<<
>>

8.3. Адміністративна відповідальність за невиконання вимог державного виконавця

Гарантія виконання всіма суб\'єктами, що беруть участь у процесі виконання рішень, забезпечується адмі­ністративною відповідальністю за невиконання вимог державного виконавця. Вперше державний виконавець наділений правом накладання штрафів на громадян за невиконання його законних вимог та інші дії, передбаче­ні ст.

88 цього Закону, на посадових осіб. Але слід зазна­чити, що розмір штрафу, встановлений ст. 88 того ж За­кону (від 2 до 10 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян на посадових осіб) та ст. 87 цього Закону (від 2 до 10 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян -на громадян і від 10 до 20 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян на посадових осіб) встановлений без урахування всіх об\'єктивних чинників. Навіть малозабез­печеному громадянину під силу буде зручніше заплатити штраф, ніж виконати рішення, що застосовувалось ще з часів радянської практики примусового виконання рі­шень. Для того, щоб боржник реально виконав рішення суду чи іншого юрисдикційного органу, проведення роз\'яснювальної та виховної роботи державним виконав­цем вже замало. Крім того, порівняння українського та російського законодавства виявляє досить суттєві від­мінності. Так, стаття 85 Закону РФ «Про виконавче про­вадження» пропонує судовому приставу у випадку неви­конання без поважних причин виконавчого документа, що зобов\'язує боржника виконати певні дії або утрима­тись від їх здійснення, накласти штраф у розмірі до 200 мінімальних розмірів оплати праці, а стаття 87 того ж Закону за дії, передбачені ст. 88 відповідного Закону України - до 100 мінімальних розмірів оплати праці. За невиконання відповідних дій в українському законі це 308

складає всього від 2 до 10 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Тут можна зважити на демократизм законодавця при прийнятті такої норми, але ж існує думка про відповідність методики визначення розмірів адміністративних штрафів принципу справедливості у проведенні штрафної політики при застосуванні адмініст­ративної відповідальності1, а в даному випадку буде до­триманий не принцип справедливості, а безвідповідаль­ність сторін, а відповідно, створення перешкод у прове­денні виконавчих дій державними виконавцями.

Тому вважаємо за необхідне посилити відповідаль­ність у вигляді штрафу у виконавчому провадженні шля­хом підвищення їх розмірів. Крім того, така розбіжність у розмірі штрафу від 2 до 10 неоподатковуваних мініму­мів доходів громадян на практиці буде призводити, по-перше, до неоднакового застосування цього заходу, а, по-друге, надасть можливість державним виконавцям використовувати неконкретність норми у власних інте­ресах. Слід відмітити, що реальність застосування цієї норми потребує конкретики не тільки підстав застосу­вання штрафних санкцій, але й урахування особливості суб\'єктів, до яких вони застосовуються. Так, до посадо­вих осіб штрафні санкції мають застосовуватись у біль­шому обсязі, оскільки їх правовий статус мусить зумов­лювати обов\'язок додержання умов законодавства. При застосуванні штрафних санкцій до громадян слід урахо­вувати характер правопорушення та інші обставини кон­кретного провадження, але розмір штрафу не може ко­ливатись у таких широких межах - від 2 до 10 неоподат­ковуваних мінімумів доходів громадян.

Відповідальність у вигляді штрафу, що встановлена у виконавчому провадженні, є адміністративною. У про­міжок часу між вступом в силу Закону «Про виконавче провадження» та Законом «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв\'язку з прийняттям За­конів України «Про Державну виконавчу службу» та «Про виконавче провадження» від 19 жовтня 2000 р. бу­ло незрозумілим, чи законодавцем створено новий вид юридичної відповідальності чи слід відносити дії, зазна­чені в ст. 88 Закону «Про виконавче провадження» до

1 Коломієць Т. Адміністративний штраф: матеріальні і процесуаль­но-правові характеристики // Право України.-1999.- № 8,- С, 90-92.

309

вже давно визначених теорією права видів юридичної відповідальності.

В такому разі Державна виконавча служба фактично ставала б органом адміністративної юрисдикції, що явно суперечило природі цивільного про­цесуального права, в яке виконавче провадження про­довжувало входити як складова. Таку думку раніше роз­діляв і автор1, але на сьогодні ця думка змінилася, і місце виконавчого провадження визначено в дослідженні в сис­темі адміністративного права. В Проекті адміністративно-деліктного кодексу постанови державних виконавців про накладення штрафу також зазначаються як один із видів постанов органів адміністративної юрисдикції.

