Адміністративна відповідальність осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за порушення вимог і зобов’язань у фінансовій сфері

Формування основ правової, соціальної і демократичної держави вимагає забезпечення відповідного рівня правопорядку, що, у свою чергу, робить необхідним ґрунтовне вивчення і втілення в життя зару-

біжного досвіду розбудови громадянського суспільства, створення політичних, економічних, соціальних, правових механізмів протидії ко­рупції.

Зазначений стратегічний документ передбачає першочергові заходи із запобігання та протидії корупції, що створює основу для проведення реформи у цій сфері:

• створення в Україні системи прийняття рішень щодо антикоруп- ційної політики на основі результатів аналізу достовірних даних про корупцію та чинників, які до неї призводять, зокрема статистичних спостережень, моніторингу виконання цих рішень та їх впливу на стан справ з питань запобігання корупції незалежним спеціалізованим орга­ном із залученням представників громадянського суспільства, а та­кож формування суспільної підтримки у подоланні корупції;

• створення прозорих засад фінансування проведення виборів, діяль­ності політичних партій, усунення корупціогенних ризиків у діяльності виборних органів, посилення громадського контролю за їх діяльністю;

• створення системи доброчесної та професійної публічної служби відповідно до міжнародних стандартів і кращого світового досвіду;

• запровадження ефективних антикорупційних програм у централь­них органах виконавчої влади, а також на державних підприємствах, забезпечення для суспільства прозорості їх діяльності;

• продовження реформування законодавства про державні закупі­влі з метою усунення ризиків корупції та впровадження прозорої сис­теми проведення державних закупівель;

• реформування судової влади в Україні та усунення ризиків ко­рупції у судочинстві та діяльності органів кримінальної юстиції;

• усунення корупційних передумов ведення бізнесу, формування сприятливого для відмови від корупційної практики бізнес-клімату та нетолерантного ставлення бізнесу до корупції;

• реалізація права осіб на доступ до інформації, забезпечення від­критості суспільно необхідної інформації, яка може використовуватися для виявлення і припинення корупційної практики, дієвий державний контроль за реалізацією відповідного законодавства;

• створення системи інструментів, які дадуть змогу ефективно ви­являти та розслідувати корупційні злочини, конфісковувати майно, яке було предметом злочинної діяльності або набуте внаслідок такої діяль­ності, притягувати до відповідальності осіб, причетних до вчинення корупційних злочинів;

• формування в суспільстві ідеї нетерпимості до проявів корупції.

Вивчення сучасної державної політики запобігання і протидії ко­рупції дає змогу виявити сутність та видові характеристики і тенденції розвитку відповідальності як форми прояву зв'язку та взаємної залеж­ності особи і суспільства за вчинення корупційних діянь^[41].

Відповідальність та її різновиди досліджують різні науки, розумі­ючи, що будь-яка відповідальність - це завжди певний обов'язок особи здійснити власний вибір поведінки відповідно до тих норм, що існують у будь-якій сфері суспільства, виходячи із пріоритетності сво­їх інтересів, і нести відповідальність за всій вибір, якщо такий вибір полягає в порушенні вимог соціальних норм.

Юридична відповідальність як різновид соціальної відповідальності є засобом забезпечення та охорони соціальних відносин, які можуть бу­ти порушеними внаслідок протиправної поведінки. Необхідно звернути увагу на те, що при розгляді відповідальності осіб, які виконують функції держави у фінансовій сфері, виникає необхідність розмежування фінан­сово-правової відповідальності як самостійного виду відповідальності та адміністративної відповідальності. На законодавчому рівні поняття «фі­нансові санкції», що є невід'ємним від фінансової діяльності, уперше було згадано в Законі України «Про державну податкову службу в Украї­ні» від 04 грудня 1990 року. Після цього у десятках законодавчих і підзаконних нормативно-правових актів зустрічається вживання терміну «фінансова санкція». Однак виникає багато дискусій серед учених про спільні і відмінні риси фінансової та адміністративної відповідальності.

Засобами розмежування адміністративної та фінансової відпові­дальності можуть служити сфера застосування і порядок реалізації.

Адміністративна відповідальність знаходить своє застосування у сфері державного управління, тоді як фінансово-правова відповідаль­ність застосовується при організації фінансової діяльності (тобто у сфері державного регулювання) і є гарантією законності, доцільності і обґрунтованості останньої.

