Порівняльний звіт за результатами другого етапу досліджен­ня судових рішень, розміщених у Єдиному державному реєстрі судових рішень

Анотація

На замовлення Ради Європи у 2016 році залученими експертками Оленою Уваровою та Катериною Буряковською було здійснено перше (пілотне) дослідження практики національних судів за період травень 2014 - липень 2017 року стосовно захисту прав людини внутрішньо переміщених осіб^[149].

Розроблена система індикаторів й методика аналізу судових рі­шень щодо захисту прав ВПО стала основою для проведення друго­го етапу дослідження, який охопив масив судових рішень, винесених протягом липня 2017 року - січня 2019 року, та містить порівняльний аналіз із першим етапом дослідження. У світлі змін до законодавства України, зокрема до процесуальних законів, які спрямовані на підви­щення ефективності та доступності судової системи для для внутріш­ньо переміщених осіб, проведення такої періодичної оцінки стану судового захисту ВПО видається актуальним.

Обидва етапи Моніторингу проведено шляхом здійснення ана­лізу судових рішень, розміщених в Єдиному державному реєстрі су­дових рішень (далі - ЄДР, http://www.reyestr.court.gov.ua), у справах, пов'язаних із захистом прав ВПО, за кількісними та якісними показ­никами. Однаково на двох етапах дослідження пошук справ здійсню­вався:

- за ключовими словами та фразами, які є характерними для пев­ної категорії справ (наприклад: «внутрішньо переміщених осіб» AND дискримінації);

- за нормативно-правовими актами, якими здійснюється право­ве регулювання забезпечення прав ВПО.

У межах другого етапу дослідження справи так само відбираються справи з судів усіх регіонів України пропорційно їх загальній кількос­ті. Як і на першому етапі, представлені у звітах результати досліджень є анонімними, оскільки моніторинг не має на меті оцінку дій конкрет­них суддів. При цьому наведено посилання на конкретні справи, роз­міщені в Єдиному державному реєстрі судових рішень, оскільки ці відомості є загальнодоступними та відкритими.

Кількісними показниками Моніторингу є:

1) усього предметом першого етапу дослідження стало 8 785 справ (станом на липень 2017 року); на другому етапі було дослі­джено 23 815 судових актів. Ураховуючи те, що охоплений другим дослідженням період становить майже у три рази менше часу, аніж перше дослідження, але кількість справ, які були розглянуті протягом 2017-2018 років, утричі є більшою, відбулося значне збільшення кіль­кості розглядуваних справ, які стосуються захисту прав внутрішньо переміщених осіб. Значну частку рішень, досліджуваних на другому етапі, становлять рішення у справах за адміністративними позовами про оскарження рішень органів Пенсійного Фонду та управлінь со­ціального захисту населення. Велика кількість таких справ пов'язана із створенням вищими судовими інстанціями зразків для прийняття рішень у таких справах, у чому, у свою чергу, немалу роль відіграли європейські та інші стандарти із захисту прав людини, у тому числі і внутрішньо переміщених осіб;

2) на першому етапі дослідження було встановлено такий розпо­діл справ за регіонами: Донецька область (54 %), Херсонська (9,3 %), Запорізька (6,7 %), Харківська (5,63 %); за результами другого етапу дослідження встановлено, що найбільша кількість справ розгляда­ється судами Донецької області (54 %), Луганської (12 %), Харківської (7 %); Херсонської (6 %), Дніпропетровської (3,3 %). Як видно, суттєвим чином розподіл справ за регіонами не змінився, і цей розподіл цілком відповідає даним Міністерства соціальної політики щодо реєстрації місця проживання внутрішньо переміщених осіб;

3) певною мірою зміни відбулись у кількісному розподілі справ за формою судочинства: найбільш представленими в обидва періоди є адміністративні справи (52,6 % та 77 % відповідно) та цивільні справи (46 % та 20 % відповідно);

4) у 65 % справ, що підлягали моніторингу під час першого до­слідження, позивачами є жінки, у 57 % справ - під час другого дослі­дження. Це свідчить про незначні зміни або цілком припустимо - про відсутність змін у гендерному розподілі справ щодо ВПО;

5) спостерігається динаміка щодо значного збільшення кількості розглядуваних справ: у 2014 р.

2017 було розглянуто 29 % від загальної кількості, а за 2018 - 71 % від загальної кількості справ. Таке значне перевищення кількості розгля­нутих справ у 2018 році пов'язано із тим, що саме у цей рік було вне­сено зміни до законодавства України і правозастосовної практики, які спростили деякі процедури розгляду справ, які стосуються прав людини внутрішньо переміщених осіб;

6) у 16 % справ розглядуваної категорії є посилання на практику ЄСПЛ. З них у 2015 р. було розглянуто 17,5 %, у 2016 р. - 22 %, у 2017 р. (січень-липень) - 58 %. Ці показники свідчать про різке зростання кількості справ, при вирішенні яких суди звертаються до практики ЄСПЛ та інших регіоналних і міжнародних стандартів захисту прав внутрішньо переміщених осіб. Згодом ці відсотки значно зросли: у 51 % справ протягом 2017-2018 років є посилання на практику ЄСПЛ. З них у 2017 р. (липень-грудень) було розглянуто 24 %, за увесь

