2.1 Поняття та структурні елементи механізму реалізації принципу гласності цивільного процесу

Для того, щоб принцип гласності цивільного процесу впливав на розгляд та вирішення цивільної справи, необхідно закладені в ньому ідеї реально втілювалися в правозастосовчій діяльності загальних судів під час розгляду та вирішення цивільних справ.

Механізм реалізації принципу гласності цивільного процесу повинен діяти таким чином, щоби закладені в ньому ідеї не спотворювалися, а, навпаки, успішно розвивалися, забезпечуючи адекватне розуміння змісту принципу гласності цивільного процесу на практиці [233, с. 68-73]. Наприклад, в одній із цивільних справ ухвалою суду було частково задоволено клопотання про допуск до зали судового засідання представників засобів масової інформації та незалежних журналістів [296]. Це при тому, що дане питання в принципі не повинно було так вирішуватися, враховуючи те, що для вказаних осіб допуску в справу надавати було не слід, оскільки реалізація права особи, яка не є учасником процесу, явка на слухання цивільної справи не залежить від дозволу суду на такі дії. Вказане право вона може реалізувати вільно, незалежно від позиції суду в цьому питанні, якщо не проводиться закрите слухання цивільної справи.

Питання механізму реалізації принципу гласності у вітчизняній доктрині цивільного процесу взагалі не розглядалося. Значна частина вітчизняних науковців, які вивчали юридичну природу окремих принципів цивільного процесу інколи розглядали питання їх реалізації, але вони абсолютно не розглядали питання поняття механізму їх реалізації. Зокрема, О.В.

Тому при вирішенні даного питання слід відштовхуватися від загальнотеоретичних напрацювань з цього приводу, а також виходити із окремих доробок по механізму реалізації принципів інших галузей права.

Розкриваючи категорію «механізм реалізації принципу гласності цивільного процесу», не слід забувати, що вона виступає частиною більш абстрактної категорії «механізм реалізації принципів цивільного процесу», структури яких будуть ідентичні один одному, різниця буде полягати лише в змістовному наповненні вказаних структурних елементів та характеристиці виділених взаємозв’язків між ними. Співвідношення між вказаними категоріями буде як співвідношення між цілим та частиною відповідно, де частина наділяється властивостями цілого. Ось чому, розкриваючи «механізм реалізації принципів цивільного процесу», нам слід його диференціювати залежно від специфіки дії саме принципу гласності в цивільному процесі.

Категорія «механізм» часто застосовується для характеристики правових явищ, що окремим науковцям навіть дає підстави виділяти так званий «механізменний підхід» в їх дослідженні [237, с. 100]. Зокрема, в цьому контексті науковці аналізують «механізм правового регулювання» [117, с. 74-79], «механізм реалізації права» [239, с. 12], «процесуально-правовий механізм» [237, с. 100], «механізм здійснення суб’єктивних прав» та «механізм захисту суб’єктивних прав» [189], «механізм забезпечення прав людини» [241, с. 39-41] тощо. На цьому фоні надзвичайно мало наукових досліджень, присвячених саме «механізму реалізації принципів права».

Згідно з наукової лексики, термін «механізм» розглядається як внутрішня будова, система будь-чого, сукупність станів і процесів, з яких складається певне фізичне, хімічне та інше явище [33, с. 677].

Проте не будь-яке правове явище можна вивчати через категорію «механізм». Зокрема, як зазначав В. Н. Протасов, передумовами для дослідження правових явищ через категорію «механізм» є наступні критерії: а) такий підхід повинен використовуватися для характеристики важливих, великих та, разом із тим, локальних, чітко окреслених, з вираженою динамікою утворень всередині правової системи, що має стійкі структурні та функціональні зв’язки своїх елементів, які націлені на вирішення певної задачі; б) поняття «механізм» можна використовувати тоді, коли є наявна сукупність жорстких динамічних закономірностей.

Якщо говорити про механізм реалізації принципів цивільного процесу, то не можна не помітити, що вони виступають важливими утвореннями всередині галузі цивільного процесуального права, формують власну систему та перебувають у взаємозв’язку між собою, вказують напрямки дії всередині цивільного процесуального права та націлені на реалізацію певних задач. Ось чому механізм їх реалізації повинен бути динамічною категорією, структурні елементи якого повинні бути направлені на забезпечення реалізації принципів цивільного процесу.

