Поняття і сутність урегулювання господарського спору за участю судді

Закон України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесен­ня змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивіль­ного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» набрав чинності 15 грудня 2017 року.

Однією із новацій ГПК України є впровадження врегулювання спору за участю судді. Подібні процедури примирення у формі судо­вої медіації давно вже існують в інших країнах, зокрема Великій Бри­танії, США, Канаді, Австралії, Новій Зеландії, Республіці Білорусь, Казахстані.

Така примирювальна процедура є досить вагомою альтернативою звичній судовій. Врегулювання спору за участю судді дає можливість сторонам досягти взаєморозуміння, зняти зайву емоційну напругу та налагодити взаємодію з метою прийняття найбільш взаємовигідного рішення.

Сучасні тенденції розвитку господарського процесу полягають у: зростанні значення соціальних функцій правосуддя та відповідної ролі суду (в тому числі й господарського) в сучасному суспільстві і, як наслідок, демократизації і гуманізації судового процесу; звуженні сфери процесуального регулювання і, як наслідок, стимулюванні до використання господарськими судами примирювальних процедур, впровадженні альтернативних способів вирішення господарських спорів; розширенні диспозитивних повноважень сторін у господар­ському процесі; прагненні до підвищення ефективності та якості гос­подарського судочинства, вдосконаленні організації господарського процесу; стимулюванні економічної конкуренції між господарськи­ми та третейськими судами тощо. Запровадження у новій редакції ГПК України процедури врегулювання спору за участю судді - яскра­ве відображення вказаних тенденцій.

Відповідно до ст. 186 ГПК України врегулювання спору за участю судді проводиться за згодою сторін до початку розгляду справи по суті.

1) про відновлення платоспроможності боржника чи визнання його банкрутом;

2) за заявами про затвердження планів санації боржника до від­криття провадження у справі про банкрутство;

3) у випадку вступу у справу третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору.

Згідно з ч. 1 ст. 187 ГПК України про проведення процедури вре­гулювання спору за участю судді суд постановляє ухвалу, якою одно­часно зупиняє провадження у справі.

Сторонам у справі необхідно звернути увагу на те, що врегулюван­ня спору за участю судді проводиться упродовж розумного строку, але не більше тридцяти днів з дня постановлення ухвали про його

2.3. Поняття і сутність урегулювання господарського спору за участю судді проведення. Строк проведення врегулювання спору за участю судді продовженню не підлягає (ст. 190 ГПК України).

Також слід зазначити, що у випадку недосягнення сторонами мир­ного врегулювання спору за наслідками проведення врегулювання спору повторне проведення врегулювання спору за участю судді не допускається (ч. 2 ст. 187 ГПК України).

Цей спосіб врегулювання спору проводиться суддею-доповіда- чем одноособово, незалежно від того, в якому складі розглядається справа. Проведення врегулювання спору за участю судді здійснюєть­ся у формі спільних та (або) закритих нарад. Сторони мають право брати участь у таких нарадах у режимі відеоконференції в порядку, визначеному цим Кодексом. Спільні наради проводяться за участю всіх сторін, 'їх представників та судді. Закриті наради проводяться за ініціативи судді з кожною зі сторін окремо.

На початку проведення першої спільної наради з врегулювання спору суддя роз'яснює сторонам мету, порядок проведення врегулю­вання спору за участю судді, права та обов'язки сторін.

Під час проведення спільних нарад суддя з'ясовує підстави та предмет позову, підстави заперечень, роз'яснює сторонам предмет доказування щодо категорії спору, який розглядається, пропонує сторонам надати пропозиції щодо шляхів мирного врегулювання спору та здійснює інші дії, спрямовані на мирне врегулювання сторонами спору.

Під час закритих нарад суддя має право звертати увагу сторін на судову практику в аналогічних спорах, пропонувати стороні можли­ві шляхи мирного врегулювання спору. Врегульовуючи спір, суддя не має права надавати сторонам юридичні поради та рекомендації, на­давати оцінку доказів у справі.

