Стаття 28. Запобігання та врегулювання конфлікту інтересів

2. Конфлікт інтересів має місце в усіх випадках, коли в особи є приватний інте­рес, здатний вплинути на об'єктивність чи неупередженість рішення - навіть якщо прийняте рішення (вчинене діяння) є об'єктивним та неупередженим і відповідає закону. Конфлікт інтересів зумовлює втрату суспільної довіри до службової особи та органу влади, в якому вона працює. Не дивлячись на те, що не кожен конфлікт інтересів може призвести до неправомірності рішення чи діяння, він здатен ство­рити таку ситуацію, зумовити вчинення злочину у сфері службової діяльності та професійної діяльності, пов'язаної з наданням публічних послуг^[244], - якщо конфліктна ситуація не буде своєчасно і належним чином виявлена, оцінена та врегульована.

Питання виявлення, врегулювання і запобігання конфлікту інтересів потребують законодавчого регулювання з тим, щоб:

- підпорядкувати приватні інтереси осіб, уповноважених на виконання функцій держави та місцевого самоврядування, прирівняних до них осіб публічним інтересам;

- забезпечити прозорість, справедливість, підзвітність та ефективність публіч­ного управління;

- створити умови для належного виконання покладених на особу службових або представницьких повноважень.

Звідси і різноманітність зарубіжного досвіду в частині правового регулювання питань, пов'язаних із конфліктом інтересів^[245].

Тут доречно привернути увагу до того, що приватний інтерес як одна зі скла­дових конфлікту інтересів, передбачаючи широкий (фактично необмежений) спектр спонукань, якими керується особа, не завжди пов’язаний з неправомірною вигодою (про поняття «неправомірна вигода» див. ст. 1 Закону і коментар до неї), а поняття конфлікту інтересів не обов’язково включає корупційну складову¹. Наприклад, державний службовець бере участь у здійсненні управлінських або контрольних функцій стосовно організації, власником або працівником якої він був до переходу на роботу в державний орган.

Водночас і в законодавстві України, і в міжнародно-правових актах наголошу­ється на тому, що регламентація виявлення, врегулювання і запобігання конфлікту інтересів є, передусім, способом протидії корупції і має на меті мінімізувати ґрунт для корупційних вчинків^{[246] [247]. Конфлікт інтересів - чинник, який здатний породжувати корупційну поведінку, створює передумови для зловживань відповідних суб’єктів при ухваленні ними рішень або вчиненні діянь[248]. Цим і пояснюється та обставина, що регулювання питань, пов’язаних із конфліктом інтересів, здійснюється (хоч і не вичерпним чином) у Законі «Про запобігання корупції» від 14 жовтня 2014 р. Останній, на відміну від своїх попередників (зокрема, ст. 14 Закону «Про засади запобігання і протидії корупції» від 7 квітня 2011 р., ст. 15 Закону «Про правила етичної поведінки» від 17 травня 2012 р.), втілює комплексний підхід до регулювання вказаних питань. Зокрема, в розділі V чинного Закону містяться:}

- загальні положення щодо виявлення і врегулювання конфлікту інтересів;

- більш-менш докладне описання заходів зовнішнього і самостійного врегулю­вання конфлікту інтересів;

- положення, які відсилають до інших нормативно-правових актів в цій сфері;

- стаття, присвячена запобіганню конфлікту інтересів у зв’язку з наявністю в особи підприємств чи корпоративних прав.

Водночас розділ V Закону, незважаючи на його назву, фактично не містить (за винятком п. 1 ч. 1 ст. 28 і ст. 36) норм, покликаних врегулювати саме запобігання конфлікту інтересів. З іншого боку, до заходів такого запобігання - в широкому розумінні - слід відносити, зокрема:

- передбачені розділом IV Закону обмеження - щодо використання службових повноважень (становища), одержання подарунків, сумісництва та суміщення з іншими видами діяльності, спільної роботи близьких родичів¹;

- подання декларацій особами, уповноваженими на виконання функцій держави або місцевого самоврядування (статті 45-50 Закону);

- проведення спеціальної перевірки (статті 56-58 Закону).

