6.5. Участь у справі органів та осіб, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб
Органи та особи, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, згідно до ч. 8 ст. 56 КАС України виступають законними представниками в адміністративному процесі.
Частиною 1 ст. 60 КАС України до таких органів та осіб • відносяться:- Уповноважений Верховної Ради України з прав людини;
- прокурор;
- органи державної влади;
- органи місцевого самоврядування;
- юридичні особи;
- фізичні особи.
У випадках, встановлених законом, Уповноважений Верховної Ради України з ппав людини, органи державної влади, органи місцевого самоврядування, фізичні та юридичні особи можуть звертатися до адміністративного суду із адміністративними позовами про захист прав, свобод та інтересів інших осіб і брати участь у цих справах. При цьому до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, органів державної влади та органів місцевого самоврядування висувається вимога надати адміністративному суду докази, які підтверджують наявність поважних причин, що унеможливлюють самостійне звернення цих осіб до адміністративного суду для захисту своїх прав, свобод та інтересів (ч. 1 ст. 60 КАС України).
У відповідності до ч. 10 ст. 13 Закону України «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини», Уповноважений
Верховної Ради України з прав людини має право звертатися до суду із заявою про захист прав і свобод людини і громадянина, які за станом здоров’я чи з інших поважних причин не можуть цього зробити самостійно, а також особисто або через свого представника брати участь у судовому процесі у випадках та порядку, встановлених законом. Закріплене у ч. 1 ст. 60 КАС України положення про те, що у випадках, встановлених законом, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини може звертатися до адміністративного суду з адміністративними позовамидщо захист прав, свобод та інтересів інших осіб і брати участь у цих справах, означає також можливість подання Уповноваженим Верховної Ради України з прав людини апеляційної, касаційної скарги, заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами, заяви про перегляд судових рішень в адміністративних справах після їх перегляду в касаційному порядку Верховним Судом України[87].
Виходячи з положень ч. 8 ст. 56 та ч. 2 ст. 60 КАС України прокурор здійснює в суді представництво інтересів громадян або держави в порядку, встановленому КАС України та іншими законами, і може здійснювати представництво на будь-якій стадії адміністративного процесу. На відміну від решти суб’єктів владних повноважень - таких, наприклад, як Президент України, Верховна Рада України та її органи, суди, судді, посадові та службові особи судів, практика участі прокурора в судочинстві є доволі поширеною та усталеною. Свідченням цього є як відповідна судова статистика, так і положення чинного процесуального законодавства[88]. У ч. 2 ст. 5 Закону України «Про прокуратуру» до найважливіших функцій прокуратури віднесено представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом. У свою чергу, в ст. 35 Закону України «Про прокуратуру» встановлено, що прокурор має рівні права з іншими учасниками процесу. Підстави для вступу у справу, а також обсяг і межі повноважень прокурора у судовому процесі визначаються Законом України «Про прокуратуру» та процесуальним законодавством України. Частиною 2 ст. 36-1 Закону України «Про
прокуратуру» встановлено підстави представництва прокурором в суді інтересів громадянина. До них відносяться неспроможність громадянина через фізичний стан, недосягнення повноліття, похилий вік, недієздатність або обмежену дієздатність самостійно захистити свої порушені чи оспорювані права або реалізувати процесуальні повноваження. Наявність таких підстав має бути підтверджена прокурором шляхом надання суду відповідних доказів. До підстав представництва прокурора в суді інтересів держави є наявність порушень або загрози порушень інтересів держави.
У розумінні ст. 56 Закону України «Про прокуратуру» прокурором в адміністративному судочинстві є: Генеральний прокурор України та його заступники, прокурори Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя, спеціалізованих прокуратур (на правах обласних), їх заступники, міжрайонні прокурори, прокурори міст, районів, районів у містах та прирівняних до них спеціалізованих прокуратур та їх заступники.
Постановою Пленуму Вищого адміністративного суду України від 6 березня 2008 р. № 2 «Про практику застосування адміністративними судами окремих положень Кодексу адміністративного судочинства України під час розгляду адміністративних справ» вказано, що повноваження „Генерального прокурора України та його заступників, підпорядкованих прокурорів та їх заступників, старших помічників і помічників прокурора, начальників управлінь і відділів, їх заступників, старших прокурорів і прокурорів управлінь і відділів, як представників у адміністративному судочинстві, які діють у межах своєї компетенції, підтверджуються службовим посвідченням. Повноваження інших працівників прокуратури, які виконують функції прокурора щодо представництва інтересів держави чи громадянина в адміністративному судочинстві, повинні бути підтверджені довіреністю, виданою керівником прокуратури. Вказаною Постановою Пленуму Вищого адміністративного суду України також встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів прокуратури як суб’єкта владних повноважень або посадових осіб прокуратури повноваження їх представників, крім керівника прокуратури, не можуть підтверджуватися службовим посвідченням, а підтверджуються іншими документами, визначеними ст. 58 КАС України.Відповідно до ч. 2 ст. 60 КАС України з метою представництва інтересів громадянина або держави в адміністративному суді прокурор в межах повноважень, визначених законом, може:
- звертатись до суду з адміністративним позовом (поданням);
- брати участь у розгляді справ за його позовами;
- вступити за своєю ініціативою у справу, провадження в якій відкрито за адміністративним позовом інших осіб, на будь-якій стадії її розгляду;
- подати апеляційну скаргу;
- подати касаційну скаргу;
- подати заяву про перегляд судового рішення Верховним Судом України;
- подати заяву про перегляд судового рішення за нововиявле- ними обставинами.
