Звернення судових рішень до виконання. Обов’язковість судових рішень

Однією з ознак судових рішень є їх обов’язковість. Стаття 129 Конституції України обов’язковість рішень суду визначає однією з основних засад судочинства. Така ознака, як обов’язковість рішень господарських судів сформульована у ст.

326 ГПК України, відповідно до якої судові рішення, що набрали законної сили, є обов’язковими на всій території України, а у випадках, установлених міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Виконання рішення може бути добровільним або здійснюватися у примусовому порядку. Обов’язковість господарського рішення, оголошена законодавчо, зумовлює можливість застосування державного примусу в разі невиконання його боржником добровільно. Статтею 337 ГПК України передбачено тимчасове обмеження фізичної особи - боржника у праві виїзду за межі України, яке може бути застосоване судом як виключний захід забезпечення виконання судового рішення. Таке обмеження застосовується в порядку, визначеному ГПК України для забезпечення позову з певними особливостями. Суд може постановити ухвалу про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України фізичної особи, яка є боржником за невиконаним нею судовим рішенням, на строк до повного виконання такого судового рішення. Обов’язковість рішення виявляється ще й у тому, що за невиконання судового рішення законом передбачена відповідальність. Так, стаття 382 Кримінального кодексу України встановлює кримінальну відповідальність за умисне невиконання вироку, рішення, ухвали, постанови суду, що набрали законної сили, або перешкоджання їх виконанню.

Вищевказані положення є передумовою того, що останньою стадією процесу захисту прав є виконавче провадження, адже захист прав (припинення дії, яка порушує право; відшкодування збитків; відновлення становища, яке існувало до порушення права тощо) буде вважатися здійсненим лише по завершенню фактичного виконання судового рішення.

Ефективність та своєчасність виконання судових рішень, в тому числі рішень господарських судів, є складовою права на справедливий суд та однією із процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Виконавче провадження хоча і виходить за межі судового розгляду та вирішення справи, однак у той же час є складовою юрисдикційної процедури, її завершенням. Це одна з тих гарантій та механізмів, які дозволяють робити висновки щодо дієвості механізму захисту прав у державі в цілому.

Основними нормативно-правовими актами, які регулюють питання виконання рішень господарського суду, є такі: Конституція України, закони України «Про виконавче провадження від 02.06.2016 № 1404-VIII, «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» від 02.06.2016 № 1403-VIII, «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» від 05.06.2012 № 4901-VI, Інструкція з організації примусового виконання рішень, затверджена наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 № 512/5 та інші. На основі перелічених нормативно- правових актів зробимо коротку загальну характеристику правового регулювання правовідносин, що пов’язані з виконанням рішень господарських судів. Умови та порядок виконання рішень визначено Законом України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016. Саме в ньому дається легальне визначення виконавчого провадження. Відповідно до ст. 1 цього Закону виконавче провадження є завершальною стадією судового провадження і являє собою сукупність дій органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, Законом України «Про виконавче провадження», іншими законами та нормативно-правовими актами.

На сьогодні законодавцем чітко визначені засади виконавчого провадження: 1) верховенство права. Ця засада виявляється в тому, що права людини поставлені в основу правового регулювання шляхом забезпечення пріоритету прав і свобод, законних інтересів людини і громадянина, зокрема, у відносинах з органами державної влади, рівності усіх суб’єктів правовідносин перед законом, визначенні Господарський процес 273 закону як вищого регулятора правовідносин в ієрархії джерел права, реалізації принципу правової визначеності; 2) обов’язковість виконання рішень.

Уже наголошувалось на тому, що обов’язковість виконання рішень є ще й основною засадою судочинства. Правове регулювання виконавчого провадження зорієнтоване на те, щоб максимально забезпечити виконання рішення, а також на недопущення зловживань з боку учасників виконавчого провадження, органів та осіб, які здійснюють таке примусове провадження. Обов’язковість виконання рішень господарського суду є індексом іміджу судової гілки влади та безпосередньо впливає на рівень довіри суб’єктів господарювання до неї, стабільність господарських правовідносин. І залежно від цього, у свою чергу, сприяє чи, навпаки, стає перешкодою для зростання економічної активності в Україні; 3) законність. Реалізація принципу законності є багатоаспектною і знаходить своє відображення у виконавчому провадженні в тому, що всі суб’єкти виконавчого провадження є рівними перед законом; виконавці, які покликані здійснювати примусове виконання рішень, зобов’язані дотримуватись закону незалежно від їх службового становища та місця у системі примусового виконання рішень; сторонам виконавчого провадження гарантується рівна можливість користуватися правами, наданими їм законом. Окрім того, дотримання законності у виконавчому провадженні має складовою єдине розуміння і правозастосування нормативних актів у сфері виконавчого провадження на всій території України; 4) диспозитивність. Так само, як і в судових процедурах, диспозитивність виконавчого провадження означає те, що визначальним чинником виникнення, зміни та припинення виконавчого провадження є воля та ініціатива сторін, які вправі розпоряджатися своїми правами на власний розсуд. Виконавче провадження відкривається за заявою стягувана ( ст. 26 Закону України «Про виконавче провадження»), стягувач може подати заяву про повернення виконавчого документа (ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження»), у процесі виконання рішень господарських судів сторони вправі укласти мирову угоду, стягувач може подати заяву про відмову від примусового виконання рішення (ст.

