Джерела європейського права з охорони навколишнього середовища
Джерела європейського права з охорони навколишнього середовища — це зовнішні форми вияву правових норм, що діють у межах ЄС і регулюють суспільні відносини з питань, що стосуються охорони навколишнього середовища.
Джерела європейського права з охорони навколишнього середовища включають норми первинного права, норми вторинного права, прецедентне право, міжнародні договори, а також так зване третинне, або додаткове право.
Європейський Союз діє на основі установчих договорів. За своєю юридичною природою установчі договори є міжнародними договорами.
Норми, що стосуються охорони навколишнього середовища, закріплені Договором про заснування Європейського Співтовариства, і містяться у розділі ХІХ «Навколишнє середовище». Тут визначено мету, принципи, форми та способи дій Європейського Союзу під час створення й реалізації своєї політики у сфері охорони навколишнього середовища. Ст. 175 визначає також зобов’язання та повноваження Європейського Союзу щодо здійснення політики у сфері охорони довкілля[171].
Положення розділу «Навколишнє середовище» доповнюються закріпленими у ст. 5 Договору про заснування Європейського Союзу нормами, що дають можливість здійснювати заходи щодо зближення екологічного законодавства держав-членів ЄС.
До норм вторинного права належать директиви, регламенти, рішення, рекомендації та висновки.
Директиви є головним за обсягом джерелом, в якому закріплено норми європейського права з охорони навколишнього середовища. Це нормативно-правовий акт Європейського Союзу, що закріплює правила загального характеру, має юридично обов’ язкову силу і є обов’ язковим для виконання на території усього Європейського Союзу (Директива Ради 1999/31/ЄС від 26 квітня 1999 року про захоронення відходів, Директива Ради 92/3/Євроатом про нагляд та контроль за перевезеннями радіоактивних відходів між державами-членами до ЄС та з нього від 3 лютого 1992 року).
Директиви поділяються на рамкові і звичайні (або дочірні).
Рамкові директиви встановлюють загальні принципи, процедури і вимоги законодавства у різних сферах. Інші директиви в кожному секторі мають відповідати загальним принципам рамкових директив. Наприклад, якщо у сфері охорони вод прийнято Рамкову водну директиву, то всі інші директиви, ухвалюванні в цій сфері, мають відповідати принципам і загальним нормам цієї Рамкової директиви, а не суперечити їм.Окрім того, для класифікації законодавства у сфері охорони навколишнього середовища використовують розподіл на «горизонтальне» і «вертикальне» законодавство.
«Горизонтальне» пов’язане з загальними питаннями у сфері охорони довкілля, воно застосовується для регулювання різних питань, що стосуються навколишнього середовища. Сюди можна віднести законодавство щодо доступу до екологічної інформації, оцінювання негативного впливу на навколишнє середовище. До «вертикального» законодавства належать нормативно-правові акти, що регулюють конкретні сфери діяльності, наприклад поводження з відходами, охорона вод тощо.
Регламент Європейського Союзу — нормативно-правовий акт, що встановлює правила поведінки загального характеру, має пряму дію та у всіх елементах обов’язковий для всіх суб’єктів європейського права. Близько 10 % законодавства ЄС у сфері охорони довкілля має форму регламентів1.
У сфері охорони довкілля є низка важливих регламентів, які, зокрема, впроваджують контроль у міжнародній торгівлі відходами і видами флори і фауни, що перебувають під загрозою зникнення.
Рішення є стандартною формою індивідуальних актів, вони мають слугувати інструментом не правотворчості, а правозасто- сування. Наприклад, Європейська Комісія ухвалила низку рішень щодо екологічного маркування для різних видів продукції.
15.4.1.