1. Система та види суб’єктів публічного адміністрування

Термін «суб’єкт» використовується у юриспруденції для позначення особи, групи осіб, організації і т. ін., яким належить активна роль у певному процесі, акті; особи чи організації як носія певних прав та обов’язків.

Слід усвідомлювати, що саме суб’єкти публічного адміністрування або суб’єкти публічної адміністрації є одними з обов’язкових учасників адміністративно-правових відносин. Універсальний характер публічного адміністрування з одного боку, наявність державного та місцевого рівнів державної влади поряд із самостійним місцевим самоврядуванням, а також нобхідність підтримання механізму «стримань та противаг влади» з іншого, зумовлюють значну кількість суб’єктів публічного адміністрування.

На сьогодні поняття публічної адміністрації не дістало офіційного закріплення. Лише у нормах КАС України для позначення носіїв адміністративних повноважень використовується поняття «суб’єкт владних повноважень» (наприклад, п. 7 ст. 4 КАС України). Так згідно із КАС України, суб’єкт владних повноважень – це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб’єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

Однак, насправді, суб’єкти публічної адміністрації уповноважені здійснювати не лише управлінські функції, а й інші види адміністративної діяльності: втручальну, сприяючу, забезпечувальну.

Враховуючи оновлення та перегляд змісту державного управління в межах взятого за основу правового феномену, порівняно розширюється і коло суб’єктів публічного адміністрування, висвітлення яких слід починати з найвищого рівня «публічного»:

- державні органи;

- муніципальні органи;

- закордонні владні суб’єкти;

- підприємства, установи, організації та окремі фізичні особи, що реалізують делеговані повноваження.

Вказаний перелік орієнтується на поняття суб’єкта владних повноважень (ст. 4 КАС України) із додатковим врахуванням позанаціонального адміністрування (котре, втім, не виключається офіційною дефініцією Кодексу і може трактуватись в межах закріпленого ним словосполучення «інші суб’єкти …»). Водночас, слід мати на увазі, що деякі фахівці зараховуються до кола суб’єктів публічного адміністрування не лише суб’єктів владних повноважень, але й суб’єктів, що здійснюють «інші види адміністративної діяльності: втручальну, сприяючу, забезпечувальну» (лікарня, бібліотека, «Укроборонпром» тощо).

Система суб’єктів публічного адміністрування не є абсолютно усталеною. Розвиток існуючих і виникнення нових суспільних відносин, кардинальні зміни у громадсько-політичному та публічно-правовому житті обумовлюють певну динаміку суб’єктів адміністрування: припинення попередніх, виникнення нових.

Розглянувши систему та види суб’єктів публічної адміністрації, необхідно звернути увагу на дві принципові особливості:

1) запропонована класифікація не є абсолютною, оскільки одні й ті самі суб’єкти у різних правовідносинах можуть набувати повноважень суб’єктів інших груп. Так, наприклад, суб’єкти владних повноважень наділені правом здійснювати не лише владні функції, а й виконувати повноваження публічного (невладного) характеру.

2) деякі суб’єкти публічної адміністрації (а саме Верховна Рада України, Конституційний Суд України та суди загальної юрисдикції, Національна школа суддів України, Вища кваліфікаційна комісія суддів України, органи суддівського самоврядування, Державна судова адміністрація України, Вища рада правосуддя, установи (заклади) публічного права, фонди публічного права, суб’єкти делегованих повноважень) не є постійними учасниками адміністративно-правових відносин й не наділені повноваженнями застосовувати усі передбачені законодавством інструменти діяльності публічної адміністрації (нормативні акти, адміністративні акти, адміністративні договори). Ці суб’єкти вступають (залучаються) до адміністративно-правових відносин лише у разі наявності особливих приписів адміністративного законодавства. Відповідно зміст та обсяг адміністративно-правового статусу установ (закладів) публічного права, фондів публічного права, суб’єктів делегованих повноважень, передбачені нормами адміністративного законодавства, обмежуються адміністративно-правовими відносинами, у яких ці суб’єкти перебувають.