Поняття обмежень прав засуджених. Співвідношення категорій «обмеження прав» та «правові обмеження» («правообмеження»)

Виходячи із вищезазначених ознак, якщо при здійсненні нормотвор- чості простежуються ознаки діяльності щодо використання правових за­собів, які звужують зміст та обсяг прав, то можна стверджувати про те, що це є діяльність стосовно встановлення правових обмежень, тобто право- обмежувальна діяльність.

Обмеження може полягати й у невчиненні державою певних дій для забезпечення права. Наприклад, нестворення належних умов для надан­ня побачень засудженим або ненадання таких побачень можна вважати обмеженням права.

Підсумовуючи, можна сформулювати загальне поняття правових об­межень: ним є звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод держав­ною владою.

Тобто по суті воно проявляється у будь-якому зменшенні правових можливостей. При цьому смислове навантаження надається також і спо­лучнику «та» між термінами «зміст» та «обсяг». Воно означає, що будь-яке звуження змісту водночас тягне за собою звуження обсягу права і навпа­ки. Це, як обґрунтовувалось вище, випливає із закону взаємного переходу кількісних і якісних змін.

Обмеження прав засудженого характеризується додатковою очевидною ознакою — суб’єктом, до якого застосовуються такі обмеження, та причи­ною їх застосування — внаслідок набуття статусу засудженого. Якщо одна­кове обмеження застосовується і до вільних громадян, і до засудже­них, то тоді воно не може вважатись обмеженням права засудженого.

Якщо конкретизувати це визначення стосовно засуджених, то обме­ження прав засуджених — це звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод державою внаслідок володіння особою спеціальним правовим статусом засудженого.

Із вищенаведеного випливає, що ми підтримуємо широкий підхід до встановлення наявності обмеження права засудженого. На нашу думку, воно має місце у будь-якому випадку зменшення правових можливостей особи органом державної влади або його представником^[187].

У контексті відмежування правових обмежень (правообмежень) від суміжних категорій слід вказати на їхнє співвідношення із категорією «обмеження прав».

Незважаючи на поширеність як одного, так і іншого терміна, у вітчиз­няній кримінально-виконавчій правовій літературі нам не вдалось знай­ти тлумачень щодо співвідношення цих категорій. Цікаво, що міжнародні документи, які стосуються прав засуджених, часто для позначення обме­жень прав вживають термін «обмеження» («restrictions» або, дещо рідше, його синонім — «limitations»). Вони не містять аналога вітчизняній кате­горії «правообмеження».

Отже головне питання є суто термінологічним: чи слід розглядати ці поняття як тотожні?

Перш за все потрібно визначитись яке значення ми надаємо слову «правові». Якщо під цим словом нами розуміється якісна складова, тобто «правовий» — такий, що відповідає правовим принципам, то ці поняття не є тотожні. Адже не кожне обмеження права є обґрунтованим, а отже, не кожне обмеження права є правовим. Тому не кожне обмеження права є правовим обмеженням.

З іншого боку, обмеження права може бути правовим обмеженням, у тому розумінні, що воно встановлюється на підставі нормативно-пра­вового акта, який, при цьому, може бути неправовим. Обмеження права може застосовуватись і без правової підстави — тоді воно буде необґрун- тованим та незаконним. Водночас, правообмеження існує тільки тоді ко­ли існує норма, на підставі якої воно застосовується.

Наявність правообмеження передбачає наявність юридичної норми, яка його містить. Звідси витікає, що правообмеження можна розуміти як зміст норми законодавства, на підставі якої допускається обмеження права.

Наведемо приклад. Засуджений у відповідності до встановлених за­коном норм має право на зберігання певного переліку речей.

Іноді правове обмеження розуміється як певне обмеження, яке за­кріплене у законодавстві, але яке не обов’язково стосується суб’єктивного права. Воно може встановлювати певні процедурні обмеження, які мо­жуть і не обмежувати жодних прав.

Крім того, не завжди те чи інше правове обмеження можна співвід­нести з конкретними правами. Це є слушним і з огляду на те, що не існує вичерпного переліку прав людини. Про їх невичерпність свідчить і ст. 22 Конституції України.

Обмеження одного права може з неминучістю тягнути одночасне об­меження кількох інших прав. Наприклад, розпорядок дня в установах ви­конання покарань, встановлюючи обмеження вибору періоду свого вільно­го часу, обмежує права засуджених, які передбачені статтею 23 Конституції України (право на вільний розвиток особистості), статтею 35 (право на сво­боду віросповідання). Те ж саме стосується деяких інших прав, які закріп­лені в національному законодавстві, однак, їх вичерпний перелік досить складно навести, адже більшість із них обмежується опосередковано.

Деякі правники також вирізняють правообмеження від обмежень прав, розглядаючи перші як категорію із більш широким змістом, яка охоп­лює позбавлення і обмеження в правах, наділення специфічними правами та обов’язками^[188]. Утім, таке розрізнення не є достатньо чітким. Будь-яке «позбавлення» є таким у зв’язку із наявністю обмеження; кожне позбав­лення є обмеженням, але не кожне обмеження є позбавленням. А встанов­лення обов’язку є однією із форм обмежень прав^[189], тому охоплюється не тільки поняттям «правообмеження», а й поняттям «обмеження права».

Отже, терміни «обмеження прав» та «правові обмеження» («правооб­меження») не варто сприймати як тотожні^[190]. Обмеження прав є більш ши­рокою категорією, адже, на відміну від правообмеження, не може існувати без юридичної норми, з якої воно витікає. Це твердження відштовхується від того, що термін «правообмеження» розглядається як скорочення тер­міну «правові обмеження».

Разом з тим потрібно брати до уваги й інше можливе трактування. Якщо «правообмеження» розглядати як скорочення терміну «обмеження прав», то тоді їх можна розглядати як тотожні. В такому разі термін «пра- вообмежувальна діяльність держави» може розумітись як діяльність дер­жави по застосуванню обмежень прав (як через закріплення їх у законі, так і застосовуючи на практиці, в тому числі незаконно), а не тільки як нор- мотворча діяльність по закріпленню обмежень прав. Для зручності у цій роботі ми послуговуватимемось саме таким розумінням «правових обме­жень» та «правообмежень» — як аналогів категорії «обмеження прав».