§ 8. Види правових режимів екологічно уражених територій

Особливе місце в системі забезпечення екологічної безпеки в Україні, захисту населення від негативного впливу навколишнього природного середовища займає встановлення правового статусу еко­логічно уражених територій.

Вітчизняна правова система виробила просторово-зональні за­сади управління надзвичайними екологічними ситуаціями, які по­лягають у тому, що заходи з попередження або подолання наслідків надзвичайних екологічних ситуацій об’єднуються у цілісну систему, яка будується за територіальною ознакою [28, с. 252].

Правова сторона цих засад виявляється у законодавчій регламен­тації різних видів правових режимів екологічно уражених територій: зони екологічного лиха (екологічної катастрофи); радіоактивно за­бруднених територій; території, на якій оголошено надзвичайний стан; зони надзвичайної екологічної ситуації; зони можливого ура­ження; території карантину; земель, які підлягають консервації.

Правовий режим зони екологічного лиха (екологічної катастро­фи) сучасним українським законодавством чітко не визначений, однак часто вживається для характеристики екологічного стану уражених територій.

Найбільш конкретно визначення терміна «зона екологічного лиха» у свій час було надано російським законодавством, у Законі РРФСР «Про охорону навколишнього середовища» від 19 грудня 1991 р. (ст. 59) [29], згідно з яким зонами екологічного лиха оголошувались ділянки територій РФ, де в результаті господарської чи іншої діяль­ності відбулися глибокі, незворотні зміни навколишнього середовища, які потягли за собою суттєве погіршення здоров’я населення, пору­шення природної рівноваги, руйнування природних екологічних систем, деградацію флори і фауни. Причому за наслідками екологіч­не лихо вважалось більш небезпечним для життя й здоров’я населен­ня, ніж надзвичайна екологічна ситуація.

В Україні ж на законодавчому рівні зазначений термін було вжито у зв’язку з аварією на Чорнобильській AEC, коли для подолання її наслідків, відповідно до Постанови Верховної Ради УРСР від 1 серп­ня 1990 р.

Поняття «зона екологічної катастрофи» було визначено пізні­ше — Законом України «Про охорону навколишнього природного середовища» (ст. 65 у редакції 1991 р.) [14], яким такі зони розгляда­лись як території, де внаслідок діяльності людини або руйнівного впливу стихійних сил природи виникли стійкі або незворотні нега­тивні зміни у навколишньому природному середовищі, що призвели до неможливості проживання на них населення і ведення господар­ської діяльності.

Екологічне лихо, яке сталося на території України в результаті Чорнобильської аварії, виявилось передусім у радіоактивному за­брудненні багатьох регіонів. Тому виникла необхідність у визначенні і встановленні поняття радіоактивно забруднених територій.

Згідно із Законом України «Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської ката­строфи» (ст. 1), радіоактивно забруднена територія визначається як територія, на якій виникло стійке забруднення навколишнього сере­довища радіоактивними речовинами понад доаварійний рівень, що з урахуванням природно-кліматичної та комплексної екологічної характеристики конкретних територій може призвести до опромінен­ня населення понад 1,0 мЗв (0,1 бер) за рік, і яке потребує вжиття заходів щодо радіаційного захисту населення та інших спеціальних втручань, спрямованих на необхідність обмеження додаткового опро­мінення населення, зумовленого Чорнобильською катастрофою, та забезпечення його нормальної господарської діяльності.

Залежно від ландшафтних та геохімічних особливостей ґрунтів, величини перевищення природного доаварійного рівня накопичення радіонуклідів у навколишньому середовищі, пов’язаних з ними сту­пенів можливого негативного впливу на здоров’я населення, вимог щодо здійснення радіаційного захисту населення та інших спеціаль­них заходів територія, що зазнала радіоактивного забруднення, поді­ляється на 4 зони з особливим правовим режимом:

- зона відчуження;

- зона безумовного (обов’язкового відселення);

- зона гарантованого добровільного відселення;

- зона посиленого радіоекологічного контролю.

Межі зон встановлюються та переглядаються Кабінетом Міністрів України на основі експертних висновків Національної комісії радіа­ційного захисту населення України, Національної академії наук Укра­їни, Міністерства охорони здоров’я України, Міністерства надзвичай­них ситуацій України, Міністерства екології та природних ресурсів України за поданням обласних рад та затверджуються Верховною Радою України.

Землі зон відчуження і безумовного (обов’язкового) відселення виводяться з господарського обороту, відмежовуються від суміжних територій і переводяться до категорії радіаційно небезпечних земель.

