Напрями удосконалення правового регулювання митних режимів в Україні

В ході розвідки інституту митних режимів в митному праві України нами неодноразово зверталась увага на протиріччя, нелогічність, відсутність належної прозорості та спрощення, які мають місце у правових нормах українського законодавства, що регулюють сферу митних режимів.

Аналізом митних режимів, регламентованих чинним митним законодавством України було доведено, що реімпорт, реекспорт, безмитна торгівля, знищення або руйнування, відмова на користь держави носять характер процедурних операцій та не відповідають головній меті застосовування інституту митних режимів - задоволенню фінансових інтересів держави у митній сфері, удосконаленню національної промисловості, сприянню зовнішньоекономічним стосункам тощо. У зв’язку з цим, ми вважаємо недоцільним їх знаходження у правовому інституті митних режимів митного права України. З метою спрощення та прозорості при застосуванні митних режимів та спеціальних процедур, наближення норм українського законодавства до європейських правових актів у цій сфері, пропонуємо викласти статтю 70 Митного кодексу України “Види митних режимів” у наступній редакції:

“Стаття 70. Види митних режимів.

1. З метою застосування законодавства України з питань державної митної справи запроваджуються такі митні режими:

1) імпорт (випуск для вільного обігу);

2) експорт (остаточне вивезення);

3) транзит;

4) тимчасове ввезення;

5) тимчасове вивезення;

6) митний склад;

7) вільна митна зона;

8) переробка на митній території;

9) переробка за межами митної території.

2. Митні режими встановлюються виключно цим Кодексом ”.

Враховуючи, що чинним Митним кодексом України закладено нелогічне розмежування суспільних відносин, які складаються у сфері безмитної торгівлі і припасів, де стосовно останніх лише регламентовано процедури митного оформлення, у той час, як відносно безмитної торгівлі вони більш ускладнені у зв’язку з регулюванням їх як митних режимів, пропонуємо виключити з Розділу V “Митні режими” Митного кодексу України Главу 22 “Безмитна торгівля” та доповнити Розділ XV Кодексу Главою 33¹ “Митні формальності щодо товарів, що постачаються та реалізуються в магазинах безмитної торгівлі ”, яку викласти у наступній редакції:

“Стаття 222^і.

1. Товари, не призначені для вільного обігу на митній території України, які постачаються та реалізуються для вивезення за межі митної території України під митним контролем у пунктах пропуску (пунктах контролю) через державний кордон України, відкритих для міжнародного сполучення, та на повітряних, водних або залізничних транспортних засобах комерційного призначення, що виконують міжнародні рейси, при дотриманні умов, установлених цим Кодексом, переміщуються через митний кордон України із звільненням від оподаткування митними платежами та без застосування до них заходів нетарифного регулювання зовнішньоекономічної діяльності.

2. В магазинах безмитної торгівлі можуть постачатись та реалізовуватись іноземні та українські товари, які ввозяться з -за меж митної території України або вивозяться з митної території України.

3. Товари можуть знаходиться в магазинах митної торгівлі протягом всього строку їх придатності для споживання та/або використання.

4. Товари, які розміщені в магазинах безмитної торгівлі знаходяться під митним контролем.

5. Товари, розміщені в магазинах безмитної торгівлі, можуть бути вивезені повністю або частково в інший магазин безмитної торгівлі за умови, передбаченої нормами частини 2 статті 222² цього Кодексу.

6. Дозволяється товари, розміщені в магазинах безмитної торгівлі випускати для вільного обігу на митній території України або поміщати в інший митний режим, за умови дотримання вимог цього Кодексу та інших законодавчих актів України.

7. У разі псування товарів, розміщених у магазині безмитної торгівлі, ці товари підлягають митній процедурі знищення утримувачем магазину безмитної торгівлі.

8. Поміщення товарів у митний режим імпорту або інший митний режим здійснюється органом доходів і зборів, у зоні діяльності якого розташований відповідний магазин безмитної торгівлі.

Стаття 222².

