10.5. Екологічні вимоги щодо експлуатації транспорту та контроль за діяльністю пересувних джерел забруднення довкілля

Транспорт є одним із небезпечних джерел забруднення навколишнього природного середовища. Його негативний вплив на екосистеми проявляється у забрудненні атмосферного повітря, земель, водних об’єктів, зміні хімічного складу ґрунту, утворенні відходів, виділенні тепла та відпрацьованих газів в довкілля при роботі двигунів внутрішнього згорання, створенні високих рівнів шуму та вібрації, тощо.

Правові основи діяльності транспорту визначаються нормами таких законів України: «Про охорону навколишнього природного середовища», «Про транспорт», «Про автомобільний транспорт», «Про трубопровідний транспорт», «Про залізничний транспорт», «Про дорожній рух», «Про міський електричний транспорт», «Про утилізацію транспортних засобів», «Про морські порти», «Про охорону атмосферного повітря», Водному кодексі, Кодексі торгівельного мореплавства, Повітряному кодексі та іншими актами вітчизняного законодавства.

Єдину транспортну систему України становлять: транспорт загального користування, який представлений залізничним, морським, річковим, автомобільним і авіаційним, а також міським електротранспортом, у тому числі метрополітеном); промисловий залізничний транспорт; відомчий транспорт; трубопровідний транспорт; шляхи сполучення загального користування. Відповідно до ст. 10 Закону «Про транспорт» всі транспортні засоби повинні відповідати вимогам безпеки, охорони праці та екології, державним стандартам та мати відповідний сертифікат.

Підприємства, установи, організації, що здійснюють проектування, виробництво, експлуатацію та обслуговування автомобілів, літаків, суден, інших пересувних засобів, установок та виробництво і постачання пального, зобов’язані розробляти і здійснювати комплекс заходів щодо зниження токсичності та знешкодження шкідливих речовин, що містяться у відпрацьованих газах та скидах транспортних засобів, переходу на менш токсичні види енергії й пального, додержання режиму експлуатації транспортних засобів та інші заходи, спрямовані на запобігання й зменшення викидів та скидів у навколишнє природне середовище забруднюючих речовин та додержання встановлених рівнів фізичних впливів на нього.

Виробництво і експлуатація транспортних та інших пересувних засобів та установок, у викидах та скидах яких вміст забруднюючих речовин перевищує встановлені нормативи, не допускається. На керівників транспортних організацій та власників транспортних засобів покладається обов’язок щодо дотримання в процесі експлуатації встановлених для відповідного типу транспортного засобу нормативів вмісту забруднюючих речовин у відпрацьованих газах, скидів забруднюючих речовин та впливу фізичних факторів пересувних джерел на стан навколишнього природного середовища. У разі перевищення таких нормативів, винні особи притягуються до юридичної відповідальності.

Відповідно до ст.16 Закону України «Про транспорт» підприємства транспорту зобов’язані забезпечувати безпеку життя і здоров’я громадян, безпеку експлуатації транспортних засобів та охорону навколишнього природного середовища. Частини території підприємств, вокзалів, станцій, портів, пристаней, аеродромів і шляхів сполучення, де здійснюється рух транспортних засобів, проводяться маневрові та вантажно-розвантажувальні роботи, є зонами підвищеної небезпеки, тому перебування громадян у цих зонах забороняється. Правила перебування в зоні підвищеної небезпеки і виконання в ній робіт встановлюються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері транспорту, дорожнього господарства, туризму та інфраструктури з урахуванням пропозицій заінтересованих організацій та за погодженням з місцевими органами влади і самоврядування.

Розміщення об’єктів, пов’язаних з виробництвом, зберіганням, навантажуванням, транспортуванням і розвантажуванням вибухових, легкозаймистих, радіоактивних і отруйних речовин поблизу місць загального користування, споруд, житлових масивів, природних територій та об’єктів, що підлягають особливій охороні не допускається. Мінімальна відстань від таких об’єктів визначається відповідними будівельними нормами та правилами, погодженими з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері транспорту, дорожнього господарства, туризму та інфраструктури, відповідними законодавчими актами.