У зонах відчуження та безумовного (обов’язкового) відселення забороняється: постійне проживання населення; природокористуван­ня та ведення господарської діяльності без спеціального дозволу Міністерства надзвичайних ситуацій України. На території цих зон спеціалізованими підрозділами здійснюються обов’язкові заходи щодо: запобігання винесенню радіонуклідів з їхньої території і радіо­активному забрудненню навколишнього середовища; екологічного моніторингу; утримання території в належному санітарному і пожежо- безпечному стані; застосування методів фіксації радіонуклідів на місцевості тощо.

Щодо зон гарантованого добровільного відселення і посиленого радіоекологічного контролю законодавство дозволяє ведення госпо­дарської діяльності в їх межах, але з урахуванням певних обмежень.

З метою зниження ризику захворюваності населення та зменшен­ня доз радіоактивного опромінення в цих зонах державою гаранту­ється: добровільне переселення людей; перепрофілювання вироб­ництв на випуск екологічно чистої продукції; постійний дозиметрич­ний контроль радіоактивного забруднення ґрунту, води, повітря, продуктів харчування, а також медико-біологічний та радіоекологіч­ний моніторинг; надання громадянам, які проживають у зазначених зонах, пільг та компенсацій, передбачених законодавством, та інші заходи медичного та санітарно-епідеміологічного характеру.

Правовий режим зони надзвичайної екологічної ситуації. За­кони України «Про охорону навколишнього природного середовища» (ст. 65) [14], «Про зону надзвичайної екологічної ситуації» (ст. 1) [12] визначають надзвичайну екологічну ситуацію як надзвичайну ситуа­цію, при якій на окремій місцевості сталися негативні зміни в навко­лишньому природному середовищі, що потребують застосування надзвичайних заходів із боку держави.

При цьому негативні зміни в навколишньому середовищі розгля­даються як втрата, виснаження чи знищення окремих природних комплексів та ресурсів унаслідок надмірного забруднення довкілля, руйнівного впливу стихійних сил природи та інших факторів, що об­межують або виключають можливість життєдіяльності людини та провадження господарської діяльності в цих умовах. Екологічна си­туація буде визнана надзвичайною, якщо зазначені негативні зміни матимуть стійкий, тривалий, необоротний характер, будуть створю­вати реальну загрозу для життя і здоров’я людей.

Окрема місцевість України, на якій виникла надзвичайна еколо­гічна ситуація, оголошується зоною надзвичайної екологічної ситуа­ції (НЕС).

Підставами для оголошення окремої місцевості зоною надзвичай­ної екологічної ситуації є:

- значне перевищення гранично допустимих норм показників якості довкілля, визначених законодавством;

- виникнення реальної загрози життю і здоров’ю великої кількос­ті людей або заподіяння значної матеріальної шкоди юридичним і фізичним особам чи навколишньому природному середовищу вна­слідок надмірного забруднення довкілля, руйнівного впливу стихій­них сил природи;

- негативні зміни, що сталися в навколишньому природному се­редовищі на значній території і які неможливо усунути без застосу­вання надзвичайних заходів із боку держави;

- негативні зміни у навколишньому середовищі, які суттєво об­межують або виключають можливість проживання населення і про­вадження господарської діяльності на відповідній території;

- значне збільшення рівня захворюваності населення внаслідок негативних змін у навколишньому природному середовищі.

Окрема місцевість оголошується зоною надзвичайної екологічної ситуації Президентом України за пропозицією Ради національної безпеки і оборони України або за поданням Кабінету Міністрів Укра­їни. Указ Президента України про оголошення окремої місцевості зоною HEC затверджується Верховною Радою України протягом двох днів з дня звернення Президента України.

В Указі зазначаються, зокрема: обставини, що стали причиною оголошення місцевості зоною НЕС; межі території, на якій оголо­шується зона НЕС; заходи щодо організаційного, фінансового та матеріально-технічного забезпечення життєдіяльності населення; основні заходи, що запроваджуються для подолання наслідків НЕС, обмеження на певні види діяльності в зоні НЕС; час та строк дії правового режиму надзвичайної екологічної ситуації на певній те­риторії.

Правовий режим зони надзвичайної екологічної ситуації — це особливий правовий режим, який може тимчасово запроваджуватися в окремих місцевостях у разі виникнення надзвичайних екологічних ситуацій і спрямовується на попередження людських і матеріальних втрат, відвернення загрози життю і здоров’ю громадян, а також усу­нення негативних наслідків надзвичайної екологічної ситуації.