Спільними для адміністративної та фінансової відповідальності є такі ознаки, як нерівність сторін, спрощена процедура накладання стягнення, адміністративні норми також можуть охороняти фінансові відносини.

Відповідно до ст. 65 Закону України «Про запобігання корупції», за вчинення корупційних або пов’язаних із корупцією правопорушень суб'єкти відповідальності притягаються до кримінальної, адміністра­тивної, цивільно-правової та дисциплінарної відповідальності у вста­новленому законом порядку^[43].

Оскільки єдиною підставою юридичної відповідальності є факт правопорушення, відповідні вчинки можуть бути кваліфіковані як протиправні лише за умови закріплення їх у відповідному законодав­чому акті як конкретний склад правопорушення. Конвенцією ООН проти корупції (ч. 5 ст. 8) передбачені необхідність і доцільність запро­вадження у належних випадках та згідно з основоположними принци­пами свого внутрішнього права, заходів і систем, які зобов’язують державних посадових осіб надавати відповідним органам декларації, inter alia, про позаслужбову діяльність, заняття, інвестиції, активи та про суттєві дарунки або прибутки, у зв’язку з якими може виникнути конфлікт інтересів стосовно їхніх функцій як державних посадових осіб. Частина 6 ст. 8 цієї Конвенції закликає до вжиття дисциплінарних або інших заходів стосовно державних посадових осіб, які порушують кодекси або стандарти, установлені згідно з цією статтею. Ці поло­ження випливають із визначених Конвенцією (частини 1 і 2 ст. 8) за­гальних стандартів, згідно з якими з метою боротьби з корупцією кож­на держава-учасниця заохочує, inter alia, непідкупність, чесність і від­повідальність своїх державних посадових осіб згідно з основоположни­ми принципами своєї правової системи, а також прагне застосовувати, у рамках своїх інституціональних і правових систем, кодекси або стандарти поведінки для правильного, добросовісного і належного ви­конання державних функцій^[44].

Кримінальним кодексом України визначено, що корупційним правопорушенням у фінансовій сфері є подання суб'єктом декла­рування завідомо недостовірних відомостей у декларації особи, упов­новаженої на виконання функцій держави або місцевого самовряду­вання, передбаченої Законом України «Про запобігання корупції», або умисне неподання суб'єктом декларування зазначеної декларації (ст.

Правопорушеннями, пов'язаними з корупцією у фінансовій сфері, у ст. 172-6 Кодексу України про адміністративні правопору­шення (далі - КУпАП) визначено наступні дії: несвоєчасне подання декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування; неповідомлення або несвоєчасне повідом­лення такими особами про відкриття валютного рахунка в установі банку-нерезидента або про суттєві зміни у майновому стані; вчинення перелічених вище порушень, якщо протягом року таких осіб було під­дано адміністративному стягненню.

Особи, уповноважені на виконання функцій держави або місце­вого самоврядування та посадові особи юридичних осіб публічного права що прирівнюються до осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, особи які припиня­ють таку діяльність (за період, не охоплений раніше поданими деклараціями), які припинили діяльність, пов'язану з виконанням функцій держави або місцевого самоврядування, або особа, яка претендує на зайняття посади, зазначеної у пункті 1, підпункті «а» пункту 2 частини першої статті 3 Закону України «Про запобігання корупції», до призначення або обрання зобов'язані щорічно до 1 квітня подавати шляхом заповнення на офіційному веб-сайті Націо­нального агентства декларацію за минулий рік за формою, що ви­значається Національним агентством.

Національне агентство проводить контроль щодо своєчасності по­дання декларації, який здійснюється протягом п’ятнадцяти робочих днів з дня, у який така декларація повинна бути подана.

Державні органи, органи влади Автономної Республіки Крим, ор­гани місцевого самоврядування, а також юридичні особи публічного права зобов’язані упродовж семи робочих днів інформувати Націо­нальне агентство про припинення працюючими у них суб’єктами де­кларування діяльності, пов’язаної з виконанням функцій держави або місцевого самоврядування.

Якщо за результатами контролю встановлено, що суб’єкт декла­рування не подав декларацію, Національне агентство письмово пові­домляє такого суб’єкта про факт неподання декларації, і суб’єкт декларування повинен протягом десяти днів з дня отримання такого повідомлення подати декларацію.

