Характеристика окремих принципів цивільного судочинства: гласність судового процесу, мова цивільного судочинства, змагальність сторін, диспозитивність цивільного судочинства, забезпечення права на перегляд та оскарження судового рішення, обов’язковість судових рішень.

До принципів цивільного процесуального права, закріплених Конституцією України, належать такі принципи:

• законність (ст. 8);

• здійснення правосуддя виключно судами (ч.1 ст.

• доступність і гарантованість судового захисту прав і свобод людини та громадянина (ч. 3 ст. 8, ч. 4 ст. 32, ч. 1,2 ст. 55, ч. 1 ст. 59);

• особливий порядок утворення судів (ч.2 ст. 125);

• принцип територіальності і спеціалізації побудови судоустрою в Україні (ч.1 ст. 125);

• участь народу в здійсненні правосуддя (ч.5 ст. 124);

• призначуваність суддів (ст. 128);

• незалежність і недоторканність суддів та підкорення їх тільки закону ( ст. 126, ч. 1 ст. 129);

• здійснення правосуддя професійними суддями та, у визначених законом випадках, присяжними (ч.1 ст. 127);

• одноособовий та колегіальний розгляд справи в суді (ч.4 ст. 129);

• рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом (п.1 ч.2 ст.129);

• гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобами (п.6 ч.2 ст.129);

• розумні строки розгляду справи судом (п.7 ч.2 ст.129);

• забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (п.8 ч.2 ст. 129);

• обов'язковість судового рішення (п.9 ч.2 ст.129, 129-1);

• державна мова судочинства (ст. 10);

• забезпечення права на правову допомогу (ст. 59, 131-

• участь прокурора у цивільному процесі у випадках, визначених законом (ст. 131-1);

• недоторканність житла (ст. 30);

• повага до суду та судді (ч. 5 ст. 129).

Основні засади (принципи) цивільного судочинства визначені в ст. 2 ЦПК України в редакції 2017 року:

1) верховенство права

Цей принцип є складним за змістом. Він охоплює різні аспекти дії права в державі, його реалізації та захисту. Цей же принцип є основоположним для усіх інших.

Окремими змістовими елементами принципу

верховенства права можна вважати (з огляду на практику ЄСПЛ):

- єдність писаного і неписаного права.

У справі «Функе проти Франції» від 25 лютого 1993 року ЄСПЛ роз'яснив, що «якість» внутрішніх правових норм відповідно до Конвенції залежить від точності, з якою законодавство та судова практика визначають обсяг і умови здійснення владних повноважень, виключаючи небезпеку сваволі.

- недопустимість свавільного обмеження прав людини як з боку держави, державних органів, так і з боку будь-кого із членів суспільства.

Конвенція передбачає можливість втручання у права особи не інакше, як із визначеною у ній метою. Такою метою може бути, зокрема, захист моралі (for the protection of moral), що встановлено у статтях 6, 8-11 і є якісною

характеристикою сутності права. Важливим завданням окремих інституцій держави є захист основоположних цінностей демократичного суспільства від неправомірних дій осіб і груп.

Цей елемент верховенства права означає, що державними органами та посадовими особами мають прийматися виважені рішення. З одного боку держава є незалежною у своїй політиці та прийнятті рішень, з іншого боку, права людини є своєрідними межами незалежності держави. Держава має позитивні та негативні обов'язки по відношенню до людини. Позитивним обов'язком держави є створення рівноваги між суспільними інтересами приватної особи.

Верховенство права висуває вимоги до якості закону. У справі «Олссон проти Швеції» від 24 березня 1988 року юридична конструкція «згідно із законом» не просто відсилає до внутрішнього права, але має на увазі і якість закону, вимагаючи, щоб останній відповідав принципу верховенства права.

- рівність перед законом.

Верховенство права вимагає, щоб всі були рівними перед законом. Закон не повинен допускати дискримінаційне регулювання. У п. 43 Постанови в справі «Партія «Рефах» (Партія благоденства) проти Туреччини» ЄСПЛ зазначив: «Верховенство права означає, що всі люди рівні перед законом, як у своїх правах, так і у своїх обов'язках.

