§ 8.2. Обов 'язок іноземних юридичних осіб і громадян та осіб без громадянства щодо додержання законодавства України про охорону навколишнього природного середовища

Іноземні юридичні особи і громадяни та особи без громадянства зо­бов’язані на території України додержуватися вимог ЗУ «Про охорону навколишнього природного середовища», інших законодавчих актів у галузі охорони навколишнього природного середовища та несуть відпо­відальність за їхнє порушення відповідно до законодавства України.

Конституція України у ст. 26 визначає, що іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, корис­туються тими ж правами і свободами, а також несуть такі ж обов’язки, як і громадяни України, - за винятками, встановленими Конституцією України, законами чи міжнародними договорами України.

Прикладом такого винятку може бути норма ЗК України, яка ви­значає, що землі сільськогосподарського призначення не можуть пе­редаватися у власність іноземним громадянам, особам без громадянс­тва, іноземним юридичним особам та іноземним державам.

Таким чином, для всіх категорій іноземців, що перебувають на території України (іноземних громадян, осіб без громадянства, імміг­рантів, біженців тощо), незалежно від строку та мети їхнього перебу­вання, встановлено національний режим, який передбачає можли­вість притягнення зазначених осіб до юридичної відповідальності на загальних підставах (див. ЗУ «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства»^[409], «Про біженців»^[410], «Про імміграцію»^[411]). Певні особливості має лише притягнення іноземців до цивільної відповіда­льності у справах про відшкодування шкоди, завданої навколишньому середовищу, оскільки ст. 77 ЗУ «Про міжнародне приватне право»^[412] передбачає альтернативну підсудність щодо цієї категорії справ - во­ни можуть розглядатися як судами України, так і іноземними судо­вими органами. З багатьма державами Україна уклала угоди про пра­вову допомогу в цивільних, сімейних та кримінальних справах, де вирішуються питання підсудності справ про відшкодування шкоди.

Особливий статус в Україні, як і в інших державах світу, мають іноземні громадяни, що виконують дипломатичні та консульські фу­нкції. Відповідно до ст. 31 Віденської конвенції про дипломатичні зносини від 18.04.1961 № 1138 (Україна приєдналася у складі СРСР і ратифікувала із застереженнями) та ст. 43 Віденської конвенції про консульські зносини від 24.04.1963, дипломатичні агенти користу­ються імунітетом від кримінальної, цивільної та адміністративної юрисдикції країни перебування. Притягнути дипломатичних та консульських працівників до юридичної відповідальності можна ли­ше у випадку, коли держава, що акредитує своїх представників в Україні, прямо визначить відмову від імунітету в письмовій формі.

Відповідно до ст. 29 ЗУ «Про міжнародне приватне право», для всіх іноземних юридичних осіб в Україні встановлено національний режим, який означає, що вони мають обсяг прав і обов’язків не мен­ший, ніж юридичні особи України. Для іноземних юридичних осіб, що займаються господарською діяльністю, на підставі міжнародних угод чи внутрішнього законодавства (ст. 7 ЗУ «Про зовнішньоеконо­мічну діяльність»^[413], ст. 7 ЗУ «Про режим іноземного інвестування»^[414], численні регіональні та двосторонні угоди про економічне співробіт­ництво) може бути також встановлений режим найбільшого сприяння чи спеціальний режим, але вони не впливають на обов’язки зазначе­них осіб щодо дотримання вимог екологічного законодавства.

Вище зазначений закон у ст. 20 передбачає компетенцію спеціально уповноважених органів державного управління в галузі охорони навко­лишнього природного середовища та використання природних ресурсів. Але його повноваження, визначені у п. «ж» ч. 1 цієї статті, не застосову­ються до суб’єктів підприємницької діяльності (інвесторів), які здійсню­ють свою діяльність на підставі угод про розподіл продукції. Цей виня­ток також відображений в ЗУ «Про угоди про розподіл продукції»^[415], спрямованому на створення сприятливих умов для інвестування пошуку, розвідки та видобування корисних копалин у межах території України, її континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони на засадах, визначених угодами про розподіл продукції.

Чинне цивільне та господарське законодавство не оперує поняттям «іноземна юридична особа». Відповідно до ст. 80 ЦК України, юридич­ною особою є організація, створена і зареєстрована в установленому за­коном порядку. Вона наділяється цивільною правоздатністю і дієздатніс­тю, може бути позивачем і відповідачем у суді. Стаття 117 ГК України розкриває поняття іноземного підприємства. Воно є унітарним або кор­поративним підприємством, створеним згідно із законодавством України, що діє виключно на основі власності іноземців або інозем­них юридичних осіб, або діючим підприємством, придбаним повніс­тю у власність цих осіб. Ці підприємства не можуть створюватися в галузях, визначених законом такими, що мають стратегічне значення для безпеки держави. Діяльність філій, представництв та інших відо­кремлених підрозділів підприємств, утворених за законодавством ін­ших держав, здійснюється на території України відповідно до законо­давства України. Умови і порядок створення, вимоги до організації та діяльності іноземних підприємств визначаються ГК України, ЗУ «Про режим іноземного інвестування»^[416], іншими законами.

Запитання для самоконтролю

1. Поняття, мета та принципи міжнародного екологічного права.

2. Проблеми формування міжнародного екологічного права.

3. Основні принципи міжнародної взаємодії в галузі охорони до­вкілля.

4. Держава як суб'єкт міжнародного екологічного права.

5. Найважливіші джерела міжнародного екологічного права.

6. Які Ви знаєте міжнародні природоохоронні організації?

7. Міжнародна еколого-правова відповідальність.

8. Яке значення для охорони навколишнього природного середо­вища України мають міжнародні рекомендаційні акти?

9. У чому сутність міжнародної екологічної безпеки?

Теми рефератів

1. Міжнародні проблеми правової охорони довкілля.

2. Екологічне право Європейської спільноти.

3. Суб'єкти міжнародного екологічного права.

4. Об'єкти міжнародного екологічного права.

5. Загальновизнані принципи міжнародного права і міжнародних угод у галузі охорони довкілля.

6. Акти міжнародного права щодо охорони довкілля.

7. Міжнародні організації та правове значення їх нормативних актів щодо охорони довкілля.