Разом з тим, слід зауважити, що «механізм реалізації принципів цивільного процесу», враховуючи те, що мова йде про процесуальні явища, виступає частиною більш загальної категорії, яким є «процесуальний механізм» або «процесуально-правовий механізм». Він охоплює сукупність процесуальних засобів галузевого характеру, необхідних та достатніх для виявлення та реалізації матеріального охоронного правовідношення [237, с. 100]. У цьому контексті вся галузь цивільного процесуального права, в тому числі й таке її системне утворення як принципи цивільного процесу, націлена на забезпечення реалізації охоронних матеріальних відносин.

Т. М. Довбуш із загальнотеоретичних позицій дає наступне визначення механізму реалізації принципів правової держави: «Механізм реалізації принципів правової держави являє собою систему правових засобів, за допомогою яких здійснюється діяльність уповноважених органів, громадських організацій та громадян щодо захисту прав людини і контролю суспільства над державною владою» [72, с. 5]. На нашу думку, запропоноване визначення охоплює своєю дефініцією тільки один, безсумнівно важливий, елемент механізму реалізації принципів права: правові засоби.

Інші автори розглядають механізм реалізації принципів із соціальної та правової точок зору. Зокрема, А. Н. Соколов вказує, що з соціальної точки зору механізм реалізації принципів права являє собою систему впливу суспільства на державу, яка регулює суспільні відносини. З правової точки зору механізм реалізації являє собою систему юридично сформованих методів, способів і форм правового впливу і контролю суспільства за державною владою [258, с. 217]. Даний підхід більше націлений на характеристику ще одного структурного елементу механізму реалізації принципів права, зокрема, суб’єкта, в якому виражається взаємозалежність держави і суспільства.

В рамках галузевих юридичних досліджень механізм реалізації принципів переважно вивчався представниками матеріально-правового спрямування. Зокрема, Н. Л. Бондаренко, описуючи механізм реалізації принципів цивільного права, вказує на три його структурні компоненти: а) законодавче визнання принципів цивільного права; б) реалізація вимог принципів в процесі нормотворчої діяльності; в) керівництво принципами цивільного права в процесі здійснення правозастосовчої діяльності (в тому числі й під час винесення судових рішень) [28, с. 44]. Добре, що даний автор диференціює специфіку дії принципів цивільного права для різних видів сфер їх застосування (нормотворча та правозастосовча), але погано, що він їх об’єднує в єдиний механізм, ігноруючи різноманітні завдання, що стоять перед принципами у вказаних сферах застосування.

Аналогічну вищеописаній позицію займає С. В. Круглик, який під реалізацією принципів цивільного права розуміє здійснення приписів, які містяться в них під час нормотворчої та правозастосовчої діяльності, а також у поведінці суб'єктів цивільного права. Реалізацію принципів можна розглядати одночасно і як тривалий процес, і як результат правового регулювання [122, с. 197]. Він також виділяє аналогічні структурні елементи механізму реалізації принципів цивільного права, так як і Н. Л. Бондаренко.

Представники кримінального процесуального спрямування також приділяли увагу питанню розробки механізму реалізації окремих принципів кримінального процесу.

В доктрині цивільного процесу одним із небагатьох авторів, хто займався питаннями розробки механізму реалізації принципів цивільного процесу, виступає І. М. Спіцин. Правда, він свій матеріал розглядав стосовно «механізму забезпечення транспарентності» в цивільному та арбітражному процесі. Але термін «забезпечення» має досить широке значення: характеризуючи його, можна сказати, що це створення надійних умов для здійснення, гарантування, захисту, охорони будь-кого або будь-чого від небезпеки [324, с. 81-89]. У зв’язку з цим у правовій літературі використовуються різні його термінологічні позначення: «механізм забезпечення», «механізм реалізації», «механізм здійснення», «механізм гарантування» [241, с. 40]. Отже, наукові доробки І.М. Спіцина щодо «механізму забезпечення транспарентності» можна використати в контексті дослідження «механізму реалізації принципу гласності».

І.Н. Спіцин «механізм забезпечення транспарентності в цивільному та арбітражному процесі» розглядає як «систему елементів юридичного та неюридичного характеру, направлених на фактичну реалізацію політико-правової ідеї транспарентності судової влади в сфері цивільної юрисдикції» [259, с. 100].