Згідно зі ст. 189 ГПК України врегулювання спору за участю судді припиняється:

1) у разі подання стороною заяви про припинення врегулювання спору за участю судді;

2) у разі закінчення строку врегулювання спору за участю судді;

3) за ініціативою судді у разі затягування врегулювання спору будь-якою із сторін;

4) у разі укладення сторонами мирової угоди та звернення до суду із заявою про її затвердження або звернення позивача до суду із за­явою про залишення позовної заяви без розгляду, або в разі відмови позивача від позову чи визнання позову відповідачем.

Про припинення врегулювання спору за участю судді постановля­ється ухвала, яка оскарженню не підлягає. Одночасно суддя вирішує питання про поновлення провадження у справі. З підстави, передба­ченої пунктом 1 частини першої цієї статті, суддя постановляє ухвалу не пізніше наступного робочого дня після надходження відповідної заяви сторони, а з підстави, передбаченої пунктом 2 цієї ж частини, - не пізніше наступного дня з дня закінчення строку врегулювання спору за участю судді.

У разі припинення врегулювання спору за участю судді з підстав, передбачених пунктами 1-3 частини першої зазначеної статті, справа передається на розгляд іншому судді, визначеному в порядку, вста­новленому ст. 32 ГПК України.

У господарському процесі врегулювання спору за участю судді має певні переваги у порівнянні із загальним порядком вирішення спорів, оскільки спрямоване на швидке вирішення справ, можливість мирного врегулювання спору, взаємодію між сторонами, знаходжен­ня спільного рішення, дотримання конфіденційності, гарантію вико­нання рішення у випадку проведення такої процедури.

Введена законодавством можливість врегулювання спору за учас­тю судді є перспективним і прогресивним кроком до впровадження Європейських процедур і норм, а також покращення доступу до пра­восуддя.

Слід звернути увагу і на те, що врегулювання спору за участю судді не є медіацією, хоча кінцева мета в зазначених способах врегулюван­ня конфлікту - примирення сторін. У професійному колі все ще існує хибна думка щодо рівності цих процедур. Тому варто окреслити від­мінності норм Господарського процесуального кодексу України щодо процедури врегулювання спору за участю судді у господарському процесі від медіації.

Проведення врегулювання спору за участю судді у господарсько­му процесі можливе тільки до початку розгляду справи по суті. На-

2.3. Поняття і сутність урегулювання господарського спору за участю судді томість медіація можлива на будь-якій стадії процесу і в будь-яких категоріях господарських справ за згодою сторін.

Врегулювання спору за участю судді можливе в усіх категоріях гос­подарських спорів, за винятком, зазначеним у ст. 186 ГПК України:

- про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом;

- за заявами про затвердження планів санації боржника до від­криття провадження у справі про банкрутство;

- у разі вступу у справу третьої особи, яка заявляє самостійні ви­моги щодо предмета спору.

Під час підготовчого провадження і до початку розгляду справи по суті згідно зі ст. 182 ГПК України суд з'ясовує, чи бажають сторо­ни звернутися до суду для проведення врегулювання спору за участю судді (ч. 2 п. 2 ст. 182 ГПК України), а також встановлює строки та по­рядок врегулювання спору за участю судді за наявності згоди сторін на його проведення (ч. 2 п. 14 ст. 182 ГПК України).

Важливим є те, що запропонувати сторонам процедуру врегулю­вання спору за участю судді є обов'язком суду. Якщо сторони вислов­лять своє бажання скористатися цією процедурою, то суд не може їм відмовити. Крім того, сторони мають право самостійно подавати відповідне клопотання до суду.

Закон передбачив, що формою, в якій здійснюється процедура врегулювання спору за участю судді, є наради (спільні або закриті). Існує думка, що суддям бажано було б починати зі спільних нарад зі сторонами, адже закриті наради можуть викликати у протилежної сторони сумніви щодо неупередженості суду. Закон встановлює, що закриті наради проводяться за ініціативою суду. Застосування закри­тих нарад доречне, коли сторони не можуть на спільних нарадах дій­ти консенсусу, коли емоції надто напружені, а сторони не можуть або

Розділ 2. Відкриття позовного провадження у господарській справі не хочуть бачити одна одну, тощо. У спільних нарадах беруть участь суддя, сторони та 'їхні представники, у закритих - суддя та кожна зі сторін окремо. Сторони, 'їхні представники можуть брати участь у на­радах безпосередньо або через відеоконференції.

