ду суду, який розглядає справу. При цьому обмін суддею думками з ким-небудь із приводу судового рішення, що ухвалюється, не до­пускається. Судді не мають права розголошувати хід обговорення та ухвалення рішення у нарадчій кімнаті.

Рішення суду ухвалюється, оформлюється письмово і підписуєть­ся в нарадчій кімнаті суддею, а в разі колегіального розгляду - суддя­ми, які розглядали справу; воно може бути написаним від руки, вико­наним машинописним способом чи набране на комп'ютері в одному примірнику.

Враховуючи затрати часу, складність справи, у виняткових випадках складання повного рішення може бути відкладено на строк не більше ніж п'ять днів з дня закінчення розгляду справи. В іншому разі суд має ухвалити повне рішення і проголосити його негайно після закінчення судового розгляду. Якщо складання повного рішення відкладається, його вступна і резолютивна частини викладаються у письмовому ви­гляді, підписуються всім складом суду, відразу проголошуються; цей процесуальний документ приєднується до справи. Суд повинен пові­домити, коли особи, які беруть участь у справі, зможуть ознайомитися з повним рішення суду, що має бути зафіксовано в журналі судового засідання. Відкладення проголошення вступної і резолютивної частин рішення після закінчення розгляду справи не допускається.

Відповідно до ст. 237 ГПК України під час постановлення рішення суд розв'язує такі питання:

1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися ви­моги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються;

2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження;

3) яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин;

4) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити;

5) як розподілити між сторонами судові витрати;

6) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

Наприкінці слід зазначити, що якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд не пізніше п'ятнадцяти днів з дня ухвалення рішення по суті позовних вимог за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у спра­ві, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рі­шення по суті позовних вимог (ст. 221 ГПК України).

3.4.