Елементи юридичного характеру він поділяє на процесуально-правові та матеріально-правові забезпечувальні засоби, під якими розуміє наступне: а) принципи цивільного та арбітражного процесу (серед яких, до речі, виділяється принцип гласності судочинства – Авт.) та принципи матеріально-правового характеру (серед яких теж виділяється принцип гласності діяльності судових органів – Авт.) відповідно; б) процесуально-правові (інститут участі громадян у здійсненні правосуддя, інститут судових повісток) та матеріально-правові (інститут охоронюваної законом таємниці) інститути відповідно; в) норми цивільного процесуального, арбітражного процесуального права (норми, що закріплюють процесуальні обов’язки суду, процесуальні права осіб, що беруть участь у справі) та норми матеріального права (вони закріплюють непроцесуальні права громадян та організацій щодо інформації, забезпечують реалізацію права на інформацію) відповідно [259, с. 92-96].

Елементи неюридичного характеру І.Н. Спіцин поділяє на політичні засоби (формування державної інформаційної політики), організаційні та матеріально-технічні засоби (матеріально-технічне забезпечення суду, запровадження інформаційних технологій в діяльність судів), наукові засоби (теоретичні та доктринальні розробки у сфері проблем транспарентності організації та діяльності судової влади), освітні засоби (розробка відповідних навчальних курсів в якості самостійних або у складі інших освітніх дисциплін по юридичній спеціалізації) [259, с. 96-97].

Наукові досягнення І.Н. Спіцина у плані структурних елементів «механізму забезпечення транспарентності» важливі щодо характеристики ним тільки одного структурного елементу – нормативного. Стосовно неюридичних засобів, які виділяє І.Н. Спіцин, заслуговує на увагу також виділення ним матеріально-технічних засобів, необхідних для втілення у життя ідеї принципу гласності цивільного процесу. Проте повноцінного аналізу всіх структурних елементів «механізму забезпечення» («механізму реалізації») ним не було зроблено.

На нашу думку, вирішуючи питання про механізм реалізації принципу гласності цивільного процесу та його структурних елементів слід добре пам’ятати, що даний механізм це такий набір елементів, який показуватиме активний процес, направлений на практичне втілення положень гласності в практичній діяльності суду, учасників процесу та публіки. не просто набір елементів, а набір, який працює виключно у взаємозв’язку. Якщо даний механізм обмежувати виключно системою правових норм, що утворюють певний або певні правові інститути, то ми тільки будемо бачити існування цього механізму на папері, але не в дії. Активне перетворення нормативних положень в життя буде свідчити про роботу механізму реалізації принципу гласності цивільного процесу.

Крім того, виділяючи структурні елементи «механізму реалізації принципу гласності цивільного процесу», слід пам’ятати, що мова йде про взаємозалежні та необхідні елементи. Це означає, що визначаючи той або інший структурний елемент «механізму реалізації принципу гласності цивільного процесу», треба мати на увазі саме такий елемент, без якого інші не зможуть запрацювати, а відтак і механізм загалом дасть збій та не зможе реалізовувати поставлену перед ним мету.

Розробляючи елементи механізму реалізації принципу гласності цивільного процесу, не слід забувати, що в основі гласності цивільного судочинства лежить інформаційна теорія. Відштовхуючись від неї, вбачається, слід формувати окремі структурні елементи даного механізму, виходячи із динаміки інформаційних відносин, адаптованих під потреби цивільного судочинства. Ось чому пропонується виділяти наступні елементи механізму реалізації принципу гласності цивільного процесу: 1) норми права механізму реалізації принципу гласності, які безпосередньо закріплюють цей принцип цивільного процесу, та норми, що закріплюють правові засоби, спрямовані на реалізацію принципу гласності; 2) об’єкт механізму реалізації принципу гласності, яким виступає інформація по цивільній справі, заради поширення якої передбачений принцип гласності цивільного процесу; 3) джерело інформації по цивільній справі; 4) суб’єкти механізму реалізації принципу гласності, які поширюють та отримують інформацію по цивільній справі; 5) суб’єктивні права і обов’язки щодо отримання інформації по цивільній справі та гарантії по їх реалізації. Варто вказані структурні елементи охарактеризувати більш детально, виділяючи взаємозв’язки між ними [231, с. 78-82].