Процедура медіації - це структуровані переговори між сторонами за підтримки медіатора. Вона складається з послідовних стадій, через кожну з яких медіатор повинен провести сторони.

У статті 188 ГПК України визначено порядок проведення врегу­лювання спору за участю судді. Зокрема, на початку проведення пер­шої спільної наради з врегулювання спору суддя роз'яснює сторонам мету, порядок проведення врегулювання спору за участю судді, права та обов'язки сторін. Під час проведення спільних нарад суддя з'ясовує підстави та предмет позову, підстави заперечень, роз'яснює сторонам предмет доказування щодо категорії спору, який розглядається, пропо­нує надати пропозиції стосовно шляхів мирного врегулювання спору та здійснює інші дії, спрямовані на мирне врегулювання спору. Суддя може запропонувати сторонам можливий шлях мирного врегулювання спору.

На практиці судді вже в ухвалі про зупинення провадження та призначення процедури врегулювання спору за участю судді про­понують сторонам надати свої пропозиції щодо можливих варіантів мирного врегулювання спору. Під час закритих нарад суддя має пра­во звертати увагу сторін на судову практику в аналогічних спорах, пропонувати їм можливі шляхи мирного врегулювання спору.

На відміну від судді у процедурі врегулювання спору, медіатор за­безпечує дотримання процесу медіації, допомагає сторонам налаго­дити комунікацію та підтримує 'їх у пошуку взаємного рішення. Та­кож значною відмінністю є те, що медіація орієнтується на інтереси, потреби сторін конфлікту та може виходити за межі предмета позову.

Дуже тонкою і проблемною є межа між вищезазначеним правом судді надавати сторонам роз'яснення та забороною (п. 7 ст. 188 ГПК України) надавати сторонам юридичні поради й оцінку доказів у справі. Оскільки під час нарад не здійснюється фіксація, залишається відкритим питання, яким чином у випадках недотримання суддями норм законодавства щодо цієї процедури можна буде це довести, а та­кож яку відповідальність нестимуть судді за такі порушення.

У зв'язку з тим, що нарада проводиться після зупинення процесу, вона не вважається процесуальною дією. З цього випливає заборо­на упродовж процедури врегулювання спору суддею постановляти ухвали, адже провадження є зупиненим. Суддя чи його помічник мо­жуть обрати для себе інші засоби повідомлення сторін про наступні наради (телефонні дзвінки, листи тощо).

Закон передбачив конфіденційність зазначеної процедури, тобто інформація, отримана будь-якою зі сторін, а також суддею у проце­сі проведення врегулювання спору, є конфіденційною. Під час про­ведення врегулювання спору за участю судді протокол наради не ведеться та не здійснюється фіксування технічними засобами, забо­роняється використовувати портативні аудіотехнічні пристрої, здійс­нювати фото- і кінозйомку, відео- та звукозапис.

Важливою гарантією дотримання принципу конфіденційності, пе­редбаченою п. 4 ч. 1 ст. 67 ГПК України, є заборона допиту судді як свідка про інформацію, яка стала йому відома під час врегулювання спору за його участю. Ст. 189 ГПК України передбачає чотири підста­ви для припинення процедури врегулювання спору за участю судді:

1) у разі подання стороною заяви про припинення врегулювання спору за участю судді;

2) у разі закінчення строку врегулювання спору за участю судді;

3) за ініціативою судді у разі затягування врегулювання спору будь-якою із сторін;

4) у разі укладення сторонами мирової угоди та звернення до суду із заявою про її затвердження або звернення позивача до суду із за­явою про залишення позовної заяви без розгляду, або в разі відмови позивача від позову чи визнання позову відповідачем.

