Запровадження єдиних правил цивільного судочинства та їхнє значення

Одним із шляхів гармонізації цивільного процесу є розробка спільного наднаціонального законодавства, за допомогою якого регулюються відносини з розгляду і вирішення цивільних та комерційних справ транскордонного характеру.

Формування такого єдиного наднаціонального законодавства у сфері цивільного процесу в ЄС стало результатом реалізації основних положень установчих договорів ЄС і втіленням теорії про єдність цивільного процесу, що відображає спільні підходи до здійснення правосуддя в цивільних і комерційних справах. Важливим поштовхом до розвитку цивільного процесу ЄС стали Європейська конвенція 1950 р. та Брюссельська конвенція 1968 р., що свідчить про значну роль, яку він відіграє не тільки в ЄС, а й у співтоваристві держав РЄ.

Цивільний процес ЄС, в основі якого лежить єдине наднаціональне законодавство, став своєрідною відповіддю на запит європейського суспільства про необхідність створення ефективної системи судового захисту прав в умовах спільного ринку ЄС у межах його держав-членів. Важливу роль він відіграє і для захисту прав жителів ЄС у відносинах із громадянами інших держав - не членів ЄС, оскільки вони можуть виступати потенційними учасниками цивільного процесу ЄС.

Опосередкований вплив процесів гармонізації та становлення єдиної системи захисту прав у цивільних і комерційних справах транскордонного характеру відчутний в усіх європейських країнах та позначається на загальносвітових тенденціях розвитку цивільного процесуального права. І це зумовлює важливість його дослідження та формування обґрунтованих підходів до визначення його сутності, змісту, місця в правовій системі, а також особливостей взаємодії з національним процесуальним правом держав - членів ЄС та інших країн - не членів Євросоюзу.

Усвідомлення цього відіграє істотну роль саме для країн, які є державами - членами РЄ та ратифікували Європейську конвенцію, але не є членами ЄС, зокрема й для України. Процеси гармонізації і становлення цивільного процесу ЄС мають для нас надзвичайно важливе значення з огляду на євроінтеграційні перспективи та на прагнення до активізації подальшої економічної співпраці і взаємодії з державами - членами ЄС.

Становлення цивільного процесу ЄС, або European Civil Procedure, а також його інститутів останнім часом викликає істотний науковий інтерес. За останні роки було опубліковано чимало праць видатних сучасних науковців. Це, передусім, М. Сторм, який очолював робочу групу з гармонізації цивільного процесу в ЄС, члени його групи, а також представники європейських наукових шкіл цивільного процесу - К. Ван Реє, П. Готтвальд, К. Крамер, Ж. Норман, Е. Сільвестрі, А. Стадлер, Є. Сторскрабб, М. Фреденталь та ін. При цьому сутність цивільного процесу ЄС залишається дискусійним питанням.

У вітчизняній науковій літературі явище цивільного процесу ЄС системно й комплексно не досліджувалося. Вітчизняні науковці у своїх працях тільки зауважують про його наявність (З. М. Макаруха [147, с. 47-52], А. О. Філіп’єв [255, с. 1-23], Г. А. Цірат [271, с. 222-226]). Водночас варто відзначити монографію Т. В. Комарової «Юрисдикція Європейського Союзу», в якій авторка першою серед вітчизняних науковців зауважила про формування Європейського цивільного процесу та охарактеризувала його побудову [117].

Дослідження цивільного процесу ЄС здійснюється за допомогою порівняльно-правового методу, що зазвичай супроводжується проблемами термінологічного визначення. Оригінальна назва явища, яке використовувалося в роботах зарубіжних науковців, - European Civil Procedure, що можна перекласти як «Європейський цивільний процес». Але при дослідженні ми повинні орієнтуватися не на дослівний переклад, а відповідно до сутності та природи явища запропонувати найбільш близьку назву, якою, на наше переконання, є «цивільний процес ЄС».