Норми права механізму реалізації принципу гласності цивільного процесу. Норма права надзвичайно важливе значення відіграє в механізмі реалізації принципу гласності цивільного процесу. Не слід забувати, що однією із ознак цього принципу, що виділялася раніше, є ознака нормативності, яка полягає в тому, що принцип гласності повинен бути закріплений в нормах права. Якщо його не відображено нормативно, то в такому разі втрачається його обов’язковий вплив на суб’єктів цивільних процесуальних правовідносин. Як зазначає А.О. Ференц-Сороцький, «не завжди проводиться чітке розходження між процесуальним принципом, закріпленим у нормах закону, і ідеєю правосвідомості – науковою розробкою – на основі якої було б доцільно побудувати правове регулювання в майбутньому» [301, с. 10].

Важливість норм права, де закріплюється принцип гласності цивільного процесу для механізму його реалізації виражається у тому, що саме в даних нормах закріплюється зміст принципу гласності, де вказуються його обмеження, зокрема, гласності в «широкому» значенні та гласності у «вузькому» значенні. Дані обмеження принципу гласності, в якості імперативних засад, не могли б бути реалізованими, якщо б вони не були передбачені в правовій нормі.

Необхідне значення для механізму реалізації принципу гласності мають інші структурні елементи, частина із яких, для того щоби бути задіяними, повинні бути також передбачені в правовій нормі. В даному разі мова йде про процесуальні права та процесуальні обов’язки учасників цивільного процесу, суб’єктивні права публіки, що перебуває в залі суду, правові гарантії, які забезпечують реалізацію даних прав та виконання даних обов’язків. Окремі суб’єктивні права та обов’язки щодо отримання інформації по цивільній справі, а також правові гарантії, направлені на їх реалізацію, передбачені не тільки нормами цивільного процесуального права, але і нормами матеріального характеру. Ось чому, норми права, як структурний елемент механізму реалізації принципу гласності носять комплексний характер.

Про нормативну основу будь-якого процесуально-правого механізму, що виступає його структурним елементом, раніше вже вказували в юридичній науці [227, с. 101].

Говорячи про цілісну систему норм права, які направлені на реалізацію принципу гласності, слід усвідомлювати, що не обов’язково всі норми повинні бути задіяні для реалізації цього правового механізму. Він щоразу формується під час розгляду певної справи, маючи своєрідне наповнення по нормах права, залежно від того, які саме норми суб’єктами даного механізму будуть задіяні. Вся сукупність вказаних норм права механізму реалізації принципу гласності, що передбачена об’єктивним правом, буде формувати абстрактний структурний елемент цього механізму. В той час як правові норми, які були задіяні під час розгляду конкретної цивільної справи, будуть приводити до появи індивідуально-визначеного структурного елементу даного правового механізму. Зокрема, в одній із цивільних справ про усиновлення, суддя, посилаючись на ч. 3 ст. 6 ЦПК України, провів на підставі норм права, що місяться в цій статті, закритий розгляд справи [283]

Таким чином, норми права виступають важливим структурним елементом в механізмі реалізації принципу гласності цивільного процесу, без якого не зможуть не тільки запрацювати деякі інші структурні елементи, але й сам механізм реалізації загалом.

Об’єкт механізму реалізації принципу гласності цивільного процесу. Даний структурний елемент механізму реалізації принципу гласності виконує фактично центральну роль у плані наслідків дії цього механізму: заради її отримання, використання та поширення формується цей механізм. В цьому контексті даний структурний елемент виступає найбільш пріоритетним елементом механізму реалізації принципу гласності цивільного процесу.

Вище вказано, що краще сутність гласності в цивільному процесі розкриває інформаційна теорія, відповідно до якої динаміка інформаційних відносин передбачає наявність інформації, якої добивається суб’єкт. Більшість науковців об’єктом інформаційних відносин називає саму інформацію, заради використання якої суб’єкти вступають у ці відносини [21, с. 44-45]. Аналогічної позиції притримується законодавець, який в законі України «Про інформацію» чітко вказав, що «об’єктом інформаційних відносин виступає інформація» (ч. 2 ст. 4) [210].

При аналізі сутності гласності цивільного процесу було визначено така її ознака як інформативність, відповідно до якої гласність передбачає надання учасникам процесу та публіці інформації по цивільній справі для того, щоб вони могли в подальшому її використовувати.

Інформація по цивільній справі – це будь-яка правова інформація, що формується під час розгляду справи по суті в суді першої інстанції, під час перегляду справи в судах вищестоящих інстанцій, під час виконання рішень та ухвал по справі. З точки зору інформаційного підходу інформація в цивільній справі виступає сигналом [12, с. 58].