3. Перелік обов’язків, закріплених у ч. 1 ст. 28 Закону, загалом узгоджується з відповідними міжнародно-правовими рекомендаціями^{[249] [250].}

Коментований Закон не встановлює спосіб, в який особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, прирівняною до нею особою має виконуватися обов’язок вживати заходів щодо недопущення виникнення реального, потенційного конфлікту інтересів^[251], а тому цей спосіб визначається зобов’язаною особою на власний розсуд. Змістовно вказаний обов’язок пов’язаний з дотриманням правил етичної поведінки (розділ VI Закону).

Фактично відповідна особа повинна постійно співвідносити кожне своє рішен­ня (діяння) в контексті можливого зіткнення приватного інтересу з публічним і розмірковувати, яким чином цього уникнути. Конфлікт між приватним інтересом і службовими (представницькими) повноваженнями може виникнути навіть в особи, яка добросовісно вживає можливих заходів щодо недопущення конфлік­ту інтересів. Проте, п. 1 ч. 1 ст. 28 Закону не стосується тих випадків наявності конфлікту інтересів, виникнення яких не залежить від волі зобов’язаної особи, а спрямований, насамперед, на недопущення практики умисного створення такою особою ситуацій, які можуть розцінюватись як конфлікт інтересів.

Наприклад, особа розуміє, що призначення близької їй особи на посаду підлег­лого працівника призведе до конфлікту інтересів, який матиме постійний характер, проте не інформує про цю обставину своє керівництво, розраховуючи на те, що в подальшому воно обере інший, більш м’який, ніж звільнення, спосіб врегулювання конфлікту інтересів. У такому разі обов’язок вжиття особою заходів щодо недопу­щення виникнення конфлікту інтересів слід вважати порушеним¹.

Якщо п. 1 ч. 1 ст. 28 Закону не тлумачити обмежувально (у взаємозв’язку з можливістю виконати передбачений цією нормо обов’язок), то законодавча вимога щодо недопущення принаймні потенційного конфлікту інтересів інколи (особливо з урахуванням різноманітності приватних інтересів зобов’язаної особи як члена суспільства і професіонала в тій чи іншій сфері) може сприйматись як надмірна^{[252] [253].}

4. Пункт 2 ч. 1 ст. 28 Закону (на відміну від ст. 14 Закону «Про засади запо­бігання та протидії корупції» від 7 квітня 2011 р. із змінами, яка вказувала на письмову форму) не конкретизує, в якій формі особою має виконуватись обов'язок повідомляти належного адресата про наявність у неї конфлікту інтересів. Ба­жаною, однак, є письмова форма такого повідомлення^[254]. Адже це є документальним підтвердженням того, що особа справді повідомила про конфлікт інтересів, а також дає можливість керівнику, НАЗК, іншому уповноваженому органу проаналізувати проблемну ситуацію на предмет з’ясування наявності конфлікту інтересів і вико­нати, своєю чергою, покладені на них обов’язки.

Відповідна письмова форма наводиться в одному з додатків Методичних реко­мендацій НАЗК 2017 р. НАЗК також рекомендує додавати до повідомлення про конфлікт інтересів засвідчені копії документів, які визначають службові (представ­ницькі) повноваження і підтверджують наявність приватного інтересу, а також результати самостійного тестування на наявність (відсутність) конфлікту інтересів.

Обов’язку особи повідомити належного адресата про наявність у неї конфлікту інтересів кореспондує передбачений ч. 3 ст. 28 Закону обов’язок:

1) безпосереднього керівника (керівника органу, до повноважень якого належить звільнення/ініціювання звільнення особи з посади) - протягом двох робочих днів після отримання повідомлення про наявність у підлеглої особи конфлікту інтересів прийняти рішення щодо його врегулювання та повідомити про це відповідну особу;

2) НАЗК - упродовж семи робочих днів роз’яснити особі, яка зробила пові­домлення, порядок її дій щодо врегулювання конфлікту інтересів. Цей обов’язок узгоджується з наданими НАЗК повноваженнями і правами (п. 15 ч. 1 ст. 11 і п. 8 ч. 1 ст. 12 Закону, відповідно).

Від обов’язку повідомити про наявність конфлікту інтересів особу не звіль­няють ані передбачена в ч. 2 ст. 29 Закону можливість самостійно врегулювати потенційний чи реальний конфлікт інтересів, ані дозволена в абз. 3 ч. 1 ст. 27 Закону спільна робота близьких осіб.