Спеціально уповноваженими суб’єктами у сфері протидії корупції є органи прокуратури, органи внутрішніх справ України, Національне антикорупційне бюро України, Національне агентство з питань запо­бігання корупції.

У разі відкриття суб’єктом декларування або членом його сім’ї валютного рахунка в установі банку-нерезидента відповідний суб’єкт декларування зобов’язаний у десятиденний строк письмово повідоми­ти про це Національне агентство у встановленому ним порядку, із за­значенням номера рахунка і місцезнаходження банку-нерезидента. Крім того, якщо у майновому стані суб’єкта декларування відбудуться суттєві зміні, а саме отримання ним доходу, придбання майна на суму, яка перевищує 50 мінімальних заробітних плат, встановлених на 1 січня відповідного року, зазначений суб’єкт у десятиденний строк з моменту отримання доходу або придбання майна зобов’язаний письмово пові­домити про це Національне агентство. Зазначена інформація вноситься до Єдиного державного реєстру декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, та опри­люднюється на офіційному веб-сайті Національного агентства. Поря­док інформування Національного агентства про відкриття валютного рахунка в установі банку-нерезидента, а також про суттєві зміни у майновому стані визначаються Національним агентством.

Відповідно до ст. 46 Закону України «Про запобігання корупції» та форми Декларації про майно, доходи, витрати і зобов’язання фінансо­вого характеру, в декларації зазначаються відомості про:

1) прізвище, ім’я, по батькові (ПІБ), реєстраційний номер облікової картки платника податків (серія та номер паспорта громадянина Ук­раїни, якщо особа через свої релігійні переконання відмовилася від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомила про це відповідний орган центрального органу виконав­чої влади, відповідальний за формування державної податкової полі­тики, і має про це відмітку у паспорті громадянина України) суб’єкта декларування та членів його сім’ї, місце реєстрації та фактичного про­живання, місце роботи (проходження служби) або місце майбутньої роботи (проходження служби), займану посаду або посаду, на яку пре­тендує, та категорію посади (якщо така є) суб’єкта декларування;

2) об’єкти нерухомості, що належать суб’єкту декларування та членам його сім’ї на праві приватної власності, включаючи спільну власність, або знаходяться у них в оренді чи на іншому праві корис­тування, незалежно від форми укладення правочину, внаслідок якого набуте таке право.

а) дані щодо виду, характеристики майна, місцезнаходження, дату набуття майна у власність, оренду або інше право користування, вартіс­ть майна на дату набуття його у власність, володіння або користування;

б) якщо нерухоме майно перебуває у спільній власності, про усіх співвласників такого майна вказуються відомості про них, або най­менування відповідної юридичної особи із зазначенням коду Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців. Якщо нерухоме майно перебуває в оренді або на іншому праві корис­тування, про власника такого майна також вказуються відомості про них, або найменування відповідної юридичної особи із зазначенням коду Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців;

3) цінне рухоме майно, вартість якого перевищує 50 мінімальних заробітних плат, встановлених на 1 січня звітного року, що належить суб’єкту декларування або членам його сім’ї на праві приватної влас­ності, у тому числі спільної власності, або перебуває в її володінні чи користуванні незалежно від форми правочину, внаслідок якого набуте таке право. Такі відомості включають:

а) дані щодо виду майна, характеристики майна, дату набуття йо­го у власність, володіння або користування, вартість майна на дату його набуття у власність, володіння або користування;

б) дані щодо транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, а також щодо їх марки та моделі, року випуску, іденти­фікаційного номера (за наявності). Відомості про транспортні засоби та інші самохідні машини і механізми зазначаються незалежно від їх вартості;

в) якщо рухоме майно перебуває у спільній власності, про усіх спів­власників такого майна також вказуються відомості про них або найме­нування відповідної юридичної особи із зазначенням коду Єдиного дер­жавного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців. А як­що рухоме майно перебуває у володінні або користуванні, про власників такого майна також вказуються відомості про них, або найменування відповідної юридичної особи із зазначенням коду Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців;

