Гармонізація цивільного процесу є цілеспрямованою діяльністю, яка набуває певного об’єктивного виразу.

Питання про шляхи гармонізації цивільного процесу викликають певні дискусії в наукових колах. Деякі науковці визначають гармонізацію цивільного процесу занадто широко. Так, К. Ван Реє зауважує, що вона може бути досягнена в результаті реформ національного законодавства, конкуренції між процесуальними системами, а також підготовки міжнародних проектів [507, рр.

На нашу думку, більш обґрунтованим є погляд на гармонізацію цивільного процесу як на спрямований на реформування законодавства процес, який відбувається на підставі здійснених міжнародних та регіональних проектів

- зокрема, М. Сторма, ALI-UNIDROIT, а також сучасних проектів ELI-UNIDROIT. Конкуренція процесуальних систем, на наше переконання, є тільки стимулом до подальшого їх удосконалення.

Аргументуючи висунуту тезу, слід зауважити, що законодавчими підставами гармонізації законодавства держав - членів ЄС стала ст. 65 Амстердамського договору [496]. Згідно із цими положеннями, було запропоновано ухвалення законодавчих актів ЄС для врегулювання відносин із вручення судових та позасудових документів, отримання доказів, визнання і виконання рішень у цивільних та комерційних справах, установлення правил юрисдикції, а також спільних правил цивільного процесу. Ухвалення таких загальнообов’язкових актів та втілення їх у життя викликало необхідність їх узгодження із правилами національного процесуального законодавства держав

- членів ЄС.

Таким чином, серед шляхів гармонізації цивільного процесу можна виділити узгодження за допомогою формування загальноєвропейського законодавства, що підлягає застосуванню в усіх державах - членах ЄС, та узгодження загальноєвропейського законодавства з національним законодавством держав-членів. Наприклад, на етапі запровадження окремих загальноєвропейських процедур вручення судових і позасудових документів, отримання доказів провадження з розгляду і вирішення справ транскордонного характеру відбувалося за правилами національного процесуального законодавства із застосуванням правил, установлених регламентами № 1206/2001 від 28 травня 2001 р.

З часу запровадження перших загальноєвропейських процедур із розгляду дрібних спорів та видачі Європейського судового наказу розгляд і вирішення транскордонних спорів у суді першої інстанції відбувається автономно, відповідно до регламентів № 1896/2006 про порядок видачі Європейського судового наказу (European order for payment procedure} [441] та № 861/2007 про Європейський порядок вирішення дрібних спорів (European small claims procedure} [446]. Питання, не врегульовані положеннями цих регламентів, вирішуються за допомогою положень національного процесуального законодавства держави-члена компетентного суду. Оскільки положення зазначених регламентів є загальнообов’язковими, норми національного процесуального законодавства мають бути узгоджені з ними шляхом його реформування. Одним із найяскравіших прикладів такого узгодження є оскарження судових рішень, ухвалених у порядку загальноєвропейських процедур, відповідно до положень національного процесуального законодавства держав-членів.

Важливим питанням є узгодження положень європейських процедур у національному процесуальному законодавстві держав - членів ЄС. Так, за прикладом Польщі, у Цивільному процесуальному кодексі вони віднесені до справ окремого провадження як європейські процедури в транскордонних справах [432, рр. 394-395].

Civil Procedure Rules (далі - CPR або Правила цивільного процесу) містять окрему главу 78, присвячену європейським процедурам [311], а також практичні вказівки до них. За змістом у Правилах містяться положення про сферу застосування і тлумачення цієї глави (78.1), а також дві частини, присвячені питанню процедури видачі Європейського судового наказу та Європейської процедури вирішення дрібних спорів.

У частині CPR, присвяченій ESCP, йдеться про сферу застосування цього розділу та тлумачення, заповнення заяви встановленої форми, визначення вимог, що підпадають під дію ESCP, перехід процедури, якщо заявлені вимоги за межами застосування ESCP, заява відповідача, перехід процедури у разі заяви відповідача про не грошову вимогу, яка перевищує ліміт, встановлений у статті 2 (1) Регламенту № 861/2007, перехід процедури у разі перевищення ліміту, встановлений у статті 2 (1) Регламенту № 861/2007, за рахунок зустрічної вимоги відповідача, перегляд судового рішення, виконання судового рішення, відмова у виконанні, зупинка або обмеження виконання [311].

Положеннями національного законодавства, за прикладом Великобританії, визначено також порядок подачі документів до суду: крім форми претензії ESCP, документи, подані або відправлені в суд у ході розгляду ESCP, в тому числі відповідь відповідача, може бути подано поштою або особисто, - (1) факсом; або (2) інші електронні засоби, де такі затсосовуються (Правило 14) [311]. Це не суперечить положенням Регламенту № 861/2007, а також сутності спрощеної та пришвидшеної процедури розгляду дрібних спорів.