Обов’язок (п. 2 ч. 1 ст. 28 Закону) має бути виконаний не пізніше наступного робочого дня з моменту, коли особа дізналася (повинна була дізнатись) про наяв­ність у неї потенційного чи реального конфлікту інтересів.

Дізнатися про нього особа може внаслідок доведення до неї інформації про план проведення перевірок, отримання нового службового завдання та його обговорен­ня, призначення на нову посаду, зміни кола повноважень, за результатами складан­ня самостійного тесту на наявність (відсутність) конфлікту інтересів¹ тощо.

Під наступним робочим днем слід розуміти повний робочий день (тривалість роботи особи відповідно до графіку чи розпорядку роботи), який настає після того дня, протягом якого особа дізналась (повинна була дізнатись) про наявність у неї конфлікту інтересів.

Наприклад, якщо особа дізналась про це в понеділок (не має значення, коли саме - зранку, вдень або ввечері), то покладений на неї обов’язок вона повинна виконати до кінця свого робочого дня у вівторок. Якщо ж особа дізналась про конфлікт інтересів перед вихідним (вихідними, святковими днями), то обов’язок повідомити має бути виконаний до кінця першого робочого дня, який настає після вихідного (вихідних, святкових днів). З урахуванням того, що відповідне повідом­лення має бути зроблене оперативно, при застосуванні пункту 2 ч. 1 ст. 28 Закону не повинен братися до уваги час, протягом якого конкретна зобов’язана особа пе­ребуває у відпустці (на відміну від вихідних днів, які стосуються всіх працівників, відпустка стосується лише конкретної особи).

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 28 Закону повідомляти про конфлікт інтересів слід безпо­середнього керівника, а у випадку перебування особи на посаді, яка не передбачає наявності у неї безпосереднього керівника, або в колегіальному органі - НАЗК чи інший визначений законом орган або колегіальний орган, під час виконання повноважень у якому виник конфлікт інтересів, відповідно. ^[255]

Про поняття «безпосередній керівник» див. коментар до ст. 1 Закону. Так, головний спеціаліст відділу кадрів центрального органу виконавчої влади зобов’я­заний повідомити про конфлікт інтересів керівника відділу, в якому він працює.

До осіб, які перебувають на посадах, що не передбачають наявності безпосеред­нього керівника, можуть бути віднесені, наприклад, Президент, Прем’єр-міністр, Голова ВР, Голова НБ, Голова ЦВК, Голова РП, Голова ВРП, Голова ВККС, Гене­ральний прокурор, Уповноважений ВР з прав людини, народні депутати України і депутати місцевих рад, сільські, селищні і міські голови, судді, судді КС, аудитори, нотаріуси, оцінювачі, арбітражні керуючі та інші особи, які надають публічні послуги.

Іншим визначеним законом органом з погляду застосування п. 2 ч. 1 ст. 28 Закону слід визнавати, зокрема, Раду суддів України та Комісію з питань вищого корпусу державної служби¹.

Про особливості врегулювання конфлікту інтересів в діяльності осіб, уповнова­жених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, які не мають безпосередніх керівників (у т. ч. тих, хто входить до складу колегіальних органів), див. ст. 35 Закону і коментар до неї.

Якщо особа повідомила про наявність у неї конфлікту інтересів несвоєчасно, то вона повинна бути притягнута до юридичної відповідальності навіть при тому, що сам по собі конфлікт інтересів не є правопорушенням. Неповідомлення особою у встановлених законом випадках та порядку про наявність у неї реального конфлікту інтересів визнається адміністративним проступком (ч. 1 ст. 172-7 КАП; це має на меті попередити настання негативних наслідків реального конфлікту інтересів). За наявності доказів не лише письмового, а й усного повідомлення особою ке­рівництва про наявність у неї реального конфлікту інтересів відповідальність за ч. 1 ст. 172-7 КАП має виключатися. Неповідомлення особою про наявність у неї потенційного конфлікту інтересів може тягнути дисциплінарну відповідальність (див. коментар до ст. 65 Закону).