інтересами й

Проте, законодавство повинно враховувати

розходження між людьми й ситуаціями за умови, що такі розходження мають об'єктивну й розумну підставу, переслідують правомірну мету, погоджуються із

принципами, яких, зазвичай, дотримуються демократичні суспільства, і пропорційні цим принципам.

- - забезпечення правової визначеності, що тісно пов'язано з питанням обов'язковості та остаточності судового рішення.

У справі «Брумареску проти Румунії»

висловлено позицію щодо того, що одним з

основних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності (правової певності), що, серед іншого, вимагає, щоб прийняте судами остаточне рішення не могло б бути оскаржене.

- забезпечення правових та практичних втілення закону в життя.

У справі «Броньовський проти Польщі» від 22 червня 2004 Євросуд зазначив, що принцип верховенства права та принцип законності вимагають від держав не лише поважати і застосовувати, у ______

передбачуваний і узгоджуваний спосіб, І ■ І запроваджені ними закони, а й забезпечувати правові та практичні умови втілення їх у життя.

- верховенство права у правосудді через гарантованість прав на судовий захист та довіри до суду; доступ до правосуддя; справедливий судовий розгляд та забезпечення виконання судових рішень

У справі «Класс і інші проти Німеччини» від 6 січня 1978 року Суд підкреслив, що із принципу верховенства права випливає, зокрема, що втручання органів виконавчої влади у права людини має підлягати ефективному нагляду, який, як правило, повинна забезпечувати судова влада.

У справі «Голдер проти Сполученого Королівства» від 21 лютого 1975 року Суд дійшов висновку, що у цивільно- правових справах принцип верховенства права невід'ємний від доступу до правосуддя.

У справі «Хорнсбі проти Греції» від 19 березня 1997 року Суд підкреслив, що стаття 6 п. 1 гарантує кожній людині розгляд судом спорів про його громадянські права і обов'язки. Таким чином реалізується «право на суд», складовою частиною якого є право доступу до правосуддя.

2) повага до честі і гідності, рівність усіх учасників судового процесу перед законом та судом

Цей принцип є логічним продовженням принципу верховенства права. Забезпечення поваги до честі і гідності усіх учасників процесуальних відносин досягається різними заходами процесуального регулювання. Так, наприклад, цей принцип реалізується у випадках використання учасниками судового процесу та їхніми представниками нецензурної лексики, образливих і лайливих слів чи символів у поданих до суду документах і у спілкуванні з судом (суддями), з іншими учасниками процесу та їхніми представниками. За вчинення таких та аналогічних дій, які визнаються виявом очевидної неповаги до честі, гідності цих осіб з боку тих, хто такі дії вчиняє, можливе застосування заходів процесуального примусу (ст. 44 ЦПК України) або адміністративної санкції, передбаченої ст. 185-3 КУпАП.

Дію цього принципу також можна відстежити за змістом та реалізацією норми, викладеної в ст. 298 ЦПК України, в якій зазначено, що суд лише за наявності достатніх даних про психічний розлад здоров'я фізичної особи призначає для встановлення її психічного стану судово-психіатричну експертизу. У виняткових випадках, коли особа, щодо якої відкрито провадження у справі про обмеження її у цивільній дієздатності чи визнання її недієздатною, явно ухиляється від проходження експертизи, суд у судовому засіданні за участю лікаря-психіатра може постановити ухвалу про примусове направлення фізичної

особи на судово-психіатричну експертизу^[3]. Поважаючи честь та гідність людини слід обережно ставитися до призначення судово-психіатричних експертиз, які самі по собі можуть вважатися посяганням на ці цінності особи.

3) гласність і відкритість судового процесу та його повне фіксування технічними засобами

В ЦПК України розділено цей принцип на декілька частин - ст. 7 «Гласність судового процесу» та ст. 8 «Відкритість інформації щодо справи» ЦПК України. Хоча змістовно ці засади відмежувати вкрай складно.

З аналізу ст. 7 ЦПК цивільне судочинство в Україні проводиться в порядку

- розгляду справи у відкритому судовому засіданні;

- розгляду справи у закритому судовому засіданні;

- письмового провадження.