2018 р. - 76 % Ці показники свідчать про продовжуване зростання кількості справ, при вирішенні яких суди звертаються до практики ЄСПЛ та інших регіональних і міжнародних стандартів захисту прав внутрішньо переміщених осіб;

7) в обидва періоди найбільш представленими є категорії справ про:

- соціальний захист, у тому числі право на соціальні виплати, і пенсійне забезпечення - 17,5 % від кількості справ, що становили предмет першого етапу моніторингу. На другому етапі досліджен­ня основу цієї категорії справ становили справи за скаргами на дії органів Пенсійного фонду України щодо припинення виплат пенсій внутрішньо переміщеним особам, які винесені на підставі рішення Верховного Суду у зразковій справі від 03 травня 2018 року, справа за № 805/402/18-а - 26 % (6142) від усієї кількості справ, досліджених за другий період моніторингу;

- встановлення юридичних фактів у порядку окремого прова­дження у цивільному процесі (встановлення фактів смерті, народжен­ня, фактів вимушеного внутрішнього переміщення внаслідок зброй­ної агресії Росії проти України тощо).

Порівняння змістовних результатів проведеного другого етапу моніторингу судових рішень у справах, пов'язаних із захистом прав ВПО, дало можливість зробити наступні висновки:

1) актуальним залишається той факт, що одним з найбільших юридичних бар'єрів у реалізації прав ВПО, є невизначеність законо­давства України з відповідних питань, а також висока динамічність за­конодавства в цій сфері, в результаті чого ВПО (в окремих випадках і суди також) не встигають відстежити зміни.

2) у значні мірі також застосовним до другого етапу дослідження є висновок про те, що перепоною для ефективної реалізації перед­бачених чинним законодавством механізмів захисту прав ВПО у низці випадків виступає недостатня обізнаність зацікавлених осіб із вимо­гами законодавства (іноді - їх неправильне розуміння), що вказує на необхідність проведення більш широких інформаційних кампаній, поширення правової інформації серед ВПО, сприяння більшій до­ступності правової допомоги для ВПО;

3) за результатами проведення першого етапу досліджень було встановлено: найбільший ризик для реалізації прав ВПО становлять такі категорії справ:

- соціальний захист, у тому числі право на соціальні виплати, і пенсійне забезпечення;

- захист персональних даних;

- доступ до правосуддя (повернення позовів у зв'язку із подан­ням до суду не за своїм місцем проживання, тобто місцем реєстрації, тощо);

- оформлення статусу ВПО (підтвердження факту проживання на території, з якої здійснювалося переміщення за відсутності відповід­ної відмітки в документі, що посвідчує особу, тощо);

- встановлення юридичних фактів (факт смерті, зареєстрований органами влади на окупованій або непідконтрольній території Ук­раїни);

- реалізація виборчих прав.

по-перше, з окремих питань особи, які звертаються до суду, не вказують на свій статус ВПО, вважаючи, що такий їх статус не зумов­лює жодної специфіки у розгляді відповідної категоріх справ;

по-друге, з окремих категорій питань, як непрямо свідчать резуль­тати моніторингу, особи не розглядають судовий захист як ефектив­ний механізм вирішення відповідних категорій проблем;

по-третє, низький відсоток окремих категорій справ зумовлюєть­ся тим, що актуалізація відповідної проблеми відстрокована в часі й збільшення судових справ очікується у майбутньому.

Для другого етапу дослідження ці висновки зберігають актуаль­ність з урахуванням наступного: найбільш представленими вияви­лися справи щодо соціального захисту, а точніше пенсійного забез­печення, та встановлення юридичних фактів (встановлення фактів народження, смерті, факту переміщення внаслідок збройної агресії Росії проти України). Було встановлено, що деякі категорії залишили-

ся так само менш представленими як і у попередньому періоді дослі­дження (сімейне життя, право на житло, охорона здоров'я, працев­лаштування);

4) відзначений на першому етапі дослідження високий (порів­няно із судовою практикою в інших категоріях справ) відсоток (16 %) застосування практики Європейського суду з прав людини на друго­му етапі дослідження становить уже 51 %. При цьому змістовне, а не формальне застосування практики ЄСПЛ лише зростає. Як і на першо­му етапі, у другій фазі дослідження ці факти підтверджуються прикла­дами справ, коли звернення до практики ЄСПЛ дозволяло суду вста­новити невідповідність вітчизняного законодавства європейським стандартам захисту прав людини ВПО й застосувати такі стандарти, а також у випадках недостатньої визначеності законодавства або на­явності певних прогалин у ньому вирішити справу відповідно до та­ких стандартів. Це очевидно свідчить про послідовне зростання ролі європейських стандартів захисту прав людини у правозастосовній практиці в Україні.