19 Закону України «Про виконавче провадження», ст. 330 ГПК України); 5) справедливість, неупередженість та об’єктивність. Відповідно до ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов’язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Через призму цієї засади сформульовано права та обов’язки сторін виконавчого провадження, які в багатьох моментах є кореспондуючими та збалансованими з точки зору справедливості; 6) гласність та відкритість виконавчого провадження. В Україні функціонує автоматизована система виконавчого провадження, в якій здійснюється реєстрація виконавчих документів, документів виконавчого провадження, фіксування виконавчих дій. Вільний та безоплатний доступ до інформації автоматизованої системи виконавчого провадження забезпечує Міністерство юстиції України у мережі Інтернет на своєму офіційному вебсайті з можливістю перегляду, пошуку, копіювання та роздрукування інформації, на основі поширених веб-оглядачів та редакторів, без необхідності застосування спеціально створених для цього технологічних та програмних засобів, без обмежень та цілодобово; 7) розумність строків виконавчого провадження. Розділ ІІ Закону України «Про виконавче провадження» містить положення щодо строків у виконавчому провадженні, які зазнали кардинальних змін у 2016 році. Ці зміни враховували необхідність дотримання засади розумності строків. Законодавець відмовився від строків здійснення виконавчого провадження, встановивши натомість конкретні і чіткі строки вчинення процесуальних дій у виконавчому провадженні (не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виконавець виносить постанову про відкриття виконавчого провадження), періодичність перевірки майнового стану боржника (перевірка майнового стану боржника проводиться у 10 -денний строк з дня відкриття виконавчого провадження. У подальшому така перевірка проводиться не рідше ніж 1 раз на 2 тижні - щодо виявлення рахунків боржника і не рідше ніж 1 раз на 3 місяці - щодо виявлення нерухомого та рухомого майна боржника та його майнових прав, отримання інформації про доходи боржника), деталізовано строки вчинення окремих виконавчих дій (арешт на майно або кошти накладається не пізніше наступного робочого дня після його виявлення); 8) співмірність заходів примусового виконання рішень та обсягу вимог за рішеннями.

Ця засада реалізується у положеннях законів щодо черговості звернення стягнення на майно, зокрема юридичної особи. Так, спочатку звертається стягнення на кошти боржника - юридичної особи, що перебувають у касах або інших сховищах боржника - юридичної особи, у банках або інших фінансових установах. У разі відсутності у боржника - юридичної особи коштів в обсязі, необхідному для покриття заборгованості, стягнення звертається на інше майно, належне такому боржникові. При цьому встановлюється черговість реалізації такого майна: спочатку реалізується майно, що безпосередньо не використовується у виробництві (предмети інтер’єру офісів, готова продукція та товари тощо), а лише потім, у разі недостатності отриманих від такої реалізації коштів, об’єкти нерухомого майна, верстати, обладнання, інші основні засоби, а також сировина і матеріали, призначені для використання у виробництві (ст. 52 Закону України «Про виконавче провадження»); 9) забезпечення права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності державних виконавців, приватних виконавців. Ст. 74 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що сторони виконавчого провадження мають право подати скаргу на дії чи бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби по виконанню рішення або відмову в здійсненні вказаних дій. Таким чином, звернення судових рішень до виконання є завершальною стадією господарського процесу, яка являє собою сукупність процесуальних дій щодо отримання виконавчих документів на рішення господарського суду, пред’явлення їх до виконання в порядку і строки, передбачені спеціальним законодавством, вчинення виконавчих дій, спрямованих на виконання цих рішень.

<< | >>

↑

Источник: Господарський процес: курс лекцій / за ред. Лариси Герасименко та Павла Борцевича. Київ. : НАВС,2024. 262 с.. 2024

Еще по теме Звернення судових рішень до виконання. Обов’язковість судових рішень:

- Господарський процес України -