Ст. 212 ЦПК України визначає порядок участі у судовому засіданні в режимі відеоконференції. Так, учасники справи мають право брати участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду за умови наявності у суді відповідної технічної можливості, про яку суд зазначає в ухвалі про відкриття провадження у справі, крім випадків, коли явка цього учасника справи в судове засідання визнана судом обов'язковою. Учасник справи подає заяву про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду не пізніше ніж за п'ять днів до судового засідання. Копія заяви в той самий строк надсилається іншим учасникам справи.

Однак участь у режимі відеоконференції не представляє собою окремий порядок розгляду справи, а лише форму участі учасників процесу.

Відповідно до ст. 7 ЦПК України гласність означає, що розгляд справ у судах проводиться усно і відкрито, крім випадків, передбачених ЦПК України. Тобто для усіх справ передбачено відкрите судове засідання, про що зазначається в подальшому в судовому рішенні за результатами розгляду справи.

Будь-яка особа має право бути присутньою у відкритому судовому засіданні. Від особи, яка бажає бути присутньою у судовому засіданні, забороняється вимагати будь-які документи, крім документа, що посвідчує особу. Особи, які бажають бути присутніми у судовому засіданні, допускаються до зали судових засідань до початку судового засідання або під час перерви.

Особи, присутні в залі судового засідання, представники засобів масової інформації можуть проводити у залі судового засідання фотозйомку, відео- та аудіозапис з використанням портативних відео- та аудіотехнічних засобів без отримання окремого дозволу суду, але з урахуванням обмежень, встановлених ЦПК України. Трансляція судового засідання здійснюється з дозволу суду. Якщо всі учасники справи беруть участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції, здійснюється транслювання перебігу судового засідання в мережі Інтернет в обов'язковому порядку. Проведення в залі судового засідання фотозйомки, відеозапису, а також трансляція судового засідання повинні здійснюватися без створення перешкод у веденні засідання і здійсненні учасниками судового процесу їхніх процесуальних прав.

Слід звернути увагу на те, що позиція учасників справи не має значення в питанні про присутність глядачів чи проведення зйомки судового засідання портативними засобами. Суд не може заборонити таку присутність чи зйомку, якщо на цьому наполягають учасники справи.

Закрите судове засідання проводиться у випадках:

- коли відкритий судовий розгляд може мати наслідком розголошення таємної чи іншої інформації, що охороняється законом (за ініціативою суду або за клопотанням учасників справи),

- за клопотанням учасників справи з метою

забезпечення таємниці усиновлення, запобігання

розголошенню відомостей про інтимні чи інші особисті сторони життя учасників справи або відомостей, що принижують їхню честь і гідність,

- в інших випадках, установлених законом.

Суд не має права проводити закрите судове засідання за відсутності підстав, визначених в законодавстві.

Про розгляд справи у закритому судовому засіданні постановляється ухвала. Суд ухвалою може оголосити судове засідання закритим повністю або закритою його частину. Розгляд справи та вчинення окремих процесуальних дій у закритому судовому засіданні проводяться з додержанням правил здійснення цивільного судочинства. Під час такого розгляду можуть бути присутні лише учасники справи, а в разі необхідності - свідки, експерти, спеціалісти, перекладачі. Суд попереджає зазначених осіб про обов'язок не розголошувати інформацію, для забезпечення захисту якої розгляд справи або вчинення окремих процесуальних дій відбувається в закритому судовому засіданні.

Використання систем відеоконференц-зв'язку та транслювання перебігу судового засідання в мережі Інтернет у закритому судовому засіданні не допускається.

Якщо під час закритого судового засідання буде встановлено, що інформація, для забезпечення

нерозголошення якої розгляд справи або вчинення окремих процесуальних дій відбувалися в закритому судовому засіданні, вже є публічно доступною або обмеження доступу до інформації є безпідставним чи не відповідає закону, суд постановляє ухвалу про подальший розгляд справи у відкритому судовому засіданні.

Розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо ЦПК України не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Так, справи наказного провадження розглядаються виключно в порядку письмового провадження.

