11.1. Основні напрямки охорони навколишнього природного середовища у сільському господарстві

Основні напрями державної політики України у галузі охорони довкілля, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки (далі – Основні напрями) розроблено відповідно до ст.

Правову основу охорони навколишнього природного середовища в сільському господарстві складають ті норми земельного, водного, лісового та іншого природоохоронного законодавства, які сприяють екологізації використання тих чи інших об’єктів природи. Ці норми, які закріплюють порядок використання та охорони земель, інших природних об’єктів у зазначеній галузі, відповідно містяться в Земельному, Водному, Лісовому кодексах України, в Кодексі України про надра, а також у Законах України «Про охорону земель», «Про тваринний світ» та «Про охорону атмосферного повітря» та ін. Дані правові норми становлять правову основу екологізації аграрного законодавства Отже, охорона природного середовища в сільському господарстві залежить від екологізації використання земель, вод та інших природних багатств.

Сільське господарство органічно пов’язане з використанням земель, водних та інших природних ресурсів. Тому невід’ємною складовою виробничо-господарської діяльності всіх аграрних підприємств є раціональне природокористування та охорона навколишнього природного середовища. При цьому, як справедливо зазначають вчені, у процесі здійснення сільськогосподарської діяльності виділяються два аспекти взаємодії екологічних i економічних факторів в сільському господарстві: охорона навколишнього природного середовища від негативного впливу сільськогосподарського виробництва i охорона сільського господарства від негативного впливу навколишнього середовища.

Правова охорона навколишнього середовища в сільському господарстві здійснюється з урахуванням необхідності: охорони навколишнього середовища від шкідливого впливу сільськогосподарських заходів. Сільськогосподарські підприємства та організації зобов’язані раціонально використовувати землю і водні об’єкти, проводити заходи щодо попередження їх виснаження, поліпшення земель, підвищення продуктивності ґрунтів, боротьби з ерозією, а також запобігання загибелі тварин під час здійснення сільськогосподарських робіт. Навколо великих тваринницьких та птахівничих ферм і комплексів встановлюються санітарно-захисні зони. При будівництві і експлуатації меліоративних систем повинні вживатися заходи щодо збереження водного балансу навколишньої території, охорони рибних запасів у водоймах; охорони земель, вод, лісів, надр, тваринного світу від забруднення виробничими відходами і хімічними речовинами. Будівництво та експлуатація сільськогосподарських підприємств повинні відповідати загальним вимогам законодавства про забезпечення обладнання об’єктів очисними спорудами, які мають знешкоджувати стічні води та інші відходи.

Сільськогосподарські підприємства і організації повинні дотримуватися правил транспортування, зберігання і застосування хімічних речовин по боротьбі з шкідниками і хворобами рослин, гербіцидів, пестицидів, стимуляторів росту рослин, мінеральних добрив та інших агрохімікатів, що використовуються в сільськогосподарському виробництві. Сільське господарство України – найбільш природомістка галузь, що має могутній природно-ресурсний потенціал, який включає 41,84 млн. гектарів сільськогосподарських угідь (69,3 відсотка території України), в тому числі 33,19 млн. гектарів ріллі (55 відсотків), 7,63 млн. гектарів природних кормових угідь – сіножатей і пасовищ (12,6 відсотка). У сільськогосподарському виробництві щороку використовується понад 10,9 млрд. куб. метрів води, або 36,4 відсотка її загального споживання. В розрахунку на одного мешканця припадає 0,82 гектара сільськогосподарських угідь, у тому числі 0,65 гектара ріллі, тоді як у середньому по Європі ці показники становлять відповідно 0,44 і 0,25 гектара.

Важливим напрямом екологізації законодавства є закріплення екологічних вимог щодо охорони i раціонального використання земель сільськогосподарського призначення. Основними причинами низької віддачі земельного потенціалу в Україні є безгосподарне ставлення до землі, тривала відсутність реального власника, помилкова стратегія максимального залучення земель до обробітку, недосконалі техніка і технологія обробітку землі та виробництва сільськогосподарської продукції, невиважена цінова політика, недотримання науково обґрунтованих систем ведення землеробства і, зокрема, повсюдне недотримання сівозмін, внесення недостатньої кількості органічних добрив, низький науково-технічний рівень проектування, будівництва та експлуатації меліоративних систем, недосконала система використання і внесення мінеральних добрив та невиконання природоохоронних, меліоративних, протиерозійних та інших заходів.

Якісний стан земельного фонду постійно погіршується. В окремих районах, де проведено осушення земель, відбувається неконтрольоване зниження рівня ґрунтових вод, зменшення потужності органічної маси, а в районах зрошення – підтоплення і засолення ґрунтів, деградація чорноземів, що призвело до негативних екологічних наслідків у районах Полісся та на півдні України. Нині 14,8 відсотка загальної площі поливних земель піддаються еродуванню, 1,5 відсотка – перезволоженню, понад 4 відсотки є солонцюваті та засолені. Збільшення мінералізації ґрунтових вод загрожує вторинним засоленням земель. Майже на всіх землях спостерігається неухильне зниження вмісту гумусу в ґрунтах.

Розвиток різних форм власності та господарювання на землі без суворого і надійного державного екологічного та митного контролю за ввезенням небезпечних відходів, брак відповідної законодавчої бази призводять до споживацького ставлення до землі. Використання у великій кількості мінеральних добрив, пестицидів та інших хімічних препаратів разом з промисловим і радіаційним забрудненням може ще більше ускладнити екологічну ситуацію в Україні, знизити відтворювальну здатність біосфери та екологічну стійкість агроландшафтів.

Тому, національна екологічна політика повинна бути спрямована на досягнення наступних стратегічних цілей: інтеграція екологічної політики та вдосконалення системи інтегрованого екологічного управління; забезпечення екологічно збалансованого природокористування. Завданнями у цій сфері є: створення умов для широкого впровадження екологічно орієнтованих та органічних технологій ведення сільського господарства; двократного збільшення площ їх використання у 2020 році до базового рівня; збільшення до 2020 року частки земель, що використовуються в органічному сільському господарстві, до 7 відсотків

Отже, основними напрямами охорони навколишнього природного середовища у сільському господарстві є наступні: подальша спеціалізація екологічних вимог щодо меліорації, хімізації в сільському господарстві, здійснення окремих видів сільськогосподарської виробничої діяльності та закріплення таких спеціалізованих правових приписів комплексного характеру на законодавчому рівні; нормативне забезпечення раціонального використання, відтворення родючості та ефективної охорони ґрунтів сільськогосподарських угідь; охорона сільськогосподарських угідь в умовах розширення механізації, застосування нової техніки і технологій у виробництві; правове забезпечення охорони природного середовища при експлуатації тваринницьких ферм і комплексів; правова охорона довкілля при здійсненні господарського, житлового та шляхового будівництва у сільському господарстві; законодавче забезпечення процесу екологізації сільського господарства як галузі матеріального виробництва, що передбачає як прийняття нових нормативно-правових актів, так i внесення змін та доповнень до діючих актів з питань впровадження прогресивних систем землеробства, ресурсозберігаючих технологій сільськогосподарської виробничої діяльності тощо.