Поняття та види громадських суб’єктів управління фінансовою системою України

Відповідно до конституційних положень єдиним джерелом влади в Україні є народ^[281]). Зазначимо, що ще не так давно вищенаведені положення мали декларативний характер і в реальному житті реалізувати їх було майже неможливо.

Так, досліджуючи сутність поняття «громадські суб’єкти управління фінансовою системою», необхідно звернути увагу на те, що його складовими елементами є такі категорії, як «громадські» та «суб’єкти управління фінансовою системою». Зазначимо, що останню із зазначених категорій ми детально проаналізували в підрозділі 2.1 цього наукового дослідження, а тому основну увагу зосередимо на визначенні сутності такої категорії, як «громадські». Як зауважує авторський колектив великого тлумачного словника сучасної української мови, слово «громадський» необхідно використовувати в значенні: який виникає, відбувається в суспільстві або стосується суспільства, пов’язаний із ним; належний усій громаді, усьому суспільству; колективний; призначений для загального користування; в якому бере участь весь колектив; який добровільно обслуговує різні аспекти життя колективу; який любить товариство, компанію; товариський, компанійський^[282]). Більше того, в основі досліджуваного терміна лежить така категорія, як «громадянин», яка закріпилася на законодавчому рівні.

У контексті досліджуваного питання зазначимо, що ст. 36 Конституції України встановлено, що громадяни України мають право на свободу об’єднання в політичні партії та громадські організації для здійснення й захисту своїх прав і свобод та задоволення політичних, економічних, соціальних, культурних й інших інтересів, за винятком обмежень, установлених законом в інтересах національної безпеки та громадського порядку, охорони здоров’я населення або захисту прав і свобод інших людей. Зокрема, політичні партії в Україні сприяють формуванню та вираженню політичної волі громадян, беруть участь у виборах.

Необхідно відзначити той факт, що на відміну від груп, які впливають на політичні події, керівництво країни та громадську думку, політичні партії прагнуть опанувати владою безпосередньо. З огляду на політичні очікування та настрої певної частини населення вони програмно розробляють шляхи розвитку держави та суспільства, й у разі перемоги на виборах втілюють у життя політичну програму через завоювання більшості в парламенті, формування уряду, призначення на державні посади, прийняття відповідних законів.

Наступним громадським суб’єктом управління фінансовою системою, як впливає з аналізу вищенаведених конституційних положень, є громадські об’єднання. Правові й організаційні засади реалізації права на свободу об’єднання, гарантованого Конституцією України та міжнародними договорами України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, порядок утворення, реєстрації, діяльності та припинення громадських об’єднань визначено на рівні Закону України «Про громадські об’єднання» від 22 березня 2012 року. Вищенаведений нормативно-правовий акт виділяє два види громадських об’єднань залежно від їх організаційно-правової форми утворення - громадська організація та громадська спілка. Так, під громадською організацією законодавець розуміє громадське об’єднання, засновниками та членами (учасниками) якого є фізичні особи. У свою чергу, громадська спілка являє собою громадське об’єднання, засновниками якого є юридичні особи приватного права, а членами (учасниками) можуть бути юридичні особи приватного права та фізичні особи. Варто зазначити, що чинне національне законодавство наділяє громадські об’єднання комплексом прав^[287]), які вони можуть реалізовувати зокрема для здійснення управління фінансовою системою:

1) вільно поширювати інформацію про свою діяльність, пропагувати свою мету (цілі). Із цього приводу зазначимо, що згідно із Законом України «Про інформацію» від 2 жовтня 1992 року, інформація - будь-які відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді^[288]);

2) звертатися в порядку, визначеному законом, до органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб із пропозиціями (зауваженнями), заявами (клопотаннями), скаргами.

