4.4. Співвідношення адміністративної юрисдикції з іншими судовими юрисдикціями. Наслідки звернення до адміністративного суду з позовом, що не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства

Для визначення змісту адміністративної юрисдикції необхідно також визначити її співвідношення з іншими судовими юрисдикціями, адже як зазначалося вище, до адміністративної юрисдикції віднесено лише визначені законом, а не усі, публічно-правові спори.

Конституційний Суд України приймає рішення та дає висновки у справах щодо (ст. ст. 150, 151, 159 Конституції України, ст. 13 Закону України «Про Конституційний Суд України» від 16 жовтня 1996 р.):

- конституційності законів та інших правових актів Верховної Ради України, актів Президента України, актів Кабінету Міністрів України, правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим;

- відповідності Конституції України чинних міжнародних договорів України або тих міжнародних договорів, що вносяться до Верховної Ради України для надання згоди на їх обов’язковість;

- додержання конституційної процедури розслідування і розгляду справи про усунення Президента України з поста в порядку імпічменту в межах, визначених ст. ст. 111 та 151 Конституції України;

- офіційного тлумачення Конституції та законів України.

Водночас до юрисдикції Конституційного Суду України не належать спори щодо відповідності Конституції України актів інших, ніж перелічено вище, органів влади, а також і справи щодо

законності правових актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування (ст.

Відповідно до ч. 1 ст. 15 Цивільного процесуального кодексу України цивільна юрисдикція поширюється на справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також і на справи, що виникають з інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства. Таким чином, цивільна юрисдикція має універсальний характер по відношенню до інших судових юрисдикцій, тобто якщо певний спір не віднесений до іншої судової юрисдикції, такий спір розглядається в порядку саме цивільного судочинства. Отже, справи, що виникають з інших правовідносин розглядаються в порядку цивільного судочинства, крім випадків, коли розгляд таких справ за Кодексом адміністративного судочинства України (ст. 17), Господарським процесуальним кодексом України (ст. ст. 1, 12), Кримінальним процесуальним кодексом України або Кодексом України про адміністративні правопорушення віднесено до компетенції адміністративних, господарських судів, до кримінального провадження чи до провадження в справах про адміністративні правопорушення (п. 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 2009 р. № 2 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції»; п. З Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01 березня 2013 р.

певних спорів, що виникають з інших (у т.ч. публічно-правових відносин), в порядку цивільного судочинства.

Так, в порядку цивільного судочинства розглядаються публічно- правові спори щодо оскарження рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби, що мали місце під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до ЦПК України (Розділ VII ЦПК України). До цивільної юрисдикції також відносяться й спори щодо нотаріальних дій чи відмови у їх вчиненні. Вчинення нотаріальних дій за своїм характером є правозастосовною діяльністю, що спрямована на охорону та захист прав фізичних та юридичних осіб, забезпечення законності цивільного обороту, забезпечення безспірності та доказової сили юридичних документів. Отже, здійснення такої діяльності можливо лише особою, яка здійснює публічно-владні за своєю природою повноваження і, відповідно, правовідносини, що складаються при вчиненні нотаріальних дій та спори, які пов’язані із такими правовідносинами, є публічно-правовими. В порядку окремого провадження цивільного судочинства вирішуються справи про надання особі психіатричної допомоги в примусовому порядку (Глава 10 Розділу IV ЦПК України) та про примусову госпіталізацію до протитуберкульозного закладу (Глава 11 Розділу IV ЦПК України). Такі справи пов’язані, зокрема, із необхідністю запобігання небезпеки для оточуючих і містять ознаки публічно-правових спорів.

Більш детально питання щодо розмежування адміністративної та цивільної юрисдикцій відносно окремих категорій справ, як у аспекті визначення характеру деяких правових спорів, так і у аспекті визначення виду судочинства, у якому належить вирішувати певні різновиди публічно-правових спорів, роз’яснені у Постанові Пленуму Вищого адміністративного суду України від 20 травня 2013 р. № 8 «Про окремі питання юрисдикції адміністративних судів», Постанові Пленуму Вищого адміністративного суду України від 13 грудня 2010 р.

підсудності цивільних справ», Постанові Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 лютого 2014 р. «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судових рішень у цивільних справах», Постанові Пленуму Верховного Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 квітня 2004 р. № 7 «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» тощо.

До господарської юрисдикції, відповідно до ст. 12 Господарського процесуального кодексу України, віднесено розгляд справ, що виникають переважно з господарських правовідносин, зокрема це справи:

- у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів, у тому числі щодо приватизації майна, та з інших підстав;

- справи про банкрутство;

- справи, що виникають з корпоративних відносин у спорах між юридичною особою та її учасниками (засновниками, акціонерами, членами), у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи, пов’язаними із створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності такої особи, крім трудових спорів;

- у спорах щодо обліку прав на цінні папери;

- у спорах, що виникають із земельних відносин, в яких беруть участь суб’єкти господарської діяльності, за винятком тих, що віднесено до компетенції адміністративних судів;

- у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого порушено справу про банкрутство, у тому числі справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів, пов’язаних із визначенням та сплатою (стягненням) грошових зобов’язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також справ у спорах про визнання недійсними правочинів (договорів), якщо з відповідним позовом звертається на виконання своїх повноважень контролюючий орган, визначений Податковим кодексом України;

- за заявами про затвердження планів санації боржника до порушення справи про банкрутство.

Разом з тим, в порядку господарського судочинства, у випадках прямо передбачених законом, розглядаються і деякі публічно-правові спори.