Про припинення врегулювання спору за участю судді постановля­ється ухвала, яка не підлягає оскарженню. Одночасно суддя вирішує питання про поновлення провадження у справі.

У разі припинення врегулювання спору за участю судді з підстав, передбачених п.п. 1-3 ч. 1 ст. 189 ГПК України, справа передається на розгляд іншому судді, який буде визначений Єдиною судовою інформаційно-телекомунікаційною системою. Слід зазначити, що суддя, який брав участь у процедурі врегулювання спору, не може

Розділ 2. Відкриття позовного провадження у господарській справі брати участь у розгляді цієї справи по суті або перегляді будь-якого ухваленого в ній судового рішення.

Також законодавець у ч. 2 ст. 187 ГПК України ввів обмеження щодо єдиної спроби сторін скористатися процедурою врегулювання спору за участю судді. Повторне звернення до цієї процедури не до­пускається. Що стосується медіації, то таких обмежень немає. У разі потреби сторони конфлікту можуть повторно до неї звертатися.

Крім того, обмеженими є строки тривалості процедури врегулю­вання спору суддею - протягом розумного строку, але не більше ніж 30 днів з дня постановлення ухвали про її проведення. Тривалість процедури медіації регулюється за погодженням сторін та не є обме­женою у часі.

Одним із стимулів для сторін врегулювати спір мирним шляхом є положення, передбачені ст. 130 ГПК України, яка встановлює, що у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову від­повідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у встановленому законом порядку вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50% судового збору, сплаченого під час подання позову.

Консультування та процедури медіації проводять професійні ме­діатори. Судді вищезазначених судів, у свою чергу, лише пропонують сторонам за їх бажанням спробувати звернутися до альтернативного вирішення спору за допомогою мирного врегулювання конфлікту.

Медіація є процедурою, де посередник, який не має повноважень органу судової влади, полегшує взаємодію між сторонами з метою створення для сторін умов для розв'язання ними конфлікту. Тоді як під час врегулювання спору за участю судді посередником виступає суддя (суддя-доповідач), який, безумовно, є повноважним представ­ником судової гілки влади.

Особливість медіації як альтернативного способу вирішення гос­подарського спору полягає в тому, що сторони економічного кон­флікту самостійно обирають медіатора, який не ухвалює остаточне рішення для сторін, а сприяє вирішенню конфлікту шляхом органі­зації й проведення примирювальних процедур, зокрема переговорів,

так, щоб сторони конфлікту самостійно ухвалили спільне рішення зі спірного питання. Тоді як під час врегулювання спору за участю судді сторони позбавлені права вибору кандидатури посередника, оскіль­ки 'їхній спір допомагає врегульовувати той суддя, який визначений автоматизованою системою документообігу суду.

Медіація може мати місце на будь-якій стадії господарського про­цесу, можливе навіть неодноразове звернення сторін до медіатора, а врегулювання спору за участю судді можливе виключно до почат­ку розгляду справи по суті і тільки один раз. Таким чином, врегулю­вання спору за участю судді є якісно новим інститутом вітчизняного господарського процесуального права, який можна розглядати як самостійний вид примирювальних процедур. Інститут врегулювання спору за участю судді вперше закріплений у нових редакціях процесу­альних кодексів, у тому числі ГПК України, однак для судової системи України він є уже частково відомим.

За інформацією Канадського Агентства міжнародного розвитку, в чотирьох пілотних судах України за ініціативи Офісу Уповноваже­ного з питань федеральних судів Канади вже впроваджується про­цедура врегулювання спору за участю судді. Зокрема, йдеться про Івано-Франківський окружний адміністративний суд, Малиновський районний суд міста Одеси, Одеський окружний адміністративний суд та Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області. У зв'язку з цим цікавими є досвід і думка суддів, які працюють у цих пілотних судах.

Так, враховуючи специфіку публічно-правових спорів, у яких однією стороною обов'язково є суб'єкт владних повноважень, який повинен діяти лише в межах наданих йому повноважень, в по­рядку та спосіб, встановлені Конституцією та законами України, складно уявити участь органів державної влади та місцевого са­моврядування в таких переговорах із громадянами та суб'єктами господарювання.

