<<
>>

§ 1. Звернення судових рішень до виконання. Обов'язковість судових рішень

Однією з ознак судових рішень є їх обов’язковість. Стаття 129 Конституції України обов’язковість рішень суду визначає однією з основних засад судочинства.

Така ознака, як обов’язковість рішень господарських судів сформульована у ст.

326 ГПК України, відповідно до якої судові рішення, що набрали законної сили, є обов’язковими на всій тери­торії України, а у випадках, установлених міжнародними догово­рами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою Украї­ни, - і за її межами.

Виконання рішення може бути добровільним або здійснюватися у примусовому порядку. Обов’язковість господарського рішення, ого­лошена законодавчо, зумовлює можливість застосування державного примусу в разі невиконання його боржником добровільно. Статтею 337 ГПК України передбачено тимчасове обмеження фізичної особи - боржника у праві виїзду за межі України, яке може бути застосоване судом як виключний захід забезпечення виконання судового рішення. Таке обмеження застосовується в порядку, визначеному ГПК України для забезпечення позову з певними особливостями. Суд може поста­новити ухвалу про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі Украї­ни фізичної особи, яка є боржником за невиконаним нею судовим рішенням, на строк до повного виконання такого судового рішення.

Обов’язковість рішення виявляється ще й у тому, що за неви­конання судового рішення законом передбачена відповідальність. Так, стаття 382 Кримінального кодексу України встановлює кримі­нальну відповідальність за умисне невиконання вироку, рішення, ухвали, постанови суду, що набрали законної сили, або перешко­джання їх виконанню.

Вищевказані положення є передумовою того, що останньою ста­дією процесу захисту прав є виконавче провадження, адже захист прав (припинення дії, яка порушує право; відшкодування збитків; відновлення становища, яке існувало до порушення права тощо) буде вважатися здійсненим лише по завершенню фактичного ви­конання судового рішення.

Ефективність та своєчасність виконання судових рішень, в то­му числі рішень господарських судів, є складовою права на справе­дливий суд та однією із процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено ст. 6 Конвенції про захист прав людини і осново­положних свобод. Виконавче провадження хоча і виходить за межі судового розгляду та вирішення справи, однак у той же час є скла­довою юрисдикційної процедури, її завершенням. Це одна з тих гарантій та механізмів, які дозволяють робити висновки щодо діє­вості механізму захисту прав у державі в цілому.

Основними нормативно-правовими актами, які регулюють пи­тання виконання рішень господарського суду, є такі: Конституція України, закони України «Про виконавче провадження від 02.06.2016 № 1404-VIII, «Про органи та осіб, які здійснюють примусове вико­нання судових рішень і рішень інших органів» від 02.06.2016 № 1403-VIII, «Про гарантії держави щодо виконання судових рі­шень» від 05.06.2012 № 4901-VI, Інструкція з організації примусо­вого виконання рішень, затверджена наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 № 512/5 та інші.

На основі перелічених нормативно-правових актів зробимо коротку загальну характеристику правового регулювання право­відносин, що пов'язані з виконанням рішень господарських судів.

Умови та порядок виконання рішень визначено Законом Укра­їни «Про виконавче провадження» від 02.06.2016. Саме в ньому дається легальне визначення виконавчого провадження. Відповід­но до ст. 1 цього Закону виконавче провадження є завершальною стадією судового провадження і являє собою сукупність дій органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводять­ся на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, Законом України «Про виконавче прова­дження», іншими законами та нормативно-правовими актами.

На сьогодні законодавцем чітко визначені засади виконавчого провадження:

1) верховенство права. Ця засада виявляється в тому, що права людини поставлені в основу правового регулювання шляхом забезпечення пріоритету прав і свобод, законних інтересів людини і громадянина, зокрема, у відносинах з органами державної влади, рівності усіх суб'єктів правовідносин перед законом, визначенні закону як вищого регулятора правовідносин в ієрархії джерел пра­ва, реалізації принципу правової визначеності;

2) обов’язковість виконання рішень.