Більш детально питання щодо розмежування адміністративної та господарської юрисдикцій відносно окремих категорій справ, як у аспекті визначення характеру деяких правових спорів.

так і у аспекті визначення виду судочинства, у якому належить вирішувати певні різновиди публічно-правових спорів, роз’яснені у Постанові Пленуму Вищого адміністративного суду України від 20 травня 2013 р. № 8 «Про окремі питання юрисдикції адміністративних судів», Постанові Пленуму Вищого адміністративного суду України від 13 грудня 2010 р. № 3 «Про практику застосування адміністративними судами законодавства у справах із приводу оскарження рішень, дій чи бездіяльності державної виконавчої служби». Постанові Пленуму Вищого господарського суду України від 24 жовтня 2011 р. № 10 «Про деякі питання підвідомчості і підсудності справ господарським судам», Постанові Пленуму Вищого господарського суду України від 17 травня 2011 р. № 6 «Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин», Постанові Пленуму Вищого господарського суду України від 17 жовтня 2012 р. № 9 «Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України» тощо.

В порядку кримінального судочинства, що встановлений Кримінальним процесуальним кодексом України, розглядаються кримінальні справи щодо вчинення діянь, передбачених законом України про кримінальну відповідальність (п. 7 ч. 1 ст. З КПК України). Крім розгляду кримінальних справ (матеріалів кримінальних проваджень) у порядку кримінального судочинства розглядаються скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи прокурора під час досудового розслідування, а також на бездіяльність слідчого, прокурора, яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань (ст. 303 КПК України), адже правовідносини, що мають місце під час розгляду заяв про злочини за своєю правовою природою є кримінально-процесуальними, і компетентним судом, до юрисдикції якого належить розгляд скарг щодо прийняття рішень, вчинення дій або допущення бездіяльності суб’єктом владних повноважень стосовно заяв і повідомлень про вчинені або підготовлювані злочини, є суд, який спеціалізується на розгляді кримінальних справ.

На сьогодні розгляд деяких справ про адміністративні правопорушення здійснюється у формі судочинства у справах про адмі-

ністративні правопорушення у порядку, встановленому Кодексом України про адміністративні правопорушення. Такі справи розглядаються здебільшого місцевими загальними судами. Перелік цих справ визначений у ст. 221 КпАП України. Відповідно до ст. 221-1 КпАП України справи про адміністративні правопорушення про неповагу до суду, що виражається у злісному ухиленні від явки в суд свідка, потерпілого, позивача, відповідача або в непідкоренні зазначених осіб та інших громадян розпорядженню головуючого чи в порушенні порядку під час судового засідання, а так само вчинення будь-ким дій, які свідчать про явну зневагу до суду або встановлених у суді правил (ст. 185-3 КпАП України) розглядаються не тільки місцевими загальними судами, а й місцевими господарськими та адміністративними судами, апеляційними судами, вищими спеціалізованими судами та Верховним Судом України. Розгляд судами справ про адміністративні правопорушення, у тому числі й апеляційний перегляд постанови судді у справі про адміністративне правопорушення (крім випадків, коли апеляційне оскарження таких постанов не допускається) здійснюється, як вже зазначалося, у порядку встановленому КпАП України. Справи про адміністративні правопорушення не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства, адже це суперечило б правозахисній природі адміністративного процесу. Водночас до адміністративної юрисдикції віднесено спори про оскарження рішень, дій чи бездіяльності щодо притягнення особи до адміністративної відповідальності суб’єктами і владних повноважень у позасудовому порядку. Особливості провадження у таких справах визначено ст. 171-2 КАС України.

Трапляються випадки, коли для захисту прав, свобод або інтересів особи необхідно винесення судових рішень в порядку різних видів судочинства. Об’єднання в одне провадження кількох вимог, які належить розглядати в порядку різного судочинства не допускається, якщо інше не встановлено законом (ч. З ст. 21 КАС України). Відповідно до ч. 2 ст. 21 КАС України, якщо особа разом з вимогою щодо вирішення публічно-правового спору заявила в одному провадженні вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб’єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб’єктів публічно- правових відносин, то такі вимоги розглядаються адміністративним.

судом^[66]. Інакше вимоги про відшкодування шкоди вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства.

Процесуальним наслідком звернення до адміністративного суду з позовом щодо розгляду справи, на яку не поширюється адміністративна юрисдикція буде: на стадії відкриття провадження у справі, відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 109 КАС України, відмова у відкритті провадження у справі, про що постановляється ухвала; якщо зазначена обставина встановлена на подальших стадіях адміністративного процесу, відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 157 КАС України, провадження у справі закривається, про що також постановляється ухвала. Постановляючи зазначені ухвали суд повинен роз’яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд таких справ (ч. 6 ст. 109, ч. З ст. 157 КАС України). Повторне звернення у зазначених випадках до адміністративного суду з тією самою позовною заявою не допускається. У випадку, коли особа заявила в одній позовній заяві декілька пов’язаних між собою вимог, які підлягають розгляд ду за правилами різних видів судочинства, оскільки їх об’єднання в одне провадження не допускається, якщо інше не встановлено законом, суддя відкриває провадження у справі в частині вимог, які належать до адміністративної юрисдикції, і відмовляє у відкритті провадження у справі щодо вимог, розгляд яких повинен провадиться за правилами іншого виду судочинства. Якщо ж зазначена обставина встановлена на подальших стадіях адміністративного процесу - суд закриває провадження у справі стосовно тих вимог, які підлягають розгляду за правилами іншого виду судочинства.