1. Інститути громадянського суспільства та передумови їх ефективної участі у процесах публічного адміністрування

Громадянське суспільство виступає важливою підсистемою суспільства як цілого, яка співпадає з соціальною сферою суспільного життя. Поняття «громадянське суспільство» включає всю сукупність неполітичних (недержавних) відносин в суспільстві, тобто економічних, моральних, культурно-духовних, релігійних, національних.

Інститутами громадянського суспільства є: добровільні суспільні організації і суспільні рухи, а також партії на перших етапах свого існування, поки вони не задіяні в механізмах здійснення влади; незалежні засоби масової інформації; громадська думка як соціальний інститут; вибори і референдуми, якщо вони допомагають формувати і виявляти громадську думку і захищати групові інтереси; залежні від громадян елементи судової та правоохоронної системи (суд присяжних, народні загони поліції і т.п.).

Громадянське суспільство – це не тільки сфера, але і тип взаємодії, певна модель соціальної організації з властивими їй якісними характеристиками, а саме:

1) суб’єктами взаємодії в громадянському суспільстві виступають вільні і рівні індивіди, які вірять в свою здатність вирішувати проблеми;

2) для них не є чужими колективні проблеми і вони зорієнтовані на суспільні справи: індивідуалізм і конкурентність в їхній діяльності поєднуються з відносинами взаємної довіри і співпраці, здатністю йти на компроміси, зваженістю і толерантністю.

Передумови ефективної участі громадянського суспільства у публічному адмініструванні можуть бути поділені на ідеологічні, організаційні та правові (матеріальні і процедурні).

Необхідно знати, що демократія участі (інакше: демократія співучасті, партисипативна, партисипаторна демократія) – це такий вид демократії, який передбачає безпосередню участь членів громадянського суспільства в публічному адмініструванні, у тому числі у процесах підготовки, ухвалення управлінських рішень та контролю їх реалізації.

Зазначимо, що застосовування терміну «партисипативна (партисипаторна) демократія», який, в україномовному варіанті, є фактично калькуванням з англійської терміну «participatory democracy» (participatory – спільний, загальний походить від participation – участь, спільна діяльність), є недоцільним.

Головною відмінною ознакою демократії участі є те, що участь особи в суспільних процесах має бути саме безпосередньою, тобто член суспільства бере участь в публічному адміністрування особисто через відповідні механізми участі, а не через іншу уповноважену особу чи орган. Отже, існує чітка межа між демократією участі та представницькою демократією, коли громадяни через свою участь у виборах комусь (особі чи органу) делегують повноваження здійснювати управління від їх імені.

Як зазначають науковці, розвиток механізмів демократії участі фактично є визнанням недостатності механізмів представницької демократії, потреби їх доповнення та розширення з метою кращого врахування інтересів кожного члена громади. Разом з тим, демократія участі не може і не повинна підмінювати представницьку демократію – ефективне управління можливе лише за умови збалансованого поєднання цих двох видів демократичних механізмів. Демократія участі заснована на громадській участі, тобто на участі громадян (членів територіальної громади) у справах громади^[35].