Уже наголошувалось на тому, що обов’язковість виконання рішень є ще й основною заса­дою судочинства. Правове регулювання виконавчого провадження зорієнтоване на те, щоб максимально забезпечити виконання рі­шення, а також на недопущення зловживань з боку учасників ви­конавчого провадження, органів та осіб, які здійснюють таке при­мусове провадження. Обов’язковість виконання рішень господар­ського суду є індексом іміджу судової гілки влади та безпосередньо впливає на рівень довіри суб’єктів господарювання до неї, стабіль­ність господарських правовідносин. І залежно від цього, у свою чергу, сприяє чи, навпаки, стає перешкодою для зростання еконо­мічної активності в Україні;

3) законність. Реалізація принципу законності є багатоаспек- тною і знаходить своє відображення у виконавчому провадженні в тому, що всі суб’єкти виконавчого провадження є рівними перед законом; виконавці, які покликані здійснювати примусове вико­нання рішень, зобов’язані дотримуватись закону незалежно від їх службового становища та місця у системі примусового виконання рішень; сторонам виконавчого провадження гарантується рівна можливість користуватися правами, наданими їм законом. Окрім того, дотримання законності у виконавчому провадженні має складовою єдине розуміння і правозастосування нормативних актів у сфері виконавчого провадження на всій території України;

4) диспозитивність. Так само, як і в судових процедурах, дис- позитивність виконавчого провадження означає те, що визначаль­ним чинником виникнення, зміни та припинення виконавчого провадження є воля та ініціатива сторін, які вправі розпоряджати­ся своїми правами на власний розсуд. Виконавче провадження відкривається за заявою стягувача ( ст. 26 Закону України «Про виконавче провадження»), стягувач може подати заяву про повер­нення виконавчого документа (ст. 37 Закону України «Про вико­навче провадження»), у процесі виконання рішень господарських судів сторони вправі укласти мирову угоду, стягувач може подати заяву про відмову від примусового виконання рішення (ст.

19 За­кону України «Про виконавче провадження», ст. 330 ГПК України);

5) справедливість, неупередженість та об’єктивність. Від­повідно до ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов’язаний вживати передбачених цим Законом захо­дів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Через призму цієї засади сформульовано права та обов'язки сторін виконавчого провадження, які в багатьох моментах є кореспондуючими та зба­лансованими з точки зору справедливості;

6) гласність та відкритість виконавчого провадження. В Україні функціонує автоматизована система виконавчого прова­дження, в якій здійснюється реєстрація виконавчих документів, документів виконавчого провадження, фіксування виконавчих дій. Вільний та безоплатний доступ до інформації автоматизованої системи виконавчого провадження забезпечує Міністерство юсти­ції України у мережі Інтернет на своєму офіційному вебсайті з мо­жливістю перегляду, пошуку, копіювання та роздрукування інфор­мації, на основі поширених веб-оглядачів та редакторів, без необ­хідності застосування спеціально створених для цього технологіч­них та програмних засобів, без обмежень та цілодобово;

7) розумність строків виконавчого провадження. Розділ ІІ Закону України «Про виконавче провадження» містить положення щодо строків у виконавчому провадженні, які зазнали кардиналь­них змін у 2016 році. Ці зміни враховували необхідність дотриман­ня засади розумності строків. Законодавець відмовився від строків здійснення виконавчого провадження, встановивши натомість конкретні і чіткі строки вчинення процесуальних дій у виконавчо­му провадженні (не пізніше наступного робочого дня з дня надхо­дження до нього виконавчого документа виконавець виносить постанову про відкриття виконавчого провадження), періодич­ність перевірки майнового стану боржника (перевірка майнового стану боржника проводиться у 10-денний строк з дня відкриття виконавчого провадження. У подальшому така перевірка прово­диться не рідше ніж 1 раз на 2 тижні - щодо виявлення рахунків боржника і не рідше ніж 1 раз на 3 місяці - щодо виявлення неру­хомого та рухомого майна боржника та його майнових прав, отри­мання інформації про доходи боржника), деталізовано строки вчи­нення окремих виконавчих дій (арешт на майно або кошти наклада­ється не пізніше наступного робочого дня після його виявлення);

8) співмірність заходів примусового виконання рішень та обсягу вимог за рішеннями.