Суд під час розгляду справи в судовому засіданні здійснює повне фіксування його перебігу за допомогою відео- та (або) звукозаписувального технічного засобу, крім випадків, передбачених ЦПК України.

Судове рішення (повне або скорочене), ухвалене у відкритому судовому засіданні, оголошується прилюдно у порядку, визначеному ЦПК України. Якщо судовий розгляд проводився в закритому судовому засіданні, прилюдно оголошується лише вступна та резолютивна частини рішення, якщо такі частини не містять інформації, для забезпечення захисту якої розгляд справи або вчинення окремих процесуальних дій проводилися в закритому судовому засіданні. Якщо вступна та (або) резолютивна частини рішення містять таку інформацію, їх оголошення здійснюється в закритому судовому засіданні.

Якщо судове рішення оголошується прилюдно, учасники справи, інші особи, присутні у залі судового засідання, представники засобів масової інформації можуть проводити в залі судового засідання фотозйомку, відеозапис, транслювання проголошення рішення по радіо і телебаченню, в мережі Інтернет.

4) змагальність сторін

Зміст принципу змагальності розкрито в ст. 12 ЦПК України, в частині першій якої вказується, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Існування та закріплення цього принципу пов'язане з існуванням сторін з протилежними інтересами. Саме тому, положення щодо змагальності не використовуються при розгляді справ окремого провадження.

Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом.

Змагальність проявляється здебільшого в процесі доказування сторонами та іншими учасниками справи обставин, що є підставами для заявлених вимог та заперечень. Сторони та інші учасники справи мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ЦПК.

При цьому кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Принцип змагальності обмежує діяльність суду. Суд не проявляє активності у збиранні доказів та їх подачі. Суд не може з власної ініціативи замінити неналежних сторін чи призначити експертизу, як це було за радянського цивільного процесу.

Однак, змагальні засади не є необмеженими. Суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість:

1) керує ходом судового процесу;

2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами;

3) роз'яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов'язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій;

4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом;

5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов'язків.

Саме суд визначає факти, які необхідно встановити для вирішення спору і які з них визнаються кожною стороною, а які підлягають доказуванню; з'ясовує, які докази подані чи подаються на попередньому судовому засіданні кожною стороною для обґрунтування своїх доводів чи заперечень щодо невизнаних обставин тощо. Таким чином, не можна стверджувати про пасивну роль суду в процесі. Роль суду залишається значною. Однак суд з власної ініціативи не має права збирати докази, крім випадків, прямо передбачених законом.

Цивільний процес на сьогодні зорієнтовано не на

встановлення об'єктивної істини, а на те, щоб з

додержанням норм процесуального та матеріального права, на підставі доказів, які були подані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, та які були дослідженні під час розгляду справи, суд встановив значущі для справи обставини і зробив відповідні висновки. Наслідком неактивності сторін та інших учасників справи у процесі доказування є не скасування судового рішення, а прийняття рішення всупереч інтересам сторони, яка таку активність не проявила.

На сьогодні у зв'язку з принципом змагальності говорять про концепцію негативного доказу та концепцію стандарту більшої переконливості у цивільному судочинстві. В Постанові ВП ВС від 18.03.20 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19), визначено, що принцип змагальності не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати так, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (п. 81 Постанови).

5) диспозитивність

Зміст принципу диспозитивності розкрито в ст. 13 ЦПК. Принцип диспозитивності є своєрідним мірилом впливу заінтересованих осіб на рух процесу у справі. Принцип диспозитивності проявляється на всіх стадіях цивільного процесу.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до ЦПК України, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених випадках.