4) цінні папери, у тому числі акції, облігації, чеки, сертифікати, век­селі, що належать суб'єкту декларування або членам його сім'ї, із від­ображенням відомостей стосовно виду цінного папера, його емітента, дати набуття цінних паперів у власність, кількості та номінальної вар­тості цінних паперів. А якщо цінні папери передані в управління іншій особі, щодо цієї особи також вказуються відомості про неї, або найме­нування відповідної юридичної особи із зазначенням коду Єдиного дер­жавного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців;

5) інші корпоративні права, що належать суб'єкту декларування або членам його сім'ї, із зазначенням найменування кожного суб'єкта господарювання, його організаційно-правової форми, коду Єдиного державного реєстру підприємств і організацій України, частки у ста­тутному (складеному) капіталі товариства, підприємства, організації у грошовому та відсотковому вираженні;

5-1) юридичні особи, кінцевим бенефіціарним власником (контро­лером) яких є суб 'єкт декларування або члени його сім'ї.

При цьому має враховуватись те, що термін «кінцевий бенефіці- арний власник (контролер)» вживається у значенні, наведеному в За­коні України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення»;

6) нематеріальні активи, що належать суб'єкту декларування або членам його сім'ї, у тому числі об'єкти інтелектуальної власності, що можуть бути оцінені в грошовому еквіваленті. До відомостей щодо нематеріальних активів включаються дані про вид та характеристики таких активів, вартість активів на момент виникнення права власнос­ті, а також про дату виникнення права на них. Відповідно до Націо­нального Положення (Стандарт), затвердженого наказом Міністерст­ва фінансів України від 12 жовтня 2010 року № 1202^[46], нематеріальний актив визнається активом, якщо його можна ідентифікувати (може бути виділений чи відокремлений від інших активів) та існує ймовір­ність отримання суб'єктом державного сектору майбутніх економіч­них вигід, пов'язаних з його використанням, та/або якщо він має по­тенціал корисності і його вартість може бути достовірно визначена. Для цілей бухгалтерського обліку нематеріальні активи включають:

• авторське та суміжні з ним права (право на літературні, художні, музичні твори, комп'ютерні програми, програми для електронно-об­числювальних машин, компіляції даних (бази даних), виконання, фоно­грами, відеограми, передачі (програми) організацій мовлення тощо);

• права користування природними ресурсами (право користування надрами, іншими ресурсами природного середовища, геологічною та іншою інформацією про природне середовище тощо);

• права на знаки для товарів і послуг (товарні знаки, торгові мар­ки, фірмові найменування тощо);

• права користування майном (право користування земельною ділянкою, крім права постійного користування земельною ділянкою, право користування будівлею, право на оренду приміщень тощо);

• права на об'єкти промислової власності (право на винаходи, роз­робки, корисні моделі, промислові зразки, сорти рослин, породи тварин, захист від недобросовісної конкуренції тощо);

7) отримані (нараховані) доходи, у тому числі доходи у вигляді за­робітної плати (грошового забезпечення), отримані як за основним місцем роботи, так і за сумісництвом, гонорари, дивіденди, проценти, роялті, страхові виплати, благодійна допомога, пенсія, доходи від від­чуження цінних паперів та корпоративних прав, подарунки та інші доходи. Зазначені відомості включають дані про вид доходу, джерело доходу та його розмір. А відомості щодо подарунка зазначаються ли­ше у разі, якщо його вартість перевищує п'ять мінімальних заробітних плат, встановлених на 1 січня звітного року, а для подарунків у вигляді грошових коштів - якщо розмір таких подарунків, отриманих від однієї особи (групи осіб) протягом року, перевищує п'ять мінімальних заро­бітних плат, встановлених на 1 січня звітного року;

8) наявні грошові активи, у тому числі готівкові кошти, кошти, роз­міщені на банківських рахунках, внески до кредитних спілок та інших небанківських фінансових установ, кошти, позичені третім особам, а також активи у дорогоцінних (банківських) металах. Відомості щодо грошових активів включають дані про вид, розмір та валюту активу, а також найменування та код Єдиного державного реєстру підприємств і організацій України установи, в якій відкриті відповідні рахунки або до якої зроблені відповідні внески. Не підлягають декларуванню наявні грошові активи (у тому числі готівкові кошти, кошти, розміщені на бан­ківських рахунках, внески до кредитних спілок та інших небанківських фінансових установ, кошти, позичені третім особам) та активи у доро­гоцінних (банківських) металах, сукупна вартість яких не перевищує 50 мінімальних заробітних плат, встановлених на 1 січня звітного року;