3) одержувати в порядку, визначеному законом, публічну інформацію, що перебуває у володінні суб’єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації. Порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що перебуває у володінні суб’єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначено на рівні Закону України «Про доступ до публічної інформації» від 13 січня 2011 року. У ст. 1 вищезгаданого акта законодавства зазначено, що публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами й на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб’єктами владних повноважень своїх обов’язків, передбачених чинним законодавством, або яка перебуває у володінні суб’єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації^[290]);

4) брати участь у порядку, визначеному законодавством, у розробленні проектів нормативно-правових актів, що видаються органами державної влади, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування та стосуються сфери діяльності громадського об’єднання та важливих питань державного та суспільного життя. На нашу думку, вищенаведене законодавчо закріплене право громадських об’єднань є чи не найважливішим їх правом як суб’єктів управління фінансовою системою, оскільки шляхом його реалізації такі суб’єкти впливають на встановлення загальнообов’язкових правил поведінки в цій сфері;

5) проводити мирні зібрання.

6) здійснювати інші права, не заборонені законом. Цей пункт свідчить про те, що перелік прав громадських об’єднань не є вичерпним і може бути доповнений положеннями інших законодавчих актів.

Із приводу останнього хотілося б зауважити, що наведений перелік, зокрема, може бути доповнений такою сферою функціонування громадських об’єднань, як благодійна діяльність, яка в нинішній, складний для нашої країни, час набуває особливої значущості й активності. При цьому необхідно зазначити той факт, що здійснення благодійної діяльності притаманне не лише громадським організаціям, а й пересічним громадянам та їх неформальних об’єднань. Зазначимо, що загальні засади благодійної діяльності в Україні, правове регулювання відносин у суспільстві, спрямованих на розвиток благодійної діяльності, утвердження гуманізму та милосердя, а також сприятливі умови для утворення та діяльності благодійних організацій визначені на рівні Закону України «Про благодійну діяльність та благодійні організації» від 5 липня 2012 року. Благодійна діяльність у положеннях вищенаведеного нормативно-правового акта визначена як добровільна особиста та/або майнова допомога для досягнення визначених законодавством цілей, що не передбачає одержання благодійником прибутку, а також сплати будь-якої винагороди або компенсації благодійнику від імені або за дорученням бенефіціара (набувача благодійної допомоги (фізична особа, неприбуткова організація або територіальна громада), що одержує допомогу від одного чи кількох благодійників для досягнення цілей, визначених 292).

законодавством )

Як ми зазначали вище, окремі громадські організації можуть здійснювати благодійну діяльність і в такому разі набувати адміністративно- правового статусу благодійних організацій, під якими в ст. 1 Закону України «Про благодійну діяльність та благодійні організації» розуміють юридичну особу приватного права, установчі документи якої визначають благодійну діяльність в одній чи кількох сферах, визначених законодавством, як основну мету її діяльності. Зазначимо, що метою благодійних організацій не може бути одержання і розподіл прибутку серед засновників, членів органів управління, ^[292] інших пов’язаних із ними осіб, а також серед працівників таких організацій^{[293] [294]). Серед благодійних організацій чинне національне законодавство називає: 1) благодійне товариство - визнається благодійна організація, яка створена не менше ніж двома засновниками та діє на підставі статуту; 2) благодійну установу - визнається благодійна організація, установчий акт якої визначає активи, які один або кілька засновників передають для досягнення цілей благодійної діяльності за рахунок таких активів та/або доходів від таких активів; 3) благодійний фонд - визнається благодійна організація, що діє на підставі статуту, має учасників та керується ними, які не зобов’язані передавати цій організації будь-які активи для досягнення цілей благодійної}

•294)

діяльності ).