Такій відповідальності були властиві всі ознаки ад­міністративної відповідальності (публічний державно-обов\'язковий характер, зосередження прав накладення стягнень в органах виконавчої влади (наявність органів адміністративної юрисдикції), репресивний характер, особливий порядок притягнення до відповідальності, встановлення виключного переліку діянь, за які накла­даються стягнення, та відповідальність за них перед за­коном)2, але остаточно думку про адміністративний ха­рактер відповідальності у виконавчому провадженні, підтвердили доповнення, що були внесені до Кодексу України про адміністративні правопорушення Законом від 19 жовтня 2000 р., згідно яких всі дії, перераховані в ст. 88 Закону «Про виконавче провадження» є адмініст­ративними правопорушеннями, за вчинення яких настає адміністративна відповідальність, і всі класифікаційні ознаки адміністративної відповідальності, що виділяють­ся вченими, притаманні при визначенні відповідальності як адміністративної. Інший підхід висловлює Д. М. Лук\'я-нець , який необхідними та достатніми ознаками адмі­ністративної відповідальності вважає:

- суб\'єктом притягнення до відповідальності є орган

1 Українське адміністративне право: актуальні проблеми рефор­ мування: 36. наук, пр.- Суми: «Ініціатива», 2000.- С. 273.

2 Стефанюк В., Галосніченко І., Михеєнко М. Інститут адмініст­ ративної відповідальності юридичних осіб: проблеми теорії та прак­ тики //Право України.- 1999-№ 9.- С.

6-9.

3 Лук\'янець Д. М. Підстави адміністративної відповідальності суб\'єктів підприємницької діяльності // Автореф. дис.... канд. юр. наук: 12.00.07 / Інетитут держави і права ім. В. М. Корецького.- К., 2000.- С.6.

310

адміністративної юрисдикції (орган виконавчої влади, а У передбачених законом випадках суд);

- порядок притягнення до відповідальності регла­ ментується нормами адміністративного права, що містя­ ться у відповідних нормативно-правових актах;

- між суб\'єктом притягнення до відповідальності, відсутні відносини службового підпорядкування.

Проаналізувавши кожну ознаку у розрізі виконавчого провадження, можна зазначити, що дійсно суб\'єктом притягнення до відповідальності є органи виконавчої влади - ДВС, стаття 188-13 Кодексу України про адмі­ністративні правопорушення передбачає відповідаль­ність за невиконання законних вимог державного вико­навця, а між суб\'єктами виконавчого провадження та іншими особами і державним виконавцем немає відно­син службового підпорядкування.

Якщо порівняти статтю 88 Закону України «Про ви­конавче провадження» та статтю 188-13 Кодексу Украї­ни про адміністративні правопорушення, виявляється їх суперечність одна одній. Незважаючи на те, що йдеться про правопорушення у виконавчому провадженні, за які може наставати відповідальність, які мали б дублювати­ся, законодавець має іншу позицію та викладає їх в різ­них варіантах. Якщо у Кодексі правопорушення має наз­ву невиконання законних вимог державного виконавця щодо усунення порушень законодавства про виконавче провадження, то в Законі це викладено навіть як 2 різних правопорушення:

- порушення вимог цього Закону;

- невиконання законних вимог державного виконав­ ця громадянами чи посадовими особами.

Отже, якщо виходячи з редакції наведених норматив­них актів, державному виконавцю залишається наклада­ти штраф у виконавчому провадженні за невиконання його законних вимог, посилаючись або на Закон, або на Кодекс, то за всі інші порушення вимог Закону «Про ви­конавче провадження» - лише на Закон.

Крім того, в си­лу завуальованості суб\'єкта притягнення до адміністра­тивної відповідальності в Кодексі, можна дійти виснов­ку, що і юридична особа також може бути оштрафована державним виконавцем.

Аналізуючи значення понять «порушення» вимог та їх «невиконання», тобто як дію та бездіяльність, безпе-

311

речно, що більш доцільним було б саме у Кодексі про адміністративні правопорушення формулювання цього положення в альтернативному порядку, тобто пору­шення або невиконання законних вимог державного ви­конавця.

Очевидно, що наведенні статті мають розбіжності, що є неприпустимим для недопущення зловживання держав­ним виконавцем своїми правами при проведенні вико­навчих дій. Отже, ці розбіжності в законодавстві слід усунути.