Ця теза певною мірою стосується і господарського процесу, оскіль­ки органи державної влади також виступають сторонами у справах, що розглядаються господарськими судами. І справді, нині представ­ники органів державної влади, як правило, навіть у довіреностях на

Розділ 2. Відкриття позовного провадження у господарській справі представництво у судах мають прямі обмеження на укладення миро­вої угоди, а будь-які «послаблення» з боку представників органів дер­жавної влади у процесі розцінюються як прояви корупції. Вважаємо, що у зв'язку з прийняттям нових редакцій процесуальних кодексів, які можна назвати спрямованими на максимально можливе прими­рення сторін у процесі, органам державної влади слід переглянути свою тактику поведінки у судах, дозволивши своїм представникам брати участь у примирювальних процедурах.

Інститут врегулювання спору за участю судді у тому вигляді, в яко­му він закріплений у новій редакції ГПК України, ще не встиг прояви­ти себе на практиці, однак аналіз норм, що його регулюють, свідчить про наявність проблем та неузгодженостей у правовому регулюванні вказаного питання.

Так, у ч. 7 ст. 188 нової редакції ГПК України визначено, що під час проведення врегулювання спору суддя не має права надавати сторо­нам юридичні поради та рекомендації, однак у ч.ч. 5, 6 тієї ж статті пе­редбачено, що суддя роз'яснює сторонам предмет доказування щодо категорії спору, який розглядається, може запропонувати сторонам можливий шлях мирного врегулювання спору, під час закритих на­рад має право звертати увагу сторони на судову практику в анало­гічних спорах. То чи не є надання суддею роз'яснень та пропозицій щодо можливого врегулювання спору, а також роз'яснення суддею одній зі сторін окремо навіть судової практики у подібних справах юридичними порадами та рекомендаціями? На наш погляд, межа тут дуже тонка, і законодавцю слід або взагалі виключити ч. 7 ст. 188 ГПК України як неефективну, або ж доповнити ГПК України статтями, які розмежовували б, що слід відносити до юридичних порад і реко­мендацій, а що - ні. Крім того, не зрозуміло, яка ж відповідальність буде наставати для судді, який, наприклад, під час закритих нарад, на порушення ч. 7 ст. 188 нової редакції ГПК України, буде надавати юридичні поради та чіткі вказівки одній зі сторін. І як це можна буде виявити, якщо такі наради проходитимуть за «зачиненими дверима». Де гарантія, що суддя не стане «адвокатом» для однієї зі сторін?

Правовою доктриною щодо інституту врегулювання спору за учас­тю судді відзначається, що головним професійним ризиком судді на

цьому етапі є не так невдале врегулювання спору, адже без активного бажання сторін це неможливо, як збереження свого імені від звину­вачень у підігруванні тій чи іншій стороні, особливо під час прове­дення закритих нарад (практичний досвід свідчить про необхідність приділяти однакову кількість часу кожній стороні з метою уникнення звинувачень в упередженості). При цьому деякі опоненти вбачають можливості для зловживань під час застосування процедури врегу­лювання спору за участю судді. Наприклад, вважають за ймовірне використання зазначеної процедури суддями з метою подальшого перерозподілу справи іншому складу суду й усунення від прийняття рішення у справі (квазісамовідвід від розгляду справи тощо). Таким чином, нова редакція ГПК України містить чимало якісно нових по­ложень, які можуть діяти як позитивно, так і стати можливостями для зловживань з боку недобросовісних учасників процесу.

У статті 189 нової редакції ГПК України передбачено підстави для припинення врегулювання спору за участю судді. Цікавим є п. 3 ч. 1 ст. 189 - за ініціативою судді у разі затягування врегулювання спору будь-якою зі сторін. Знову ж таки, як і в інших нормах нової редакції ГПК України, тут не наведено об'єктивних критеріїв, що саме слід ро­зуміти під поняттям «затягування».