9) фінансові зобов'язання, у тому числі отримані кредити, позики, зобов'язання за договорами лізингу, розмір сплачених коштів у рахунок основної суми позики (кредиту) та процентів за позикою (кредиту), зобов'язання за договорами страхування та недержавного пенсійного забезпечення, позичені іншим особам кошти. Відомості щодо фінан­сових зобов'язань включають дані про вид зобов'язання, його розмір, валюту зобов'язання, інформацію про таку особу, стосовно якої виник­ли такі зобов'язання, або найменування відповідної юридичної особи із зазначенням коду Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фі­зичних осіб - підприємців та дату виникнення зобов'язання. Зазначені відомості зазначаються лише у разі, якщо розмір зобов'язання переви­щує 50 мінімальних заробітних плат, встановлених на 1 січня звітного року. А якщо розмір зобов'язання не перевищує 50 мінімальних заро­бітних плат, встановлених на 1 січня звітного року, зазначається лише загальний розмір такого фінансового зобов'язання.

Якщо предметом правочину щодо забезпечення виконання зобо­в’язання є нерухоме або рухоме майно, в декларації зазначаються вид майна, його місцезнаходження, вартість та інформація про такого власника майна або найменування відповідної юридичної особи із за­значенням коду Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців. У разі якщо засобом забезпечення отри­маного зобов’язання є порука, в декларації має бути вказано інформа­цію про такого поручителя або найменування відповідної юридичної особи із зазначенням коду Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців;

10) видатки та всі правочини, вчинені у звітному періоді, на під­ставі яких у суб’єкта декларування виникає або припиняється право власності, володіння чи користування, у тому числі спільної власності, на нерухоме або рухоме майно, нематеріальні та інші активи, а також виникають фінансові зобов’язання, які зазначені у вище перерахованих пунктах 2-9. Такі відомості зазначаються лише у разі, якщо розмір відповідного видатку перевищує 20 мінімальних заробітних плат, вста­новлених на 1 січня звітного року. Окрім цього, до таких відомостей включаються дані про вид правочину, його предмет та інформація що­до найменування контрагента;

11) посаду чи роботу, що виконується або виконувалася за суміс­ництвом: дані про займану посаду чи роботу (оплачувану чи ні), що виконується за договором (контрактом), найменування юридичної чи фізичної особи, в якій (яких) особа працює або працювала за суміс­ництвом, із зазначенням коду Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, або прізвище, ім’я, по батькові фізичної особи із зазначенням її реєстраційного номера облікової карт­ки платника податків;

12) входження суб ’єкта декларування до керівних, ревізійних чи наглядових органів громадських об ’єднань, благодійних організацій, са- морегулівних чи самоврядних професійних об’єднань, членство в таких об’єднаннях (організаціях) із зазначенням назви відповідних об’єднань (організацій) та їх коду Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.

Відомості про прізвище, ім’я, по батькові, реєстраційний номер об­лікової картки платника податків або серія і номер паспорта суб’єкта декларування та членів його сім’ї, місце реєстрації і фактичного про-

живання, місце роботи або майбутньої роботи, займану посаду, або посаду, на яку претендує, та категорію посади (якщо така є) подають­ся незалежно від того, знаходиться об'єкт декларування на території України чи за її межами.

Відомості, про видатки та всі правочини, вчинені у звітному періо­ді, на підставі яких у суб'єкта декларування виникає або припиняється право власності, володіння чи користування, у тому числі спільної власності, на нерухоме або рухоме майно, нематеріальні та інші акти­ви, а також виникають фінансові зобов'язання не зазначаються у дек­лараціях осіб, які претендують на зайняття посади, в органах держав­ної влади та місцевого самоврядування або набуття статусу посадо­вої особи в юридичних особах публічного права.

Відображення доходів і видатків суб'єктів декларування здійсню­ється у грошовій одиниці України. Вартість майна, майнових прав, активів, інших об 'єктів декларування зазначається у грошовій одиниці України на момент їх набуття у власність або останньої грошової оцін­ки. Доходи/видатки, одержані/здійснені в іноземній валюті, з метою відображення у декларації перераховуються в грошовій одиниці Украї­ни за валютним (обмінним) курсом Національного банку України, що діяв на дату одержання доходів/здійснення видатків. Стосовно дохо- дів/видатків, одержаних/здійснених за кордоном, зазначається держа­ва, в якій їх було одержано/здійснено.

