6.2. Права і обов’язки юридичних осіб в сфері природокористування та охорони довкілля
За чинним законодавством учасниками екологічних відносин визнано юридичних осіб. Юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку, що наділена відповідною правоздатністю і дієздатністю, може бути позивачем та відповідачем у суді.
Загальні цивілістичні ознаки юридична особа набуває з моменту її державної реєстрації. Однак, що стосується юридичних осіб як учасників екологічних відносин, варто погодитися, що для набуття останніми відповідних прав та обов’язків в екологічній сфері самого факту державної реєстрації ще є недостатньо. Необхідним є здійснення зазначеними суб’єктами впливу на довкілля чи то шляхом використання природних ресурсів, чи то шляхом провадження господарської діяльності, хоча і не пов’язаної з природокористуванням, але такої, що впливає на стан навколишнього природного середовища, його якість.
Відповідно, в екологічних правовідносинах юридичні особи є носіями прав та обов’язків у сфері природокористування та природоохорони; виступають суб’єктами господарювання будь-якої організаційно-правової форми та форми власності, діяльність яких впливає на стан природних ресурсів та якість довкілля; є особами, які здійснюють еколого-правову діяльність, спрямовану на забезпечення охорони довкілля, захист права на безпечне для життя та здоров’я довкілля, інших екологічних прав, розвиток екологічної культури та освіти. Загалом, в екологічних відносинах юридичні особи виступають як такі, що здійснюють господарську або ж природоохоронну діяльність.
Юридичні особи як активні учасники відповідних відносин наділені еколого-правовим статусом, тобто відповідними правами та обов’язками у сфері раціонального використання природних ресурсів та охорони довкілля. Підприємства і установи як юридичні особи, як слушно зазначає І.І. Каракаш[86], часто виступають у якості спеціальних суб’єктів екологічного права, тобто наділені спеціальною екологічною правосуб’єктністю.
Це має місце при здійсненні відповідних видів господарської діяльності, при здійсненні видів діяльності, віднесених до природоохоронних. Зокрема, ч. 1 ст. 56 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» передбачає, що підприємства, установи, організації, що здійснюють проектування, виробництво, експлуатацію та обслуговування автомобілів, літаків, суден, інших пересувних засобів, установок та виробництво і постачання пального, зобов’язані розробляти і здійснювати комплекс заходів щодо зниження токсичності та знешкодження шкідливих речовин, що містяться у відпрацьованих газах та скидах транспортних засобів, переходу на менш токсичні види енергії й пального, додержання режиму експлуатації транспортних засобів та інші заходи, спрямовані на запобігання й зменшення викидів та скидів у навколишнє природне середовище забруднюючих речовин та додержання встановлених рівнів фізичних впливів.Згідно з приписами ч. 1 ст. 91 Цивільного кодексу України юридична особа здатна мати такі ж права та обов’язки, як і фізична особа, крім тих, які за своєю природою можуть належать лише людині. Слушною у даному контексті є висловлена точка зору[87] про те, що суб’єктами права на безпечне навколишнє природне середовище є безпосередні його власники (носії) – громадяни, тоді як юридичні особи можуть виступати суб’єктами правовідносин у сфері реалізації і захисту зазначеного права.
Якщо у процесі здійснення господарської діяльності юридична особа використовує природні ресурси, то вона стає природокористувачем і набуває відповідні права та обов’язки. Сфера діяльності такого суб’єкту регулюється природноресурсовим законодавством, а обсяг та зміст наданих прав та покладених обов’язків на суб’єктів - природокористувачів, відповідно, визначається в залежності від видів та цілей спеціального природокористування і є детально регламентованим нормами галузевих природноресурсових кодексів і законів.
Так, відповідно до ч. 1 ст. 42 Водного кодексу України підприємства, установи, організації можуть бути водокористувачами в Україні.