Інститут адміністративної відповідальності в теорії адміністративного права останнім часом зазнав значних змін. Особливо це стосується віднесення до кола суб\'єк­тів адміністративної відповідальності юридичних осіб. Подібні погляди висловлювали такі вчені-адміністрати-вісти, як Д. М. Бахрах, Ю. П. Битяк, В. В. Зуй, Є. В. Додін, О. Д. Крупчан, Д. М. Лук\'янець1.

В наведених нормативно-правових актах суб\'єктами адміністративного правопорушення зазначені лише гро­мадяни і посадові особи, тому слід запропонувати внести доповнення до них, де зазначити і про юридичних осіб та громадян-підприємців.

Також при внесенні зазначених змін законодавець не врахував ще й статтю 87 цього Закону «Про виконавче провадження», де також йдеться про накладання штрафу державним виконавцем, але при виконанні лише рішень в немайнових спорах.

Безумовно, що накладення штрафу за дії, зазначені в ст. 87, є також одним із видів адмініст­ративного стягнення і тягне адміністративну відпові­дальність, але ця стаття вже перебуває за межами Кодек­су України про адміністративні правопорушення. Безумовно, що конструкція цієї статті така, що не може бути перенесена до Кодексу, але це питання також під­лягає вирішенню.

1 Бахрах Д. Н. Административное право: Учебник для вузов.- М: Издательство «БЕК», 1999.- 368 с; Битяк Ю. П., Зуй В. В. Адміністра­тивне право України. Конспект лекцій.- Харків: Націон. юрид. акад. України ім. Ярослава Мудрого- 1996; Державне управління: теорія і практика / За заг. ред. Аверянова В. Б.- К.: Юрінком Інтер, 1998; Лук \'янець Д. Н. Підстави адміністративної відповідальності суб\'єк­тів підприємницької діяльності // Автореф. дис. канд. юрид. наук: 12.00.07 / Інститут держави та права ім. В. Н. Корецького НАН Ук­раїни: Київ, 2000.- 19 с.

312

Якщо розглядати ознаки адміністративної відпові­дальності, то вчені1 виділяють, наряду з іншими, спро­щений порядок притягнення до адміністративної відпо­відальності. Питання про порядок накладання штрафу державним виконавцем законодавчо не вирішене, але в даному випадку, на мою думку, не слід поширювати правила порядку накладення стягнення, зазначені в роз­ділі IV КУпАП. До того ж стадійність такого провад­ження неможливо прослідкувати - всі стадії, як правило, будуть обмежуватися лише прийняттям рішення, що бу­де втілено у винесенні постанови про накладення штра­фу. Очевидно, що державний виконавець не складає про­токолу про адміністративне правопорушення, розглядає справу одноособово, хоча, на мою думку, в даному ви­падку слід поширити главу 21 Особи, які беруть участь в провадженні по справі про адміністративне правопору­шення щодо участі в справі самої особи, що притягуєть­ся до відповідальності, її представників або адвоката, свідків, експертів, перекладачів. До речі, слід закріпити обов\'язок притягувати особу до відповідальності не тим державним виконавцем, в провадженні якого перебуває справа, а іншим державним виконавцем або взагалі на­чальником відповідного відділу Державної виконавчої служби, забезпечивши таким чином дотримання прин­ципу неупередженості у виконавчому провадженні. Крім того, останнім часом з\'являються пропозиції щодо скла­дання протоколів про адміністративне правопорушення державним виконавцем2, а справи розглядати начальни­ком відповідного відділу ДВС. До того ж, автор статті пропонує ще один варіант вирішення цього питання шляхом зміни існуючого порядку притягнення особи до адміністративної відповідальності у виконавчому провад­женні, наділивши державних виконавців правом лише складати протоколи про адміністративне правопорушен­ня, а потім передавати їх до районного (міського) суду для розгляду справи.

З такою думкою не можна погодитись з таких підстав. Законом України «Про виконавче провадження» в ст. 5

Зуй В. В. Адміністративна відповідальність. Глава 14 / Адміністративне право України.- За ред Ю. П. Битяка.- Харків: «Право», 2000- С. 158.

Кононенко О. Адміністративна відповідальність за Законом Ук­раїни «Про виконавче провадження» // Право України.- 2001.- № 5.-С. 103-106.

