Цілі та передумови подальшої модифікації виборчої системи України в контексті порівняльного аналізу
Анатолій РОМАНЮК, доцент кафедри політології Львівського національного університету імені І. Франка
Вибір виборчої системи завжди є свідомим актом суспільства, оскільки основні політичні актори мають усвідомлювати можливі політичні наслідки цього рішення.
Яскравим прикладом цього були зміни виборчого законодавства у Італії. В Італії з середини ХІХ ст. діяла мажоритарна виборча система відносної більшості, яка у 1919 р. була замінена на пропорційну. Пропорційна система надала можливість забезпечити широке партійне представництво у парламенті. Одночасно вона зумовила складність формування та функціонування коаліційних урядів. З 1945 по 1996 р., тобто протягом 51 року, в країні змінилося 55 урядів. На початку 90-х років відбувся потужний політичний скандал, пов’язаний із звинуваченнями в корупції вищих державних діячів, включаючи діючого на той час прем’єр-міністра Джуліо Андреотті, та попереднього прем’єр-міністра, лідера Соціалістичної партії Бетінно Краксі. Виходом країни з кризи був загальнонаціональний референдум, на якому громадяни підтримали пропозицію впровадження замість пропорційної змішаної виборчої системи. У серпні 1993 р. були прийняті закони, які регламентували вибори до нижньої і верхньої палат і передбачали, що три четвертих обох палат мали обиратися на підставі мажоритарної системи відносної більшості, а одна четверта - за пропорційною виборчою системою. Наступні вибори 1996 р. призвели до переходу від конкуренції багатьох політичних партій між собою до формування двох потужних блоків і суттєвим змінам серед діючих політичних партій країни. Протягом наступних десяти років було сформовано лише чотири уряди, при чому правоцентристський блок «Дім свободи», який переміг на виборах у 2001 р., зумів вперше в післявоєнній історії Італії пропрацювати весь п’ятирічний термін. У грудні 2005 р. парламент прийняв новий виборчий закон, який відновив пропорційну виборчу систему, за якою і відбулися вибори у травні 2006 р., але прийнявши концепцію законодавчого заохочення створення партіями великих коаліцій. По-друге, виборчий закон має також бути компромісом між основними політичними акторами, оскільки прийняття, або не прийняття результатів виборів є підставою визнання легітимності майбутньої влади, що безпосередньо впливає на рівень політичної стабільності країни.Світовий досвід вчить, що зміни до виборчого закону, сам виборчий закон здатен бути підставою значних суспільних потрясінь. Одним з таких прикладів є події у Чілі на початку 70-х років. У 1970 р. в Чілі відбулися президентські вибори за новим виборчим законом. Цей закон запровадив однотурові вибори відносної більшості. Перемогу на виборах отримав представник блоку Народної єдності (коаліція соціалістів, комуністів та інших сил лівого спрямування) Сальвадор Альєнде. Головні програмні засади – відкрита влада і розвиток демократії, перегляд несправедливої приватизації на користь національних інтересів, збільшення соціальних видатків. Рівень підтримки на виборах – 36%. Падінню президента С.Альєнде і приходу до влади військових у Чілі присвячена значна за обсягом література. Однією з причин такого падіння Дж.Сарторі вважає власне запровадження змін до виборчого закону. В стабільних країнах, коли не потрібно провадити радикальних реформ, підтримка третини виборців є достатнім джерелом легітимності та стабільності положення влади. В Чілі проведення соціально орієнтованих реформ не супроводжувалося економічним зростанням. Відсутність економічного росту мала свої причини, в тому числі внутрішній та зовнішній саботаж. Однак, коли військові прийшли до влади 11 вересня 1973 р., рівень підтримки народного президента був мінімальний. Права диктатура «сильної руки» винна у смерті приблизно 15 тис. чоловік, за іншими оцінками – 30 тисяч.
Тому досвід дії Закону України «Про вибори народних депутатів України» із змінами від 9 лютого та 14 березня 2006 року на пропорційних засадах потребує уважного осмислення як стосовно існуючих політичних наслідків, так і щодо можливих нових. Оцінку пропозицій змін/доповнень варто робити з точки зору впливу на політичну кризу, яка склалася сьогодні в Україні і виявляється в протистоянні в парламенті «антикризової коаліції» та коаліції опозиційних партій з широкого кола питань.
