Стаття 27. Обмеження спільної роботи близьких осіб

1. Особи, зазначені у підпунктах «а», «в»-«з» пункту 1 частини першої статті 3 цього Закону, не можуть мати у прямому підпорядкуванні близьких їм осіб або бути прямо підпорядкованими у зв'язку з виконанням повноважень близьким їм особам.

Особи, які претендують на зайняття посад, зазначених у підпунктах «а», «в»-«з» пункту 1 частини першої статті 3 цього Закону, зобов'язані повідомити керівництво органу, на посаду в якому вони претендують, про працюючих у цьому органі близьких їм осіб.

Положення абзаців першого та другого цієї частини не поширюються на:

1) народних засідателів і присяжних;

2) близьких осіб, які прямо підпорядковані один одному у зв'язку з набуттям одним з них статусу виборної особи;

3) осіб, які працюють у сільських населених пунктах (крім тих, що є районними центрами), а також гірських населених пунктах.

2. У разі виникнення обставин, що порушують вимоги частини першої цієї статті, відповідні особи, близькі їм особи вживають заходів щодо усунення таких обставин у п'ятнадцятиденний строк.

Якщо в зазначений строк ці обставини добровільно не усунуто, відповідні особи або близькі їм особи в місячний строк з моменту виникнення обставин підлягають переведенню в установленому порядку на іншу посаду, що виключає пряме підпорядкування.

У разі неможливості такого переведення, особа, яка перебуває у підпорядкуванні, підлягає звільненню із займаної посади.

1. Про поняття «близькі особи», «пряме підпорядкування» (а також «не­пряме підпорядкування»'}, «виборніособи» див. ст. 1 Закону і коментар до неї.

Стаття 27 Закону обмеження щодо спільної роботи близьких осіб поширює лише на осіб, зазначених у підп. «а», «в»-«з» п. 1 ст. 3 Закону. Цим підкреслено, що суб’єктами відповідних обмежень та відповідальності за їх недотримання не є особи, зазначені у підп. «б»: народні депутати України, депутати ВР АРК, депутати місцевих рад, сільські, селищні, міські голови (тобто виборні особи, але на старост цей виняток за волею законодавця не поширюється)¹.

- присяжні. Вони, природньо, не можуть мати нікого у своєму підпорядкуванні і самі нікому не підпорядковані. Що стосується народних засідателів, то вони в За­коні виглядають юридичним атавізмом, оскільки нове процесуальне законодавство участі народних засідателів більше не передбачає;

- особи, які працюють у сільських населених пунктах (крім тих, що є районни­ми центрами), а також гірських населених пунктах (незалежно від того, чи є вони районними центрами). Соціальні та природні умови виключають можливість дотримання такими особами загального правила щодо обмеження. Як правило, у сільських та гірських населених пунктах населення складається із сімей, які живуть споріднено, і витримати обмеження у цих випадках буває неможливо.

Цей перелік винятків є вичерпним.

За переписом 2001 року в Україні із 27180 сіл було лише 94 села, в яких кількість населення становила від 5 до 10 тис. осіб, і лише одне - Костянтинівна Мелітополь­ського району Запорізької області - близько 12 тис.

В Україні - 672 гірських населених пунктів (Див.: Перелік населених пунктів, яким відповідно до Закону України «Про статус гірських населених пунктів в Укра­їні» надається статус гірських. Додаток до постанови КМ від 11 серпня 1995 р. №647). ^[236]

2. Сільська місцевість - це території, що лежать за межами міст і є переважно зонами сільськогосподарського виробництва та сільської забудови (ст. 1 Закону «Про сільськогосподарську дорадчу діяльність»). До гірських населених пунктів належать міста, селища міського типу, селища, сільські населені пункти, які роз­ташовані у гірській місцевості, мають недостатньо розвинуті сферу застосування праці та систему соціально-побутового обслуговування, обмежену транспортну доступність (ст. 1 Закону «Про статус гірських населених пунктів в Україні»).