Не підлягають декларуванню майно, доходи, витрати і зобов'я­зання фінансового характеру осіб, які перебувають у шлюбі, а також їхні діти, у тому числі повнолітні, батьки, особи, які перебувають під опікою і піклуванням, інші особи, якщо вони проживають порізно від декларанта, або, проживаючи спільно, не пов'язані спільним побутом, або, проживаючи спільно та будучи певною мірою пов'язані спільним побутом, не несуть жодних взаємних прав та обов'язків.

Слід також мати на увазі, що у разі відмови члена сім'ї суб'єкта декларування надати будь-які відомості чи їх частину для заповнення декларації суб'єкт декларування зобов'язаний зазначити про це в де­кларації, відобразивши всю відому йому інформацію про майно, дохо­ди, витрати і зобов'язання фінансового характеру такого члена сім'ї.

Положення ст. 9 КУпАП та ст. 1 Закону України «Про запобіган­ня корупції» дають підстави визначити, що правопорушення, пов’я­зане з корупцією, слід визначити як: протиправне, винне, діяння, що не 140

містить ознак корупції, але порушує встановлені законодавством ви­моги, заборони та обмеження, вчинене особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, та прирів­няними до неї особами або особами, які постійно або тимчасово обій­мають посади, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських обов'язків, чи особами, спеціально уповноваженими на виконання таких обов'язків у юридичних особах приватного права незалежно від організаційно-правової форми, а також іншими особами, які не є службовими особами та перебувають із підприємствами, установами, організаціями в трудових відносинах, і за які законом передбачено адміністративну відповідальність.

Порушення вимог, зобов'язань у фінансовій сфері є триваючим правопорушенням і стягнення за його вчинення може бути накла­дено протягом трьох місяців з дня його виявлення, але не пізніше двох років з дня його вчинення. Такий строк передбачений ст. 38 КУпАП та Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо забезпечення діяльності Національного антикорупцій- ного бюро України та Національного агентства з питань запобігання корупції»^[47]. Чинний Кодекс України про адміністративні правопору­шення не містить визначення поняття «триваюче правопорушення». Однак у теорії адміністративного права триваючими визначаються правопорушення, які, почавшись з якоїсь протиправної дії або безді­яльності, здійснюються потім безперервно шляхом невиконання обо­в'язку. Початковим моментом такого діяння може бути активна дія або бездіяльність, коли особа, що виконує функції держави, не виконує конкретний покладений на неї обов'язок (вчасно не подає декларацію, вчасно не надає інформацію про суттєві зміни в майновому стані або про відкриття валютного рахунку в установі банку нерезидента) або виконує його неповністю чи неналежним чином.

Порушення вимог, зобов'язань у фінансовій сфері, передбачених ст. 172-6 КУпАП, починається з моменту його виявлення (з першого квітня, після закінчення звітного періоду у звітному році, по закінченні 10-денного терміну з моменту відкриття валютного рахунка в установі банку-нерезидента, по закінченні 10-денного терміну з моменту сут­тєвої зміни у майновому стані суб'єкта декларування) і закінчується тільки тоді, коли суб'єктом декларування буде подано декларацію або надано інформацію про відкриття валютного рахунка чи суттєві зміни у майновому стані суб'єкта відповідальності. Характерною ознакою такого правопорушення є його тривалість у часі.

Особа, щодо якої складено протокол про адміністративне право­порушення, пов'язане з корупцією, якщо інше не передбачено Консти­туцією і законами України, може бути відсторонена від виконання службових повноважень за рішенням керівника органу (установи, під­приємства, організації), в якому вона працює, до закінчення розгляду справи судом.

У разі закриття провадження у справі про адміністративне право­порушення, пов'язане з корупцією, у зв'язку з відсутністю події або складу адміністративного правопорушення відстороненій від виконан­ня службових повноважень особі відшкодовується середній заробіток за час вимушеного прогулу, пов'язаного з таким відстороненням.