1. В магазини безмитної торгівлі можуть постачатися та бути в них реалізовані будь-які товари, крім товарів, заборонених до ввезення в Україну, вивезення з України і транзиту через територію України, товарів, що надходять в Україну як гуманітарна допомога, живих тварин.

2. При переміщенні іноземних товарів між органами доходів і зборів або між різними пунктами пропуску в межах зони діяльності одного органу доходів і зборів у зв ’язку з необхідністю їх ввезення у приміщення магазину безмитної торгівлі або випуску з такого приміщення забезпечення виконання обов’язку із сплати митних платежів здійснюється відповідно до розділу X цього Кодексу.

Стаття 222³. Декларування товарів, що переміщуються через митний кордон України для постачання в магазин безмитної торгівлі.

Декларування товарів, що переміщуються через митний кордон України для постачання в магазин безмитної торгівлі, здійснюється утримувачем магазину безмитної торгівлі чи декларантом або уповноваженою ним особою в порядку, встановленому цим Кодексом ”.

Крім того, статтею 222⁴ передбачити особливості здійснення митного контролю товарів, що постачаються магазинами безмитної торгівлі на повітряні, водні або залізничні транспортні засоби комерційного призначення, які виконують міжнародні рейси, для реалізації товарів пасажирам цих рейсів, які на цей час регламентуються статтею 143 Митного кодексу України [2].

Як було зазначено у попередніх розділах: митні режими реімпорту, реекспорту, знищення або руйнування та відмови на користь держави є похідними від митних режимів імпорту, експорту, транзиту, тимчасового ввезення; тимчасового вивезення; митного складу; вільної митної зони; переробки на митній території; переробки за межами митної території. За своєю суттю вони є процедурними операціями, передбаченими зазначеними митними режимами.

Так, правові норми, якими регулюється поміщення товарів у митні режими реімпорту та реекспорту, фактично лише визначають операцію ввезення товарів на митну територію України або вивезення за її межі та підкреслюють походження товару (статус).

1 2

кодексу України, доповнивши її пунктами 50 та 50 , які викласти у наступній редакції:

“50¹) реімпорт - це випуск у вільний обіг на митній території України українських товарів, що були вивезені за межі митної території України у митних режимах тимчасового вивезення, переробки за межами митної території, експорту, зі звільненням від сплати митних платежів, встановлених законами України на імпорт цих товарів, та без застосування заходів нетарифного регулювання зовнішньоекономічної діяльності за дотримання умов, передбачених нормами цього Кодексу стосовно відповідних митних режимів.

50) реекспорт - це вивезення за межі митної території України іноземних товарів, що були ввезенні на митну територію України у митних режимах тимчасового ввезення, переробки на митній території, митного складу, імпорту, вільної митної зони; перебували під митним контролем та не були поміщені у митний режим (у тому числі у зв ’язку з обмеженнями чи заборонами щодо ввезення таких товарів на митну територію України), були визнані помилково ввезеними на митну територію України, знаходились в магазинах безмитної торгівлі, без сплати вивізного мита та без застосування заходів нетарифного регулювання зовнішньоекономічної діяльності за дотримання умов, передбачених нормами цього Кодексу, у т.ч. стосовно відповідних митних режимів ”.

З урахуванням пропозиції щодо виключення реімпорту та реекспорту, як видів митних режимів, також необхідне внесення змін і до деяких інших норм Митного кодексу України, зокрема, стосовно оподаткування митом товарів при переміщенні через митний кордон України залежно від обраного митного режиму (ст. 286); повернення помилково та/або надміру сплачених сум митних платежів (ст.

Так, наприклад, пропонуємо внести зміни до пунктів 3 і 5 статті 286 Митного кодексу України “Оподаткування митом товарів при переміщенні через митний кордон України залежно від обраного митного режиму” та викласти їх у наступній редакції:

- “3. При реімпорті товарів, які були вивезені за межі митної території України у митному режимі експорту, суми вивізного мита, сплачені при експорті цих товарів, повертаються особам, які їх сплачували, або їх правонаступникам відповідно до цього Кодексу та в порядку, визначеному Податковим кодексом України

- “5. При реекспорті товарів, які були ввезені на митну територію України у митному режимі імпорту, суми ввізного мита, сплачені при імпорті цих товарів, повертаються особам, які їх сплачували, або їх правонаступникам відповідно до цього Кодексу та в порядку, встановленому Податковим кодексом України ”.