3. Заходами щодо усунення обставин, що порушують вимоги стосовно обме­ження спільної роботи близьких осіб, які здійснюються добровільно, можуть бути, наприклад, розірвання близьких відносин (якщо для особи збереження її статусу працівника є більш важливим, ніж перебування, скажімо, у статусі співмешканця), написання заяви про переведення на іншу посаду, яка не припускає прямого під­порядкування (але допустимим є непряме підпорядкування), або про переведення в інший державний орган чи установу, організацію, або про звільнення з роботи.

4. Застосовуючи положення ст. 27 Закону, треба також враховувати положення окремих статусних та інших законів.

Так, КЗП встановлює обмеження щодо спільної роботи родичів (ст. 25-1). З одного боку, ці обмеження є більш широкими - вони: а) стосуються працівників будь-яких підприємств, установ і організацій, а не лише осіб, уповноважених на виконання функцій держави чи місцевого самоврядування; б) можуть вста­новлюватися власниками на їх розсуд; в) охоплюють близьких родичів (батьки, подружжя, брати, сестри, діти) і свояків (батьки, брати, сестри і діти подружжя), які не проживають спільно із суб'єктом обмеження, не пов'язані з ним спільним побутом і не мають взаємних прав та обов'язків; г) передбачають не тільки пряме підпорядкування, а навіть підконтрольність один одному. Але, з іншого боку, за порушення цих обмежень юридична відповідальність не передбачена.

Відповідно до КЗП (п. 4 ч. 1, ч. 3 ст. 41, ст. 43), трудовий договір, з ініціативи власника або уповноваженого ним органу, може бути розірваний в разі перебування всупереч вимогам Закону «Про запобігання корупції» у прямому підпорядкуван­ні близької особи. Згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) для цього не потрібно. Але розірвання договору в цьому разі проводиться, якщо неможливо перевести працівника за його згодою на іншу роботу.

Встановлюючи співвідношення відповідних норм КЗП з аналізованими нор­мами Закону, слід мати на увазі, що, згідно з ч. 2 ст. 25-1 КЗП, на підприємствах, в установах, організаціях державної форми власності порядок запровадження згаданих обмежень встановлюється законодавством. Стаття 27 Закону якраз і є таким законодавством. Тому, виходячи з п. 3 розділу VIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону, інші акти законодавства, якими регламентовано питання спільної роботи родичів, якщо такі є, повинні бути приведені у відповідність з цим Законом.

Законом «Про державну службу» (стаття 32, п. 11 ч. 2 ст. 65, ч. 2 ст. 66, п. 5 ч.

а) відповідних державних службовців:

- у разі виникнення обставин, що призводять до зазначеного прямого підпоряд­кування (наприклад, керівник та підлегла або їхні діти уклали шлюб), відповідні особи, близькі їм особи зобов’язані повідомити про це керівника державної служби та вжити заходів до усунення таких обставин у 15-денний строк;

- неповідомлення керівнику державної служби про виникнення відносин прямої підпорядкованості між державним службовцем та близькими особами у 15-денний строк з дня їх виникнення є дисциплінарним проступком, в разі вчинення якого може бути застосовано винятковий вид дисциплінарного стягнення - звільнення з посади державної служби;

б) відповідного керівника державної служби (суб’єкта призначення):

- якщо в 15-денний строк зазначені обставини добровільно не усунуто, керів­ник повинен вжити у місячний строк заходів до їх усунення. Для цього керівник державної служби: може перевести державного службовця за його згодою на іншу рівнозначну вакантну посаду державної служби в цьому державному органі або дати згоду на переведення до іншого державного органу (у такому разі переведення державного службовця здійснюється без обов’язкового проведення конкурсу), а у разі неможливості переведення особи, яка перебуває у підпорядкуванні, - зо­бов’язаний звільнити її із займаної посади у триденний строк з дня встановлення факту неможливості переведення;

- порушення ним цих обов’язків тягне відповідальність, встановлену законом. Йдеться про дисциплінарну відповідальність за невиконання або неналежне ви­конання посадових обов’язків у вигляді догани (п. 5 ч. 2 ст. 65, ч. 3 ст. 66 Закону «Про державну службу»).