Запровадження правового режиму зони HEC передбачає виділен­ня державою та органами місцевого самоврядування додаткових фі­нансових та інших матеріальних ресурсів, необхідних для нормалі­зації екологічного стану та відшкодування нанесених збитків, запро­вадження спеціального режиму поставок продукції для державних потреб, реалізацію державних цільових програм громадських робіт.

У зоні надзвичайної екологічної ситуації можуть встановлюватись обмеження на здійснення певних видів діяльності шляхом встанов­лення тимчасової заборони на:

- будівництво та функціонування об’єктів, що становлять підви­щену екологічну небезпеку;

- застосування в господарській та іншій діяльності особливо не­безпечних речовин (хімічних, радіоактивних, токсичних, вибухових, окислювальних, горючих, біологічних тощо) засобів захисту рослин, сукупність властивостей яких можуть погіршувати екологічну ситу­ацію в цій зоні;

- функціонування санаторно-курортних заходів;

- проведення будь-якої іншої діяльності, що становить підвищену екологічну небезпеку для людей, довкілля, рослинного, тваринного світу.

Законодавство надає підстави для розрізнення звичайного право­вого режиму зони надзвичайної екологічної ситуації і правового режи­му такої зони, поєднаної з правовим режимом надзвичайного стану. Останній вводиться на території зони HEC за наявності достатніх під­став і передбачає заходи, що встановлені Законом України «Про право­вий режим надзвичайного стану» від 16 березня 2000 р. [32].

Правовий режим території, на якій оголошено надзвичайний стан. Надзвичайний стан — це особливий правовий режим, який може тимчасово вводитися в Україні чи в окремих її місцевостях при виникненні надзвичайних ситуацій не нижче загальнодержавного рівня, що призвели чи можуть призвести до людських і матеріальних втрат, створюють загрозу життю і здоров’ю громадян.

Надзвичайний стан може бути введений, зокрема, у разі виник­нення особливо тяжких надзвичайних ситуацій техногенного або природного характеру (стихійного лиха, катастроф, особливо великих пожеж, застосування засобів ураження, епідемій, епізоотій тощо), що створюють загрозу життю і здоров’ю значних верств населення.

Метою введення надзвичайного стану є усунення загрози та якнай­швидша ліквідація особливо тяжких надзвичайних ситуацій техноген­ного або природного характеру, нормалізація екологічної обстановки.

Надзвичайний стан в Україні або в окремих її місцевостях упро­ваджується Указом Президента України, який підлягає затвердженню Верховною Радою України протягом двох днів з моменту звернення Президента України. Строк дії надзвичайного стану на території України становить не більше 30 діб, а на окремих місцевостях — не більше 60 діб. Указом Президента України надзвичайний стан може бути продовжений не більше ніж на 30 діб із затвердженням Указу Верховною Радою України.

Правовий режим надзвичайного стану може передбачати такі за­ходи:

- встановлення особливого режиму в’їзду і виїзду, а також обме­ження пересування по території, де вводиться надзвичайний стан;

- обмеження руху транспортних засобів та їх огляд;

- посилення охорони громадського порядку та об’єктів, що забез­печують життєдіяльність населення та народного господарства;

- заборону проведення масових заходів, крім заходів, заборона на проведення яких встановлюється судом;

- заборону страйків.

У разі виникнення особливо тяжких надзвичайних ситуацій тех­ногенного або природного характеру можуть здійснюватись додатко­ві заходи, а саме:

1) тимчасова чи безповоротна евакуація людей з місць, небезпеч­них для проживання, з обов’язковим наданням їм стаціонарних або тимчасових жилих приміщень;

2) встановлення для юридичних осіб квартирної повинності для тимчасового розміщення евакуйованого або тимчасово переселеного населення, аварійно-рятувальних формувань та військових підрозді­лів, залучених до подолання надзвичайних ситуацій;

3) тимчасова заборона будівництва нових, розширення діючих підприємств та інших об’єктів, діяльність яких не пов’язана з лікві­дацією надзвичайної ситуації або забезпеченням життєдіяльності населення та аварійно-рятувальних формувань;

4) встановлення карантину та проведення інших обов’язкових санітарних та протиепідемічних заходів;

5) запровадження особливого порядку розподілення продуктів харчування і предметів першої необхідності;

6) мобілізація на використання ресурсів підприємств, установ і організацій для відвернення небезпеки та ліквідації надзвичайних ситуацій з обов’язковою компенсацією понесених втрат;

7) зміна режиму роботи підприємств, установ, організацій, пере­орієнтація їх на виробництво необхідної в умовах надзвичайного стану продукції, інші заходи, необхідні для проведення аварійно- рятувальних і відновлювальних робіт;

8) усунення від роботи на період надзвичайного стану, в разі неналежного виконання своїх обов’язків, керівників державних під­приємств, установ і організацій, від діяльності яких залежить нор­малізація обстановки в районі надзвичайного стану, та покладення тимчасового виконання обов’язків зазначених керівників на інших осіб.