Крім того, потребують виключення пункти 2, 11, 14, 15 цієї статті (ст. 286), а також пункти 1 і 2 частини 1 статті 283 Кодексу (Звільнення від оподаткування митом залежно від обраного митного режиму) [2].

Також, пропонуємо виключити з Розділу V “Митні режими” Митного кодексу України Главу 25 “Знищення або руйнування” та Главу 26 “Відмова на користь держави” та доповнити Розділ XV Главою 64¹ “Розпорядження товарами”. Змінити назву Розділу XV на “Здійснення органами доходів і зборів контролю за окремими видами діяльності підприємств та проведенням окремих митних процедур ”. Главу 64¹ “Розпорядження товарами ” викласти у наступній редакції:

“Стаття 446¹. Знищення товарів.

За заявою власника товару (уповноваженої особи) або, в залежності від обставин, утримувач магазину безмитної торгівлі/митного складу/складу тимчасового зберігання за наявності попереднього дозволу органу доходів і зборів або за вимогою органу доходів і зборів іноземні товари під митним контролем знищуються або приводяться у стан, який виключає можливість їх використання, із звільненням від оподаткування митними платежами та без застосування до них заходів нетарифного регулювання зовнішньоекономічної діяльності.

Стаття 446 . Умови митної процедури знищення.

1. Знищення товарів допускається з письмового дозволу органу доходів і зборів за заявою власника товарів (уповноваженої особи) або, в залежності від обставин, утримувача магазину безмитної торгівлі/митного складу/складу тимчасового зберігання.

2. Дозвіл на знищення видається органом доходів і зборів, якщо власником чи уповноваженою ним особою:

1) укладено договір на знищення (руйнування) товарів з підприємством, уповноваженим відповідно до законодавства України на знищення (руйнування) відповідних категорій товарів;

2) отримано дозволи на знищення (руйнування) товарів від державних органів, до повноважень яких належить контроль за переміщенням таких товарів.

3. Дозвіл на знищення видається органом доходів і зборів безоплатно протягом трьох робочих днів з дати реєстрації відповідної заяви. У разі відмови у видачі дозволу орган доходів і зборів зобов ’язаний у зазначений строк письмово або в електронній формі повідомити особу, яка звернулася за отриманням дозволу, про підстави відмови.

4. Не вважаються операціями зі знищення або руйнування товарів:

1) використання для споживання тваринами товарів, попередньо призначених для споживання людиною;

2) проведення з товарами операцій з переробки;

3) отримання продуктів переробки, включаючи монтаж, демонтаж, переробку або обробку товарів;

4) ремонт товарів, включаючи їх відновлення;

5) використання товарів як таких, що полегшують процес виготовлення продуктів переробки, якщо самі вони при цьому повністю витрачаються.

5. Дозвіл на знищення видається органом доходів і зборів, у зоні діяльності якого проводяться операції зі знищення або руйнування.

Стаття 446. Умови знищення (руйнування) окремих категорій товарів.

1. За вимогою органу доходів і зборів відповідно до положень цього Кодексу та вимог, встановлених Кабінетом Міністрів України чи центральними органами виконавчої влади відповідно до їх повноважень, здійснюється знищення (руйнування) окремих категорій товарів, зокрема:

1) лікарських і наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів та прекурсорів;

2) неякісної та небезпечної продукції;

3) військової, мисливської, спортивної вогнепальної зброї та боєприпасів до неї;

4) холодної і пневматичної зброї;

5) вибухових речовин;

6) спеціальних засобів, заряджених речовинами сльозогінної та дратівної дії, засобів індивідуального захисту, засобів активної оборони та засобів для виконання спеціальних операцій і оперативно-розшукових заходів.