Окрім благодійних організацій, серед суб’єктів благодійної діяльності ст. 4 Закону України «Про благодійну діяльність та благодійні організації» називає також благодійників, під яким законодавець розуміє дієздатну фізичну або юридичну особу приватного права (зокрема благодійну організацію), яка добровільно здійснює один чи декілька видів благодійної діяльності. Зазначимо, що сферами благодійної діяльності є: освіта; охорона здоров’я; екологія, охорона довкілля та захист тварин; запобігання природним і техногенним катастрофам та ліквідація їх наслідків, допомога постраждалим внаслідок катастроф, збройних конфліктів і нещасних випадків, а також біженцям та особам, які перебувають у складних життєвих обставинах; опіка та піклування, законне представництво та правова допомога; соціальний захист, соціальне забезпечення, соціальні послуги та подолання бідності; культура та мистецтво, охорона культурної спадщини; наука та наукові дослідження; спорт і фізична культура; права людини та громадянина й основоположні свободи; розвиток територіальних громад; розвиток міжнародної співпраці України; стимулювання економічного росту та розвитку економіки України й її окремих регіонів і підвищення конкурентоспроможності України; сприяння здійсненню державних, регіональних, місцевих і міжнародних програм, спрямованих на поліпшення соціально-економічного становища в Україні; сприяння обороноздатності та мобілізаційній готовності країни, захисту населення в надзвичайних ситуаціях мирного та воєнного стану^[295]).

Таким чином, здійснюючи благодійну діяльність, фізичні й юридичні особи в передбачених законодавством випадках можуть набувати повноцінного статусу суб’єктів управління фінансовою системою, оскільки за їх допомогою відбувається формування відповідних фондів коштів, необхідних для повноцінного функціонування як держави в цілому, так і її окремо взятих інституцій. При цьому необхідно відзначити особливу форму благодійної діяльності, яка впродовж останніх часів набуває все більшої популярності, а за її допомогою вирішуються багато проблемних загальнодержавних питань, які особливо потребують додаткового фінансування. У цьому випадку мова йде про волонтерство.

Так, як зауважує Г. О. Крапівіна в своїй науковій праці «Людські ресурси та їх мотивація в добровольчестві», практика багатьох країн підтверджує, що діяльність волонтерів приносить суспільний прибуток і забезпечує вклад у внутрішній валовий продукт від 4 до 8 %^[296]). Правовідносини, пов’язані з провадженням волонтерської діяльності в Україні, визначені на рівні Закону України «Про волонтерську діяльність» від 19 квітня 2011 року. У ст. 1 вищенаведеного нормативно-правового акта зазначено, що волонтерська діяльність є формою благодійної діяльності й являє собою добровільну, соціально спрямовану, неприбуткову діяльність, що здійснюється волонтерами шляхом надання волонтерської допомоги (роботи та послуги, що безоплатно виконуються та надаються волонтерами)^[297]).

У контексті досліджуваного питання зазначимо, що респонденти дослідження «Волонтерський рух в Україні» відповіли на запитання щодо власної участі в благодійній діяльності. Так, 74 % із них жертвували кошти на різні цілі коли-небудь у житті, з яких 25 % зробили благодійні внески впродовж останніх 12 місяців. Їх суми пожертв різняться та складають від кількох гривень до 283 тис. грн на 1 рік. Найбільш охоче громадяни України жертвували на допомогу українській армії, пораненим і хворим дітям. У 2014 році кількість таких громадян збільшилася (63 %), тоді як раніше в середньому пожертви здійснювали 49 % із них. Результати соціологічних досліджень також свідчать про те, що український волонтерський рух у 2014 році за масштабом поширення став безпрецедентним виявом громадської самоорганізації. Зростання активності волонтерського руху було обумовлене двома основними факторами: внутрішньополітичною кризою, що призвела до розбалансування системи державного управління, дефіциту якісних управлінських рішень, браку ресурсних можливостей, і зовнішньою агресією, яка поглибила дисбаланс між здатністю держави ефективно виконувати свої функції та забезпеченням основних потреб громадян. Кризові процеси в країні та зовнішні впливи поставили під загрозу існування України як національної держави, що було сприйнято громадянами як особистий виклик, загроза їх самоідентифікації^[298]).