Закон України «Про охорону атмосферного повітря» закріплює обов’язок господарюючих суб’єктів щодо здійснення необхідних заходів для запобігання та недопущення перевищення встановлених санітарними нормами рівнів впливу фізичних та біологічних факторів на середовище життєдіяльності людини, а також щодо відвернення і зниження шуму. З метою відвернення, зниження і досягнення безпечних рівнів виробничих та інших шумів господарюючі суб’єкти повинні забезпечувати: створення і впровадження малошумних машин і механізмів; удосконалення конструкцій транспортних та інших пересувних засобів і установок та умов їх експлуатації, а також утримання в належному стані залізничних і трамвайних колій, автомобільних шляхів, вуличного покриття; розміщення підприємств, транспортних магістралей, аеродромів та інших об’єктів з джерелами шуму під час планування і забудови населених пунктів відповідно до встановлених законодавством санітарно-гігієнічних вимог, будівельних норм та карт шуму; виробництво будівельних матеріалів, конструкцій, технічних засобів спорудження житла, об’єктів соціального призначення та будівництво споруд з необхідними акустичними властивостями; організаційні заходи для відвернення і зниження виробничих, комунальних, побутових і транспортних шумів, включаючи запровадження раціональних схем і режимів руху транспорту та інших пересувних засобів у межах населених пунктів.

Державний контроль за діяльністю суб’єктів господарювання, що здійснюють перевезення пасажирів і вантажів (у тому числі небезпечних), юридичних та фізичних осіб проводиться шляхом планових, позапланових, рейдових перевірок (перевірка на дорозі). Планові та позапланові перевірки за додержанням суб’єктами господарювання, фізичними особами (на автомобільному транспорті - також фізичними особами - суб’єктами господарювання) та юридичними особами вимог законодавства про транспорт проводяться на підставі переліку питань, затвердженого центральним органом виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, або центральним органом виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері безпеки на морському та річковому транспорті. Для проведення заходу державного нагляду (контролю) оформлюється посвідчення (направлення).

Посадові особи центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері безпеки на наземному транспорті, і центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері безпеки на морському та річковому транспорті, мають право: безперешкодного доступу до всіх транспортних засобів і об’єктів суб’єктів господарювання, юридичних і фізичних осіб (на автомобільному транспорті - також фізичних осіб - суб’єктів господарювання) з метою перевірки додержання вимог законодавства та міжнародних договорів України з питань безпеки на транспорті; перевіряти в робочий час суб’єктів господарювання, юридичних та фізичних осіб з питань, віднесених до їх компетенції; пред’являти суб’єктам господарювання, фізичним та юридичним особам вимоги щодо здійснення передбачених законодавством заходів з питань безпеки на транспорті; одержувати від суб’єктів господарювання, юридичних і фізичних осіб письмові чи усні пояснення, висновки експертних обстежень, аудиту, матеріали та інформацію з відповідних питань; складати акти перевірок суб’єктів господарювання, юридичних і фізичних осіб; видавати в установленому порядку обов’язкові для виконання приписи про усунення порушень і недоліків, пов’язаних з порушенням правил безпеки на транспорті; забороняти експлуатацію транспортних засобів (крім автомобільного транспорту), виконання робіт та надання послуг; направляти в установленому законодавством порядку матеріали про порушення вимог нормативно-правових актів щодо забезпечення безпеки руху до відповідних органів для вирішення питання щодо притягнення винних осіб до адміністративної або кримінальної відповідальності; залучати до перевірок представників центральних і місцевих органів виконавчої влади, громадських організацій, науково-дослідних, дослідно-конструкторських та проектних установ, експертних організацій тощо (за згодою).