Становлення єдиної системи цивільного процесу ЄС, що відбувається впродовж останніх десятиліть, є доволі складним процесом, який має еволюційне значення для розвитку цивільної процесуальної науки. На перших етапах науковці підкреслюють значення Європейської конвенції [119] 1950 р., що закріпила загальні засади здійснення правосуддя [473]. Положеннями ч. 1 ст. 6 Конвенції, яку ратифікували всі держав - члени РЄ та ЄС, було визнано право особи на справедливий розгляд справи незалежним і неупередженим судом, яке поступово розкривалося та реалізовувалося в рішеннях ЄСПЛ. Як зауважують у науковій літературі, деякі з цих рішень справили значний вплив на гармонізацію національних процедур і сприяли утворенню цивільного процесу ЄС [382; 423].

Наступним кроком до становлення єдиного цивільного процесу у Співтоваристві вважають Брюссельську конвенцію 1968 р. [333]. Як зауважує П. Г оттвальд, вона є першою частиною спільних правил юрисдикції, які можна розглядати як початок спільного European Civil Procedure [372]. Упродовж кількох наступних років у європейській спільноті почалися розмови про European Civil Procedure, що значно посилилися із запровадженням Конвенції Лугано 1988 р. [331]

Це підкреслюють і інші науковці, зокрема A. Стадлер зауважує, що Брюссельська конвенція, безумовно, забезпечила основу, на якій розбудовується European Law of Civil Procedure, і його основні принципи досі є серцем великого успіху Конвенції [463].

Конвенційний порядок визнання та виконання судових рішень можна віднести до передумов створення єдиного правового простору, оскільки Брюссельська конвенція 1968 р. справді подолала прерогативу національних процесуальних систем, запровадивши спільний порядок визнання та виконання рішень іноземних судів. Невід’ємною частиною системи цивільного процесу ЄС став Регламент (ЕС) № 44/2001 від 22 грудня 2000 р., так званий Брюссель I (далі - Регламент № 44/2001) [345], ухвалення якого ознаменувало новий етап регулювання відносин із визначення юрисдикції, визнання та виконання судових рішень в ЄС.

У результаті проведення останніх реформ вступив у дію Регламент (EU) № 1215/2012 про юрисдикцію, визнання і виконання судових рішень у цивільних і комерційних справах від 12 грудня 2012 р. (Брюссель І recast) [442], що завершило становлення єдиної комплексної системи цивільного процесу ЄС як порядку захисту прав жителів ЄС у цивільних і комерційних справах транскордонного характеру. Відповідно до цього Регламенту, який набув чинності 10 січня 2015 р., транскордонні рішення підлягають автоматичному виконанню на всій території ЄС, тобто запроваджується загальна процедура виконання судових рішень і скасовується процедура екзекватури для рішень, ухвалених судами держав - членів ЄС.

Важливість запровадження у всіх державах - членах ЄС єдиних підходів саме до виконання судових рішень зумовлена, передусім, його значенням для забезпечення реального захисту прав.

Одним із надбань кодифікаційного періоду розвитку цивільного процесуального законодавства стало запровадження особливих механізмів визнання та виконання судових рішень іноземних держав. Так, кожна держава забезпечила юридичну силу рішень своїх національних судів, при цьому певною мірою обмежуючи на власній території судову владу інших держав за допомогою процедури так званої екзекватури. Не дивно, що скасування екзекватури та створення Європейського виконавчого листа щодо незаперечних вимог (European Enforcement Order for uncontested claims') [440] було визначено першим кроком із запровадження автоматичного визнання судових рішень у ЄС без будь-яких проміжних розглядів або підстав для відмови у виконанні для конкретних справ і встановлення мінімальних стандартів розгляду цих спорів.

Поступове запровадження вільного обігу судових рішень у ЄС зумовило необхідність дотримання єдиних стандартів судового розгляду справ транскордонного характеру, - передусім, з огляду на те, що судове рішення є результатом розгляду справи. Таким чином, ухвалення Регламенту № 1215/2012 відіграло надзвичайно важливу роль для становлення цивільного процесу ЄС як цілісної системи судового захисту прав, зумовило запровадження єдиних процедур з розгляду та вирішення транскордонних справ у ЄС.

Перші загальноєвропейські процедури з розгляду та вирішення дрібних спорів та видачі судового наказу стали результатом розбудови європейського простору вільного обігу судових рішень та реалізації положень установчих договорів ЄС і програм, які було ухвалено для їх запровадження, а також рекомендацій Ради Європи. Ця організація неодноразово наполягала на вдосконаленні національних систем цивільного судочинства, зокрема на здійсненні всіх можливих заходів щодо максимального скорочення строків ухвалення рішень, задля чого слід скасувати застарілі й такі, що не мають практичного значення, процедури, розробити механізми, які дозволяють контролювати хід розгляду справи із самого початку за рахунок спрощення і створення більш гнучкого й оперативного цивільного судочинства при збереженні гарантій, наданих учасникам цивільного процесу, і високого якісного рівня правосуддя [205].