Такий крок потрібно визнати доцільним, оскільки регулювання порядку розгляду і вирішення справ повинно мати комплексний характер, інститути національного цивільного процесуального права повинні бути узгоджені та ефективно діяти в загальноєвропейських процедурах вирішення транскордонних справ.

Гармонізація цивільного процесу не здійснюється комплексно.

Як музика є гармонійним поєднанням окремих звуків, а не хаотичною і незв’язною їх сукупністю, так і узгодження національного цивільного процесуального законодавства та наднаціонального законодавства має відбуватися послідовно та системно. Втілюючи традиційні усталені погляди та уявлення суспільства про справедливе судочинство, навряд чи можна віднайти настільки органічний порядок реалізації судової влади, який задовольнив би вимоги жителів настільки різних країн. Навіть у межах Європи релігійні вподобання, організація та функціонування верховної місцевої влади та інші фактори докорінно вплинули на формування різних національних процесуальних систем. Ухвалення Європейської та інших конвенцій не забезпечило утворення спільного правового простору та вимагало віднайдення нових шляхів для забезпечення ефективного захисту жителів ЄС в умовах розвитку спільного ринку та відмінностей національних процесуальних систем держав - членів ЄС.

Деякі автори стверджують, що гармонізація процесуального права може мати негативні наслідки, - наприклад, якщо це означає, що країні з ефективною системою доведеться змінювати свої правила задля дотримання єдиного стандарту, який є менш ефективним [416, рр. 11-76].

Варто зауважити, що навряд чи під час гармонізації цивільного процесу перевагу віддадуть менш ефективним процедурам, оскільки при їх запровадженні положення національного законодавства не змінюються, а за допомогою наднаціонального законодавства лише створюється альтернатива. З огляду на це, у разі наявності ефективніших положень національного законодавства учасники процесу отримують право вибору.

Узгодження в широкому розумінні означає необхідність створення ефективної взаємодії і взаємодоповнення правил загальноєвропейського й національного законодавства.

Незважаючи на певну критику ідей зі створення єдиних підходів до здійснення цивільного правосуддя, варто погодитися з К. Ван Реє, що гармонізація цивільного процесу - це мета, якої потрібно досягти, і навіть якщо хтось і не переконаний у позитивному впливі гармонізації, зрозуміло, що її результати, особливо порівняльно-правові дослідження, на яких вони були засновані, сприятимуть кращому розумінню подібності та відмінності в наявних системах цивільного процесу в сучасному світі і можуть дати юристові уявлення про вади різних процесуальних систем і шляхи, якими ці недоліки можна усунути [503, рр. 120-134].

Виходячи із цього, можна виділити кілька шляхів гармонізації цивільного процесу як зовнішнього виразу цієї діяльності.

По-перше, у межах ЄС гармонізація цивільного процесу відбувалася шляхом розробки спільного наднаціонального законодавства, за допомогою якого регулюються відносини з розгляду і вирішення цивільних і комерційних справ транскордонного характеру. Запровадження єдиних правил цивільного судочинства для розгляду транскордонних спорів, які діють в усіх державах- членах, має надзвичайно важливе значення, дозволяє забезпечити ефективний доступ до правосуддя всім жителям ЄС незалежно від держави їхнього проживання.

Основою таких правил стали запроваджений у 2006 р. Регламент № 1896/2006 про порядок видачі Європейського судового наказу (European order for payment procedure} [441] та у 2007 р. - Регламент № 861/2007 про Європейський порядок вирішення дрібних спорів (European small claims procedure} [446]. За допомогою цих процедур забезпечується єдиний для всіх держав-членів порядок розгляду цивільних і комерційних справ транскордонного характеру. Вони є центральними провадженнями та інститутами цивільного процесу ЄС.

По-друге, шляхом гармонізації цивільного процесу є узгодження наднаціонального законодавства ЄС та національного законодавства держав- членів, що відбувається шляхом реформування останнього і внесення до нього необхідних змін.

Гармонізаційний процес у вигляді узгодження наднаціонального законодавства і законодавства держав-членів відбувається в таких напрямах: альтернативні способи вирішення спорів; захист прав споживачів; розгляд колективних позовів; надання правової допомоги під час розгляду транскордонних спорів тощо. Зазначені напрями не носять системний характер, а з огляду на принципи субсидіарності та пропорційності покликані вирішити нагальні проблеми на рівні ЄС, які не вдається ефективно врегулювати на рівні національного процесуального законодавства держав-членів.

2.3.1