Поняття зони можливого ураження визначене Законом України «Про захист населення і територій від надзвичайних ситуацій техно­генного та природного характеру» (ст. 1) [2]. Зона можливого ура­ження — окрема територія, на якій внаслідок виникнення надзвичай­ної екологічної ситуації виникає загроза життю або здоров’ю людей та заподіяння матеріальних втрат.

За своїм змістом зазначене поняття близьке до закріпленого рані­ше Законом України «Про охорону навколишнього природного сере­довища» (ст. 65 у редакції 1991 р.) терміна «зона підвищеної еколо­гічної небезпеки», яка визначалася як територія, де внаслідок діяль­ності людини або руйнівного впливу стихійних сил природи у на­вколишньому природному середовищі на тривалий час виникли не­гативні зміни, що ставлять під загрозу здоров’я людини, збереження природних об’єктів і обмежують ведення господарської діяльності.

Однак правовий режим таких територій національним законодав­ством на сьогодні не визначений.

Правовий режим територій карантину. На території України або на окремих її місцевостях залежно від джерела екологічної не­безпеки та об’єктів її впливу можуть встановлюватись санітарний карантин, ветеринарний карантин або карантин рослин.

Санітарний карантин може впроваджуватись згідно із законами України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуч­чя населення» від 24 лютого 1994 р. [17]; «Про захист населення від інфекційних хвороб» від 6 квітня 2000 р. [33]; Правилами санітарної охорони території України [22]; «Основами законодавства України про охорону здоров’я» від 19 листопада 1992 р. [34].

Відповідно до Закону України «Про захист населення від інфек­ційних хвороб» (ст. 1) карантин визначається як адміністративні та медико-санітарні заходи, що застосовуються для запобігання поши­ренню особливо небезпечних інфекційних хвороб (чума, холера, жовта гарячка тощо). Карантин встановлюється Кабінетом Міністрів України за поданням Головного державного санітарного лікаря Укра­їни на період, необхідний для ліквідації епідемії чи спалаху особливо небезпечної інфекційної хвороби. На цей період можуть змінюватись режими роботи підприємств, установ, організацій, умови їх виробни­чої та іншої діяльності.

У разі виникнення чи загрози виникнення або поширення особ­ливо небезпечних і небезпечних інфекційних хвороб, масових неін- фекційних захворювань (отруєнь), радіаційних уражень населення органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування за по­данням відповідних головних державних санітарних лікарів у межах своїх повноважень можуть запроваджувати у встановленому законом порядку на відповідних територіях чи об’єктах особливі умови та режими праці, навчання, пересування і перевезення, спрямовані на запобігання цим захворюванням і ураженням та їх ліквідацію.

Органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, під­приємства, установи та організації зобов’язані забезпечувати своє­часне проведення масових профілактичних щеплень, дезінфекційних, дезінсекційних, дератизаційних, інших необхідних санітарних і про­тиепідемічних заходів.

Так, на територіях, де встановлено карантин, місцевим органам влади надається право:

- залучати підприємства, установи, організації незалежно від форм власності до виконання заходів з локалізації та ліквідації епіде­мії чи спалаху інфекційної хвороби;

- здійснювати реквізицію майна;

- установлювати особливий режим в’їзду на територію карантину та виїзду з неї громадян і транспортних засобів, а у разі необхіднос­ті — проводити санітарний огляд речей, багажу, транспортних засобів та вантажів;

- запроваджувати більш жорсткі, ніж встановлені нормативно- правовими актами, вимоги щодо якості, умов виробництва, виготов­лення та реалізації продуктів харчування, режиму обробки та якості питної води;

- установлювати особливий порядок проведення профілактичних і протиепідемічних та інших заходів.

Карантин тварин (ветеринарний карантин) може встановлю­ватись на територіях України відповідно до Закону України «Про ветеринарну медицину» у редакції від 16 листопада 2006 р. [35].