Теоретичним підґрунтям для запровадження загальних спрощених процедур у цивільному процесі ЄС стали пропозиції, що пролунали у Фінальному звіті проекту М. Сторма, багато з яких було в подальшому взято за основу [86, с. 45-58]. Так, зокрема, з метою реалізації положень установчих договорів ЄС, згідно з якими заохочуються заходи у сфері судового співробітництва в цивільних справах з транскордонними наслідками, було запроваджено пришвидшений і спрощений порядок вирішення дрібних спорів, справ, що містять незаперечні та грошові вимоги, які стали інститутами цивільного процесу ЄС.

Ці пропозиції справді привернули увагу до основних проблем порядку судового захисту прав жителів ЄС в умовах спільного ринку, що розвивався, і привели до запровадження спільних для всіх держав - членів ЄС спрощених процедур.

Основною передумовою для формування таких загальних процедур із розгляду справ були ті положення установчих договорів, які стали наслідком подальшої та більшої інтеграції між державами і запроваджували не тільки спільний ринок, але і спільний правовий простір. Це положення Амстердамського договору 1997 р.

З метою реалізації зазначених положень було запроваджено програми ЄС і визначено численні необхідні заходи. Так, відповідно до Віденського плану дій 1998 р., із метою реалізації положень Амстердамського договору і забезпечення свободи, безпеки та правосуддя було визначено необхідність гарантувати європейським громадянам рівний доступ до правосуддя та сприяти співпраці між судовими органами, зокрема в цивільних справах, а судове співробітництво спрямувати в бік спрощення [340].

Уже наступного року в підсумкових положеннях на Засіданні в Тампере, що відбулося 15-16 жовтня 1999 р., було передбачено необхідність спрощення примусового стягнення коштів як інструменту, що сприяє розвитку судового співробітництва та підвищенню доступу до правосуддя, прискоренню вирішення дрібних транскордонних спорів (п. 30-31, 38), а також затверджено принцип взаємного визнання судових рішень як наріжний камінь для створення справжньої спільної судової галузі в ЄС. З цією метою було скасовано проміжні процедури визнання рішень, ухвалених у порядку розгляду дрібних цивільних і комерційних спорів, вони мали стати автоматично визнаними у всьому Союзі без будь-якого проміжного розгляду або підстав для відмови виконання і супроводжуватися встановленням мінімальних стандартів їх судового розгляду (п. 34) [479].

На цій зустрічі було також відзначено необхідність забезпечення справжнього європейського простору правосуддя - A Genuine European Area of Justice. Ця мета є основою сучасного етапу розвитку правової системи ЄС та держав-членів, наступним кроком із розбудови спільного правового простору. Його завдання полягає у створенні ефективного порядку захисту порушених прав жителів ЄС, забезпеченні справді рівного доступного правосуддя незалежно від відмінностей національних процесуальних систем держав - членів ЄС.

Для продовження реалізації цих ідей 30 листопада 2000 р. Рада ЄС затвердила Програму заходів щодо реалізації принципу взаємного визнання рішень у цивільних і комерційних справах [352]. У межах зазначеної Програми заходів було окреслено конкретні цілі та етапи роботи, які мали здійснюватися в межах ЄС для реалізації принципу взаємного визнання судових рішень. Зокрема, це були заходи, що стосуються визнання й виконання в одній державі - члені рішення, ухваленого в іншій державі-члені, які передбачали, що узгоджені правила про юрисдикцію має бути прийнято, як у випадку з Брюссельською конвенцією 1968 р. та Регламентом № 44/2001.