Під час розгляду цивільної справи може формуватися інформація по ній всілякого роду, яку умовно, за характером вирішуваних правових питань, можемо поділити на дві групи: інформація матеріально-правового характеру та інформація процесуально-правового характеру. Першу підгрупу інформації теж можемо поділити на інформацію, що націлена на розуміння фактичної частини цивільної справи та інформацію, яка спрямована на розуміння юридичної частини цивільної справи. Інформація процесуально-правового характеру стосується вирішення окремих процесуальних питань, які супроводжують розгляд цивільної справи. Інколи така інформація може бути настільки важливою, що її можуть включати в зміст статті ЦПК України, яка закріплює принцип гласності цивільного процесу: «ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про час і місце розгляду своєї справи» (ч. 2 ст. 6).

Обсяг такої інформації може бути різноманітним та залежати від самої цивільної справи, суб’єктного складу, часу її розгляду. Зокрема, в документальному вираженні одна цивільна справа може складатися тільки з однієї невеликої папки, де містяться матеріали справи, в той час як інша – з багатьох томів процесуальних документів.

Інформація, як структурний елемент механізму реалізації принципу гласності, відзначається нематеріальним характером. Саме тому для забезпечення її сприйняття суб’єктами вона повинна певним чином ззовні проявитися, що наділяє її матеріальними рисами. Залежно від правового статусу суб’єкта сприйняття такої інформації для нього вона може проявлятися в різноманітних формах. Універсальною формою об’єктивації інформації по цивільній справі є її усна форма висловлення в судовому засіданні, де її можуть сприйняти як учасники процесу, так і публіка, що прийшла послухати розгляд цивільної справи. Найбільш важлива інформація по цивільній справі отримує стійку форму її закріплення у вигляді сформованих судом різноманітних процесуальних документів, які підшиваються до цивільної справи, звідки її учасники процесу можуть в будь-який момент розгляду цивільної справи отримати для подальшого використання. Саме тут буде проявлятися взаємозв’язок даного елементу механізму реалізації принципу гласності з наступним: джерелом інформації по цивільній справі.

Виходячи із вищенаведеного матеріалу, не можна погодитися із С. В. Прасковою, яка в якості об’єкту інформаційного процесу розглядає суб’єктів, що надають таку інформацію, виділяючи активне та пасивне джерело інформації, де в першому випадку суб’єкт сам проявляє активність у наданні інформації, а в другому – його до цього змушують активні дії іншого суб’єкта [188, с. 25]. Цікавим є те, що даний автор, описуючи активне інформування, вказує, що це є «діяльність (виділено нами – Авт.) органів державної влади…» [188, с. 25]. Суб’єкт інформаційного процесу, навіть від якого виходить інформація про цивільну справу жодним чином не може бути об’єктом, враховуючи те, що під час розгляду цивільної справи між усіма суб’єктами, які до цього залучені, йде активний обмін різноманітними даними. З іншого боку, діяльність суб’єктів також не може виступати об’єктом інформаційного процесу, заради якого суб’єкти вступають у відносини між собою.

Інформація по цивільній справі як об’єкт механізму реалізації принципу гласності цивільного процесу повинна характеризуватися одною важливою незмінною ознакою: ця інформація повинна подаватися в оригінальній, незмінній формі. Якщо має місце сприйняття творчої обробки інформації по цивільній справі, наприклад, професійні журналісти висвітлюють перебіг розгляду цивільної справи на сторінках журналу, який використовують читачі, то в такому разі мова вже буде йти не про суб’єктів «гласності цивільного процесу», а про суб’єктів «демократичного суспільства», поведінка яких у сприйнятті інформації охоплюється таким поняттям як «гласність» у політичному значенні або ж транспарентність судової влади. Єдина творча обробка, яка не буде впливати на розуміння інформації по цивільній справі як структурного елементу механізму реалізації принципу гласності цивільного процесу, є її обробка перекладачем: перекладач сам виступає учасником процесу і його переклад можна сприймати вже в оригінальній формі безпосередньо.

Джерело інформації по цивільній справі. В інформаційному процесі, що формується під час розгляду цивільної справи питання про джерело інформації по цивільній справі не настільки очевидне, як може показатися на перший погляд.

Якщо мова йде за інформацію по цивільній справі, то очевидно, що в першу чергу її джерелом є сама цивільна справа. Чинний ЦПК України не містить визначення цивільної справи, але під нею слід розуміти упорядковану сукупність матеріалів, які мають значення для конкретного судового провадження за правилами цивільної юрисдикції. Визначення цивільної справи також подається в одній із Інструкцій, направленій на реалізацію положень міжнародних договорів щодо надання правової допомоги в цивільних справах [205].