Тим більше, що дана криза винесена за межі парламенту.Оскільки політична наука не передбачає місця для суспільних експериментів, висновки щодо очікуваних політичних наслідків ми можемо робити на підставі порівняння практики, досвіду інших країн. Я планую зупинитися на двох аспектах. Перший – це характер виборчого округу. В Україні запроваджено багатомандатний загальнонаціональний виборчий округ. Серед розвинених демократичних країн загальнонаціональний округ діє в Ізраїлі з населенням 6 352 тис. та Нідерландах, де 16 491 тис. населення. Тобто за територією та чисельністю населення Україна не співмірна з цими країнами. Характер округу безпосередньо пов’язаний із основними видами соціополітичних поділів. Абсолютна більшість європейських країн таким базовим поділом має поділ на економічній основі, який продукує відмінності між політичними партіями в ліво – правому спектрі. Подивимось на партійний спектр в парламенті України: ліві – Комуністична партія і Соціалістична партія; ліво-центристи – Блок Юлії Тимошенко і право-центристи – Партія регіонів і «Наша Україна». Однак, цей поділ не виступає базовим в нашому випадку. Поділ в парламенті політичних сил відбувається на підставі відношення до наступних питань – статус російської мови, відношення до Росії, пріоритетність союзних відносин з пострадянським простором або європейським, відношення до НАТО, тощо. Проблеми ідентифікації сьогодні і завтра змусили поділитися партії і створити коаліції в значній мірі всупереч місцю цих партій в ліво-правому спектрі. Аналогією цьому є ситуація в Бельгії, де країна фактично поділена на дві частини: валлонську та фламандську. Кожна з частин має власні школи, літературу, ЗМІ, практично відсутні міжнаціональні шлюби. Більше того, всі політичні партії поділені за етнічною ознакою. Фактично, двома основними виборчими округами виступають регіони, у яких компактно проживають представники власних етномовних груп. І як наслідок, сьогодні реально Бельгія стоїть перед загрозою поділу на дві окремі держави.
На жаль, характер домінуючого соціополітичного поділу в Україні відповідає стану справ в Бельгії. Відповідно, існування єдиного виборчого округу активно сприяло і буде сприяти домінуванню в передвиборчій проблематиці загальнонаціональних питань, які здатні забезпечити високий рівень ідентифікації виборців з політичними партіями і сприяти подальшому загостренню протистояння та поділу України на частини. Ми мусимо бути відвертими: обидва основні політичні угрупування найбільш активно використовували загальні проблеми, що становлять підставу відмінних ідентифікацій. Зміна характеру виборчого округу має відбутися в напрямку запровадження багатомандатних округів в межах територіально-адміністративних округів (областей). Що це може дати? По-перше, політичні партії змушені будуть збільшити частку серед кандидатів відомих особистостей із кожної області. По-друге, загальна проблематика, безумовно, збережеться, але питання регіонального розвитку будуть в стані зробити їй відчутну конкуренцію. По-третє, рівень гостроти загальних питань буде відрізнятися в округах. Можна передбачити, що в областях Північної, Центральної та Південної України будуть домінувати регіональні проблеми. Тобто, зміна характеру виборчого округу здатна буде понизити рівень протистояння з основних дражливих питань.Другий аспект. В значній мірі відповідальність за існуючу політичну кризу лежить на діючій сьогодні і тій, яка була нещодавно, політичній еліті, незалежно від партійної приналежності. У зв’язку із цим варто звернутися до двох максим. По-перше, політика виступає не мистецтвом компромісу, про що ми активно говоримо і чого наші політики не вміють робити. Ми переконані політика – це мистецтво боротьби і компромісу. Межа одного і другого має визначатися метою, яку ставлять перед собою політичні актори. І друга максима політичної науки - відсутність припливу до політичної еліти кращих, веде до застою і не здатності країни відповідати на актуальні виклики. Запровадження пропорційної виборчої системи із закритими списками сприяло обмеженню можливостей виходу на загальнонаціональний рівень нових активних особистостей з регіонів і посиленню ролі політиків із Києва.
Пропозиція полягає у запровадженні преференційного голосування в межах кожного округу. Які позитиви може дати преференційне голосування? Перш за все гарантовану регіоналізацію партійних списків, тобто включення відомих в регіонах активних особистостей. По-друге, обмежить можливість продажу партійних місць. По-третє, якщо загальнонаціональний партійний список примушує активно працювати лише першу 10, або 20 з партійного списку, а решта їде за списком, то преференційність в поєднанні з обласними виборчими округами примусить тяжко працювати всіх членів списку. Внаслідок цього партії отримають депутатів, які пройшли реальний конкурентний відбір, а не тих, що «приїхали в спальних вагонах». Давайте чесно скажемо, що минулі вибори дали мало нових прізвищ політиків. Яскраві особистості сьогодні з’явилися лише на рівні мерів міст, які пройшли вибори. Преференційне голосування буде вимагати від потенційних парламентарів наявність позитивних характеристик, їхньої відомості в регіоні та примушувати їх концентруватися на регіональних проблемах, поряд із загальними.Таким чином, зміна характеру виборчого округу з загальнонаціонального на багатомандатні в межах областей у поєднанні із преференційністю голосування, здатна суттєвим чином понизити рівень політичної напруги в країні і посилити концентрацію зусиль всіх основних політичних акторів на реальних проблемах більшості виборців. Дані пропозиції знаходять своє підтвердження і в рекомендаціях Резолюції, прийнятій 19 квітня 2007 р. в Стразбурзі Парламентською Асамблеєю Ради Європи, яка в п.12 та 15.4 звертає увагу українських політичних акторів на необхідність внесення змін у виборче законодавство і перераховує основні необхідні зміни – відмова від загальнонаціонального виборчого округу, відкриті списки та преференційне голосування.