Передусім було передбачено скасування екзекватури та створення Європейського виконавчого листа щодо незаперечних вимог (European Enforcement Order for uncontested claims). Скасування екзекватури для незаперечних вимог абсолютно справедливо було визначено одним із пріоритетів Спільноти. Виконання судових рішень за позовами, що не були оскаржені боржником, істотно затримувалося у зв’язку з необхідністю виконання процедури екзекватури, тому Програмою було запропоновано скасувати цю процедуру. Це має надзвичайно важливе значення для своєчасного відновлення простроченої заборгованості, забезпечення належного функціонування внутрішнього ринку ЄС, активними учасниками якого є і фізичні, і юридичні особи.

Було підготовлено відповідні Пропозиції про створення Європейського виконавчого листа щодо незаперечних вимог від 27 серпня 2002 р. [436], за результатами яких було ухвалено Регламент (EC) Європейського парламенту і Ради № 805/2004 від 21 квітня 2004 р. про Європейський виконавчий лист щодо незаперечних вимог [440].

Цей Регламент опосередковує процес сертифікації судових рішень у справах, що випливають із незаперечних вимог, тобто забезпечує спрощений порядок визнання та забезпечує вільний рух судових рішень, який застосовується на території всього ЄС. Європейський виконавчий лист автоматично виконується в державах - членах ЄС без будь-яких проміжних або додаткових процедур, що надзвичайно важливо в умовах функціонування внутрішнього ринку в багатомільйонному міждержавному об’єднанні - ЄС.

Але найважливіше значення для формування цивільного процесу ЄС, як ми вже зауважували, мало запровадження єдиних комплексних процедур судового розгляду справ транскордонного характеру.

На розвиток положень згаданих програм та установчих договорів ЄС Єврокомісією 20 грудня 2002 р. було ухвалено Green Paper про європейський порядок примусового стягнення коштів та про заходи зі спрощення і прискорення розгляду дрібних спорів (далі - Green Paper EOP/ESCP) [374]. Після відповідних консультацій та обговорень можливості такої законодавчої ініціативи у 2006 р. було ухвалено Регламент № 1896/2006 про порядок видачі Європейського судового наказу (European Order for Payment Procedure) [441] та у 2007 р. - Регламент № 861/2007 про Європейський порядок вирішення дрібних спорів (European Small Claims Procedure) [446].

Ці процедури забезпечують єдиний для всіх держав - членів ЄС порядок розгляду окремих категорій справ, який варто вважати початком розбудови цивільного процесу ЄС. Вони посідають центральне місце в системі цивільного процесу ЄС, стали найбільшими досягненнями гармонізації цивільного процесуального законодавства в ЄС.

Забезпечуючи єдиний загальний для всіх держав-членів порядок здійснення судового захисту прав жителів ЄС у транскордонних справах, ці процедури надали ознак завершеності та комплексності системі цивільного процесу ЄС як порядку здійснення правосуддя в цивільних справах. Після прийняття цих актів, як слушно зауважує Т. В. Комарова, цивільний процес у рамках ЄС перестав регулюватися міжнародними договорами, що підтвердило його автономність і суверенітет держав-членів над ними [117, с. 280].

Дві перші загальноєвропейські процедури - розгляду дрібних спорів та видачі судового наказу - створили автономну європейську систему цивільного процесу й демонструють важливий крок у розвитку європейського цивільного судочинства. Це було здійснено, як підкреслює К. Крамер, на противагу «класичним» правилам міжнародного приватного права, основна мета яких полягала в координації національних процедур з розгляду транскордонних спорів, а не у запровадженні узгоджених процедур [403, рр. 253-283].

Таким чином, не можна цілком погодитися з думкою про те, що реальні досягнення в уніфікації окремих процесуальних інститутів, серед яких, окрім підсудності та виконання судових рішень, є вручення судових документів, отримання доказів, обмін правовою інформацією, дають підстави вести мову про якісно новий комплекс правил судочинства - європейське цивільне процесуальне право [147, с. 52]. Як і з думкою про те, що можна виокремити нову комплексну галузь європейського цивільного процесуального права, яка визначатиме загальноєвропейські норми, що охоплюють інститути підсудності та виконання судових рішень, вручення судових документів, отримання доказів та обмін правовою інформацією [59, с. 12]. Запровадження саме цих процедур, що комплексно врегулювали діяльність суду з розгляду і вирішення дрібних спорів та видачі судового наказу, дало можливість засвідчити утворення системного та комплексного явища цивільного процесу ЄС. Їхня автономність є визначальною ознакою цивільного процесу ЄС, що характеризує особливий зв’язок із національним процесуальним законодавством держав-членів.