Необхідно зазначити, що в чинному національному законодавстві визначені напрямки, за якими здійснюється волонтерська діяльність: надання волонтерської допомоги з метою підтримки малозабезпечених, безробітних, багатодітних, бездомних, безпритульних, осіб, що потребують соціальної реабілітації; здійснення догляду за хворими, інвалідами, самотніми людьми

похилого віку й іншими особами, які через свої фізичні, матеріальні чи інші особливості потребують підтримки та допомоги; надання допомоги

громадянам, які постраждали внаслідок надзвичайної ситуації техногенного чи природного характеру, дії особливого періоду, правових режимів

надзвичайного чи воєнного стану, проведення антитерористичної операції, у результаті соціальних конфліктів, нещасних випадків, а також жертвам злочинів, біженцям, внутрішньопереміщеним особам; надання допомоги особам, які через свої фізичні або інші вади обмежені в реалізації своїх прав і законних інтересів; проведення заходів, пов’язаних з охороною навколишнього природного середовища, збереженням культурної спадщини, історико-культурного середовища, пам’яток історії та культури, місць поховання; сприяння проведенню заходів національного та міжнародного значення, пов’язаних з організацією масових спортивних, культурних та інших видовищних і громадських заходів; надання волонтерської допомоги для ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій техногенного або природного характеру; надання волонтерської допомоги Збройним силам України, іншим військовим формуванням, правоохоронним органам, органам державної влади під час дії особливого періоду, правових режимів надзвичайного чи воєнного стану, проведення антитерористичної операції; надання волонтерської допомоги за іншими напрямами, не забороненими законодавством^[299]). Як випливає з останнього пункту вищенаведеного переліку, він є невичерпним і може бути доповнений іншими напрямками волонтерської діяльності.

Зазначимо, що наразі особливого значення набуває напрямок волонтерської діяльності, пов’язаної із допомогою державі щодо проведення антитерористичної операції. Зокрема, в своїй аналітичній доповіді на тему «Волонтерський рух: світовий досвід та українські громадянські практики» Національний інститут стратегічних досліджень відзначає той факт, що події, пов’язані із сепаратистськими рухами на Півдні та Сході України, позначилися на конструкції волонтерської діяльності й умовах її здійснення: зміщено акцент із допомоги цивільному населенню на постачання всього необхідного для проведення антитерористичної операції. Найбільш ефективний внесок щодо посилення обороноздатності держави волонтерський рух зробив саме на початку військових дій у Донецькій і Луганських областях, коли забезпечення державою силових підрозділів здійснювалося повільно, не вистачало елементарних систем захисту, обмундирування та продовольства. За лічені місяці волонтерські ініціативи перетворилися на потужні організації, діяльність яких була спрямована на забезпечення майже всього спектра потреб як силових структур, так і громадян, які постраждали від військових дій. Вирішальну роль у цьому процесі відіграли два фактори: патріотичне піднесення у суспільстві, що привело до появи безпрецедентної кількості волонтерів і благодійників; менеджерські якості керівників волонтерських організацій. Серед найбільш помітних організацій називають: волонтерське об’єднання «Народний тил», що включає «Колеса народного тилу» (постачання машин до антитерористичної операції), «Медичний народний тил» (постачання ліків до антитерористичної операції), Help Army, «Крила Феніксу», «Армія SOS», «Народний проект», Волонтерська сотня. Зауважимо, що перелік прикладів ефективної самоорганізації волонтерів набагато ширший і включає тисячі як організаційних утворень, так і людей, які одноосібно займаються волонтерською діяльністю^[300]).

Таким чином, під громадськими суб’єктами управління фінансовою системою необхідно розуміти фізичних та юридичних осіб (публічного та приватного права), які відповідно до положень чинного національного законодавства наділені повноваженнями (сукупністю прав та обов’язків), що пов’язаними із здійсненням впливу на правовідносини у сфері управління фінансовою системою й можуть бути реалізовані за такими напрямками, як: розроблення та реалізація програм їх діяльності в цій сфері; здійснення інформаційної пропаганди; збір і направлення (мобілізація) матеріально- фінансових ресурсів тощо. Серед вищеподаних суб’єктів ми назвали: 1) політичні партії; 2) громадські організації, серед яких основне місце займають ті, що здійснюють благодійну діяльність (благодійні організації); 3) індивідуальні громадські суб’єкти (фізичні особи) - благодійники, зокрема ті, що здійснюють особливу форму благодійної діяльності - волонтерську діяльність (волонтери).