Поняття та система суб’єктів публічного адміністрування

Ключовим суб’єктом адміністративно-правових відносин є суб’єкт публічної адміністрації, без якого взагалі не можна говорити про адміністративне право.

4.1.1. Поняття суб’єкта публічного адміністрування

Суб’єкти публічного адміністрування (публічна адміністрація) мають певну організаційну структуру публічного адміністрування, під якою розуміється органічно єдина та чинна система органів публічного управління, передусім органів виконавчої влади та владних структур місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб, а також установ, організацій, окремих недержавних структур, які відповідно до законодавства здійснюють публічні управлінські функції з метою задоволення публічного інтересу.

До основних суб’єктів публічної адміністрації належать:

1) органи виконавчої влади^{[93] [94];}

2) суб’єкти місцевого самоврядування;

3) суб’єкти делегованих повноважень:

а) громадські об ’єднання;

б) інші суб’єкти під час здійснення делегованих законодавством виконавчих функцій.

Розуміння суб’єкта публічної адміністрації розкривається в Рекомендації Комітету Міністрів РЄ від 11.09.1984 р. № R (84) 15 щодо публічної правової відповідальності за спричинену шкоду^[95], в якій визначено, що публічна влада - це:

> будь-який суб’єкт публічного права будь-якого виду чи рівня - державного, регіонального, місцевого - або незалежний суб’єкт публічного права;

> будь-яка приватна особа під час здійснення нею повноважень офіційної влади.

Крім того ці ознаки, на думку професора О. Рогача, треба доповнити ключовою ознакою - здійсненням публічного адміністрування.

Важливо зазначити, що у вітчизняній адміністративній доктрині категорії «суб’єкт публічного адміністрування» і «адміністративний орган» практично вважаються тотожними.

Незважаючи на широку розрізненість суб’єктів публічного адміністрування, усім їм притаманні спільні ознаки, які дозволяють їх диференціювати як такі.

До найбільш суттєвих ознак, що формують поняття суб’єкта публічної адміністрації, слід віднести такі:

> кожен із суб’єктів є відокремленою частиною єдиної функціональної системи суб’єктів публічного адміністрування;

> вони мають свій відповідний правовий статус, який визначається законами або підзаконними нормативно-правовими актами;

> усі суб’єкти публічного адміністрування реалізують не приватний, а публічний інтерес, незважаючи на те, що окремі з них можуть бути суб’єктами приватного права;

> для здійснення публічного адміністрування суб’єкти наділені повноваженнями з ухвалення публічних владних рішень;

> вони орієнтовані на діяльність на основі та для публічного виконання законів.

Отже, суб’єкт публічної адміністрації - це суб’єкт владних повноважень, наділений законом повноваженнями здійснювати публічне адміністрування - надавати адміністративні послуги чи здійснювати виконавчо-розпорядчу діяльність.

4.1.2. Ознаки суб’єкта публічного адміністрування

Суб’єкти публічної сфери є органічними складниками єдиної державної влади, поділені на відповідні гілки, орієнтовані на цінності, цілі, потреби громади та її окремих членів як споживачів послуг адміністративних структур публічного адміністрування.

До загальних ознак суб’єктів публічної адміністрації належать такі:

1) за своєю юридичною природою суб’єкт публічної адміністрації є зобов’язальним перед приватними особами і має якнайповніше задовольняти права, свободи та законні інтереси приватних осіб, публічний інтерес суспільства загалом;

2) їх адміністративна діяльність є обмеженою принципом «зв’язаності правом» - вони можуть діяти виключно у спосіб і порядок, передбачений Конституцією та законами України^[96], що відповідає другому принципу

64 правового регулювання: суб’єкту публічної адміністрації заборонено все крім того, що прямо дозволено законом;

3) первинною компетенцією є адміністративні обов’язки, а похідною - адміністративні права, що надаються суб’єктові в мінімальних межах для ефективного виконання обов’язків;

4) суб’єктам притаманна адміністративна правоздатність - потенційна здатність мати адміністративні обов’язки і права у сфері публічного адміністрування, а також адміністративна дієздатність - здатність виконувати адміністративні обов’язки та реалізувати з їх виконання свої адміністративні права у сфері публічного адміністрування, що загалом формує основу адміністративного правового статусу суб’єкта публічної адміністрації.

Адміністративна правоздатність суб ’єкта публічної адміністрації - це його здатність мати суб’єктивні адміністративні обов’язки і права у сфері публічного адміністрування, які передбачені нормами адміністративного права. Правоздатність починає існувати з моменту створення (призначення на посаду) суб’єкта публічної адміністрації, а припиняється з моменту його ліквідації (звільнення з посади).