Притягнення особи до відповідальності за порушення обов’язку, передбаченого п. 2 ч. 1 ст. 28 Закону, не звільняє безпосереднього керівника порушника (керівника органу, до повноважень якого належить звільнення/ініціювання звільнення особи з посади), якому стало відомо про конфлікт інтересів, від обов’язку вжити заходів для запобігання та врегулювання конфлікту інтересів порушника. Такий висновок випливає з ч. 4 ст. 28 Закону^{[256] [257] [258].}

5. Обов’язок не вчиняти дій та не приймати рішень в умовах реального конфлікту інтересів (п. 3 ч. 1 ст. 28 Закону) означає, що особа у вказаній ситуації повинна утримуватися від вчинення дій і прийняття рішень, і така бездіяльність має тривати до моменту: а) отримання від керівника (або від Ради суддів України, іншого визначеного законом органу) повідомлення про ухвалене ним рішення про врегулювання конфлікту інтересів або б) отримання роз’яснення НАЗК про врегулювання конфлікту інтересів.

Порушення зазначеного обов'язку може утворювати склад адміністративного проступку (ч. 2 ст. 172-7 КАП; склад цього проступку є формальним, тобто не передбачає настання жодних наслідків). За наявності підстав, не виключається оцінка вчиненого як реальної сукупності проступків, передбачених ч. 1 ст. 172-7 КАП і ч. 2 цієї ж статті.

Наприклад, постановою Галицького районного суду Львова від 29 червня 2017 р. суддю було притягнуто до адміністративної відповідальності за ухвалення за рішень в умовах реального конфлікту інтересів. Цей суддя через автоматизовану систему розподілу справ у 2017 р. отримав дві справи про порушення в деклараціях своїх ко- лег-суддів, з якими пропрацював 20 років, однак, не вжив заходів щодо запобігання конфлікту інтересів і розглянув обидві справи¹.

ВСС правильно роз'яснив, що для кваліфікації вчиненого за ч. 2 ст. 172-7 КАП необхідно встановити сукупність таких обставин, що свідчать про наявність:

1) у правопорушника приватного інтересу, який має бути чітко сформульований та визначений;

2) суперечності між приватним інтересом і службовими (представницькими) повноваженнями із зазначенням того, в чому ця суперечність знаходить свій вияв або вплив на прийняття рішення;

3) повноважень на прийняття рішення;

4) факту реального впливу суперечності між приватним інтересом і службови­ми (представницькими) повноваженнями на об'єктивність або неупередженість рішення^{[259] [260] [261].}

Якщо в діях особи, вчинених в умовах конфлікту інтересів, вбачаються ознаки злочину, то з урахуванням ч. 2 ст. 9 КАП необхідно закривати справу про адміні­стративні правопорушення, передбачене ст. 172-7 КАП, і передавати матеріали відповідному органу досудового розслідування Тобто пріоритет повинні мати кримінально-правові заборони³.

Рішення, прийняті з порушенням вимог Закону (у т. ч. в частині врегулювання та запобігання конфлікту інтересів), підлягають скасуванню або можуть бути визнані незаконними в судовому порядку (ст. 67 Закону «Про запобігання корупції»).

6. Обов’язок вжити заходів щодо врегулювання реального чи потенційного конфлікту інтересів (п. 4 ч. 1 ст. 28 Закону) стосується особи, в якої наявний кон­флікт інтересів. Цей обов'язок слід відрізняти від аналогічного обов'язку керівника того, у кого наявний конфлікт інтересів (частини 3 і 4 ст. 28 Закону). Особи, упов­новажені на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, прирівняні до них особи, повідомляючи належного адресата про наявність у них конфлікту інтересів, можуть пропонувати свої варіанти врегулювання конфлікту інтересів. Однак обрання певного заходу зовнішнього врегулювання конфлікту інтересів (ч. 1 ст. 29, статті 30-34 Закону тощо) - це прерогатива керівника особи, в якої наявний конфлікт інтересів, НАЗК, іншого визначеного законом органу. Водночас особи, уповноважені на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, прирівняні до них особи можуть самостійно вживати заходів щодо врегулювання конфлікту інтересів (див. ч. 2 ст. 29 Закону і коментар до цієї статті)¹.

7. На безпосереднього керівника (керівника органу, до повноважень якого належить звільнення/ініціювання звільнення особи з посади) обов'язок вжити заходів для врегулювання конфлікту інтересів покладається у випадках: 1) отри­мання повідомлення про наявність у підлеглого конфлікту інтересів; 2) коли йому стало відомо про наявність у підлеглої особи конфлікту інтересів (частини 3 і 4 ст. 28 Закону, відповідно).