Якщо до особи, яка вчинила правопорушення, пов'язане з коруп­цією, однак судом не накладено на неї стягнення у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, по­в'язаними з виконанням функцій держави або місцевого самовряду­вання, або такою, що прирівнюється до цієї діяльності, підлягає при­тягненню до дисциплінарної відповідальності у встановленому законом порядку.

З метою виявлення причин та умов, що сприяли вчиненню пов'я­заного з корупцією правопорушення, за поданням спеціально уповнова­женого суб'єкта у сфері протидії корупції або за приписом Національ­ного агентства, рішенням керівника органу, підприємства, установи, організації, в якому працює особа, яка вчинила таке правопорушення, проводиться службове розслідування в порядку, визначеному Кабіне­том Міністрів України.

Матеріальне поняття правопорушення, пов'язаного з корупцією у фінансовій сфері, конкретизується у формі конкретного складу право­порушення, передбаченого ст. 172-6 КУпАП.

Склад правопорушення, пов’язаного з корупцією, визначають ознаки, які характеризують об 'єкт, об'єктивну сторону, суб'єктивну сторону і суб'єкта правопорушення.

Об’єкт правопорушення, пов’язаного з корупцією, - це те, на що воно посягає, чому воно завдає шкоди. Корупційне правопорушення завдає шкоди або створює загрозу її заподіяння суспільним відноси­нам, які і становлять об’єкт правопорушення. Об’єктом фінансового контролю є:

1) майно, доходи, витрати і зобов’язання фінансового характеру за минулий рік, відображені у відповідній декларації суб’єкта відповідаль­ності, що складається за формою та в порядку, передбаченому в зако­нодавстві;

2) валютні рахунки суб’єкта відповідальності в установах банків- нерезидентів;

3) суттєві зміни у майновому стані суб’єкта відповідальності.

Об’єктивну сторону правопорушення, пов’язаного з корупцією, характеризують ознаки, які визначають акт зовнішньої поведінки право­порушника. До них належать діяння (дія чи бездіяльність), його шкід­ливі наслідки, причинний зв’язок між діянням і наслідками, місце, час, обстановка, спосіб, знаряддя та засоби вчинення правопорушення.

Основною і обов’язковою ознакою об’єктивної сторони є проти­правне діяння. Правопорушення, пов’язане з корупцією у фінансовій сфері, характеризується у формі бездіяльність, тоді коли закон вима­гає від суб’єктів відповідальності активних дій. До таких форм безді­яльності належить:

• несвоєчасне подання декларації особи, уповноваженої на вико­нання функцій держави або місцевого самоврядування. Мета таких дій - ухилитись від надання інформації про майновий стан та доходи суб’єкта декларування (ч. 1 ст. 172-6 КУпАП);

• неповідомлення або несвоєчасне повідомлення про відкриття валютного рахунка в установі банку-нерезидента або про суттєві змі­ни у майновому стані (ч. 2 ст. 172-6 КУпАП).

Усі інші ознаки мають факультативний характер, тобто вони обов’язкові лише в тих випадках, коли прямо передбачені зако­ном. Правопорушення, пов’язані з корупцією, не мають таких ознак, як шкідливі наслідки і причинний зв’язок. Для корупційних правопо­рушень характерним є недодержання визначених законом обме­жень та загальнообов’язкових правил, коли діяння становить склад проступку незалежно від настання шкідливих наслідків матеріаль­ного характеру.

Такі ознаки, як місце, час, обстановка, спосіб, знаряддя та за­соби вчинення правопорушення, можуть бути обов’язковими озна­ками, якщо їх включено до конкретного складу правопорушення. Необхідно враховувати вимоги Закону України «Про запобігання корупції», яким передбачено обов’язок для суб’єкта декларування подати декларацію щорічно до 1 квітня, що вказує на час, з якого починається невиконання обов’язку. Крім того, має враховуватись і місце (орган), до якого подається декларація чи інформація про від­криття валютного рахунка в установі банку-нерезидента або про суттєві зміни у майновому стані.

