3. Методологічний вимір публічного адміністрування

Узагальнюючи існуючі державно-управлінські та адміністративно-правові напрацювання, можна виділити наступні властивості методів публічного адміністрування:

1) у них знаходять вираження публічні інтереси України;

2) методи реалізуються у процесі адміністрування, виражаючи упорядковуючий вплив публічної влади на поведінку різноманітних суб’єктів;

3) вони відображають характер взаємозв’язку між суб’єктами адміністрування та суб’єктами, на яких спрямований владний вплив;

4) отримують зовнішнє вираження через форми публічного адміністрування, забезпечуючи кожному адміністративному акту, договору (та ін.) якісно-стилістичне наповнення, не вичерпуючись повністю жодною із форм;

5) є засобом реалізації компетенції суб’єктів публічного адміністрування;

6) переважно застосовуються на засадах варіативності.

Методи публічного адміністрування слід визначити як способи та засоби впорядковуючого впливу суб’єктів публічного адміністрування на поведінку інших (переважно нижчестоящих) уповноважених суб’єктів і приватних осіб, що покликані забезпечити відповідність їх діяльності правовим вимогам, стабільний розвиток всієї сфери суспільних відносин, захищеність та реалізацію публічних інтересів.

Зміст кожного методу, як якісної сторони адміністрування, визначається за допомогою наступних ознак:

1) характер взаємозв’язку між учасниками публічної взаємодії;

2) прийоми та засоби, які використовуються (можуть бути використані) в процесі впорядковуючого впливу;

3) мотивація, якою забезпечується необхідна/бажана поведінка приватної особи або уповноваженого суб’єкта, що виступають підвладною стороною субординаційної або однією із сторін координаційної взаємодії.

Залежно від ступеня використання в управлінському впливі юридичної обов’язковості повноважень керуючого суб’єкта методи адміністрування поділяються на прямі (однозначний зобов’язальний вплив; відсутність можливості вибору варіанта активності; більш швидке та достовірне досягнення результату; виключення позитивної ініціативи; необхідність оперативного коригування; ускладнені процедури застосування) та непрямі (опосередкований впливають на волю; багатоваріантність дій та можливість розсуду; сприяння активності приватних осіб; відтермінований і не безумовно гарантований результат; не вимагають регулярного розпорядчого втручання).

Також поширеним є поділ методів публічного адміністрування залежно від характеру їх впливу на волю і поведінку осіб (по іншому – за використовуваними мотиваційними засобами): - переконання, - заохочення, - примус.

У спеціальній літературі метод заохочення часто не виокремлюється в якості самостійного методу, а розкривається у межах методу переконання. У той же час, більш слід наголосити на неможливості ототожнення заохочення із переконанням, оскільки ці методи мають ряд відмінних ознак:

1) фактичною підставою для заохочення є заслуга або діяння, яке позитивно оцінюється суб’єктами влади;

2) заохочення (як одиничний акт) пов’язане з оцінкою уже здійснених дій;

3) заохочення персоніфіковано, воно застосовується щодо окремих індивідуальних або колективних суб’єктів;

4) заохочення проявляється у моральному схваленні, наділенні правами, пільгами, матеріальними цінностями та іншими благами.

Заслуговує на особливу увагу розуміння примусу у публічному адмініструванні, так як, не все, що зазвичай відноситься до змісту адміністративного примусу (в т.ч. відповідальність), реалізується на основі примусового методу публічного адміністрування.

Слід мати на увазі, що виключно примусовий характер як такий проявляється лише у здійснюваних заходах адміністративного припинення: наприклад, застосування фізичної сили, спеціальних засобів та вогнепальної зброї. Інші складові загальноприйнятого трьохелементного розуміння примусу (наприклад: огляд, огляд територій та приміщень, проведення документальних перевірок) можуть реалізовуватися і без спротиву з боку приватної особи, коли вона розуміє, визнає і добровільно дотримується правових приписів. Отже, як видається, примус має місце лише за наявності протидії, та не всі обов’язкові заходи є примусовими за характером адміністрування.