Зазначений обов'язок поєднується із забороною спонукати підлеглих до при­йняття рішень, вчинення діянь всупереч закону на користь своїх приватних інте­ресів або приватних інтересів третіх осіб (ч. 2 ст. 28 Закону), і ця заборона, у свою чергу, кореспондується з обов'язком осіб утримуватись від виконання незаконних рішень або доручень (ст. 44 Закону).

У першому випадку обов'язок має бути виконаний керівником протягом двох робочих днів після отримання відповідного повідомлення від підлеглого; у другому випадку строк виконання обов'язку законодавчо не визначений (логічно ^[262] передбачити, що керівник у цьому разі зобов’язаний вжити відповідних заходів якнайшвидше - як тільки дозволить конкретна ситуація).

Щодо ч. 3 ст. 28 Закону, то, якщо, наприклад, керівник отримав повідомлення про наявність у підлеглого конфлікту інтересів у понеділок о 14.00 годині, то він повинен прийняти рішення про врегулювання конфлікту інтересів до 14.00 години середи. Вихідні, святкові та інші неробочі дні у цей дводенний строк не зараховуються¹. Так само має обраховуватися семиденний строк, протягом якого НАЗК має роз’яснити особі порядок її дій щодо врегулювання конфлікту інтересів (абз. 2 ч. 3 ст. 28 Закону).

Застосовуючи ч. 3 ст. 28 Закону, слід враховувати і те, що керівник, отримавши під свого підлеглого відповідне повідомлення, як і НАЗК (інший визначений за­коном орган), має, насамперед, оцінити повідомлення і переконатись у наявності конфлікту інтересів. Існування суперечності між приватним інтересом і службовим (представницьким) повноваженням особи встановлюється в кожному конкретному випадку виконання доручення, розгляду листа, здійснення контрольного заходу тощо із визначенням можливості приватного інтересу вплинути на об’єктивність чи неупередженість прийняття рішення або вчинення діяння особи^{[263] [264].}

Не виключено, наприклад, що особа, уповноважена на виконання функцій дер­жави або місцевого самоврядування, прирівняна до неї особа сумлінно помиляється щодо наявності конфлікту інтересів або, навпаки, намагається ухилитися від вико­нання покладених на неї службових або представницьких повноважень, посилаю­чись на нібито існуючий конфлікт інтересів.

З погляду застосування ч. 4 ст. 28 Закону керівнику може стати відомо про конфлікт інтересів підлеглої особи під час перевірки службової діяльності підлег­лого, а також з:

- аналізу інформації, поданої підлеглою особою про себе відповідно до вимог законодавства;

- публікацій у ЗМІ;

- заяв осіб, які вважають себе потерпілими від неправомірних діянь, пов’язаних із конфліктом інтересів;

- повідомлень викривачів (ст. 53 Закону);

- повідомлень громадських організацій, їхніх членів або уповноважених пра­цівників, окремих громадян (п. 1 ч. 1 ст. 21 Закону);

- повідомлень посадових і службових осіб юридичних осіб, інших осіб, які виконують роботу та перебувають з юридичними особами у трудових відносинах (п. 5 ч. 3 ст. 61 Закону).

Але Закон «Про запобігання корупції» спеціально не покладає на керівників обов’язок збирати інформацію про потенційні і реальні конфлікти інтересів своїх підлеглих.

Надходження інформації про конфлікт інтересів з інших джерел, відмінних від повідомлень осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, прирівняних до них осіб, не завжди свідчить про порушення такими особами обов’язку, передбаченого п. 2 ч. 1 ст. 28 Закону. Адже заявники можуть сумлінно помилятись в оцінці певної життєвої ситуації, не знати про фактичні обставини, які засвідчують виникнення конфлікту інтересів, тощо.

