6.3. Право природокористування та його основні види

У системі екологічних прав громадян самостійне місце посідає право на здійснення загального і спеціального природокористування. Так, відповідно до ст. 13 Основного закону держави кожний громадянин має право користуватися природними об’єктами.

Право громадян на здійснення загального і спеціального використання природних ресурсів передбачено у переліку екологічних прав громадян згідно ст. 9 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища».

Під використанням природних ресурсів дослідники розуміють їх експлуатацію як на праві власності так і на праві користування. У свою чергу, право природокористування в юридичній літературі традиційно розглядається як конкретна правомочність, правове відношення і правовий інститут^{^[89]}. Зокрема, право природокористування як конкретна правомочність фізичної або юридичної особи часто позначається у вигляді суб’єктивного права, що містить визнані правовими нормами можливості одержання корисних властивостей природного об’єкта, наданого у користування.

Ст. 38 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» передбачає, що використання природних ресурсів здійснюється у порядку загального і спеціального їх використання. Зокрема, у порядку спеціального використання природних ресурсів громадянам, підприємствам, установам і організаціям надаються у володіння, користування або оренду природні ресурси на підставі спеціальних дозволів, зареєстрованих у встановленому порядку, за плату для здійснення виробничої та іншої діяльності, а у випадках, передбачених законодавством України, - на пільгових умовах.

Відповідно, право спеціального природокористування – це володіння і користування природними ресурсами для здійснення виробничо-господарської та іншої діяльності з метою одержання корисних властивостей природних об’єктів (заготівля деревини, видобування корисних копалин, мисливство).

Оскільки метою спеціального природокористування є здійснення виробничого-господарської та іншої діяльності, то, відповідно у процесі такого користування перш за все задовольняються економічні інтереси природокористувача.

Законодавством України громадянам гарантується право загального використання природних ресурсів для задоволення життєво необхідних потреб (естетичних, оздоровчих, рекреаційних, матеріальних тощо) безоплатно, без закріплення цих ресурсів за окремими особами і надання відповідних дозволів, за винятком обмежень, передбачених законодавством України. Право загального природокористування доцільно визначати як використання природних об’єктів та їх ресурсів для задоволення життєво необхідних потреб.

Зокрема, ст. 47 Водного кодексу України передбачає, що загальне водокористування здійснюється громадянами для задоволення їх потреб (купання, плавання на човнах, любительське і спортивне рибальство, водопій тварин, забір води з водних об’єктів без застосування споруд або технічних пристроїв та з криниць) безкоштовно, без закріплення водних об’єктів за окремими особами та без надання відповідних дозволів. Право загального лісокористування гарантовано у ст. 66 Лісового кодексу України, згідно з якою громадяни мають право в лісах державної та комунальної власності, а також за згодою власника в лісах приватної власності вільно перебувати, безоплатно без видачі спеціального дозволу збирати для власного споживання дикорослі трав’яні рослини, квіти, ягоди, горіхи, гриби тощо, крім випадків, передбачених цим Кодексом та іншими законодавчими актами України.

Зазвичай дослідниками в якості суб’єктів права загального природокористування визначено громадян, тоді як суб’єктами права спеціального природокористування названо фізичних та юридичних осіб, наділених спеціальною екологічною правосуб’єктністю. Звернення до законодавця дає змогу зробити висновок про те, що правом загального користування хоча, як правило, і володіють громадяни, воно може належати і юридичним особам, за певних умов.

Частиною 3 ст. 48 Водного кодексу України закріплено види водокористування, що не належать до спеціального водокористування, серед яких, зокрема, пропуск води через гідровузли (крім гідроенергетичних); подача (перекачування) води водокористувачам у маловодні регіони; усунення шкідливої дії вод (підтоплення, засолення, заболочення); використання підземних вод для вилучення корисних компонентів; вилучення води з надр разом з видобуванням корисних копалин; виконання розчистки русел річок, каналів і дна водойм, будівельних, днопоглиблювальних і вибухових робіт; видобування корисних копалин (крім підземних вод) і водних рослин; прокладання трубопроводів і кабелів; проведення бурових, геологорозвідувальних робіт; інші роботи, які виконуються без забору води та скидання зворотних вод. Загальне природокористування юридичних осіб має місце, відповідно до ч. 1 ст. 67 Водного кодексу України, при користуванні річками, озерами, водосховищами, каналами, іншими водоймами, а також внутрішніми морськими водами та територіальним морем як внутрішніми водними шляхами загального користування, за винятком випадків, коли відповідно до законодавства України їх використання з цією метою повністю чи частково заборонено. Забір води для протипожежних потреб, відповідно до ч. 1 ст. 69 Водного кодексу України, здійснюється з будь-яких водних об’єктів без дозволу на спеціальне водокористування в кількості, необхідній для ліквідації пожежі.