Адміністративна дієздатність суб’єкта публічної адміністрації - це юридична здатність суб’єкта публічної адміністрації своїми адміністративними діями самостійно реалізовувати набуті адміністративні обов’язки і права та нести за них відповідальність. Складовою дієздатності є адміністративна деліктоздатність суб’єкта публічної адміністрації, що виражається в його юридичній здатності самостійно усвідомлювати свої вчинки та їх суспільно небезпечні (шкідливі) результати, відповідати за свої протиправні дії й нести за них юридичну відповідальність.

Для юридичних осіб публічної адміністрації правосуб’єктність, як правило, єдина - вона виникає з моменту створення (державної реєстрації) юридичної особи, припиняється з моменту ліквідації (виключення з державного реєстру) та відзначається спеціальним публічним характером.

Адміністративна дієздатність посадових осіб суб’єктів публічної адміністрації виникає з моменту призначення на посаду, хоча часто після цього ще потребується складання відповідної присяги.

4.1.3. Групи суб’єктів публічного адміністрування

В апараті держави суб’єкти владних повноважень, які виконують виконавчі функції, набагато численніші за тих, хто забезпечує законодавчі й судові повноваження.

В Україні конституційна кількість народних депутатів складає 450 осіб, кількість суддів не перевищує 10 тис., а державних службовців - понад 200 тис., до цього потрібно окремим рядком додати понад 200 тис. осіб із МВС (без національної гвардії), понад 80 тис. посадових осіб органів місцевого самоврядування та ін.

Від часів незалежності формування суб’єктів різних гілок влади здійснювалося в демократичний спосіб, але під впливом різних центрів

політичних впливів і груп вітчизняних еліт із різними поглядами на теорію публічного адміністрування.

У результаті цього в Україні сформувалася специфічна розгалужена система суб’єктів публічної адміністрації, що виконують виконавчі функції: по-перше, формально входять до органів виконавчої влади, по-друге, формально не входять до системи органів виконавчої влади, однак здійснюють виконавчі функції (публічне адміністрування) в системі законодавчої, виконавчої та судової гілок державної влади.

Тим самим, незважаючи на те, що суб’єкти публічної адміністрації функціонують переважно в органах виконавчої влади та місцевого самоврядуванням, вони присутні і в законодавчій, і у виконавчій гілках влади та в державних органах, які формально не входять у систему жодної з них.

Серед них слід виділити певні групи суб’єктів публічного адміністрування - органи державної влади, державні органи, які виконують виконавчі функції, але формально не належать до цієї структури; державні фонди та установи; органи влади автономного утворення (Автономної Республіки Крим); органи місцевого самоврядування; суб’єкти, яким делеговано окремі повноваження публічного адміністрування¹.

Під системою державних органів розуміють апарат держави, що представлений упорядкованою, організованою, цілісною системою органів законодавчої, виконавчої та судової влади, які наділені відповідними владними повноваженнями, а їх діяльність спрямована на реалізацію державної влади на всій території та в усіх сферах суспільства.

Крім органів виконавчої влади, до суб’єктів публічної адміністрації ще належать:

> Президент України при здійснення деяких повноваження щодо публічного адміністрування та Офіс Президента України 2, Представництво Президента України в Автономній Республіці Крим^{[97] [98] [99];}

> апарат Верховної ради України, Уповноважена Верховної Ради України з прав людини та її секретаріат^[100] у законодавчій гілці влади^[101];

> судді на адміністративних посадах, апарат суду і Державна судова адміністрація¹, Вища рада правосуддя, ВККСУ в судовій гілці влади;

> Рада Міністрів АРК як виконавчий орган виконавчої влади АРК^{[102] [103].}

> суб’єкти публічної адміністрації, які не мають статусу органу державної влади^[104];

> органи державної влади (змішаного підпорядкування), які виконують виконавчі функції (здійснюють публічне адміністрування), але формально не підпорядковані вищому чи центральним органам виконавчої влади.

Серед органів державної влади, що здійснюють публічне адміністрування, але формально не підпорядковані вищому чи центральним органам виконавчої влади, слід відзначити:

- Службу безпеки України - державний правоохоронний орган спеціального призначення, який забезпечує державну безпеку України;

- Раду національної безпеки і оборони України, яка є координаційним органом з питань національної безпеки і оборони при Президентові України;

- Рахункову палату України, що є державним колегіальним органом, який від імені Верховної Ради України здійснює контроль за надходженням коштів до Державного бюджету України та їх використанням;

- Центральну виборчу комісію, що є постійним чинним колегіальним державним органом, наділеним повноваженнями щодо організації підготовки і проведення виборів;

- Управління державної охорони, що є державним правоохоронним органом спеціального призначення, підпорядкованим Президентові України та підконтрольним Верховній Раді України;

- Національний банк України, який є центральним банком країни, особливим центральним органом державного управління;

- національні комісії регулювання природних монополій, які є центральними органами виконавчої влади зі спеціальним статусом: утворюються та ліквідуються Президентом України.

4.2.