8. Не виключені випадки, коли та чи інша ситуація через її складність не може однозначно розцінюватись як конфлікт інтересів¹, або особі спадає на думку, що в неї наявний конфлікт інтересів, хоч він насправді відсутній (про поняття «уявний конфлікт інтересів» див. коментар до ст. 1 Закону^{[265] [266]). Частини 5 і 6 ст. 28 Закону якраз і розраховані на випадки, коли в особи є труднощі із визначенням того, чи перебуває вона у стані конфлікту інтересів.}

Якщо особа має сумніви щодо наявності в неї конфлікту інтересів, то вона зобов’язана звернутися за роз’ясненнями до територіального органу НАЗК. Причому суб’єктом звернення виступає саме той, хто має вказаний сумнів, а не його керівник. Тому, наприклад, належним суб’єктом у цьому разі не визнається командир військової частини, в якій на певних посадах проходить службу подружжя.

Реалізація ч. 5 ст. 28 Закону пов’язується з утворенням територіальних орга­нів НАЗК^[267]. Проте НАЗК так само має повноваження щодо надання роз’яснень, методичної та консультаційної допомоги, зокрема, з питань застосування актів законодавства щодо запобігання та врегулювання конфлікту інтересів у діяльності осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, прирівняних до них осіб (п. 15 ч. 1 ст. 11 Закону). У зв’язку з цим до часу створення територіальних органів НАЗК особа, в якої з’явився відповідний сумнів, за на­данням роз’яснення має звертатися безпосередньо до НАЗК. До свого звернення особі доцільно додавати документально підтверджену інформацію, що розкриває зміст повноважень, приватного інтересу і ситуації (дій), щодо якої (яких) існують сумніви стосовно наявності конфлікту інтересів^[268].

За результатами розгляду такого звернення до НАЗК можливі різні варіанти поведінки заявника. Зокрема, якщо особа не отримала підтвердження про відсут­ність конфлікту інтересів, то вона повинна діяти відповідно до вимог, передбачених розділом V Закону, тобто виходити з того, що конфлікт інтересів все ж має місце. Отже, особа зобов’язана повідомити належних адресатів про конфлікт інтересів, а також може спробувати врегулювати конфлікт інтересів самостійно.

НАЗК послідовно (така сама позиція була відображена в Методичних реко­мендаціях НАЗК 2016 р.) вважає, що звернення до цього органу за роз’ясненням не звільняє особу від обов’язків: повідомити безпосереднього керівника про конфлікт інтересів; не вчиняти дій та не приймати рішень в умовах реального конфлікту інтересів^[269].

Якщо особа отримала підтвердження про відсутність конфлікту інтересів, то вона звільняється від відповідальності - навіть якщо у діях, щодо яких вона зверталася за роз’ясненням, пізніше було виявлено конфлікт інтересів (ч. 6 ст. 28 Закону). Результатом сприйняття роз’яснення НАЗК, яке має обов’язковий ха­рактер, є впевненість заявника у відсутності конфлікту інтересів і правомірності своєї поведінки.

Заявник, який керується наданим йому у встановленому порядку роз’ясненням про відсутність конфлікту інтересів, убезпечує себе від наслідків як можливої зміни в майбутньому позиції НАЗК, так й іншої інтерпретації конкретної ситуації, здійс­нюваної органом, який вирішує питання про юридичну відповідальність заявника.

9. Вимога, щоб відповідні нормативно-правові акти передбачали порядок та шляхи врегулювання конфлікту інтересів службових осіб (ч. 7 ст. 28 Закону), в основному реалізується в законах, які визначають статус специфічних категорій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самовряду­вання (див. ч. 1 ст. 35 Закону і коментар до неї). Це, однак, можуть бути й інші нормативно-правові акти.

Наприклад, згідно з п. 2.5 Кодексу етики працівників підрозділу внутрішнього аудиту, затв. наказом МФ від 29 вересня 2011 р. №1217, такий працівник повинен утримуватись від будь-якої діяльності, у якій він має приватні інтереси, що вступа­ють у конфлікт з інтересами підрозділу чи органу, в якому він працює. Якщо праців­нику доручається здійснити дослідження або оцінку на підприємстві, в установі та організації, де він працював на керівних посадах або працюють (працювали у пері­оді, який підлягає дослідженню або оцінці) його близькі особи, то він повинен по­інформувати про це безпосереднього керівника підрозділу або керівника органу, до повноважень якого належить звільнення/ініціювання звільнення працівника з по­сади. Безпосередній керівник працівника (керівник такого органу) приймає рішен­ня щодо врегулювання реального чи потенційного конфлікту інтересів працівника.