На підставі ст. 37 Закону України «Про прокуратуру» можна визначити, що правом подання позовної заяви (подання) в адміністративному судочинстві володіють Генеральний прокурор України, прокурори Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя, спеціалізованих прокуратур (на правах обласних), міжрайонні прокурори, прокурори міст, районів, районів у містах та прирівняних до них спеціалізованих прокуратур та їх заступники.
При цьому, якщо прокурор звертається до адміністративного суду в інтересах держави, він самостійно визначає в позовній заяві (поданні) в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. У разі відмови органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, від адміністративного позову, поданого прокурором в інтересах держави, прокурор має право підтримувати позов та вимагати вирішення спору по суті (ч. 4 ст. 61 КАС України). За відсутності такого органу або відсутності в нього повноважень щодо звернення до адміністративного суду прокурор набуває статус позивача по цій справі.Стосовно права внесення апеляційної чи касаційної скарги на судове рішення в адміністративних справах, воно надається прокурору, який брав участь у судовому розгляді, а також незалежно від участі у розгляді справи тим же прокурорам, що мають
право подати адміністративний позов (подання). Правом внесення заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами наділені Генеральний прокурор України, його заступники, прокурори Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя та прирівняні до них прокурори. Право внесення заяви про перегляд судового рішення в адміністративних справах Верховним Судом України належить Генеральному прокурору України та його заступникам.
Повноваженнями органів та осіб, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, наділені окрім розглянутих вище також органи державної влади та органи місцевого самоврядування. Частиною 3 ст. 60 КАС України передбачено дві форми участі в адміністративному процесі цих органів: шляхом залучення їх судом до участі у справі як законних представників або за власною ініціативою з метою виконання покладених на них повноважень. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування мають право порушити справу в адміністративному суді на захист прав та інтересів інших осіб лише у випадках, прямо передбачених законодавством.
До таких органів відносяться перш за все органи опіки та піклування. Органами, які приймають рішення щодо опіки і піклування, є районні, районні в містах Києві та Севастополі державні адміністрації, виконавчі комітети міських, районних у містах, сільських, селищних рад. Безпосереднє ведення справ щодо опіки і піклування покладається у межах їх компетенції на відповідні відділи й управління місцевої державної адміністрації районів, районів міст Києва і Севастополя, виконавчих комітетів міських чи районних у містах рад. У селищах і селах справами опіки і піклування безпосередньо відають виконавчі комітети сільських і селищних рад (п.п. 1.3.-1.4. Наказу Державного комітету України у справах сім’ї та молоді, Міністерства охорони здоров’я, Міністерства освіти України, Міністерства праці та соціальної політики України «Про затвердження Правил опіки та піклування» від 26 травня 1999 р.) Органи опіки та піклування відповідно до покладених на них завдань вживають заходи щодо захисту особистих та майнових прав неповнолітніх дітей і осіб, які перебувають під опікою (піклуванням), а також беруть участьу розгляді судами спорів, пов’язаних із захистом прав неповнолітніх дітей та осіб, які перебувають під опікою (піклуванням).
Однією з форм участі органів місцевого самоврядування в адміністративному судочинстві є виконання ними представницьких функцій. Ознакою цієї форми участі місцевого самоврядування є суто імперативна природа, тобто представництво, здійснюване органами та суб’єктами місцевого самоврядування, ґрунтується лише на нормах законодавства й виникає внаслідок виконання покладеного на них обов’язку щодо захисту законних інтересів територіальної громади, окремих жителів села, селища, міста, району, області[89]. До суб’єктів місцевого самоврядування, які уповноважені на виконання представницьких функцій в адміністративному судочинстві відносяться: голови сільської, селищної, міської, районної, районної у місті, обласної ради, голови постійний комісій ради, депутати ради, посадові особи місцевого самоврядування.
Наприклад, у відповідності до п. 15 ч. 4 ст. 42 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» сільський, селищний та міський голови відповідно до своїх повноважень можуть звернутися до суду щодо визнання незаконними актів інших органів місцевого самоврядування, місцевих органів виконавчої влади, підприємств, установ та організацій, які обмежують права та інтереси територіальної громади, а також повноваження ради та її органів.Частиною 1 ст. 60 КАС України передбачена також можливість фізичних та юридичних осіб звертатися до адміністративного суду із адміністративними позовами про захист прав, свобод та інтересів інших осіб і брати участь у цих справах. Наприклад, у ст. 154 Сімейного кодексу України передбачено, що батьки мають право звертатися до суду за захистом прав та інтересів дитини, а також непрацездатних сина, дочки як їх законні представники без спеціальних на те повноважень. А ст. 172 Сімейного кодексу України повнолітні дочка та син наділяються правом звернутися за захистом прав та інтересів непрацездатних, немічних батьків як їх законні представники, без спеціальних на те повноважень.