Європейські процедури вирішення дрібних спорів і видачі судових наказів істотно відрізняються від інших, що стали результатом поступового запровадження європейських правил цивільного процесу, що прийшли на зміну конвенційного порядку захисту прав. Г. А. Цірат, говорячи про роль і місце Регламенту № 1206/2001 і його вплив на подальші процеси уніфікації, процитував А. Влозинську, яка зауважила, що цей регламент є кроком у напрямі формування єдиного Європейського цивільного процесу [271, с. 222­226; 513].

Серед законодавства ЄС є ті акти, що врегульовують відносини, пов’язані з розглядом і вирішенням транскордонних цивільних і комерційних спорів, і відіграють важливу роль у становленні цивільного процесу ЄС. Це Регламент (EC) № 1393/2007 Європейського парламенту і Ради від 13 листопада 2007 р. про вручення в державах-членах судових та позасудових документів у цивільних або комерційних справах [438], який замінив Регламент (EC) № 1348/2000; Регламент Ради (ЕС) № 1206/2001 від 28 травня 2001 р. про співробітництво між судами держав-членів у отриманні доказів у цивільних або комерційних справах [342]; Регламент (ЕС) № 655/2014 від 15 травня 2014 р., що запроваджує процедуру Європейського порядку забезпечення рахунку для полегшення стягнення транскордонних боргів у цивільних і комерційних справах [444]; Регламент (EC) № 805/2004 Європейського парламенту і Ради від 21 квітня 2004 р. про Європейський виконавчий лист щодо незаперечних вимог [440] та ін.

Потрібно зауважити, що запровадження загальноєвропейських процедур викликано необхідністю ефективнішого регулювання судової діяльності з розгляду справ транскордонного характеру і нівелювання відмінностей різних національних процесуальних систем держав - членів ЄС, а також забезпечення своєчасного розгляду і вирішення справ, що мають транскордонний характер, а не бажанням створити особливе європейське цивільне процесуальне законодавство, альтернативне національному. Але, водночас, як цілком слушно підкреслює К. Крамер, запроваджені зазначеними регламентами правила залишають так багато проблем, які будуть розв’язуватися в порядку національного процесуального законодавства, що може виникнути питання, чи справді вони гарантують рівні стандарти й чи справді ці процедури європейські? [403, рр. 253-283]

Доцільними видаються подальші розвідки у сфері розбудови цивільного процесу ЄС, пов’язані з необхідністю забезпечення ефективного судового розгляду транскордонних справ, зокрема в межах тих інститутів, які істотно різняться в національних процесуальних законодавствах держав - членів ЄС. Так, Є. Сторскрабб слушно зауважує, що в регулюванні правил належного повідомлення учасників процесу потрібно збалансувати різні процедури держав - членів ЄС, оскільки в ідеалі система повинна бути не тільки надійною та швидкою, а й дійсно захищати інтереси і права відповідача [476, рр. 351-364]. На її переконання, чинне законодавство ЄС є результатом часткового компромісу між різними державами-членами, а судове співробітництво потребує якіснішого рівня, зокрема у сфері повідомлення про судове провадження.

Таким чином, варто погодитися, що поступове утворення цивільного процесу ЄС відбувається за рахунок запроваджених у регламентах процедур, як зауважує П. Готтвальд [372]. За їх допомогою забезпечується системність цивільного процесу ЄС як автономного утворення з розгляду та вирішення цивільних і комерційних справ транскордонного характеру. Вони забезпечують комплексне регулювання відносин, пов’язаних із розглядом і вирішенням транскордонних спорів в ЄС, і утворюють систему цивільного процесу.

Ця система норм наднаціонального законодавства ЄС, які спрямовані на регулювання відносин, що виникають під час розгляду та вирішення цивільних і комерційних справ транскордонного характеру, на думку сучасних науковців, формує новий єдиний наднаціональний порядок захисту прав жителів ЄС та окрему галузь європейського права - European Civil Procedure, або European Law on Civil Procedure.

П. Готтвальд [362] та А. Стадлер [463] розглядають European law on civil procedure та European Civil Procedure (у своїх роботах вони використовують обидві назви) як інститут європейського права, що регулює відповідні цивільні процесуальні відносини, які виникають у транскордонних справах.