Карантин тварин визначається як особливий правовий режим, який застосовується в інфікованій та буферних зонах і в разі необхід­ності — у зоні спостереження з метою локалізації спалаху хвороби тварин і ліквідації такої хвороби згідно із законами, відповідними ветеринарно-санітарними заходами. Територія, на якій запроваджено карантин тварин, оголошується карантинною зоною, що в свою чер­гу включає інфіковану і буферну зони, а також може включати зону спостереження.

Правовий режим карантину тварин впроваджується у разі вияв­лення хвороби, що підлягає повідомленню. Про виявлення такої хвороби належить повідомляти головного державного інспектора

ветеринарної медицини відповідної адміністративно-територіальної одиниці.

Хвороба, що підлягає повідомленню, — це хвороба тварин, що внесена до переліку, затвердженого Державним комітетом ветеринар­ної медицини Міністерства аграрної політики України (з 2011 р. — Державною ветеринарною та фітосанітарною службою України при Міністерстві аграрної політики та продовольства України) [36], який включає: всі особливо небезпечні хвороби тварин (ящур, чума, сибір­ка тощо); екзотичні хвороби тварин, які в разі занесення та подаль­шого поширення в Україні можуть призвести до неприйнятного рів­ня ризику для тварин та/або людей; хвороби тварин, що проявляють­ся в Україні, які в разі спалаху або поширення та території України можуть призвести до неприйнятного рівня екологічного ризику для здоров’я тварин та/або людей.

З метою захисту життя і здоров’я людей та тварин від ризиків, що виникають у разі хвороб, які переносяться тваринами або продукцією, що виробляється з них, на територіях карантину можуть запроваджу­ватися такі ветеринарно-санітарні заходи:

- ізоляція хворих тварин;

- заборона або обмеження переміщення тварин;

- вилучення та безпечне знищення хворих тварин ті їхніх трупів;

- заборона організації ярмарків, ринків, виставок, аукціонів, пуб­лічних або інших заходів із залученням тварин, а також функціону­вання майданчиків для торгівлі тваринами;

- закриття та блокування підходів до інфікованих зон, встанов­лення на цих підходах знаків, що попереджають про присутність особливо небезпечної хвороби, та організація відповідного контро­лю;

- дезінфекція, дератизація, дезінсекція тваринницьких приміщень, вакцинація тварин та інші заходи.

Порушення правового режиму карантину тварин тягне за собою кримінальну або адміністративну відповідальність.

Правовий режим карантину рослин регулюється законами Укра­їни «Про захист рослин» від 14 жовтня 1998 р. [37] та «Про карантин рослин» у редакції від 19 січня 2006 р. [38].

Карантин рослин визначається як система заходів, спрямованих на запобігання занесенню або поширенню регульованих шкідливих 56

організмів або забезпечення контролю за ними (локалізації). Перелік регульованих шкідливих організмів затверджений наказом Мінагро- політики України від 29 листопада 2006 р. № 716 [39].

Управління карантином рослин здійснює Державна ветеринарна та фітосанітарна служба Міністерства аграрної політики та продо­вольства України.

Територія, на якій запроваджено карантинний режим у зв’язку з виявленням карантинного організму, називається карантинною зо­ною, а зона, де здійснюються фітосанітарні заходи задля запобігання занесенню або поширенню карантинних організмів під час ввезення або вивезення рослинної та іншої продукції, здатної переносити ре­гульовані шкідливі організми, — регульованою зоною.

У рішенні про запровадження карантинного режиму обов’язково зазначаються: а) обставини, що спричинили запровадження каран­тинного режиму, включаючи ідентифікацію конкретного карантин­ного організму; б) межі карантинної та регульованої зон, в яких за­проваджується карантинний режим; в) час, з якого діє карантинний режим; г) фітосанітарні заходи, що здійснюються на відповідній те­риторії, та органи, що їх здійснюють.

Спеціальні заходи у карантинних і регульованих зонах передба­чають:

- інспектування та фітосанітарну експертизу об’єктів регулювання;

- здійснення контролю за проведенням локалізації та ліквідації карантинних організмів;

- заборону вивезення з карантинних та регульованих зон зараже­них карантинними організмами об’єктів регулювання;

- фумігацію (знезараження) об’єктів регулювання;

- технічну переробку об’єктів регулювання, заражених карантин­ними організмами.