Суб ’єктивна сторона виявляється у психічному ставленні особи до вчиненого нею протиправного діяння і включає в себе три елементи: провину, мотив і мету, де провина завжди є обов’язковим елементом складу правопорушення, пов’язаного з корупцією, і вка­зує на психічний стан особи під час вчинення правопорушення. Її зміст складає одна із форм вини (умисел чи необережність) суб’єк­та корупційного діяння, яка є обов’язковою умовою або підставою для притягнення до відповідальності. Зміст правопорушення, що ха­рактеризується, полягає в порушенні обмежень незалежно від того, чи настали внаслідок цього якісь конкретні шкідливі наслідки (це формальні склади правопорушень). Для визначення форм вини пра­вопорушень, пов’язаних з корупцією, за основу має братися став­лення суб’єкта правопорушення до діяння та усвідомлення ним його протиправності.

Мета - це уявний образ результату, до якого прагне винний, його уявлення про ті бажані наслідки, які повинні настати в результаті вчи­нення проступку. Як обов’язкова ознака складу, мета називається тільки в тих ситуаціях, коли діяння відбувається умисно.

Під мотивом розуміється усвідомлене особою внутрішнє спону­кання, яким вона керувалася під час вчинення правопорушення. Мо­тив також є факультативним елементом суб’єктивної сторони складу правопорушення, що характеризується. Як кваліфікуюча ознака мотив не вказується у статті 172-6 КУпАП.

Суб’єктами правопорушення, пов’язаного з корупцією у фінансо­вій сфері, згідно зі ст. 172-6 КУпАП, є:

1) особи, уповноважені на виконання функцій держави або місцевого самоврядування:

а) Президент України, Голова Верховної Ради України, його Пер­ший заступник та заступник, Прем’єр-міністр України, Перший віце- прем’єр-міністр України, віце-прем’єр-міністри України, міністри, інші керівники центральних органів виконавчої влади, які не входять до складу Кабінету Міністрів України, та їх заступники, Голова Служби безпеки України, Генеральний прокурор України, Голова Національно­го банку України, Голова Рахункової палати, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, Голова Верховної Ради Автономної Рес­публіки Крим, Голова Ради міністрів Автономної Республіки Крим;

б) народні депутати України, депутати Верховної Ради Автоном­ної Республіки Крим, депутати місцевих рад, сільські, селищні, міські голови;

в) державні службовці, посадові особи місцевого самоврядування;

г) військові посадові особи Збройних Сил України та інших ут­ворених відповідно до законів військових формувань, крім військово­службовців строкової військової служби;

ґ) судді Конституційного Суду України, інші професійні судді, члени, дисциплінарні інспектори Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, службові особи секретаріату цієї Комісії, Голова, заступник Голови, секретарі секцій Вищої ради юстиції, а також інші члени Вищої ради юстиції, народні засідателі і присяжні (під час виконання ними цих функцій);

д) особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, державної кримінально-виконавчої служби, Державної служби спеціального зв’язку та захисту інформації України, податкової мілі­ції, особи начальницького складу органів та підрозділів цивільного захисту;

е) посадові та службові особи органів прокуратури, Служби без­пеки України, дипломатичної служби, державної лісової охорони, державної охорони природно-заповідного фонду, центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізацію держав­ної податкової політики та державної політики у сфері державної митної справи;

є) члени Національного агентства з питань запобігання корупції;

ж) члени Центральної виборчої комісії;

з) посадові та службові особи інших державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим;

2) особи, які прирівнюються до осіб, уповноважених на вико­нання функцій держави або місцевого самоврядування, - посадо­ві особи юридичних осіб публічного права.

Наведені в переліку особи є спеціальними суб’єктами, тобто це такі особи, які крім загальних ознак, що характеризують суб'єкт адміністративного правопорушення як фізичну, осудну особу, яка до­сягла на момент вчинення проступку віку, з якого настає адмі­ністративна відповідальність, характеризуються ще й додатковими специфічними властивостями (посадові особи юридичних осіб пу­блічного права, державні службовці, посадові особи місцевого самоврядування та ін.).

Розглянуті вище ознаки характеризують правопорушення, пов'я­зані з корупцією у фінансовій сфері, як фактичні підстави адміністра­тивної відповідальності і є характерними та властивими для таких правопорушень.

Контрольні питання

1. Які існують види юридичної відповідальності за порушення норм фінансового законодавства?

2. Визначте основні ознаки фінансово-правової відповідальності.

3. Сформулюйте поняття фінансового правопорушення і роз­крийте його склад.

4. Визначте ознаки порушення фінансового законодавства.

5. Охарактеризуйте види фінансових санкцій.