11.5. Проблеми і досвід реформування пенсійних систем у країнах Східної Європи

З початку дев\'яностих років XX ст. східноєвропейським (СЄ) країнам довелося вносити до своїх пенсійних систем певні, часто значні зміни, аби пристосуватися до нових умов. Частина змін була викликана необхідністю захистити пенсіонерів від зубожіння в умовах різкого зменшення реального розміру пенсій, зумовлених зменшенням загальних обсягів пенсійних внесків і неспроможністю держави фінансувати попередні пенсійні зобов\'язання.

Пенсії у країнах СЄ складають в середньому не менше 8% ВВП і фінансуються здебільшого за рахунок податків на трудові доходи. Як показують прогнози на основі обґрунтованого базового сценарію, через кілька десятиріч пенсійний тягар перевищить 14% ВВП чи навіть 16% ВВП, якщо врахувати очікувані зміни рівнів народжуваності, фертильності та смертності. Таке зростання, ймовірно, спричинить соціальний та політичний неспокій, і, якщо ця проблема не знайде успішного розв\'язання, може стати на заваді зростанню зайнятості, яке є критичним чинником для збалансованого рішення.

Крім цього, країни Східної Європи покривають свої пенсійні витрати за рахунок внесків на соціальне забезпечення з дуже високими ставками від 20% до 40% на порівняльній основі. Ці ставки віддзеркалюють високі коефіцієнти залежності систем (відношення, отримувачів пенсій до чисельності фактичних платників внесків). Несприятливий вплив високих ставок внесків на ринок праці, особливо шкідливий для попиту на робочу силу у формальному секторі має стати предметом серйозного занепокоєння розробників фінансової політики у країнах Східної Європи. Таким чином, для забезпечення фінансової стабільності своїх пенсійних систем перед країнами СЄ

стоїть необхідність одночасного вирішення двох завдань: стабілізації пенсійних витрат та зменшення ставок внесків у пенсійні фонди.

Щоб оцінити роль ключових чинників для вирішення цих завдань, наведемо результати аналізу довгострокового балансу пенсійних систем у вибірці, що складається з шести країн СЄ (див. табл. 11.5.1.)

Таблиця 11.5.1 Довгостроковий баланс пенсійних систем країн СЄ.

Спочатку звернемо увагу на те, до чого існуючі вікові параметри виходу на пенсію доведуть пенсійні витрати у цих країнах без змін у політиці, а також без змін або у тривалості життя, або у фертильності (прогнозовані витрати 2050 p.). Лише тільки це призведе до зростання витрат з 8,1% ВВП у середньому 1997—1998 pp. (рядок 1) до 14,2% ВВП у 2050 р. (рядок 2).

Далі наведемо оцінку додаткових ефектів ймовірних змін смертності та фертильності у базовому сценарії (витрати у 2050 р. за умови

264

265

змін у смертності та фертильності). Пенсійні витрати в середньому зростуть приблизно на 14% (рядок 3) і сягнуть 16,5% ВВП (рядок 6). Отже, щоб компенсувати таке зростання пенсійних витрат, необхідно буде або скоротити інші державні витрати на суму, еквівалентну 51% (рядок 7) від 16,5% ВВП, або збільшити на цю величину державні надходження.

Далі табл. 11.5.1 описує вплив різних чинників на результати пенсійних витрат у 2050 р. з урахуванням змін у смертності та фертильності (рядок 6).

Як видно з таблиці 11.5.1, три головні чинники, що можуть допомогти стабілізувати пенсійні витрати до 2050 p., мають більш-менш подібний вплив: ефекти ринку праці (рядок 8), підвищення пенсійного віку (рядок 12), індексація пенсій (рядки 14—15). Однак будь-якого одного з цих чинників недостатньо для стабілізації витрат — це можуть зробити принаймні два з них разом.

Таблиця 11.5.2

Довгостроковий баланс пенсійних систем країн СЄ та ефекти ринку праці у ставках внеску з роботодавця

Хоча ці три чинники — зміни на ринку праці, підвищення пенсійного віку і зниження середньої пенсії шляхом застосування менш щедрих правил індексації — мають схожий вплив на пенсійні витрати, їхні ефекти у стримуванні ставок внесків можуть бути різними. Підвищення пенсійного віку посилює ефект ринку праці, що певною мірою і фіксує проведений аналіз. До початку дев\'яностих років XX століття працівники не завжди виходили на пенсію тоді, коли вони набували таке право. Повернення до рівнів участі у робочій силі, які існували на початку дев\'яностих, означає збільшення участі як літніх працівників, так і жінок різного віку. Підвищення формального пенсійного віку допомогло б відновити попередній рівень участі у робочій силі старших працівників і таким чином зменшити чисельник (отримувач виплат) і збільшити знаменник (платник внесків) у коефіцієнті залежності. На відміну від цього, навіть якби було можливим за допомогою правил індексації пенсій чи іншими засобами знизити середню пенсію достатньою мірою для того, щоб утримати пенсійні витрати на рівні 1997—1998 р. вплив цього заходу на ставки внесків не є таким очевидним. Може, витрати й можна було б утримувати на рівні, який пригнічує подальше зростання ставок внесків, але навряд чи можливо знизити ставки внесків з сьогоднішнього вже високого рівня.

На підставі аналізу можна зробити два наступних висновки. По-перше, у відновленні балансу обов\'язкових пенсійних систем важливу роль гратимуть мікроекономічні стимули участі у ринку праці та зайнятості. По-друге, для досягнення стабілізації пенсійних витрат і зниження ставок внесків необхідно зосередитися на чинниках, які поліпшують коефіцієнт залежності системи, тобто підвищення пенсійного віку, скорочення безробіття, покращання участі у робочій силі та зменшення частки тіньової економіки, яка не робить внеску до пенсійної системи.

У табл. 11.5.2 результати цього аналізу виражено через ставки внесків. Як показують цифри останнього рядка, країни регіону не можуть розраховувати тільки на ефекти ринку праці для утримання ставок внесків на рівні 1997—1998 pp., який у деяких країнах вже є дуже високим. Для цього, а краще для зниження ставок, буде необхідною певна комбінація підвищення пенсійного віку і зниження середнього рівня пенсійних виплат (в цьому плані, як видно з додатку 2, Україна і Росія виглядають гірше, ніж їх сусіди).