313

(Права державного виконавця) чітко закріплено право державного виконавця накладати штрафи на осіб, вин­них у вчиненні адміністративного правопорушення у сфері виконавчого провадження. Це право суттєво змі­нює становище, що існувало до введення посади держав­ного виконавця, коли дійсно судовий виконавець складав акт, на підставі якого суд накладав на особу штраф або притягував її до адміністративної відповідальності за не­повагу до суду. Отже, автором статті фактично пропону­ється повернути той порядок накладання штрафів, що вже існував у радянському законодавстві про виконавче провадження. До того ж, автором статті ігнорується по­ложення статті 6 Закону «Про виконавче провадження» щодо обов\'язковості вимог державного виконавця для усіх органів, організацій, посадових осіб, громадян і юридичних осіб, оскільки, позбавивши державного ви­конавця такого права, говорити про наявність самостій­ного правового статусу державного виконавця буде до­сить важко. На думку автора статті, це буде «дійовим механізмом притягнення порушників до адміністратив­ної відповідальності», але навряд чи він посилить ефек­тивність застосування адміністративних стягнень у ви­гляді штрафу. Заперечити в цьому дуже просто - ніщо не заважає громадянину чи юридичний особі звернутися до суду та оскаржити винесену державним виконавцем постанову, оскільки така можливість передбачена і Зако­ном «Про виконавче провадження», і ЦПК України.

Не встановлює Закон «Про виконавче провадження» і строків притягнення особи до відповідальності, що робить повноваження державного виконавця фактично безконтрольними, тому слід поширити встановлений ст. 38 КУпАП двомісячний строк з моменту вчинення право­порушення - для притягнення особи до відповідальності, і 15-денний (ст. 277 КУпАП) - для розгляду справи. До речі, зразок постанови про накладання штрафу, що наво­диться в додатку № 24 до Інструкції про проведення ви­конавчих дій, передбачає лише 10-денний строк оскар­ження постанови державного виконавця до суду.

Додаток № 1

<< | >>
Источник: Фурса С.Я., Щербак С.В.. Виконавче провадження в Україні. Навчальний посібник.- К.,2002.- 480 с.. 2002

Еще по теме 8.3. Адміністративна відповідальність за невиконання вимог державного виконавця:

  1. § 3. Кримінальна та адміністративна відповідальність за порушення земельного законодавства
  2. 8.3. Адміністративна відповідальність за невиконання вимог державного виконавця
  3. Відповідальність за порушення законодавства про надра
  4. Адміністративна відповідальність
  5. Поняття та особливості адміністративної відповідальності у сфері архітектурно-будівельної діяльності
  6. Стан нормативно-правового регулювання адміністративної відповідальності у сфері архітектурно-будівельної діяльності
  7. РОЗДІЛ 1 АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВІ АСПЕКТИ КАТЕГОРІЙНОГО АПАРАТУ У СФЕРІ АДМІНІСТРАТИВНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОЇ ЗА ПОРУШЕННЯ ПРАВИЛ ОБІГУ ЗБРОЇ
  8. Шляхи вдосконалення адміністративної відповідальності у сфері обігу зброї в Україні
  9. 1.1. Теоретичні аспекти визначення поняття і змісту інституту адміністративної відповідальності
  10. 1.3. Сучасні концепції адміністративної відповідальності
- Авторское право - Аграрное право - Адвокатура - Административное право - Административный процесс - Антимонопольно-конкурентное право - Арбитражный (хозяйственный) процесс - Аудит - Банковская система - Банковское право - Бизнес - Бухгалтерский учет - Вещное право - Государственное право и управление - Гражданское право и процесс - Денежное обращение, финансы и кредит - Деньги - Дипломатическое и консульское право - Договорное право - Жилищное право - Земельное право - Избирательное право - Инвестиционное право - Информационное право - Исполнительное производство - История - История государства и права - История политических и правовых учений - Конкурсное право - Конституционное право - Корпоративное право - Криминалистика - Криминология - Маркетинг - Медицинское право - Международное право - Менеджмент - Муниципальное право - Налоговое право - Наследственное право - Нотариат - Обязательственное право - Оперативно-розыскная деятельность - Права человека - Право зарубежных стран - Право социального обеспечения - Правоведение - Правоохранительная деятельность - Предпринимательское право - Семейное право - Страховое право - Судопроизводство - Таможенное право - Теория государства и права - Трудовое право - Уголовно-исполнительное право - Уголовное право - Уголовный процесс - Философия - Финансовое право - Хозяйственное право - Хозяйственный процесс - Экологическое право - Экономика - Ювенальное право - Юридическая деятельность - Юридическая техника - Юридические лица -