Ці положення цілком узгоджуються з положеннями ст. 27 Закону «Про запобі­гання корупції».

Стаття 13 Закону «Про Національне антикорупційне бюро України» визначає, що особа не може бути призначена на посаду в НАБ, якщо вона, у разі призначен­ня, буде безпосередньо підпорядкована особі, яка є її близькою особою відповідно до Закону «Про запобігання корупції».

Аналогічне положення міститься у ст. 15 Закону «Про Державне бюро розслі­дувань».

У п. 9 ч. 1 ст. 77 Закону «Про Національну поліцію» вказано, що поліцейський звільняється зі служби в поліції, а служба в поліції припиняється у зв’язку з безпосе­реднім підпорядкуванням близькій особі.

Закони «Про Національне антикорупційне бюро України», «Про Державне бюро розслідувань» і «Про Національну поліцію» не вдаються до деталізації. Але на працівників відповідних органів поширюються усі згадані вище положення ст. 27 Закону «Про запобігання корупції» і ст. 25-1, п. 4 ч. 1, ч. 3 ст. 41, ст. 43 КЗП, відсутні в цих законах.

Положення ж Закону «Про прокуратуру», згідно з яким звільнення прокурора чи близької йому особи відбувається, якщо вони не були переведені протягом 30 днів із дня виникнення відповідних обставин, суперечить ст. 27 Закону «Про запобігання корупції», в якій йдеться не про 30-денний, а про місячний строк.

5. Перебування осіб, зазначених у підп. «а», «в»-«з» п. 1 ч. 1 ст. 3 Закону, у прямому підпорядкуванні близьких осіб або їх підпорядкування близьким особам може розглядатися як різновид реального конфлікту інтересів, якому ці особи зобов’язані запобігати і який зобов’язані врегульовувати, а за невиконання цих обов’язків несуть адміністративну відповідальність.

Очевидно, якщо, наприклад, донька прямо підпорядкована своєму батькові - ке­рівнику державного органу чи його підрозділу, то у переважній більшості випадків годі очікувати, що він надаватиме їй більше вказівок і доручень, ніж іншим пра­цівникам, здійснюватиме контроль за їх виконанням більш жорстко, ніж стосовно інших підлеглих, не утримуватиметься від застосування до неї дисциплінарних стягнень і від систематичного застосування до неї заохочень чи висунення її на наго­родження державними нагородами, не визначатиме мінімальний обсяг її службових повноважень та мінімальну відповідальність, і встановлюватиме їй, по можливості, вищі премії тощо.

Іншими словами, тут має місце суперечність між приватним інтересом особи та її службовими повноваженнями, що впливає на об’єктивність або неупередженість прийняття рішень, або на вчинення чи невчинення дій під час виконання зазначе­них повноважень.

Але в суспільстві не повинно бути сумнівів у порядності (доброчесності) публічної служби і місця для непотизму та кумівства. Тому за неповідомлення особою у встановлених законом випадках та порядку про наявність у неї реаль­ного конфлікту інтересів, пов’язаного з відносинами прямого підпорядкування з близькою особою, і за вчинення дій чи прийняття рішень в умовах реального конфлікту інтересів зазначеного характеру особа повинна нести відповідальність за ст. 172-7 КАП.

З іншого боку, у випадку, коли особа лише претендує на зайняття однієї з посад, зазначених у підп. «а», «в»-«з» п. 1 ч. 1 ст. 3 Закону, і не повідомила керівництво органу, на посаду в якому вона претендує, про працюючу у цьому органі близьку їй особу, реального конфлікту інтересів ще не існує - лише потенційний, а тому відповідальність за ст. 172-7 КАП виключається. ^[237]