Таким чином, диспозитивність проявляється у таких аспектах:

1) процес виникає лише за зверненням особи, на права, свободи та інтереси якої вчинено посягання. Ця особа самостійно визначає в якій формі захищати свої права: чи в юрисдикційній, чи в неюрисдикційній. На реалізацію цього аспекту диспозитивності закріплено норму з приводу того, що у разі відкриття провадження за позовною заявою особи, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб (крім прокурора), особа, в чиїх інтересах подано позов, набуває статусу позивача. При цьому саме ця особа (позивач) вирішує в подальшому долю процесу. Вона як і всі інші позивачі може відмовитися від позову, просити залишити його без розгляду, укласти з відповідачем мирову угоду;

2) особа, яка звертається до суду, самостійно визначає

спосіб захисту її прав, а суд лише в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих сторонами може вирішувати справу. Тобто, якщо суд у справі про відшкодування майнової шкоди вбачає, що розмір

заподіяної шкоди перебільшує розмір заявленої до відшкодування шкоди, він має прийняти рішення про відшкодування шкоди однак у розмірі, що не перевищує заявлений позивачем.

3) збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених ЦПК України.

Є лише три випадки, коли суд з власної ініціативи має право витребувати докази та вчиняти інші дії, спрямовані на збір доказів у справі.

Відповідно до ч. 3 ст 294 ЦПК України справи окремого провадження розглядаються судом з додержанням загальних правил, встановлених ЦПК України, за винятком положень щодо змагальності та меж судового розгляду. Що означає, що суд має право проявляти ініціативу у зборі доказів.

Наступною підставою, коли суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи є випадки, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

І останньою підставою для ініціативності суду в процесі збирання доказів є наявність у суду сумнівів у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів (ч. 7 ст. 81 ЦПК України).

4) учасники справи розпоряджаються своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Розпорядитися правами сторони можуть шляхом реалізації, наданих їм спеціальних прав (ст. 49 ЦПК України):

1) позивач вправі відмовитися від позову (всіх або частини позовних вимог), відповідач має право визнати позов (всі або частину позовних вимог) на будь-якій стадії судового процесу;

2) позивач вправі збільшити або зменшити розмір

позовних вимог до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного

провадження;

3) позивач має право змінити предмет або підстави позову шляхом подання письмової заяви;

4) відповідач має право подати зустрічний позов у строки;

5) сторони мають право укласти мирову угоду на будь- якій стадії цивільного процесу.

Диспозитивність як засада регулювання цивільного процесу не має абсолютного характеру. Встановлено, що суд за власною ініціативою залучає відповідний орган чи особу, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, якщо дії законного представника суперечать інтересам особи, яку він представляє. Інколи обмеження диспозитивності обумовлене необхідністю врахування публічних інтересів або інтересів осіб, які не залучені до участі у справі. Відповідно до ч. 5 ст. 175 ЦПК закриваючи провадження у справі, суд за клопотанням сторін може постановити ухвалу про визнання мирової угоди. Якщо умови мирової угоди суперечать закону чи порушують права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у визнанні мирової угоди і продовжує судовий розгляд.

Суди іноді порушують принцип диспозитивності та виходять за межі позовних вимог, що в свою чергу дає підстави визнавати такі рішення незаконними.

Так, у справі батько дитини звернувся із позовом до своєї колишньої дружини про стягнення аліментів у розмірі 1/3 від усіх доходів.

Рішенням місцевого суду такі вимоги задоволено частково та стягнуто аліменти в розмірі 1/4 від усіх доходів.

Рішенням апеляційного суду вказане рішення було змінено - стягнуто щомісячні аліменти у сумі 500 грн., тобто змінено порядок стягнення аліментів.

Апеляційний суд, змінюючи рішення суду першої інстанції, виходив із того, що дитина, повністю знаходиться на утриманні позивача, відповідач має нерегулярний заробіток, тому з неї підлягають стягненню аліменти на утримання дочки у твердій грошовій сумі.

Таке рішення апеляційної інстанції було оскаржено у касаційному порядку, оскільки на думку позивача апеляційний суд вийшов за межі заявлених позовних вимог, оскільки у позові він просив суд встановити розмір аліментів у частині від доходу відповідача, а не у твердій грошовій сумі.

Переглядаючи справу КЦС скасував рішення апеляційного суду виходячи з наступного.

Відповідно до статті 181 СК України способи виконання батьками обов'язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі.