Правовий зміст спеціального водокористування складають, зокрема, суб’єктивні права вимагати від власника водного об’єкта або водопровідної системи підтримання належної якості води за умовами водокористування (ст. 43) та юридичні обов’язки щодо використання води (водних об’єктів) відповідно до цілей та умов їх надання, не допущення порушення прав, наданих іншим водокористувачам, а також заподіяння шкоди господарським об’єктам та об’єктам навколишнього природного середовища (ст. 44).Частина 1 ст. 17 Лісового кодексу України передбачає можливість надання спеціалізованим державним лісогосподарським підприємствам, іншим державним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані лісогосподарські підрозділи, у постійне користування лісів на землях державної власності для ведення лісового господарства без встановлення строку. Права та обов’язки постійних лісокористувачів закріплені у ст. 19 Лісового кодексу України, відповідно до якої постійні лісокористувачі, зокрема, мають право самостійно господарювати в лісах, право на відшкодування збитків у випадках, передбачених законодавством. При цьому на них покладено обов’язок із забезпечення охорони, захисту, відтворення, підвищення продуктивності лісових насаджень, посилення їх корисних властивостей, підвищення родючості ґрунтів тощо.
Юридичні особи мають право вимагати відшкодування шкоди, завданої внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища. Шкода, завдана майну юридичної особи, відповідно до ч. 1 ст. 1166 Цивільного кодексу України, відшкодовується у повному обсязі особою, яка її завдала. Згідно з ч. 2 ст. 69 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища», особи, яким завдано такої шкоди, мають право на відшкодування неодержаних прибутків за час, необхідний для відновлення якості навколишнього природного середовища, відтворення природних ресурсів до стану, придатного для використання за цільовим призначенням. Відповідно до ч. 2 ст. 293 Цивільного кодексу України кожен вправі вимагати припинення діяльності, що призводить до знищення, псування, забруднення довкілля, що є незаконною.
Можливість припинення діяльності, що перешкоджає здійсненню екологічних прав, передбачено ч. 2 ст. 10 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища». Правовий аналіз вказаних законодавчих положень призводить до висновку, що припиненню підлягає будь-яка діяльність, наслідком якої є порушення прав юридичних осіб у сфері природокористування та природоохорони чи загроза такого порушення, а також інші негативні для них наслідки.Для здійснення та захисту прав і свобод, задоволення суспільних, зокрема економічних, соціальних, культурних, екологічних та інших інтересів, відповідно до ст. 1 Закону України «Про громадські об’єднання», можуть створюватися громадські об’єднання. Громадське об’єднання зі статусом юридичної особи є непідприємницьким товариством, основною метою якого не є одержання прибутку.
Ефективному розвитку в Україні природоохоронної справи, захисту довкілля, а також захисту екологічних прав фізичних та юридичних осіб, розвитку екологічної освіти та культури сприяють еколого-правові організації. На сьогодні в Україні діє ціла низка громадських природоохоронних організацій, основною метою діяльності яких є сприяння поліпшенню екологічної ситуації в країні, охорона навколишнього природного середовища та захист екологічних прав. Чималих позитивних результатів у зазначеній сфері досягли, зокрема, Українське товариство охорони природи, головною метою діяльності якого є сприяння формуванню громадянського еко-суспільства; Всеукраїнська екологічна ліга; Українська екологічна асоціація «Зелений світ»; Громадська еколого-правова організація «ЕкоПраво-Київ»; Міжнародна благодійна організація «Екологія-Право-Людина», ВЕГО «Мама-86» тощо.
Діяльність громадських організацій у галузі охорони навколишнього природного середовища здійснюється відповідно до законодавства України на основі їх статутів. Їх еколого-правовий статус визначається Законом України «Про охорону навколишнього природного середовища». Громадським природоохоронним організаціям, згідно зі ст.
21 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища», надано широкі повноваження у сфері охорони довкілля, зокрема, вони мають право: брати участь у розробці планів, програм, пов’язаних з охороною навколишнього природного середовища, розробляти і пропагувати свої екологічні програми; утворювати громадські фонди охорони природи; за погодженням з місцевими радами за рахунок власних коштів і добровільної трудової участі членів громадських організацій виконувати роботи по охороні та відтворенню природних ресурсів, збереженню та поліпшенню стану навколишнього природного середовища; брати участь у проведенні центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів, перевірок виконання підприємствами, установами та організаціями природоохоронних планів і заходів; вільного доступу до екологічної інформації; виступати з ініціативою проведення всеукраїнського і місцевих референдумів з питань, пов’язаних з охороною навколишнього природного середовища, використанням природних ресурсів та забезпеченням екологічної безпеки; вносити до відповідних органів пропозиції про організацію територій та об’єктів природно-заповідного фонду; подавати до суду позови про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, в тому числі здоров’ю громадян і майну громадських організацій; брати участь у заходах міжнародних неурядових організацій з питань охорони навколишнього природного середовища; брати участь у підготовці проектів нормативно-правових актів з екологічних питань; оскаржувати в установленому законом порядку рішення про відмову чи несвоєчасне надання за запитом екологічної інформації або неправомірне відхилення запиту та його неповне задоволення.Ефективність реалізації екологічних прав громадян напряму залежить від виконання відповідних обов’язків іншими суб’єктами, зокрема, юридичними особами, які здійснюють виробничу та іншу діяльність.