Стаття 446⁴. Витрати на знищення товарів

1. Знищення або руйнування товарів здійснюється за рахунок їх власника, уповноваженої ним особи чи інших заінтересованих осіб.

2. Якщо товари опинилися у стані, що виключає можливість їх декларування у будь-який митний режим, у разі незгоди власника або уповноваженої ним особи самостійно організувати та оплатити процедуру знищення (руйнування) таких товарів та за відсутності інших осіб, які письмово заявили органу доходів і зборів про таке бажання, вартість навантажувально-розвантажувальних робіт, зберігання, перевезення, знищення (руйнування), оформлення документів та інші витрати, а також пеня списуються (стягуються) з такого власника або уповноваженої ним особи у безакцептному порядку, а в разі неможливості такого списання (стягнення) - відшкодовуються за рахунок коштів державного бюджету.

Стаття 446⁵. Відходи (залишки), що утворилися в результаті знищення.

1. Залишки, що утворилися в результаті знищення (руйнування) товарів, у тому числі складові товару, які не були знищені (зруйновані), та отримані в результаті знищення (руйнування) товарів відходи, які мають господарську цінність, підлягають поміщенню протягом 10 днів від дати знищення товарів у відповідний митний режим як іноземні товари, які перебувають під митним контролем.

2. Відходи, що утворилися в результаті знищення (руйнування) товарів і не мають господарської цінності та не можуть бути утилізовані, підлягають видаленню відповідно до законодавства України як українські товари підприємством, яке здійснило операції зі знищення (руйнування) товарів.

Стаття 446⁶. Митний контроль товарів, що підлягають митній процедурі знищення.

1. Товари, що підлягають митній процедурі знищення, а також залишки та відходи, що утворилися в результаті здійснення операцій із знищення (руйнування), перебувають під митним контролем.

2. Орган доходів і зборів має право здійснювати у будь -який час перевірку товарів, що підлягають митній процедурі знищення (до моменту їх фактичного знищення), а також залишків і відходів, одержаних у результаті здійснення операцій із знищення або руйнування (до моменту їх декларування у відповідний митний режим чи видалення відповідно до законодавства України).

3. Відповідні посадові особи органів доходів і зборів та інших державних органів, до повноважень яких належить контроль за переміщенням товарів, що знищуються, мають право бути присутніми під час здійснення операцій із знищення (руйнування) таких товарів.

H

Стаття 446. Відповідальність осіб за недотримання митної процедури знищення.

1. Відповідальність, передбачену цим Кодексом та іншими законодавчими актами України за недотримання умов митної процедури знищення несуть:

1) власник товарів (уповноважена особа) або, в залежності від обставин, утримувач магазину безмитної торгівлі/митного складу/складу тимчасового зберігання з моменту подання заяви до органу доходів і зборів до моменту їх передання підприємству, уповноваженому відповідно до законодавства України на знищення (руйнування) відповідних категорій товарів і яке фактично здійснює таке знищення (руйнування), а також з моменту отримання від зазначеного підприємства залишків (відходів) знищення (руйнування), якщо такі залишки утворюються, до моменту завершення митного оформлення цих залишків та видалення відходів відповідно до законодавства України;

2) підприємство, уповноважене відповідно до законодавства України на знищення (руйнування) відповідних категорій товарів, з моменту прийняття для знищення (руйнування) товарів, що підлягають знищенню, до моменту передання власнику товарів (уповноваженій особі) або, в залежності від обставин, утримувач магазину безмитної торгівлі/митного складу/складу тимчасового зберігання залишків, якщо вони утворилися в результаті здійснення таких операцій, а в разі якщо залишки за договором передаються у власність цьому підприємству, - до моменту завершення митного оформлення цих залишків у відповідний митний режим.

Стаття 446 . Відмова на користь держави.

