§1. Режим у колоніях та його основні вимоги

Згідно з ч. 1 ст. 102 КВК України «режим у виправних і виховних колоніях — це встановлений законом та іншими нормативно- правовими актами порядок виконання і відбування покарання, який забезпечує ізоляцію засуджених; постійний нагляд за ними; виконан­ня покладених на них обов’язків; реалізацію їхніх прав і законних інтересів; безпеку засуджених і персоналу; роздільне тримання різних категорій засуджених; різні умови тримання засуджених залежно від виду колонії; зміну умов тримання засуджених».

Визначення режиму через категорію «порядок», відповідно з тлумаченнями порядку, що містяться у словниках, дозволяє розуміти його як послідовність тих чи інших дій, правила, за яким здійснюєть­ся що-небудь. Отже, при такому розумінні режиму він визначає по­слідовність процесу виконання-відбування покарання чи правила, за якими здійснюється цей процес. Разом із тим таке розуміння режиму не відображає його характеристики як засобу для досягнення мети покарання або ж засобу виправлення та ресоціалізації, як таким він визначений ч. 3 ст. 6 КВК України. Необхідно звернутись до витоків поняття «режим». Під режимом розуміється система правил, заходів, необхідних для досягнення тієї чи іншої мети. Таке розуміння режи­му дає можливість визначити й режим покарання (у даному випад­ку — позбавлення волі) як встановлену кримінально-виконавчим законодавством сукупність правил поведінки засуджених (режим відбування покарання) і заходів, що здійснюються органами й уста­новами виконання покарань, спрямованими на досягнення цілей покарання (режим виконання покарання). Дане визначення режиму дозволяє виділити такі сторони режиму, як режим виконання й ре­жим відбування покарання, а також розглядати режим не тільки у вузькому значенні лише як інститут позбавлення волі, але й вести мову про режим виконання-відбування інших видів покарань, на­приклад, режим арешту, режим обмеження волі, режим виправних робіт, режим позбавлення права обіймати певні посади або займа­тися певною діяльністю, режим тримання в дисциплінарному ба­тальйоні і т.

За частиною 1 ст. 102 КВК України найважливішою вимогою режиму виконання позбавлення волі є ізоляція засуджених. Зміст по­збавлення волі знаходить своє вираження саме в ізоляції засудженого від суспільства шляхом поміщення його у кримінально-виконавчу установу закритого типу. Позбавлення волі зумовлює застосування до засудженого досить вагомих правообмежень, що здатні істотно змінити правовий статус особи. Ізоляція при позбавленні волі об’єктивно приводить до обмеження: 1) можливості пересуватися, 2) можливості спілкуватися, 3) вибору місця проживання, 4) вибору характеру й роду занять, 5) права вільно визначати свій спосіб життя, 6) права розпоряджатися своїм часом. Серед перерахованих найбільш важливим елементом ізоляції при позбавленні волі є істотні обмежен­ня в спілкуванні засудженого з особами, що перебувають на волі, за межами установи. Без ізоляції засуджених і похідних від неї обмежень не може бути, власне, позбавлення волі.

Ізоляція осіб, позбавлених волі, забезпечується системою охорони кримінально-виконавчих установ, яка включає в себе: варту, місце її розташування, пости, де чатові виконують свої обов’язки, сектори спо­стереження та ведення обстрілу, маршрути руху чергової зміни, інженерно-технічні засоби охорони, пости вартових собак і т. ін. Згідно з Інструкцією з організації охорони установ виконання покарань, за­твердженою Державним департаментом України з питань виконання покарань, охорона є комплексом заходів, спрямованих на забезпечення ізоляції засуджених і недопущення вчинення ними втеч та інших зло-

чинів; запобігання проникненню на територію установ сторонніх осіб та заборонених до використання засудженими предметів; забезпечення зберігання матеріальних цінностей установ виконання покарань. Охо­рону осіб, позбавлених волі, здійснює відділ організації охорони уста­нови виконання покарань, основними функціями якого є: охорона й оборона об'єктів кримінально-виконавчої установи; здійснення про­пускного режиму на об'єктах, які перебувають під охороною; конвою­вання засуджених із колонії на виробничі об'єкти й назад, охорона їх під час виконання робіт; зустрічне конвоювання за автомобільними маршрутами, а також екстрене конвоювання.