2. Механізми безпосередньої участі громадськості у публічному адмініструванні

Впливовість організацій громадянського суспільства в процесі вироблення спільної (державної) політики прямо залежить від авторитету цих організацій, довіри держави та наявності повноважень брати участь у підготовці й ухваленні рішень, їхньої організаційно-ресурсної спроможності.

До механізмів безпосередньої участі громадськості у публічному адмініструванні можна віднести (перелік не є вичерпним):

1) референдуми;

2) громадські ініціативи щодо рішень влади з місцевих питань;

3) збори громадян за місцем проживання;

4) громадські слухання;

5) органи самоорганізації населення;

6) громадська експертиза;

7) громадські ради;

8) консультації з громадськістю, тощо.

За законодавством громадські слухання – це зустрічі членів територіальної громади з депутатами та посадовими особами місцевої ради з метою порушення актуальних питань, що належать до відання місцевого самоврядування, ознайомлення з позицією місцевої влади з цих питань та надання пропозицій і зауважень.

Громадські слухання проводяться не рідше одного разу на рік. Пропозиції, які вносяться за результатами громадських слухань, підлягають обов’язковому розгляду органами місцевого самоврядування. Порядок організації громадських слухань визначається статутом територіальної громади.

Загальні збори громадян за місцем проживання є формою безпосередньої участі членів територіальної громади у вирішенні питань місцевого значення, одним із способів реалізації ними своїх прав на участь у місцевому самоврядуванні на території юрисдикції місцевої ради. Як і у випадку громадських слухань, закон не регулює порядку реалізації права членів громади на ініціювання та проведення загальних зборів, а лише визначає таке право.

Оскільки загальні збори першочергово є формою участі членів громади, місцеві ради повинні спростити умови ініціювання та скликання зборів безпосередньо громадянами.

Місцевою ініціативою є право територіальної громади безпосередньо внести на розгляд селищної ради проект рішення з будь-якого питання, що належить до компетенції селищної ради. Іншими словами, члени територіальної громади мають право ініціювати розгляд у раді (в порядку місцевої ініціативи) будь-якого питання, віднесеного до відання місцевого самоврядування.

Порядок внесення місцевої ініціативи на розгляд ради визначається представницьким органом місцевого самоврядування або статутом територіальної громади з урахуванням вимог Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності»^[37]. Місцева ініціатива, внесена на розгляд ради у встановленому порядку, підлягає обов’язковому розгляду на відкритому засіданні ради за участю членів ініціативної групи з питань місцевої ініціативи. Рішення ради, прийняте з питання, внесеного на її розгляд шляхом місцевої ініціативи, обнародується в порядку, встановленому представницьким органом місцевого самоврядування або статутом територіальної громади.

Порядок утворення та зміст діяльності органів самоорганізації населення у загальних рисах визначені статтею 14 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні». Так, сільські, селищні, міські, районні в місті (у разі їх створення) ради можуть дозволяти за ініціативою жителів створювати будинкові, вуличні, квартальні та інші органи самоорганізації населення і наділяти їх частиною власної компетенції, фінансів, майна. Там само встановлено, що решту питань має бути врегульовано окремим законом.

Отже, органи самоорганізації населення – представницькі органи, що створюються жителями, які на законних підставах проживають на території села, селища, міста або їх частин, для вирішення завдань, передбачених Законом України «Про органи самоорганізації населення».

Громадська рада – це постійно діючий колегіальний виборний консультативно-дорадчий орган, утворений для забезпечення участі громадян в управлінні державними справами, здійснення громадського контролю за діяльністю органів виконавчої влади, налагодження ефективної взаємодії зазначених органів з громадськістю, врахування громадської думки під час формування та реалізації державної політики. Ради створюються не тільки при обласних та районних адміністраціях, але й при всіх центральних органах виконавчої влади.

Утворення перших громадських рад було ініційовано постановою Кабінету Міністрів України від 15 жовтня 2004 р. № 1378 «Деякі питання щодо забезпечення участі громадськості у формуванні та реалізації державної політики»^[38]. Нині чинною є Постанова Кабінету Міністрів України від 3 листопада 2010 р. № 996 «Про забезпечення участі громадськості у формуванні та реалізації державної політики»^[39]. Після ухвалення Урядом постанови від 3 листопада 2010 р. № 996 в Україні розпочалася кампанія з утворення громадських рад при центральних та місцевих органах виконавчої влади. Згадана постанова зобов’язала усі ЦОВВ та обласні державні адміністрації утворити громадські ради. Слыд зазначити, що кампанія поширилася і на райдержадміністрації.

Основними завданнями громадської ради є:

– створення умов для реалізації громадянами конституційного права на участь в управлінні державними справами;

– здійснення громадського контролю за діяльністю органів виконавчої влади;

– сприяння врахуванню органом виконавчої влади громадської думки під час формування та реалізації державної політики.

Громадська рада має право:

1) утворювати постійні та тимчасові робочі органи (правління, секретаріат, комітети, комісії, експертні групи тощо);

2) залучати до своєї роботи працівників центральних та місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, представників підприємств, установ та організацій незалежно від форми власності (за згодою їх керівників), а також окремих фахівців (за згодою);

3) організовувати і проводити семінари, конференції, засідання за круглим столом та інші публічні заходи;

4) отримувати в установленому порядку від органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування інформацію, необхідну для забезпечення діяльності ради;

5) отримувати від органу виконавчої влади проекти нормативно-правових актів з питань, що потребують проведення консультацій з громадськістю;

6) проводити відповідно до законодавства громадську експертизу діяльності органу виконавчої влади та громадську антикорупційну експертизу нормативно-правових актів, проектів нормативно-правових актів, розроблених органом виконавчої влади.

Члени громадської ради мають право доступу в установленому порядку до приміщень, в яких розміщений орган виконавчої влади.

До складу громадської ради можуть бути обрані представники громадських об’єднань, релігійних, благодійних організацій, творчих спілок, професійних спілок та їх об’єднань, асоціацій, організацій роботодавців та їх об’єднань, засобів масової інформації, які зареєстровані в установленому порядку.

Склад громадської ради формується на установчих зборах шляхом рейтингового голосування за кандидатури, які добровільно заявили про бажання брати участь у роботі громадської ради та внесені інститутами громадянського суспільства.

Окрім громадських рад, громадськість може брати участь у публічному адмініструванні через:

1) входження до складу колегій та інших консультативно-дорадчих органів центральних органів виконавчої влади;

2) членство у колегіальних органах, які вирішують питання щодо формування та функціонування особового складу публічних адміністрацій: поліцейських комісіях (2 представники громадськості), Комісії з питань вищого корпусу державної служби, дисциплінарній комісії (до 2х представників громадськості) тощо;

3) спільне здійснення суспільнозначимих функцій із суб’єктом владних повноважень у статусі громадського екологічного інспектора, члена громадського формування із охорони громадського порядку та державного кордону тощо;

4) проведення громадських експертиз (екологічних, проектів нормативно-правових актів тощо);

5) участь у заходах консультації з громадськістю, план яких затверджується кожним центральним органом виконавчої влади до початку календарного року та ін.