Правовий режим земель, що підлягають консервації, регулю­ється Земельним кодексом України [25]; Законом України «Про охо­рону земель» від 19 червня 2003 р. [40]; наказом Держкомзему Укра­їни від 17.10.2002 № 175 «Про порядок консервації земель» [41].

Відповідно до Закону України «Про охорону земель» (ст. 1) та Земельного кодексу України (ст. 172) консервація земель — це при­пинення господарського використання на визначений термін та за­луження або заліснення деградованих і малопродуктивних земель, господарське використання яких є екологічно небезпечним та еконо­мічно неефективним, а також техногенно забруднених земельних ділянок, на яких неможливо одержувати екологічно чисту продукцію, а перебування людей на цих земельних ділянках є небезпечним для їх здоров’я.

Екологічну небезпеку являють деградовані землі. До таких земель відносять: а) земельні ділянки, поверхня яких порушена внаслідок землетрусу, зсувів, карстоутворення, повеней, добування корисних копалин тощо; б) земельні ділянки з еродованими, перезволоженими, з підвищеною кислотністю або засоленістю, забрудненими хімічними речовинами ґрунтами та ін.

Техногенно забруднені землі — це землі, забруднені внаслідок господарської діяльності людини, що призвела до їх деградації та негативного впливу на довкілля і здоров’я людей. До техногенно за­бруднених земель відносять землі радіаційно небезпечні та радіоак­тивно забруднені; землі, забруднені важкими металами, іншими хі­мічними елементами, тощо. При використанні техногенно забрудне­них земель враховуються особливості режиму їх використання.

Консервація зазначених земель здійснюється за рішеннями орга­нів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування на під­ставі договорів із власниками земельних ділянок. Після закінчення строку консервації земель, визначених проектом консервації, орган, який прийняв рішення про консервацію земель, розглядає пропозиції щодо повернення земель до попереднього використання, продовжен­ня строків консервації або інші пропозиції, направлені на їх раціо­нальне та екологічно безпечне використання. За наявності негативних висновків строк консервації продовжується відповідно до подальших обґрунтувань.

В еколого-правовій науці та законодавстві можна зустріти й іншу градацію екологічно уражених територій. Наприклад, райони розта­шування екологічно небезпечних об’єктів характеризуються як зони підвищеного екологічного ризику. В Україні виділяють також терито­рії з різними рівнями безпеки навколишнього природного середовища, а саме: звичайним (фоновим), кризовим, критичним, катастрофічним, післякатастрофічним (реабілітаційним). В основі такої класифікації лежать дані екологічного моніторингу, але законодавче визначення цих територій остаточно ще не сформовано.

Список нормативних актів

та літератури

1. Андрейцев, В. І. Право екологічної безпеки [Текст] : навч. та наук.-практ. посіб. / В. І. Андрейцев. — К. : Знання-прес, 2002. — 332 с.

2. Про захист населення і територій від надзвичайних ситуацій техноген­ного та природного характеру [Текст] : Закон України від 08.06.2000 р. № 1809-ІІІ // Відом. Верхов. Ради України. — 2000. — № 40. — Ст. 337.

3. Про захист людини від впливу іонізуючого випромінювання [Текст] : Закон України від 14.01.1998 р. № 15/98-ВР // Відом. Верхов. Ради Укра­їни. — 1998. — № 22. — Ст. 115.

4. Про безпечність та якість харчових продуктів [Текст] : Закон України від 06.09.2005 р. № 2809 // Відом. Верхов. Ради України. — 2005. — № 50. — Ст. 533.

5. Про вилучення з обігу, переробку, утилізацію, знищення або подальше використання неякісної або небезпечної продукції [Текст] : Закон Укра­їни від 14.01.2000 р. № 1393-XIV // Відом. Верхов. Ради України. — 2000. — № 12. — Ст. 95.

6. Васильева, М. И. Проблемы защиты общественного интереса в экологическом праве [Текст] / М. И. Васильева // Государство и пра­во. — 1999. — № 8. — С. 49-62.

7. Андрейцев, В. І. Екологічне право: курс лекцій [Текст] : навч. посіб. для юрид. фак. вузів / В. I. Андрейцев. — К. : Вентурі, 1996. — 208 с.

8. Шемшученко, Ю. С. Человек и его право на безопасную (здоровую) окружающую среду [Текст] / Ю. С. Шемшученко // Государство и пра­во. — 1993. — № 10. — С. 120-125.