В якості джерела інформації цивільна справа важлива тим, що в ній містяться всі зібрані за час провадження по ній докази, процесуальні документи, технічні записи тощо.

Але цивільна справа як важливе джерело інформації має значення тільки для учасників цивільного процесу, вищестоячих судових інстанцій, які мають можливість ознайомлюватися із зосередженими в ній джерелами інформації (документами, записами тощо). Звичайна публіка, що присутня в залі суду, такої можливості не буде мати, оскільки писемний елемент цивільного процесу, навіть якщо вона перебуває в залі судового засідання, не дає їй можливості сприймати інформацію по цивільній справі безпосередньо. Саме тому, для неї важливим джерелом такої інформації стає процесуальна діяльність суду та учасників цивільного процесу. Слід зазначити, що процесуальна діяльність виступає важливими джерелом інформації по цивільній справі також і для самих учасників цивільного процесу та суду, який розглядає цивільну справу.

Не слід забувати, що процесуальні документи, які формують основну частину цивільної справи, виступають наслідком процесуальних дій, тобто вони теж пов’язані із фактичною стороною цивільних процесуальних відносин у сфері реалізації засад гласності цивільного судочинства Особливий спосіб вчинення процесуальних дій, що мають місце в залі суду – їх озвучення – дає можливість публіці сприймати інформацію по цивільній справі. Але їх озвучення виступає тільки способом, методом, за допомогою якого сприймається, поширюється інформація, але не є її джерелом. Джерелом такої інформації, як видно, буде виступати сама поведінка суду та учасників цивільного процесу. Звідси можна зробити висновок, що універсальним джерелом інформації по цивільній справі як структурним елементом механізму реалізації принципу гласності цивільного процесу буде процесуальна діяльність суду та учасників цивільного процесу. Сприймаючи дану процесуальну діяльність, як публіка, як учасники процесу, так і сам суд (тобто всі суб’єкти інформаційного процесу), отримують інформацію з тих чи інших процесуальних питань, які стосуються цивільної справи. Сама цивільна справа як певна сукупність матеріалів виступає доказом вчинення процесуальних дій у цивільній справі.

Чим зумовлене те, що процесуальна діяльність визначається як важливе джерело інформації по цивільній справі? Це зумовлено тим, що через процесуальну поведінку суду та учасників цивільного процесу відбувається реалізація їхніх процесуальних прав та обов’язків (для учасників цивільного процесу), виконання повноважень суду (для суддів).

Аналізуючи процесуальну діяльність суду та учасників цивільного процесу як джерело інформації по цивільній справі та структурний елемент механізму реалізації гласності цивільного процесу, не слід забувати, що судовий орган може вчиняти й іншу, не юрисдикційну діяльність, направлену на висвітлення перипетій по розгляду певної цивільної справи (звітна діяльність, узагальнення судової практики, депонування судових рішень тощо). Не юрисдикційна діяльність суду, спрямована на забезпечення доступу публіки до інформації з цивільної справи, виходить за межі принципу гласності цивільного процесу та стає змістом більшого за обсягом поняттям «гласності судової влади». Отже, виключно процесуальна діяльність суду та учасників цивільного процесу буде виступати важливим джерелом інформації зі справи.

Суб’єкти механізму реалізації принципу гласності цивільного процесу. Як під час аналізу попереднього структурного елемента механізму реалізації принципу гласності цивільного процесу, так і під час характеристики даного елемента, відповідь на питання суб’єктів механізму реалізації принципу гласності цивільного процесу є не настільки очевидною, як може здатися на перший погляд.

Ніхто не буде сперечатися з тим, що учасники процесу та публіка зацікавлені отримати інформацію з цивільної справи. Дана цікавість базується на їхньому бажанні реалізувати надані їм суб’єктивні права, використовуючи дану інформацію (наприклад, заявити відвід судовому експерту або зробити огляд вирішення певної цивільної справи у періодичному виданні), а також перевірити наскільки поведінка суду направлена на законне та обґрунтоване вирішення цивільної справи. З приводу цих суб’єктів суперечки ніхто не веде, так як очевидно, що вони виступають активними особами, що шукають інформацію з цивільної справи. Вони відчувають у ній потребу.