Власник товару (уповноважена особа) або, в залежності від обставин, утримувач магазину безмитної торгівлі/митного складу/складу тимчасового зберігання за наявності попереднього дозволу органу доходів і зборів може відмовитися від іноземних товарів на користь держави із звільненням від оподаткування митними платежами та без застосування до них заходів нетарифного регулювання зовнішньоекономічної діяльності і без будь-яких інших умов на свою користь.

Стаття 446⁹. Умови митної процедури відмови на користь держави.

1. Відмова від товарів на користь держави здійснюється за відповідною письмовою заявою власника цих товарів або, в залежності від обставин, утримувача магазину безмитної торгівлі/митного складу/складу тимчасового зберігання та з дозволу органу доходів і зборів.

2. Кабінет Міністрів України визначає перелік товарів, які не підлягають митній процедурі відмови на користь держави.

3. Органи доходів і зборів не відшкодовують будь -які майнові претензії осіб, які мають повноваження щодо товарів, від яких декларант або утримувач магазину безмитної торгівлі/митного складу/складу тимчасового зберігання відмовився на користь держави ”.

З урахуванням виключення із видів митних режимів процедур знищення (руйнування) та відмови на користь держави, також необхідно внести ряд змін і до деяких інших норм Митного кодексу України, зокрема, стосовно строку зберігання товарів у митному режимі митного складу (ст. 125); оподаткування митом товарів при переміщенні через митний кордон України залежно від обраного митного режиму (ст. 286); умов ввезення (пересилання) громадянами товарів на митну територію України (ст. 374); особливостей тимчасового ввезення громадянами транспортних засобів особистого користування на митну територію України (ст. 380); спрощеної процедури знищення товарів, митне оформлення яких призупинено за підозрою у порушенні прав інтелектуальної власності (ст. 401); компромісу у справі про порушення митних правил (ст. 521).

Як вже було зауважено, правові норми чинного Митного кодексу України містять протиріччя. Наявність же будь -яких подібних недоліків у законодавчому акті, по-перше, не сприяють спрощенню та прозорості регулювання, які є безумовними вимогами з боку суспільства; по-друге, сприяють виникненню корупційних ризиків.

Візьмемо, наприклад, правові норми статті 72 Митного кодексу України. Сама її назва - “Митний статус товарів, що помішуються у митний режим” та розташування у Кодексі (в розділі, що регулює відносини в сфері митних режимів) свідчить про те, що її нормами регламентується саме статус товарів, що поміщуються у митний режим. Однак, у дійсності мова йде про митну територію України, а не перебування товарів під митним режимом. Так, статтею передбачено, що “усі товари на митній території України (за винятком територій вільних митних зон) вважаються такими, що мають статус українських товарів, якщо відповідно до цього Кодексу не встановлено, що такі товари не є українськими” [2]. Тобто, маємо або протиріччя між назвою і самою нормою, або некоректне формулювання правової норми.

Водночас, положення, що містяться у вказаній статті Кодексу, знаходяться в протиріччі з нормами, що регламентують статус товарів, які поміщенні в певні митні режими.

Так, лише нормами статей 76, 80 та 119 Кодексу передбачено, що товари, поміщені в митні режими імпорту, реімпорту та тимчасового вивезення за межі митної території України, набувають (з моменту фактичного ввезення на митну територію України) або зберігають статус українських товарів. У всіх інших випадках (митні режими експорту, реекспорту, митного складу, вільної митної зони, тимчасового ввезення товарів на митну територію України, митного режиму переробки на митній території України та за її межами, безмитної торгівлі, знищення або руйнування та відмови) іноземні товари зберігають свій статус, а українські - набувають такий. Виключення має митний режим транзиту, де товари, поміщенні до нього, зберігають статус свого походження (ст. 101 Митного кодексу України) [2].

