Досвід застосування пропорційної виборчої системи в Україні
Степан Цапюк, народний депутат України
Аналізуючи досвід української пропорційної моделі виборчої системи можна зазначити, що перехід до пропорційної виборчої системи в цілому себе виправдав.
До ключових позитивів використання пропорційної виборчої системи в парламентській кампанії 2006 слід віднести наступні:
Перше, ми отримали партійно структуровану Верховну Раду. Попри всі колізії, вже протягом тривалого часу у парламенті створена і успішно діє коаліція депутатських фракцій.
Друге, парламентською більшістю сформовано коаліційний уряд на засадах політичної відповідальності. І це вперше в Україні.
Третє, на виборах 2006 року українська партійна система здійснила відчутний крок вперед в своєму розвитку - основна конкуренція між партіями точилася в ідейному полі. І врешті-решт, саме привабливість ідейно-програмної пропозиції, а не обсяг коштів, як це часто було раніше, визначила долю партій в виборчий кампанії.
Четверте, перехід до пропорційної системи завдав серйозного удару по адміністративному ресурсу. Механізм взаємного партійного контролю за виборчим процесом унеможливив централізоване використання адміністративного впливу на користь тієї чи іншої політичної сили.
Таким чином для України введення пропорційної системи стало, в цілому, позитивним. В той же час, пропорційна модель призвела до виникнення нових та поглиблення деяких старих проблем.
Проблема перша - політична структуризація та ідеологізація виборчих дискусій спровокували надмірну політизацію в суспільстві та посилили існуючі в країні політико-культурні розколи. Країна розділилася на декілька таборів, і подекуди виборча кампанія за своєю риторикою нагадувала бойові дії.
Дерегіоналізація політики і перехід до конкуренції загальнонаціональних проектів, на що так покладалися експерти і суспільство, в нас вилилися у непримиренну боротьбу розірваної держави.
І на сьогодні, навіть вже після виборів, це є проблемою номер один для країни. Але слід все ж таки підкреслити те, що зазначені конфлікти не є безпосереднім результатом впровадження пропорційної системи - це насамперед проблема політиків і їх відповідальності.Проблема друга - ризики управління. Дійсно, багато в чому саме пропорційна система спричиняє труднощі при формуванні коаліції і виробленні ефективної урядової політики. Але, знову ж таки, не в останню чергу, тут винні політичні сили, що не змогли переступити через власні амбіції. Провал помаранчевої коаліції - яскраве підтвердження того, як не варто діяти в умовах цієї системи. Це хибний шлях.
Третя проблема - непредставленість інтересів територіальних громад у вищому законодавчому органі. Мажоритарна система безпосередньо пов’язувала виборців зі своїм депутатом. В цьому безумовно були свої плюси, але були й свої значні мінуси. Замість того, щоб створювати законодавчі, нормативні умови вирішення проблем на загальнодержавному рівні, народні депутати України займались тим, чим, маючи відповідні повноваження та забезпечення, мали б займатися місцеві органи державної влади та органи місцевого самоврядування.
В той самий час, пропорційна система, на жаль, і процедурно, і нормативно не створює можливість для регіональних громад відстоювати свої інтереси на вищому законодавчому рівні.
Ця проблема загострюється в Україні ще й тим, що в нас не завершена реформа місцевого самоврядування, а також існує низка нормативно-процедурних протиріч щодо управлінської вертикалі між президентом і урядом.
Четверта проблема - пропорційна система на місцях. Головний негативний наслідок її використання в тому, що відбувся фактичний трансфер загальнонаціональних конфліктів у місцеві ради. Сьогодні ми бачимо, як замість вирішення проблем людей в регіонах часто займаються будівництвом коаліцій та опозицій. Замість ефективних місцевих органів самоврядування ми отримали надполітизовані філіали ворогуючих партій, які використовують їх для з’ясування стосунків зі своїми опонентами.
П’ята проблема - диктатура партійних лідерів по відношенню до партійних списків.
Застосування "закритих" списків на цих виборах можливо й виконало свою тактичну мету - певним чином консолідувало політичні сили. Але, розмірковуючи стратегічно, слід наголосити на тому, що закриті списки створюють серйозні проблеми. Такий принцип обумовлює не тільки ризик диктатури партійних лідерів, але й гальмує розвиток партій - через придушення внутрішньої конкуренції, через викривлення механізмів кадрової і професійної селекції, через перешкоджання появі нових лідерів тощо.Сьогодні можна констатувати, що український політикум по-різному сприймає пропорційну систему формування представницьких органів місцевого самоврядування.
Екс-спікер парламенту В.Литвин, у березні 2006 року прогнозував, що пропорційна система буде діяти лише на виборах 2006 року. Про це він заявляв на засіданні суспільно-політичної ради при Голові Верховної Ради. Особливо Литвин акцентував, що пропорційна система є недоцільною на виборах до місцевих органів влади.
Голова ЦВК Ярослав Давидович вважає, що пропорційна система виборів оптимальна для України. Серед позитивів він відзначає можливість для політичних партій детальніше проаналізувати свої виборчі списки та підібрати кандидатів. Серед недоліків, на думку голови ЦВК, основними постають закритість списків та відсутність інформації по всіх кандидатах.
Суперечливо оцінили учасники конференції «Ефективність роботи місцевих рад, обраних за пропорційною системою», що відбулася 5 грудня 2006 року у київському Будинку вчителя, перехід виборів до місцевих рад на чисту пропорційну виборчу систему з закритими списками. Серед тих негараздів, які ця зміна принесла з собою, називалися: відсутність впливу громадськості на формування виборчих списків, відсутність взаємодії на лінії “депутат – виборець”, згортання (попри попередні сподівання) діяльності політичних партій на місцях та ін. Протягом роботи конференції її учасниками було запропоновано щонайменше п’ять варіантів заміни чинної системи, що, на загальну думку, у нинішньому вигляді не є найпродуктивнішою: від повернення до чистої “мажоритарки” до запровадження складної пропорційної виборчої системи з преференціями польського зразка.
Учасники конференції звернули увагу і на інші прогалини законодавства стосовно місцевого самоврядування, як от визнання монополії політичних партій на право брати участь у місцевих виборах, відсутність дієвих механізмів впливу на обраного депутата з боку виборця, співпадіння у часі виборів до місцевих органів влади та Верховної Ради тощо.Практично ніхто з учасників конференції не виразив незгоди з необхідністю розвести у часі парламентські та місцеві вибори. Такий крок міг би, на їхню думку, вивести місцеві вибори “з тіні” парламентської виборчої кампанії, примусити виборців відповідальніше ставитися до формування складу місцевих рад, зменшити рівень зловживань у ході виборчого процесу тощо.
А.Матвієнко, що обіймає посаду першого заступника парламентського комітету з питань державного будівництва та місцевого самоврядування, у свою чергу, заявляв, що передача місцевої влади в руки партій є, по суті, безвідповідальним кроком, адже партій у європейському розумінні цього слова в Україні не існує – їх у нашій державі заміняють своєрідні бізнес-проекти, “холдинги”, які об’єднуються у “великі холдинги”. Цікаво, що до числа таких “холдингів” він відніс і очолювану ним УРП “Собор”.
Ю. Ключковський, вважає, що система виборів до органів місцевого самоврядування у ряді випадків постає неприйнятною. Особливо, вказує політик, неприйнятною постає пропорційна система виборів при обранні депутатів обласних та районних рад, природа яких відрізняється від сільських, селищних та міських рад.