Реформування виборчої системи повинно йти в контексті загальноконституційних змін
Петро Стецюк, суддя Конституційного Суду України
Щиро дякую організаторам нашого зібрання за можливість взяти участь в цьому надзвичайно цікавому та важливому для сьогоднішнього дня круглому столі.
З Вашого дозволу шановні колеги, я не буду торкатися детально тих питань, на які переді мною звернув увагу шановний проф. Савенко Микола Дмитрович – суддя Конституційного Суду України у відставці. Хоч, безперечно, ці питання є надзвичайно важливими і з багатьма висловленими позиціями шановного Миколи Дмитровича можна погодитись.
Пропоную звернути Вашу увагу на декілька тез стосовно останнього пункту програми нашого круглого столу. Йдеться безпосередньо про ціль (мету) подальшої модифікації виборчої системи України. Зокрема, - теза перша: констатація того, що реформування виборчої системи, завжди було (чи принаймні - повинно бути) в демократичній державі частиною загального процесу реформування суспільства, а отже – частиною загальносуспільного поступу. Теза друга, – це визначення мети загально суспільного поступу в Україні на даному етапі її розвитку, що на наш погляд є визначальним (серцевиною стратегічного напрямку) безпосереднього реформування виборчої системи держави. І третя теза, - це характеристика (системний аналіз) ситуації навколо конституційних змін в контексті проблеми реформування виборчої системи України.
Отже, якщо торкатися першої тези, то видається недоцільним в цій аудиторії переконувати когось в тому, що саме реформування виборчої системи виступає тільки частиною більш об’ємного процесу суспільних перетворень. Дуже часто, саме із спроб (іноді, доволі не сміливих) модифікації виборчої системи розпочиналися більш масштабні політичні реформи. При цьому, як правило, зміни виборчого законодавства мали далеко не передбачувані (не очікувані, насамперед для самих їхніх ініціаторів), суспільно-політичні наслідки. Пригадаймо з чого почався реальний процес демократизації Радянського Союзу.
В грудні 1988 року було внесено ряд змін до фактично «мертвої» Конституції СРСР 1977 року, які безпосередньо стосувалися виборчої системи. А через два роки СРСР зник з політичної карти світу. При цьому, як на наше глибоке переконання, якщо тоді не було би тих конституційних змін, не обрали б З’їзд народних депутатів СРСР, - можливо Радянський Союз існував би і по сьогоднішній день. Те саме, тільки в дещо іншій площині, можна говорити і про суспільно-політичні реалії сьогоднішньої України. Зміни її виборчого законодавства і на початку 90-тих років, і в наші дні – є тільки частиною загального процесу реформування нашої держави.Теза друга – мета суспільного поступу. Відновивши свою національну державність у 1991 році, український народ через своїх повноправних представників у парламенті (народних депутатів України), чітко і однозначно визначився з метою суспільно-політичної трансформації. А саме – побудова суверенної національної демократичної держави. При цьому, ця держава мала бути державою сучасної, з усіма характерними для цивілізованого світу явищами та інституціями. Обриси (політико-правові контури) майбутньої держави в загальних рисах були визначені частково вже в перших двох важливих документах початку 90-тих років минулого століття – в Декларації про державний суверенітет України та Акті проголошення незалежності України. Кінцево, цю мету було закріплено положеннями Конституції України 1996 року, за якою Україна проголошувалась суверенною, демократичною, правовою та соціальною державою. Останнє і є, як на наш погляд, концентрованим виразом мети суспільного поступу України. Звідси, окремі сегменти реформування суспільства (суспільного поступу), зокрема реформа виборчого законодавства (в більш ширшому розумінні – реформування виборчої системи), повинно органічно входити в рамки цієї стратегічної мети. Іншими словами, все що робилося (чи мало би робитися) з виборчою системою України, в кінцевому варіанті повинно «працювати» на те, щоб Україна як держава стала: а) більш демократичною; б) більш соціальною; в) максимально наблизилась до стану, який називається «правовою державою».
Однак, оскільки в останні місяці окремими політологами та політичними діячами висловлюються думки про те, що в перше за 15 років існування незалежної України реальною стала загроза її державності, - то варто також говорити і про те, що реформування виборчої системи повинно сприяти зміцненню державного суверенітету України. На жаль, навіть поверхневий аналіз політичної та суспільно-економічної ситуації в державі станом на перший квартал 2007 року, не дає нам можливості зробити в цьому напрямку надто оптимістичні прогнози.І, на кінець, по третій тезі – стосовно аналізу ситуації навколо конституційних змін в контексті проблеми реформування виборчої системи України.
Реальністю сьогоднішнього дня є конституційні зміни, внесені відомим Законом «2222» (Закон України «Про внесення змін до Конституції України» від 8 грудня 2004 року). Більше року ми живемо за цими змінами, і відчуваємо їхній далеко не усіх відношення позитивний вплив. На жаль, реальністю стало широко масштабне розбалансування механізму «ваг і стримувань» в системі розподілу державної влади, посилились тенденції узурпації владних повноважень парламентською більшістю у Верховній Раді України, прояви сепаратизму на місцях тощо. І це тільки незначний перелік тих негативних явищ, які спостерігаються останніми місяцями в нашій державі. Тому, на наше глибоке переконання, подальше реформування виборчого законодавства повинно всебічно сприяти недопущенню (а при потребі – і викоріненню) цих врай негативних явищ.
З іншого боку, не можуть самі по собі вноситься зміни до Конституції і сама по собі реформуватися виборча система. Ці процеси повинні перебувати в органічній єдності. Реформування виборчої системи повинно йти в контексті загально конституційних змін. При цьому, стратегічна мета суспільно поступу (демократична, правова, соціальна держава) – повинна залишається не змінною. Так, для прикладу, разом із конституційними змінами початку грудня 2004 року, які суттєво підсилили обсяг владних повноважень парламенту, зокрема його частини у вигляді конституційно оформленої більшості, майже паралельно відбувся і перехід на пропорційну виборчу систему для парламентських виборів.
При цьому, структура (внутрішня будова) самого парламенту не зазнала суттєвих змін. Як наслідок, – рівень політичного та правового волюнтаризму парламенту досягнув небаченої позначки, що сьогодні прямо межує із загрозою збереження демократичних устоїв життя країни в цілому. Звідси, виникає можливо дещо риторичного характеру запитання: - «А чи могло б це статися, коли б Верховна Рада України в результаті конституційних змін перетворилася на двох палатний парламент?». Можливо, при двох палатній структурі парламенту на «сторожі» парламентського волюнтаризму стала б система взаємного стримування палат між собою. З іншого боку: «Чи варто було переходити на саме таку модифікацію пропорційної системи парламентських виборів (закриті виборчі списки) при саме такій системі (за законом «2222») владних повноважень українського парламенту ?». На жаль, запитань більше, ніж відповідей.