За даними, наданими Міністерством екології та природних ресурсів України[88], основними забруднювачами навколишнього природного середовища є підприємства чорної металургії, разом з енергетичною, хімічною та гірничодобувною галузями. Застарілі технології, зношене устаткування, низький рівень використання ресурсозберігаючих і природоохоронних технологій сприяє постійному збільшенню екологічного навантаження на навколишнє середовище.Відповідно до положень ст. 68 Основного закону держави кожен зобов’язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Юридичні особи як суб’єкти екологічних правовідносин, які здійснюють виробничу і природоохоронну діяльність, зобов’язані дотримуватися вимог екологічного законодавства. Ст. 66 Конституції України покладає на кожного обов’язок не заподіювати шкоду природі, культурній спадщині, відшкодовувати завдані ним збитки. Як вбачається, зазначена конституційна норма має загальний характер і в однаковій мірі поширюється як на громадян так і на підприємства та установи.
На відміну від екологічних обов’язків громадян, обов’язки юридичних осіб як суб’єктів екологічних відносин у чинному законодавстві не систематизовані. Загальні вимоги до зазначених осіб та їх діяльності у сфері охорони навколишнього природного середовища передбачені Законом України «Про охорону навколишнього природного середовища» і є детально регламентованими нормами поресурсових кодексів і законів та визначаються залежно від специфіки природних ресурсів, правового режиму їх використання і охорони, сфери відповідної господарської діяльності (будівництво, поводження з відходами тощо). Вищезазначене дає підстави для поділу обов’язків юридичних осіб у сфері природокористування та природоохорони на обов’язки загального характеру та спеціальні обов’язки юридичних осіб.
Так, відповідно до ст. 51 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» підприємства, установи й організації, діяльність яких пов’язана зі шкідливим впливом на навколишнє природне середовище, незалежно від часу введення їх у дію повинні бути обладнані спорудами, устаткуванням і пристроями для очищення викидів і скидів або їх знешкодження, зменшення впливу шкідливих факторів, а також приладами контролю за кількістю і складом забруднюючих речовин та за характеристиками шкідливих факторів. Проекти господарської та іншої діяльності повинні мати матеріали оцінки її впливу на навколишнє природне середовище і здоров’я людей.
Обов’язки суб’єктів господарської діяльності, пов’язаної з об’єктами підвищеної небезпеки, визначені у ст. 8 Закону України «Про об’єкти підвищеної небезпеки», згідно з якою зазначені суб’єкти, зокрема, зобов’язані вживати заходів, направлених на запобігання аваріям, обмеження і ліквідацію їх наслідків та захист людей і довкілля від їх впливу; повідомляти про аварію, що сталася на об’єкті підвищеної небезпеки, і заходи, вжиті для ліквідації її наслідків, органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування та населення тощо.
У разі заподіяння шкоди внаслідок порушення екологічного законодавства юридична особа зобов’язана її відшкодувати. Так, згідно з ч. 4 ст. 68 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» підприємства, установи, організації та громадяни зобов’язані відшкодовувати шкоду, заподіяну ними внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, в порядку та розмірах, встановлених законодавством України. При цьому, особи, що володіють джерелами підвищеної екологічної небезпеки, відповідно до ч. 3 ст. 69 зазначеного закону, зобов’язані компенсувати заподіяну шкоду громадянам та юридичним особам, якщо не доведуть, що шкода виникла внаслідок стихійних природних явищ чи навмисних дій потерпілих.
У разі провадження господарюючими суб’єктами діяльності, що перешкоджає здійсненню права громадян на безпечне навколишнє природне середовище та інших їх екологічних прав, така діяльність підлягає припиненню в порядку, встановленому законодавством України.