Разом з тим, товари поміщені в митні режими митного складу, тимчасового ввезення товарів на митну територію України, митного режиму переробки на митній території України, безмитної торгівлі, знищення або руйнування та відмови фактично перебувають на митній території України (щодо режиму вільної митної зони положеннями статті 72 Кодексу зроблено обмовлення: “за винятком територій вільних митних зон”). Водночас, положеннями статей 111, 126, 145, 159 Митного кодексу України встановлено, що товари, поміщені у зазначені митні режими, зберігають або набувають статус іноземних товарів. В митні режими знищення або руйнування та відмови на користь держави (ст.ст. 175, 183 Митного кодексу України) взагалі можуть бути поміщені лише іноземні товари і окремими статтями статус таких товарів не регламентовано. У той же час, товари, що поміщені в митний режим тимчасового вивезення за межи митної території України, фактично перебувають за межами митної території України, але зберігають свій статус українських товарів. Крім того, як ми зауважили, норми статті 72 вказаного Кодексу, враховуючи їх місце розташування в ньому (та назву самої статті), повинні, за задумом авторів цього закону, регламентувати правила, що стосуються саме перебування товарів під тим чи іншим митним режимом, а не просто їх знаходження у просторі.

Таким чином, на нашу думку, стаття 72 Митного кодексу України повинна викладатись у наступній редакції:

“1. За митним статусом товари поділяються на українські та іноземні.

2. Товари, поміщені у митні режими імпорту та тимчасового вивезення за межі митної території України, а також товари, що знаходяться у вільному обігу на митній території України вважаються такими, що мають статус українських товарів.

3. Товари, поміщені у митні режими експорту, митного складу, вільної митної зони, тимчасового ввезення товарів на митну територію України, переробки на митній території України, переробки за межами митної території України, а також продукти переробки вважаються такими, що мають статус іноземних товарів.

4. Товари, поміщені у митний режим транзиту, зберігають статус походження”.

При цьому звертаємо увагу, що до запропонованої редакції правових норм, які регламентують статус товарів поміщених у митний режим, нами включено лише ті митні режими (основні та преференційні), які відповідають, на нашу думку, сутності інституту митних режимів, аналіз якої було зроблено у попередньому розділі цього дослідження.

З метою спрощення регламентації митних режимів шляхом узагальнення правових норм, та враховуючи надані нами пропозиції щодо змін до положень статті 72 Кодексу “Митний статус товарів, що помішуються у митний режим”, також потребують виключення із Митного кодексу України статті 76, 80, 84, 88, 101, 111, 119, 126, 136, 145, 159, 172 норми яких регулюють відносини, що складаються щодо митного статусу товарів.

Нами було звернуто увагу в першу чергу на явну нелогічність та неузгодженість в правовому регулюванні митних режимів в Україні. Поряд з цим, на нашу думку, також потребують узагальнення ідентичні норми, які містяться в положеннях, передбачених для різних митних режимів (наприклад, умови та особливості митних режимів транзиту, митного складу, вільної митної зони, тимчасового ввезення товарів на митну територію України або вивезення за її межі, переробки на митній території України або за її межами).

Крім того, в цілому у сфері митних відносин, потребують удосконалення і інші правові норми вітчизняного митного законодавства, у

т.ч. з метою виконання пропозицій Європейського Союзу. Зокрема, щодо мінімізації заходів обмеження торгівельних відносин; відміни правил, потреба у застосуванні яких зникла; швидкості при проведенні формальностей, особливо стосовно товарів, які швидко псуються (передбачених Протоколом про внесення змін до Марракеської угоди про заснування Світової організації торгівлі від 27.11.2014 [2]); методів визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, та порядку їх застосування; оскарження рішень, дій або бездіяльності органів доходів і зборів, їх посадових осіб та інших працівників і відповідальності за них; системи управління ризиками; повної відмови від “паперового середовища” у сфері застосування митних режимів та переходу на електронне документування та ін.

Отже, на нашу думку, шляхи підвищення ефективності правового регулювання митних режимів в Україні повинні, по-перше, ґрунтуватись на загальновизнаних міжнародних правилах, що регламентують зовнішньоекономічні відносини; по-друге, враховувати провідний зарубіжний досвід у цій сфері; по-третє, відповідати усталеній практиці національного законодавства; та нарешті, будуватись на принципах спрощення та прозорості самої регламентації як митних режимів, так і в цілому всієї митної сфери.