11.2. Правове забезпечення охорони ґрунтів сільськогосподарських угідь та охорони природного середовища при здійсненні меліоративних робіт у сільському господарстві

Вирішення у нашій країні низки внутрішніх проблем об’єктивного та суб’єктивного характеру, пов’язаних з втратою природної родючості ґрунтів сільськогосподарських угідь міститься у площині застосування меліорації земель як одного з найефективніших чинників покращення природних властивостей земельних ресурсів сільськогосподарського призначення.

З прийняттям Закону України «Про меліорацію земель» від 14 січня 2000 року вперше на законодавчому рівні було закріплено понятійний апарат агромеліоративних відносин, види меліорації земель та наведено їх характеристику, основні засади управління, процедуру проведення меліорації земель, експлуатації меліоративних систем та порядок використання меліорованих земель, основні засади юридичної відповідальності та види правопорушень у сфері меліорації земель, заходи фінансового забезпечення цієї сфери суспільних відносин та необхідність додержання екологічних вимог під час проведення меліорації земель.

Правові норми, що регулюють відносини у сфері меліорації земель сільськогосподарського призначення, М.А. Дейнега відносить до субінституту правового інституту охорони довкілля у сільському господарстві. Субінститут меліорації земель сільськогосподарського призначення є комплексним міжгалузевим утворенням, що об’єднує у собі правові норми аграрного, екологічного та земельного права України. Предметом правового регулювання субінституту меліорації земель сільськогосподарського призначення визначено комплекс агромеліоративних відносин, тобто відносин, що виникають, змінюються і припиняються у зв’язку зі здійсненням комплексу меліоративних заходів з метою покращення природних властивостей земель сільськогосподарського призначення для їх найефективнішого використання відповідно до потреб сільського господарства, зокрема, для підвищення врожайності сільськогосподарських культур та отримання високоякісної продукції^[145].

Меліорація земель – це комплекс гідротехнічних, культуртехнічних, хімічних, агротехнічних, агролісотехнічних, інших меліоративних заходів, що здійснюються з метою регулювання водного, теплового, повітряного і поживного режиму ґрунтів, збереження і підвищення їх родючості та формування екологічно збалансованої раціональної структури угідь.

Меліоративні заходи – це роботи, спрямовані на поліпшення хімічних і фізичних властивостей ґрунтів, обводнення пасовищ, створення захисних лісових насаджень, проведення культуртехнічних робіт, поліпшення земель з несприятливим водним режимом та інженерно-геологічними умовами, проектування, будівництво (реконструкція) і експлуатація меліоративних систем, включаючи наукове, організаційне та виробничо-технічне забезпечення цих робіт. Під час розроблення та впровадження проектів меліорації земель обов’язково визначається комплексний підхід до здійснення меліоративних заходів.

Залежно від спрямування здійснюваних меліоративних заходів визначаються такі основні види меліорації земель: гідротехнічна, культуртехнічна, хімічна, агротехнічна, агролісотехнічна. Гідротехнічна меліорація земель передбачає здійснення комплексу заходів, спрямованих на забезпечення поліпшення земель з несприятливим водним режимом (перезволожених, переосушених тощо), регулювання водного режиму шляхом створення спеціальних гідротехнічних споруд на схилових та інших землях з метою поліпшення водного і повітряного режиму ґрунтів та захисту їх від шкідливої дії води (затоплення, підтоплення, ерозія тощо). Під час гідротехнічної меліорації земель здійснюються зрошувальні, осушувальні, осушувально-зволожувальні, протиповіневі, протипаводкові, протисельові, протиерозійні та інші меліоративні заходи. Проведення гідротехнічної меліорації пов’язано із значними капіталовкладеннями, тому вона вимагає техніко-економічних обґрунтувань.

Культуртехнічна меліорація земель передбачає проведення впорядкування поверхні землі та підготовку її до використання для сільськогосподарських потреб.

Хімічна меліорація земель передбачає здійснення комплексу заходів, спрямованих на поліпшення фізико-хімічних і фізичних властивостей ґрунтів, їх хімічного складу. Хімічна меліорація земель включає роботи з гіпсування, вапнування та фосфоритування ґрунтів. Під час хімічної меліорації здійснюється використання пестицидів для боротьби із заростанням меліоративних каналів, полімерів для зменшення фільтраційних втрат води з водоймищ і каналів.