К. Крамер визначає сутність цивільного процесу ЄС за допомогою внутрішньої побудови його джерел та принципів [409]. По-перше, передумовами становлення цивільного процесу ЄС стали визначальні принципи right to be heard та access to justice. Право бути почутим, яке є споконвічною засадою цивільного процесу, та доступності правосуддя, яке було закріплено в Європейській конвенції, вона вважає основою цивільного процесу, тоді як спільний ринок та пов’язана із ним mutual trust стали рушійною силою його побудови.

Першою сходинкою стали регламенти, які забезпечили оримання доказів, урегулювали процедуру банкрутства та правила юрисдикції, визнання та виконання судових рішень. Наступними стали запроваджені спільні процедури з розгляду справ - видачі судового наказу та розгляду дрібних позовів. Деякі директиви ЄС, наприклад, які регулюють питання захисту прав інтелектуальної власності, та Європейський виконавчий лист вона теж включає до системи цивільного процесу ЄС, але, ураховуючи їхню взаємозалежність із національними процедурами, вони посідають проміжне місце [409].

Однак не тільки законодавство ЄС стало джерелом цивільного процесу ЄС. Специфіка інтеграційної сутності Євросоюзу, виявляється в його повноцінній правовій системі, яка почала формуватися з установчих договорів і виникнення вторинного права, потім розвивалася нормотворчою діяльністю інститутів Союзу та практикою Суду ЄС, як слушно зауважує Т. В. Комарова [117, с. 254-256, 280-281]. З огляду на це, авторка відносить до джерел цивільного процесу і практику Суду Європейського Союзу, численні рішення якого містять правові принципи європейського цивільного процесу і становлять його базу.

Цивільний процес ЄС можна віднести до правового інституту, сукупність норм якого регулює відносини тільки розгляд і вирішення справ транскордонного характеру. Зважаючи на те, що ці норми врегульовують доволі поширені спори, яких у перспективі може стати ще більше, увага ЄС до них не зайва. Утім, питання про те, чи можна поширити дію співвідношення цивільного процесу на внутрішні спори, є надзвичайно дискусійним і буде досліджуватися у ІІІ розділі роботи.

Визначення цивільного процесу ЄС як відповідної галузі європейського права варто підтримати. Як слушно підкреслює Л. А. Луць, право ЄС утворює складну систему правових норм, але, попри всю її складність, вона є системою права з відповідним поділом на галузі права та інститути [145, с. 178]. Правова система є більш об’ємним поняттям, яке включає інституційну, функціональну і нормативну частини - зокрема, систему права та систему джерел права. Авторка зазначає, що система права є складовою частиною правової системи ЄС, і хоча вона є досить своєрідною, проте характеризується єдністю і неоднорідністю, особливо, якщо аналізувати класифікаційні різновиди норм права Євросоюзу, які за предметом регулювання диференціюються на галузі: конституційне, адміністративне, фінансове право тощо.

При визначенні Європейського цивільного процесу варто виходити з перспектив подальшого розвитку цивільного процесу ЄС як сукупності норм, що врегульовують порядок розгляду і вирішення цивільних і комерційних справ транскордонного характеру, в єдиному регіональному об’єднанні, що сповідує спільні цивілізаційні цінності. Потрібно відзначити важливий вплив на зближення та гармонізацію цивільного процесу в європейських країнах, який справили Європейська та Брюссельська конвенції, значення діяльності ЄСПЛ. Серед держав - членів РЄ, які ратифікували Європейську конвенцію, гармонізації цивільного процесу не відбувається і немає єдиного наднаціонального європейського законодавства у сфері транскордонного цивільного процесу. Водночас у державах РЄ дотримуються таких спільних цивілізаційних цінностей, які визначають загальні засади здійснення правосуддя.

Подальший розвиток цивільного процесу ЄС у напрямку створення спільного правового простору та забезпечення справжнього європейського простору правосуддя, на наше переконання, спрямований на розбудову єдиного Європейського цивільного процесу, який буде розвиватися в межах РЄ, розвиваючи положення Європейської та Брюссельської конвенцій, а також рішень ЄСПЛ. Про таке спрямування свідчать останні проекти з підготовки єдиних регіональних європейських правил цивільного судочинства.