Ця засада реалізується у положеннях законів щодо черговості звернення стягнення на майно, зокрема юридичної особи. Так, спочатку звертається стягнення на кошти боржника - юридичної особи, що перебувають у касах або інших сховищах боржника - юридичної особи, у банках або інших фінан­сових установах. У разі відсутності у боржника - юридичної особи коштів в обсязі, необхідному для покриття заборгованості, стяг­нення звертається на інше майно, належне такому боржникові. При цьому встановлюється черговість реалізації такого майна: спочатку реалізується майно, що безпосередньо не використову­ється у виробництві (предмети інтер'єру офісів, готова продукція та товари тощо), а лише потім, у разі недостатності отриманих від такої реалізації коштів, об'єкти нерухомого майна, верстати, обла­днання, інші основні засоби, а також сировина і матеріали, призна­чені для використання у виробництві (ст. 52 Закону України «Про виконавче провадження»);

9) забезпечення права на оскарження рішень, дій чи безді­яльності державних виконавців, приватних виконавців. Ст. 74 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що сторони виконавчого провадження мають право подати скаргу на дії чи бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби по виконанню рішення або відмову в здійсненні вказаних дій.

Таким чином, звернення судових рішень до виконання є за­вершальною стадією господарського процесу, яка являє собою сукупність процесуальних дій щодо отримання виконавчих доку­ментів на рішення господарського суду, пред'явлення їх до вико­нання в порядку і строки, передбачені спеціальним законодавст­вом, вчинення виконавчих дій, спрямованих на виконання цих рішень.

<< | >>
Источник: Господарський процес : навч. посіб. / [В. А. Кройтор, О. В. Синєгубов, О. Г. Бортнік та ін.] ; за заг. ред. проф. В. А. Кройтора ; МВС України, Харків. нац. ун-т внутр. справ. - Харків,2020. - 328 с.. 2020

Еще по теме § 1. Звернення судових рішень до виконання. Обов'язковість судових рішень:

  1. § 2. Порядок звернення судових рішень до виконання
  2. § 11. Порядок ухвалення судових рішень. Вимоги, що пред’являються до судових рішень
  3. Порівняльний звіт за результатами другого етапу досліджен­ня судових рішень, розміщених у Єдиному державному реєстрі судових рішень
  4. § 5. Судовий контроль за виконанням судових рішень
  5. § 6. Судовий контроль за виконанням судових РІШЕНЬ приватного виконавця, рішення, дія чи бездіяльність яких оскар­жуються.
  6. Тема 5. Виконання судових рішень
  7. § 4.2. Судовий контроль за виконанням судових рішень
  8. Сутність та значення стадії виконання судових рішень
  9. Порядок виконання судових рішень
  10. Поняття та зміст виконання судових рішень
  11. Порядок виконання судових рішень У КРИМІНАЛЬНОМУ ПРОВАДЖЕННІ
  12. Проблемні питання виконання судових рішень
  13. § 4.1. Поворот виконання судових рішень
  14. Тема 5. Виконання судових рішень
  15. § 1.1. Виконання судових рішень як частина судочинства
  16. Набуття судовим рішенням законної сили та його виконання
  17. Порядок здійснення перегляду судового рішення за нововиявленими та виключними обставинами. Судове рішення за наслідками кримінального провадження за нововиявленими та виключними обставинами.
  18. 3.1. Рішення державних судових органів, що піддягають виконанню
  19. § 2.1. Підстави виконання судових рішень та актів інших органів. Виконавчі документи
- Авторское право - Аграрное право - Адвокатура - Административное право - Административный процесс - Арбитражный (хозяйственный) процесс - Аудит - Банковская система - Банковское право - Бухгалтерский учет - Военное право - Гражданское право и процесс - Денежное обращение, финансы и кредит - Деньги - Жилищное право - Земельное право - Избирательное право - Инвестиционное право - Информационное право - Исполнительное производство - История - История государства и права - История политических и правовых учений - Конкурсное право - Конституционное право - Корпоративное право - Криминалистика - Криминология - Маркетинг - Медицинское право - Международное право - Менеджмент - Муниципальное право - Налоговое право - Наследственное право - Нотариат - Обязательственное право - Оперативно-розыскная деятельность - Права человека - Право зарубежных стран - Право социального обеспечения - Правоведение - Правоохранительная деятельность - Предпринимательское право - Семейное право - Страховое право - Судопроизводство - Таможенное право - Теория государства и права - Трудовое право - Уголовно-исполнительное право - Уголовное право - Уголовный процесс - Философия - Финансовое право - Хозяйственное право - Хозяйственный процесс - Экологическое право - Экономика - Ювенальное право - Юридическая техника - Юридические лица -