Відповідно до частини першої статті 184 СК України, якщо платник аліментів має нерегулярний, мінливий дохід, частину доходу одержує в натурі, а також за наявності інших обставин, що мають істотне значення, суд за заявою платника або одержувача може визначити розмір аліментів у твердій грошовій сумі.

Проте від сторін не надходило заяви про визначення розміру аліментів у твердій грошовій сумі^[4].

6) пропорційність

У статті 11 ЦПК зафіксовано пропорційність як принцип, спрямований на забезпечення розумного балансу приватних і публічних інтересів. У Рішенні від 25 січня 2012 р. № 3-рп/2012 (справа № 1-11/2012) Конституційний Суд України зазначив, що одним із елементів верховенства права є принцип пропорційності, який у сфері соціального захисту означає, зокрема, що заходи, передбачені в нормативно-правових актах, повинні спрямовуватися на досягнення легітимної мети та мають бути співмірними з нею.

Пропорційність в судочинстві може мати матеріально- правовий та процесуально-правовий аспекти.

Мета процесуальних дій має бути суспільно вагомою, для досягнення певної мети органи влади не можуть накладати на громадян зобов'язання, які перевищують установлені межі необхідності, а засіб досягнення суспільно вагомої мети має бути найменш обтяжливим для людини в конкретних умовах.

Відповідно до ст. 11 ЦПК України суд визначає в межах, встановлених ЦПК України, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного

судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов'язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

7) обов'язковість судового рішення

8) забезпечення права на апеляційний перегляд справи

Під апеляційним провадженням розуміється порушена апеляційною скаргою зацікавлених осіб діяльність суду апеляційної інстанції щодо перевірки законності і обґрунтованості судових рішень суду першої інстанції, що не набрали законної сили шляхом вторинного розгляду справи по суті.

Складовою частиною змісту права на справедливий розгляд, гарантований ст. 6 Конвенції, є право на апеляційний перегляд справи на предмет законності та обґрунтованості рішення, прийнятого в І інстанції. Головною запорукою права на судовий захист була і залишається можливість оскарження і перегляду судового рішення. Апеляційне оскарження - це порядок виправлення судових помилок судами вищих інстанцій.

Головне завдання апеляції - надання додаткової гарантії справедливості судового рішення, реалізації права на судовий захист. Ця гарантія полягає в тому, що по- перше, сам факт подвійного розгляду дозволяє уникнути помилки, що могла виникнути при першому розгляді. По­друге, внаслідок того, що рішення по суті приймають дві різні інстанції, зменшується ризик судової помилки.

Інший вид перегляду, касаційний перегляд,

допускається лише у визначених законом підставах. Окрім того, якщо апеляційному оскарженню підлягають судові рішення, які не набрали законної сили, то в касаційному порядку оскаржуються рішення, які набрали законної сили і підлягають виконанню, в тому числі примусовому.

9) забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у випадках, встановлених законом

10) розумність строків розгляду справи судом

Суд зобов'язаний розглянути справу в розумні строки. Щодо питання дотримання розумних строків розгляду судами цивільних, кримінальних справ і справ про адміністративні правопорушення вартими уваги є положення Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ 17.10.2014 № 11.

ЄСПЛ зробив ряд висновків щодо визначення розумності строків розгляду цивільних справ. Перебіг строків судового розгляду у цивільних справах починається з часу надходження позовної заяви до суду, а закінчується ухваленням остаточного рішення у справі, якщо воно не на користь особі (справа "Скопелліті проти Італії" від 23 листопада 1993 року), або виконанням рішення, ухваленого на користь особи (справа "Папахелас проти Греції" від 25 березня 1999 року).

Згідно зі статтею 6 Конвенції виконання судового рішення є складовою частиною судового розгляду, завершальною стадією судового провадження. У зв'язку із цим під час розгляду питань про відстрочку, розстрочку, зміну чи встановлення способу і порядку виконання рішення, а також під час розгляду скарг на рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби судам необхідно дотримуватися вимог Конвенції щодо виконання судового рішення упродовж розумного строку (справи "Горнсбі проти Греції" від 19 березня 1997 року, "Ромашов проти України" від 27 липня 2004 року, "Дубенко проти України" від 11 січня 2005 року, "Нечипорук і Йонкало проти України" від 21 квітня 2011 року та інші).