Якщо брати до уваги суд, який проводить розгляд цивільної справи, то окремі науковці висловлюють, що суд виступає об’єктом інформаційних процесів, надаючи учасникам процесу та публіці інформацію з цивільної справи [188, с. 25]. Але разом з тим, суд теж зацікавлений в отриманні певної інформації з справи, без чого він не зможе реалізувати деякі свої повноваження. Наприклад, суддя на попередньому засіданні виясняє в сторін, які факти вони визнають, чи не бажають вони укласти мирову угоди, відмовитися від позову або визнати його тощо. Крім того, як зазначає А. В. Андрійцьо, поміж суб’єктів процесу судового доказування варто виділяти допоміжних суб’єктів, серед яких автор називає суд, що виконує судове доручення та суд, який здійснює забезпечення судових доказів [9, с. 83]. Проте у вищеописаній ситуації судді будуть теж виступати тими суб’єктами, що шукають інформацію з цивільної справи. Ось чому, тільки той суд, який розглядає цивільну справу та має винести по ній кінцеве судове рішення (рішення суду, ухвалу суду чи постанову суду), буде виступати тим суб’єктом інформаційних процесів, які сам створює та володіє інформацією з цивільної справи [113, с. 52].

Процесуальна поведінка суду та учасників цивільного процесу виступає джерелом інформації по цивільній справі. Звідси, логічно припустити, що учасники процесу теж виступають такими суб’єктами, які формують дану інформацію та володіють нею, а тому можуть її поширювати. Фактично це є так. Але не слід забувати, що принцип гласності цивільного процесу, як такий, був сформований задля контролю за діяльністю суду, що розглядає цивільну справу. Саме тому, в механізмі реалізації принципу гласності цивільного процесу, суд, що здійснює розгляд цивільної справи та приймає по ній кінцеве рішення, буде виступати однією стороною таких інформаційних відносин, а учасники процесу, судді, які допомагають суду, що розглядає цивільну справу (напр., судді, що виконують доручення), та публіка будуть виступати іншою стороною цих відносин. Як правильно вказувала Є. І. Вдовіна: «принцип гласності забезпечує рух потоку інформації при розгляді та вирішенні конкретної цивільної справи, а також доступність інформації про провадження у справі та його результати особам, які беруть участь у справі (внутрішні інформаційні правовідносини), і невизначеному колу осіб (зовнішні інформаційні правовідносини)» [32, с. 7].

Кожен із вищевказаних суб’єктів виконує свою роль у механізмі реалізації принципу гласності цивільного процесу: учасники процесу та публіка виступають одержувачем інформації по цивільній справі, а суд, який здійснює розгляд такої справи, повинен забезпечити надання потрібної інформації. З іншого боку, окремі учасники цивільного процесу також надають суду інформацію по цивільній справі. Отже, даний структурний елемент механізму реалізації принципу гласності вказує на дихотомічний поділ суб’єктів інформаційних відносин, що всередині нього розвиваються.

Суб’єктивні права і обов’язки щодо отримання інформації по цивільній справі та гарантії їх реалізації. В інформаційних відносинах надзвичайно важливе значення мають канали або засоби отримання інформації. Жоден правовий механізм без правових засобів його реалізації не зміг би запрацювати.

В юридичній науці сформувався подвійний підхід до розуміння «правових засобів». З вузьких позицій під ними розуміють виключно норми права, а з широких – все «тіло» позитивного права [5, с. 196]. А. В. Малько, аналізуючи ознаки правових засобів, вказує, що вони, поєднуючись певним чином, виступають основними працюючими частинами (елементами) дії права, механізму правового регулювання, правових режимів (тобто функціональної сторони права) [139, с. 69-70].

До складу тих правових засобів, за допомогою яких суб’єкти отримують інформацію по цивільній справі, відносяться суб’єктивні права, обов’язки та їх правові гарантії. Не включаються норми права до правових засобів, оскільки цей елемент механізму реалізації принципу гласності цивільного процесу носить статичний характер, в той час як суб’єктивні права та обов’язки, їх правові гарантії вказують на динамічний аспект реалізації гласності цивільного процесу. Аналогічну позиції в юридичній науці вже раніше висловлювали [228, с. 87]. До речі, І.М. Спіцин, визначаючи співвідношення принципу гласності та суб’єктивних прав, вказував, що принцип гласності – це якісна характеристика здійснення правосуддя по цивільних справах, а не набір суб’єктивних прав [259, с. 117].