Зазначені види загального природокористування можуть здійснюватися підприємствами, організаціями і установами, об’єднаннями громадян, господарськими товариствами та кооперативними підприємствами, якщо вони не є видами їх виробничо-господарської діяльності, тобто спеціальною статутною діяльністю з метою одержання прибутку^{^[90]}.

Право загального користування, будучи невід’ємним правом громадян, не залежить від надання чи не надання його державою. На державу та її органи покладено обов’язок з належного забезпечення реалізації даного права і відповідальність за його порушення.

Однак, можливість держави забезпечувати певне правове регулювання зазначеного права не виключається. У даному випадку мова йде про доцільність за певних підстав, визначених законом, з метою охорони життя і здоров’я громадян, охорони навколишнього природного середовища обмежити право загального природокористування. До прикладу, це може мати місце при здійсненні загального водокористування, з метою охорони життя і здоров’я громадян, охорони навколишнього природного середовища та з інших передбачених законодавством підстав. А саме районні і міські ради за поданням центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері розвитку водного господарства, центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері санітарного та епідемічного благополуччя населення, обласних, Київської, Севастопольської міських державних адміністрацій, органу виконавчої влади Автономної Республіки Крим з питань охорони навколишнього природного середовища та інших державних органів встановлюють місця, де забороняється купання, плавання на човнах, забір води для питних або побутових потреб, водопій тварин, а також за певних підстав визначають інші умови, що обмежують загальне водокористування на водних об’єктах, розташованих на їх території.

У літературі дістали вияв декілька поглядів на зміст поняття «екологічні права громадян» в контексті доцільності включення до їх системи права загального і спеціального природокористування. Зокрема, віднесення до екологічних прав і права на використання природних ресурсів розглядається як логічно правильне, оскільки норми екологічного законодавства регулюють наряду з відносинами з охорони навколишнього середовища від шкідливих впливів і відносини з використання природних ресурсів^{^[91]}.

Як зазначає І.І. Каракаш, права людини на використання природних ресурсів на підставі загального природокористування (переміщатися по землі, користуватися водними і озелененими об’єктами для відпочинку і оздоровлення, атмосферним повітрям для того, щоб дихати) і на здорове середовище буття є такими ж природними правами людини, як і право на життя, на здоров’я тощо.

Вони невід’ємно належать людині і не залежать від держави та її органів^{^[92]}.

Дещо іншої точки зору дотримується Н.Р. Кобецька, яка включення Законом України «Про охорону навколишнього природного середовища» в систему екологічних прав громадян права загального і спеціального використання визначає як у певній мірі умовне. Оскільки його зміст надзвичайно багатогранний і включає велику кількість повноважень громадян, в ньому опосередковано виражені різноманітні потреби і інтереси. Тому, як вважає вчена, права в галузі природокористування складають окрему групу прав громадян, які разом з екологічними правами входять до загальної системи прав громадян в галузі екологічних відносин^{^[93]}.

Екологічні права громадян дозволяють забезпечити рівень екологічної культури, духовності, моралі, освітні на відміну від права природокористування (насамперед, спеціального природокористування) спрямовані на задоволення екологічних, а не економічних потреб, що у певній мірі властиво й окремим видам загального природокористування (до прикладу, право вільного перебування в лісах для задоволення естетичних цілей) й не виключає доцільності їх розгляду як власне екологічних прав згідно системи, наданої у ст. 9 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища».

<< | >>

↑

Источник: Екологічне право України: курс лекцій. / За редакцією доктора юридичних наук, професора кафедри аграрного, земельного та екологічного права НУ ОЮА Каракаша І.І. – Одеса:2020. – 321 с.. 2020

Еще по теме 6.3. Право природокористування та його основні види:

- Екологічне право України - Экологическое право Казахстана - Экологическое право Республики Беларусь - Экологическое право России -