Підсумовуючи, варто зазначити таке. Створення єдиних правил розгляду і вирішення цивільних та комерційних справ транскордонного характеру є одним зі шляхів гармонізації цивільного процесу, що відбувається в ЄС. У результаті це привело до розбудови комплексного порядку захисту прав учасників транскордонних відносин - цивільного процесу ЄС.

Цивільний процес ЄС є єдиним автономним порядком захисту прав і вирішення цивільних та комерційних справ транскордонного характеру. До його утворення привела гармонізація цивільного процесу в межах ЄС, яка здійснювалася з метою нівелювання відмінностей процесуальних систем його держав-членів та уникнення можливих порушень прав жителів ЄС в умовах функціонування внутрішнього ринку ЄС.

Правове регулювання цивільного процесу ЄС здійснюється за допомогою наднаціонального законодавства ЄС, положеннями якого визначено порядок діяльності судів з розгляду і вирішення цивільних та комерційних справ транскордонного характеру.

Основою цивільного процесу ЄС стали загальноєвропейські процедури з вирішення дрібних спорів та видачі судових наказів про сплату. Із запровадженням цих процедур розгляду справ у спрощеному режимі, що регулюють судову діяльність із відкриття провадження до набрання сили судовим рішенням, розпочалося утворення єдиної системи цивільного процесу ЄС, оскільки іншими регламентами ЄС забезпечувалося здійснення окремих процесуальних дій у провадженнях, ускладнених транскордонним елементом.

За чинними положеннями, процедури видачі Європейського судового наказу та вирішення дрібних спорів діють як альтернативні національному порядку розгляду певних категорій справ судами. Їх прийняття варто визнати вагомим кроком у розвитку спільного загальноєвропейського цивільного правосуддя, принаймні з огляду на таке:

по-перше, вони відображають єдині спільні правові засади європейської спільноти, надають жителям ЄС доступ до правосуддя в межах ЄС без будь- яких ускладнень з боку національного процесуального законодавства;

по-друге, вони стимулюють держави - члени ЄС до реформування національного законодавства з урахуванням позитивного досвіду запровадження більш ефективних процедур розгляду та вирішення справ судом.

Серед визначальних ознак цивільного процесу ЄС варто виділити такі:

- спрощений характер комплексних процедур розгляду і вирішення справи, що забезпечує своєчасність захисту прав та невеликі судові витрати сторін;

- обмежена сфера застосування - тільки у справах приватно-правового характеру, ускладнених транскордонним елементом;

- комплексність, оскільки основою цього порядку є процедури розгляду й вирішення спорів у суді першої інстанції;

- взаємозв’язаність із системами національного процесуального законодавства, оскільки до не врегульованих положеннями законодавства ЄС відносин застосовується положення національного законодавства держави- члена компетентного суду.

Цивільний процес ЄС можна охарактеризувати як комплексний альтернативний порядок вирішення цивільних і комерційних спорів транскордонного характеру компетентними судами або уповноваженими органами держав-членів ЄС, врегульований положеннями наднаціонального законодавства ЄС.

В порядку цивільного процесу ЄС суди або уповноважені органи з розглядають і вирішують цивільні і комерційні справи транскордонного характеру, тому він дістав назву транскордонного цивільного процесу.

Теоретичні основни цивільного процесу ЄС слід розглядати як частину науки цивільного процесуального права, що об’єднує систематизоване знання законодавства ЄС, яке регулює відносини з розгляду і вирішення цивільних і комерційних справ транскордонного характеру в усіх державах - членах ЄС, положення наукової доктрини, а також судову практику у сфері розгляду та вирішення цивільних і комерційних спорів транскордонного характеру в ЄС.

Водночас слід зауважити, що гармонізація цивільного процесу України та цивільного процесу ЄС на сучасному етапі взаємовідносин шляхом запровадження єдиного законодавства для вирішення транскордонних спорів не доцільна. Зі вступом України до ЄС ці процедури стануть невід’ємною частиною цивільного процесуального законодавства, що приведе до необхідності забезпечення їх узгодження з правилами цивільного процесу України. Ідеться, передусім, про забезпечення доступу осіб до транскордонних проваджень, а також права на оскарження зазначених рішень у порядку національного процесуального законодавства.

2.3.2