9. Петров, В. В. Окружающая среда и здоровье человека (три формы воз­мещения вреда здоровью) [Текст] / В. В. Петров // Экологическое пра­во. — 2002. — № 1. — С. 11-17.

10. Про звернення громадян [Текст] : Закон України від 2.10.1996 р. № 393 // Відом. Верхов. Ради України. — 1996. — № 47. — Ст. 256.

11. Екологічні права громадян: як їх захистити за допомогою закону [Текст]. — К. : Exo-Boctok, 1997. — 159 с.

12. Про зону надзвичайної екологічної ситуації [Текст] : Закон України від 13.07. 2000 р. № 1908-III // Відом. Верхов. Ради України. — 2000. — № 42. — Ст. 348.

13. Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи [Текст] : Закон України від 28.02.1991 р. № 796-ХІІ // Відом. Верхов. Ради України. — 1991. — № 16. — Ст. 200.

14. Про охорону навколишнього природного середовища [Текст] : Закон України від 25.06.1991 р. № 1264-ХІІ // Відом. Верхов. Ради України. — 1991. — № 41. — Ст. 546.

15. Про основи містобудування [Текст] : Закон України від 16.11.1992 р. № 2780-ХІІ // Відом. Верхов. Ради України. — 1992. — № 52. — Ст. 683.

16. Про регулювання містобудівної діяльності [Текст] : Закон України від 17.02.2011 р. № 3038-VI // Відом. Верхов. Ради України. — 2011. — № 34. — Ст. 343.

17. Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення [Текст] : Закон України від 24.02.1994 р. № 4004-ХІІ із змінами та допов. // Відом. Верхов. Ради України. — 1994. — № 27. — Ст. 218.

18. Про благоустрій населених пунктів [Текст] : Закон України від 6.09.2005 р. № 2807-IV // Відом. Верхов. Ради України. — 2005. — № 49. — Ст. 517.

19. Державні санітарні правила планування і забудови населених пунктів [Електронний ресурс] : наказ М-ва охорони здоров’я України від 19.06.1996 р. № 173. — Режим доступу: //http://portal.rada.gov.ua/.

20. Про основи національної безпеки України [Текст] : Закон України від 19.06.2003 р. № 964-IV // Відом. Верхов. Ради України. — 2003. — № 39. — Ст. 351.

21. Про Генеральну схему планування території України [Текст] : Закон України від 7.02.2002 р. № 3059-ІІІ // Відом. Верхов. Ради України. — 2002. — № 30. — Ст. 204.

22. Про затвердження Правил санітарної охорони території України [Текст] : постанова Кабінету Міністрів України від 22.08.2011 р. № 696 // Офіц. вісн. України. — 2011. — № 65 — Ст. 2538.

23. Про курорти [Текст] : Закон України від 5.10.2000 р. № 2026-ІІІ // Відом. Верхов. Ради України. — 2000. — № 50. — Ст. 435.

24. Про екологічну мережу України [Текст] : Закон України від 24.06.2004 р. № 1864-IV // Відом. Верхов. Ради України. — 2004. — № 45. — Ст. 502.

25. Земельний кодекс України [Текст] : Закон України від 25.10.2001 р. № 2768-ІІІ // Відом. Верхов. Ради України. — 2002. — № 3. — Ст. 27.

26. Санітарні правила і норми охорони поверхневих вод від забруднення (СанПін 4630-88) [Текст] : затв. Голов. держ. сан. лікарем CPCP від 04.07.1988 р. // 36. важлив. офіц. матеріалів з сан. і протиепідем. пи­тань. — Т. 1. 4.1. — K., 1995.

27. Санітарні правила і норми охорони прибережних морів від забруднення в місцях водокористування населення (СанПін 4631-88) [Текст] : затв. Головним держ. сан. лікарем CPCP від 06.07.1988 р. // 36. важлив. офіц. матеріалів з сан. і протиепідем. питань. — Т. 5. Ч. 2. — K., 1998.

28. Бондар, Л. О. Екологічне право України [Текст] : навч. посіб. / Л. О. Бон­дар, В. В. Курзова. — X. : Бурун Книга, 2008. — 368 с.

29. Об охране окружающей природной среды [Текст] : Закон РСФСР от 19.12.1991 г. № 2060-1 // Ведом. Съезда народ. депутатов Рос. Федерации и Верхов. Совета Рос. Федерации. — 1992. — № 10. — Ст. 457.

30. Про невідкладні заходи щодо захисту громадян України від наслідків Чорнобильської катастрофи [Текст] : постанова Верхов. Ради УРСР від 01.08. 1990 р. № 95-12 // Відом. Верхов. Ради УРСР. — 1990. — № 33. — Ст. 466.

31. Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи [Текст] : Закон України від 27.02.1991 р. № 791a-XII // Відом. Верхов. Ради України. — 1991. — № 16. — Ст. 198.

32. Про правовий режим надзвичайного стану [Текст] : Закон України від 16.03.2000 р. № 1550-ІІІ // Відом. Верхов. Ради України. — 2000. — № 23. — Ст. 176.

33. Про захист населення від інфекційних хвороб [Текст] : Закон України від 06.04.2000 р. № 1645-ІІІ // Відом. Верхов. Ради України. — 2000. — № 29. — Ст. 228.

34. Основи законодавства України про охорону здоров’я [Текст] : Закон України від 19.11.1992 р. № 2801-ХІІ // Відом. Верхов. Ради України. — 1993. — № 4. — Ст. 19.

35. Про ветеринарну медицину [Текст] : Закон України в ред. від 16.11.2006 р. № 361-V // Відом. Верхов. Ради України. — 2007. — № 5-6. — Ст. 53.

36. Про затвердження Положення про державну ветеринарну та фітосані- тарну службу України [Текст] : Указ Президента України від 13.04.2011 р. № 464 // Офіц. вісн. України. — 2011. — № 29. — Ст. 1270.

37. Про захист рослин [Текст] : Закон України від 14.10.1998 р. № 180-XIV // Відом. Верхов. Ради України. — 1998. — № 50-51. — Ст. 310.

38. Про карантин рослин [Текст] : Закон України в ред. від 19.01.2006 р. № 3369-IV // Відом. Верхов. Ради України. — 2006. — № 19-20. — Ст. 167.

39. Про затвердження Переліку регульованих шкідливих організмів [Текст] : наказ Мінагрополітики України від 29.11.2006 р. № 716 // Офіц. вісн. України. — 2006. — № 50. — Ст. 3350.

40. Про охорону земель [Текст] : Закон України від 19.06. 2003 р. № 962-IV // Відом. Верхов. Ради України. — 2003. — № 39. — Ст. 349.

41. Про Порядок консервації земель [Текст] : наказ Держкомзему України від 17.10.2002 р. № 175 // Офіц. вісн. України. — 2003. — № 8. — Ст. 323.

42. Про об’єкти підвищеної небезпеки [Текст] : Закон України від 18.01. 2001 р. № 2245-ІІІ // Відом. Верхов. Ради України. — 2001. — № 15. — Ст. 73.

43. Про затвердження порядку класифікації надзвичайних ситуацій техно­генного та природного характеру за їх рівнями [Текст] : постанова Кабі­нету Міністрів України від 24.03.2004 р. № 368 // Офіц. вісн. України. — 2004. — № 12. — Ст. 740.

44. Про затвердження Класифікаційних ознак надзвичайних ситуацій [Текст] : наказ MHC України від 22 квітня 2003 р. № 119 // Офіц. вісн. України. — 2003. — № 31. — Ст. 1635.

45. Балюк, Г. І. Поняття соціального захисту громадян за надзвичайних екологічних ситуацій [Текст] / Г. І. Балюк // Вісн. Київ. нац. ун-ту ім. Тараса Шевченка. — 2005. — Вип. 63 : Юрид. науки. — С. 13-18.

46. Екологічне право України [Текст] : підручник / за ред. А. П. Гетьмана та М. В. Шульги. — X. : Право, 2009. — 328 с.

Контрольні питання

1. Визначте поняття та надайте класифікацію правових заходів із захисту населення від негативного впливу навколишнього природного середови­ща.

2. У чому сутність та зміст права громадян на екологічну безпеку?

3. Які є форми захисту права громадян на екологічну безпеку?

4. Сформулюйте поняття і охарактеризуйте основні заходи щодо захисту населення від надзвичайних екологічних ситуацій.

5. Якими є основи правового статусу осіб, які постраждали внаслідок дії надзвичайних екологічних ситуацій?

6. У чому полягає сутність правового забезпечення екологічної безпеки території України?

7. Назвіть особливості правового забезпечення екологічної безпеки в на­селених пунктах.

8. Якими є особливості правового забезпечення екологічної безпеки на рекреаційних територіях та курортах?

8. Які види правових режимів екологічно уражених територій ви знаєте? Дайте їх характеристику.

9. Якими є особливості правового режиму зони надзвичайної екологічної ситуації?