Відповідальність за невиконання судових рішень

Визначаючи обов’язковість судових рішень, слід звернути увагу, що законодавець встановлює не тільки заходи процесу­ального примусу забезпечення адміністративного судочинства, а й юридичну відповідальність учасників адміністративного процесу за невиконання чи недобросовісне виконання судових рішень, тим самим забезпечує державний примус щодо охоро­ни суспільних відносин у публічній сфері.

Невиконання судового рішення тягне за собою криміналь­ну, адміністративну, цивільну, дисциплінарну відповідальність та застосування штрафних санкцій.

Кримінальна відповідальність настає за умисне невиконання службовою особою вироку, рішення, ухвали, постанови суду, що набрали законної сили, або перешкоджання їх виконанню, а також умисне невиконання службовою особою рішення Єв­ропейського суду з прав людини (ст. 382 КК) — карається штрафом у відповідних сумах або позбавленням волі на певні строки з позбавленням права обіймати певні посади чи займа­тися певною діяльністю на строк до трьох років. Застосування штрафу або позбавлення волі здійснюється відповідно до сту­пеня суспільної небезпеки вчиненого злочину.

Законодавець передбачає й кваліфікуючі ознаки цього зло­чину: вчинення особою, яка посідає відповідальне чи особливо відповідальне становище, або особою, раніше судимою за зло­чин, передбачений цією статтею, або якщо заподіяно істотну шкоду охоронюваним законом правам і свободам громадян, державним чи громадським інтересам або інтересам юридич­них осіб.

У всіх випадках відповідальність за цією статтею буде нести спеціальний суб’єкт — службова особа, що примушує під стра­хом покарання виконувати судові рішення.

Адміністративна відповідальність настає за залишення по­садовою особою без розгляду окремої ухвали суду чи окремої постанови судді або невжиття заходів до усуненні зазначених у них порушень закону, а так само несвоєчасна відповідь на ок­рему ухвалу суду чи окрему постанову судді (ст.

Відповідальність за цією статтею буде нести спеціальний суб’єкт — посадова особа. Це також примушує посадову особу вчасно розглянути, вжити відповідних заходів щодо усунення порушень і дати відповідь суду (судді) про розгляд окремої ухва­ли суду чи окремої постанови судді.

Цивільна відповідальність настає за завдання шкоди невико­нанням судового рішення, тобто шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяль­ністю органу державної влади або органу місцевого самовряду­вання (ст. 1173 ЦК), відшкодовується за загальними правила­ми, встановленими цивільним законодавством України.

Дисциплінарна відповідальність настає за невиконання чи неналежне виконання службових обов’язків, перевищення своїх повноважень, а також за вчинок, який порочить особу як державного службовця або дискредитує заклад, установу, під­приємство чи державний орган, в якому особа працює, в тому числі й за невиконання судових рішень. Дисциплінарна від­повідальність передбачена дисциплінарними статутами, Кодек­сом законів про працю України, іншими законами України¹.

Застосування штрафних санкцій за невиконання без поваж­них причин у встановлений державним виконавцем строк рі­шення, що зобов’язує боржника виконати певні дії, які можуть бути виконані лише боржником, та рішення про поновлення на роботі, державний виконавець виносить постанову про на­кладення штрафу на боржника в розмірі, передбаченому ст. 87 Закону України «Про виконавче провадження»: на фізичну особу в розмірі від двох до десяти неоподатковуваних міні­мумів, на посадових осіб — від десяти до двадцяти і на юридич­ну особу — від двадцяти до тридцяти неоподатковуваних міні­мумів доходів громадян. Постанова державного виконавця про накладення штрафу затверджується начальником відповідного відділу державної виконавчої служби. Постанова може бути ос­каржена до суду в десятиденний строк.

У разі повторного невиконання рішення боржником на нього в тому самому порядку накладається штраф у подвійному розмірі.

Таким чином, встановлення юридичної відповідальності за невиконання судових рішень створює відповідний механізм, який дає реальну можливість судового захисту прав громадян і юридичних осіб.

¹ Кодекс законів про працю України // ВВР. — 1971. — Додаток до № 50. — Ст. 147 (з наст. змінами); Про прокуратуру: Закон України від 5 листопада 1991 р. // ВВР. — 1991. — № 53. — Ст. 793 (з наст. змінами ста­ном на 2005 р.) // ВвР. — 2005. — № 11. — Ст. 48; Про державну службу: Закон України від 16 грудня 1993 р. // ВВР. — 1993. — № 52. — Ст. 14; Про державну виконавчу службу: Закон України від 24 березня 1998 р. // ВВР. — 1998. — № 31—37. — Ст. 11 (з наст. змінами); Про міліцію: Закон України від 20 грудня 1990 р. // ВВР. — 1991. — № 4. — Ст. 26 (з наст. змінами) тощо.