З урахуванням практики Європейського суду з прав людини критеріями розумних строків у цивільних справах є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи "Федіна проти України" від 02 вересня 2010 року, "Смірнова проти України" від 08 листопада 2005 року, "Матіка проти Румунії" від 02 листопада 2006 року, "Літоселітіс проти Греції" від 05 лютого 2004 року та інші).

Оцінюючи правову та фактичну складність справи, слід враховувати, зокрема, наявність обставин, що утруднюють розгляд справи; кількість співпозивачів, співвідповідачів та інших учасників процесу; необхідність проведення експертиз та їх складність; необхідність допиту значної кількості свідків; участь у справі іноземного елемента та необхідність з'ясування і застосування норм іноземного права.

При цьому судам слід виходити з того, що така обставина, як розгляд цивільної справи судами різних інстанцій, не може сама по собі свідчити про її складність.

Оцінюючи поведінку заявника, а також осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу, слід звернути увагу на те, що не можна покладати відповідальність за тривалий розгляд справи використання ними

процесуальних засобів, передбачених законодавством, для здійснення свого захисту, зокрема, у зв'язку зі зміною позовних вимог, вивченням матеріалів справи, заявленням клопотань, оскарженням ухвалених судових рішень. Разом із тим слід взяти до уваги факти невиконання ними процесуальних обов'язків, наприклад, ненадання чи надання з порушенням строку, передбаченого ЦПК, доказів у справі; неодноразові неявки в судове засідання без поважних причин, якщо це призвело до порушення розумного строку судового розгляду.

Оцінюючи поведінку органів державної влади (насамперед суду), слід враховувати своєчасність призначення справи до судового розгляду; проведення судових засідань у призначений час; строки виготовлення суддею мотивованого судового рішення та направлення його особам, які брали участь у справі; повноту здійснення суддею контролю за виконанням працівниками апарату суду своїх службових обов'язків, у тому числі щодо повідомлення осіб, які беруть участь у справі, про дату та місце судового засідання; своєчасне виготовлення журналу судового засідання та протоколу про окремі процесуальні дії; повноту і своєчасність прийняття суддею заходів щодо учасників процесу та інших осіб у сфері здійснення правосуддя, направлених на недопущення їх процесуальної недобросовісності і процесуальної тяганини у справі, зокрема, щодо контролю за строками проведення експертизи; своєчасну видачу виконавчого документа та направлення його до органу, уповноваженого виконати судове рішення.

Оцінюючи характер процесу та його значення для заявника, слід враховувати важливість предмета розгляду та ступінь ризику для заявника, наприклад, якщо йдеться про справи, що потребують оперативного прийняття рішення; трудові справи; справи, що пов'язані зі станом здоров'я заявника; справи щодо опіки над дітьми тощо.

Судді повинні усвідомлювати особисту відповідальність за розгляд справ у встановлені законом строки, за якість розгляду справ, не допускати фактів зволікання, вживати всіх необхідних заходів з метою неухильного дотримання процесуальних строків.

Строки розгляду справи не можуть вважатися розумними, якщо їх порушено через зайнятість судді в іншому процесі, призначення судових засідань із великими інтервалами, затягування з передачею справи з одного суду до іншого у встановлених законом випадках, безпідставне задоволення необґрунтованих клопотань учасників процесу, що спричинило відкладення розгляду справи на тривалий час, відкладення справи через її неналежну підготовку до судового розгляду, невжиття заходів щодо недопущення недобросовісної поведінки учасників справи тощо, оскільки наведені причини свідчать про низький рівень організації судочинства та безвідповідальне ставлення до виконання своїх обов'язків.

11) неприпустимість зловживання процесуальними правами

12) відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення

Питання для самоконтролю:

1. Яке значення мають принципи цивільного процесу?

2. Як реалізовується принцип поваги до честі та гідності учасників процесу під час здійснення цивільного судочинства?

3. Які основні положення змісту принципу диспозитивності?

4. Визначте зміст принципу неприпустимості зловживання процесуальними правами.