Крім того, викликає сумнів функціональне призначення цієї нор­ми, оскільки строк проведення врегулювання спору за участю судді не є великим - лише тридцять днів. Як за ці тридцять днів суддя може визначити, що сторона затягує процес, та належним чином на це від- реагувати?

Результатом ефективного вирішення спору за участю судді є укла­дення сторонами мирової угоди. Ухвала суду про затвердження ми­рової угоди є виконавчим документом, а у разі її невиконання вона може бути подана для її примусового виконання в порядку, передба­ченому законодавством для виконання судових рішень. Вказані по­ложення ГПК України спрямовані на захист інтересів сторін мирової угоди, однак у випадку з врегулюванням спору за участю судді права сторін захищені не повною мірою. Так, якщо внаслідок врегулювання спору за участю судді сторони уклали мирову угоду і якась зі сторін її не виконує, то єдиний шлях захисту іншої сторони - це примусо­ве виконання ухвали про затвердження мирової угоди. Назад до су­дового розгляду справи сторони у разі затвердження мирової угоди повернутись не можуть. На жаль, це є несправедливим з наступних міркувань.

Врегулювання спору за участю судді, як і будь-яка інша примирю- вальна процедура, - це завжди пошук компромісу між сторонами. Тоб­то у будь-якому разі одна зі сторін погоджується на менше, ніж вона могла б отримати при повноцінному судовому розгляді. Погоджується ця сторона на менше за єдиної умови: якщо друга сторона добровільно виконає те, що вона визнала, і сторони, таким чином, збережуть і хо­роші відносини, і час, й інші ресурси. У разі ж невиконання однією зі сторін умов мирової угоди, укладеної за результатами вирішення спору за участю судді «добросовісна» сторона, яка і так чимось уже посту­пилась, повинна через суд змушувати іншу сторону виконати умови мирової угоди, замість того, щоб повернути спір до суду й отримати су­дове рішення, умови якого можуть бути значно вигіднішими для сто­рони, права якої порушено. Тому вважаємо за необхідне передбачити у ГПК України право сторони повторно звернутись до господарського суду у разі невиконання іншою стороною умов мирової угоди, укладе­ної внаслідок врегулювання спору за участю судді.

Також проблемним, на наш погляд, є питання правового статусу судді, який здійснює врегулювання спору. Так, кожен суддя (суддя-доповідач), незалежно від його професійних умінь та навичок як посередника, його бажання та інших факторів, повинен брати участь у врегулюванні спору. Вважаємо, що робота посередника у вирішенні конфлікту вимагає від особи не лише належного рівня знань у галузі права, а й особистих при- мирювальних якостей. Так, наприклад, серед інших особистісних яко­стей, якими має володіти медіатор, у науковій літературі виокремлюють вміння: проявляти гнучкість у мисленні та поведінці; керувати власними емоціями, бути доброзичливим і разом із тим працездатним, наполегли­вим та терплячим під час досягнення цілей; бути терпимим до критики та вільно працювати в агресивному середовищі.

Існує думка, що запропонована жорстка модель примирення за участю судді не враховує, що медіатор потребує не так знання пра­ва, як особистого бажання, спеціальних навичок і знання психоло­гії, економіки, соціології, конфліктології тощо. Також не кожен суддя може бути гарним медіатором, для цього необхідні певні природні здібності, професійні навички та життєвий досвід.

Варто зазначити, що господарський суд не затверджує мирову уго­ду, якщо вона не відповідає закону, або за своїм змістом вона є такою, що не може бути виконана у відповідності з її умовами, або якщо така угода остаточно не вирішує спору чи може призвести до виникнення нового спору. Мирова угода не може вирішувати питання про права і обов'язки сторін, які можуть виникнути у майбутньому, а також сто­суватися прав і обов'язків інших юридичних чи фізичних осіб, які не беруть участі у справі або, хоча й беруть таку участь, але не є учасни­ками мирової угоди. Укладення мирової угоди неможливе і в тих ви­падках, коли ті чи інші відносини однозначно врегульовані законом і не можуть змінюватись волевиявленням сторін.

2.4.