Агротехнічна меліорація земель передбачає здійснення комплексу заходів, спрямованих на збільшення потужності та поліпшення агрофізичних властивостей кореневмісного шару ґрунтів. З цією метою здійснюються такі заходи, як плантажна оранка, глибоке меліоративне розпушення, щілювання, кротовий аераційний дренаж, піскування, глинування тощо. Агротехнічна меліорація необхідна для зміни фізичних і хімічних властивостей ґрунту. Вона приводить до зміни кількості різних поживних елементів у ґрунті і забезпечує підвищення його родючості.

Агролісотехнічна меліорація земель передбачає здійснення комплексу заходів, спрямованих на забезпечення докорінного поліпшення земель шляхом використання ґрунтозахисних, стокорегулюючих та інших властивостей захисних лісових насаджень. З цією метою формуються такі поліфункціональні лісомеліоративні системи, як: площинні (протиерозійні) захисні лісонасадження, що забезпечують захист земель від ерозії, а водних об’єктів від виснаження та замулення шляхом заліснення ярів, балок, крутосхилів, пісків та інших деградованих земель, а також прибережних захисних смуг і водоохоронних зон річок та інших водойм; лінійні (полезахисні) лісонасадження, що забезпечують захист від вітрової і водної ерозії та поліпшення ґрунтово-кліматичних умов сільськогосподарських угідь шляхом створення полезахисних і стокорегулюючих лісосмуг.

У ст. 30 Закону «Про меліорацію земель» закріплені загальні екологічні вимоги до меліорації земель^[146]. Меліорація земель повинна проводитися з метою забезпечення: раціонального використання земельних, водних, лісових та мінерально-сировинних ресурсів; захисту земель від деградації, вітрової і водної ерозії; охорони ґрунтів від виснаження, засолення, заболочення, насичення пестицидами, нітратами, радіоактивними та іншими шкідливими речовинами, погіршення інженерно-геологічних властивостей.

Незважаючи на те, що меліорація розглядається чинним законодавством як природоохоронний захід, спрямований на поліпшення екологічного стану ґрунтів, непродумані меліоративні заходи можуть заподіяти істотної шкоди довкіллю. Тому будівництво меліоративних систем належить до екологічно небезпечних видів діяльності. Експлуатація меліоративних систем повинна забезпечувати оптимальний водний та повітряний режим ґрунтів, створення умов для високоефективного та екологічно безпечного використання меліорованих земель.

Під час проектування, будівництва (реконструкції) і експлуатації меліоративних систем та окремих об’єктів інженерної інфраструктури охороні підлягають компоненти навколишнього природного середовища, що знаходяться в межах меліоративних систем і на прилеглих землях та у можливих зонах впливу, – ґрунти і надра, поверхневі та підземні води, атмосферне повітря, рослинний і тваринний світ, рибні запаси, природні ландшафти, природно-заповідний фонд, водно-болотні угіддя міжнародного значення, а також інші території, що підлягають особливій охороні.

Підприємства, установи і організації, що забезпечують експлуатацію меліоративних систем та окремих об'єктів інженерної інфраструктури, зобов’язані здійснювати заходи, спрямовані на запобігання підтопленню, заболоченню, засоленню, забрудненню ґрунтів, вітровій і водній ерозії меліорованих земель, їх деградації, погіршенню стану водних об'єктів, а також збереження рослинного і тваринного світу на їх популяційному та видовому рівні.

Власники, користувачі, у тому числі орендарі меліорованих земель зобов’язані забезпечувати: одержання високих урожаїв сільськогосподарських культур шляхом застосування науково обґрунтованих технологій вирощування високоврожайних, стійких до захворювань та шкідників, адаптованих до ґрунтово-кліматичних умов сортів і гібридів сільськогосподарських культур; збереження та відтворення родючості ґрунтів, біологічне різноманіття і екологічну рівновагу в навколишньому природному середовищі; сприяння належній експлуатації відповідних меліоративних систем та об’єктів інженерної інфраструктури таких систем, а також вжиття заходів із запобігання їх пошкодженню.

Власники, користувачі, у тому числі орендарі меліорованих земель включають щороку до книг історії полів дані про призначення, розміри та основні характеристики меліорованих ділянок, якісні показники ґрунту, а також відомості про ефективність використання цих ділянок – урожайність сільськогосподарських культур, способи обробітку ґрунту, періодичність і кількість внесення добрив, здійснені меліоративні та природоохоронні заходи. Власники, користувачі, у тому числі орендарі меліорованих земель несуть відповідальність за стан їх використання та моніторинг навколишнього природного середовища в зоні впливу меліоративної системи згідно із законодавством аж до припинення права власності чи користування меліорованими землями.