Проблемні питання виконання судових рішень

Згідно зі статтею 382 Кодексу адміністративного судочинства України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь яко­го ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

На жаль, у перелічених вище категоріях, відсоток справ, щодо яких судом приймається рішення щодо зобов'язання суб'єкта владних по­вноважень подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення, досить низький. При цьому, як показує практика, навпаки, відсоток рішень судів, які не виконуються, зростає.

Для прикладу, можна звернутися до ухвали Верховного Суду у зразковій справі про припинення виплати пенсії внутрішньо пере­міщеній особі від 16 жовтня 2018 року,^[92] в якій вказується, що згідно з поданим територіальним управлінням Пенсійного фонду України звітом, позивачеві відновлено поточні виплати, однак заборгованість, що виникла, не виплачена.

Додатково варто звернути увагу, що більшість випадків звернен­ня до суду внутрішньо переміщених осіб та осіб, що не мають такого статусу, у справах, що так чи інакше пов'язані із впливом збройного конфлікту, є спорами із суб'єктами владних повноважень щодо оскар­ження їх рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних ак­тів), дій чи бездіяльності.

У зв'язку з тим, що такі спори не є спорами майнового характеру, виконання рішення суду шляхом застосування норм Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» є практично неможливим.

Як свідчить практика, виконання судового рішення у спосіб, пе­редбачений Законом України «Про виконавче провадження» шля­хом примусового виконання, також у більшості випадків (особливо у справах, в яких боржником виступає територіальне управління Пен­сійного фонду України) не є успішним.

Таким чином, можна спостерігати досить парадоксальну ситуацію, коли судами вироблюється практика з певних питань, однак віднов­лення порушених прав позивача, незважаючи на набрання судовим рішенням законної сили, не відбувається.

Крім того, стаття 6 Європейської конвенції з прав людини гарантує право на справедливий судовий розгляд, яке включає право на ви­конання рішень, винесених у суді. Європейський суд з прав людини неодноразово виявляв порушення статті 6 в окремих заявах проти України у зв'язку з невиконанням остаточних судових рішень. Як за­значає Європейський суд, невиконання рішень національних судів є системною проблемою в Україні (справи «Юрій Миколайович Іванов проти України», заява 40450/04, 15 листопада 2009, «Бурмич та інші проти України», заява 46852/13, 12 листопада 2017).