Оскільки в цьому підрозділі весь час аналізувався не правовий механізм реалізації принципу гласності, а просто механізм реалізації, то цілком очевидно, що він може включати до себе як юридичні, так і неюридичні засоби. Зокрема, серед неюридичних засобів можна відзначити матеріально-технічне забезпечення розгляду цивільної справи, наявність у громадян стійкої цікавості до діяльності органів правосуддя в цивільній справі, бажання розвивати демократію під час розгляду та вирішення цивільної справи тощо [176, с. 39]. Проте в межах нашого дослідження недоцільно розглядати всі засоби, направлені на забезпечення режиму відкритого розгляду цивільної справи, оскільки більшість з них має не правовий характер, що буде виходити за межі теми дослідження. Окремі із таких засобів носять не стільки першочергове, а допоміжне значення.

Переважна група науковців, які займалися питанням реалізації принципів права, стверджують, що вони втілюються у практичній діяльності через реалізацію суб’єктивних прав та обов’язків, які відповідають змісту принципу [32, с. 13; 44, с. 133; 122, с. 197; 311, с. 219]. Але реалізувати суб’єктивні права та виконати суб’єктивні обов’язки не можна було би належним чином, якби не існували гарантії їх здійснення. Зокрема, якщо суд не виконає свої функції по інформуванні сторін про час та місце розгляду їхньої цивільної справи, то це буде підставою для скасування судового рішення у ній (ч. 1 ст. 292, п. 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України). Тут чітко визначено повноваження суду та реакцію вищестоящого суду на його порушення.

Вказуючи, що суб’єктивні права та обов’язки, а також гарантії їх реалізації виступають структурним елементом механізму реалізації принципу гласності цивільного процесу, слід розмежовувати механізм реалізації принципу від механізму реалізації суб’єктивного права чи суб’єктивного обов’язку. Дана відмінність полягає у тому, що перший механізм направлений на реалізацію ідеї, а другий – на реалізацію чітко визначеної правової можливості через серію правил поведінки. Під час реалізації принципу для досягнення цілі, заради якої він створювався, можна брати до уваги будь-які юридичні та неюридичні засоби, вичерпний перелік яких дати просто неможливо, оскільки принципи цивільного процесу пронизують всі його стадії та можуть мати різноманітні форми прояву в тих або інших процесуальних діях. В той час як під час реалізації суб’єктивного права чи суб’єктивного обов’язку слід чітко виконувати те правило поведінки, яке приписане нормою права, де зафіксовані правові можливості, що входять до змісту суб’єктивного права та суб’єктивного обв’язку. А якщо в нормі права чітко виписані умови та процедура їх реалізації, то варто також взяти їх до уваги.

Крім того, інколи механізм реалізації принципу та механізм реалізації суб’єктивного права (суб’єктивного обов’язку) можуть один одному суперечити, якщо мова буде йти про таку правову можливість, що закладена законодавцем в змісті права або обов’язку, яка буде суперечити вираженій у принципі ідеї. Як справедливо вказує Н. Л. Бондаренко, на практиці буде надзвичайно важко собі уявити, щоби суддя взяв на себе сміливість застосування принципу права, відмовившись від оманливої позиції застосувати норму права, посилаючись на її дію як на мотив своєї поведінки [28, с. 46-47]. Ж.-Л. Бержель в такій ситуації радив суддям давати сувору інтерпретацію правила поведінки, що міститься в правовій нормі [19, с. 170]. На жаль, як показує судова практика в Україні, вітчизняні суди все-таки віддають перевагу чітко прописаним в законах правилам поведінки, а ніж неконкретизованим явищам, яким виступають принципи права. Так, в одній із справ, що розглядалися Європейським судом з прав людини щодо виплати надбавок до заробітної плати, де предметом спору була наявність або відсутність права на ці надбавки, суд зазначив наступне: «він має якщо не право, то законні сподівання на отримання зазначених коштів…; суд не приймає аргумент Уряду щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань» (п. 26) [348].

Отже, на підставі аналізу всіх структурних елементів механізму реалізації принципу гласності цивільного процесу, можна запропонувати таке його визначення: механізм реалізації принципу гласності цивільного процесу – це сукупність взаємопов’язаних між собою елементів, що направлені на реальне втілення ідеї гласності під час розгляду та вирішення цивільних справ. Структурні елементи даного механізму включають в себе такі елементи, без яких добитися практичної реалізації принципу гласності буде неможливим, оскільки кожний структурний елемент нерозривно пов'язаний із іншим.