§ 2. Право спільної сумісної власності подружжя

Усе майно, набуте за час шлюбу і не віднесене до особистої приват­ної власності, належить дружині та чоловікові на праві спільної суміс­ної власності. При цьому, ст. 60 СК встановлює, що дане правило діє і тоді, коли один з подружжя з поважної причини (ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, навчання тощо) не мав самостійного заробітку (доходу).

До об'єктів спільної сумісної власності закон відносить:

• Будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту (військова зброя, наркотичні речовини тощо)

Спільною сумісною власністю подружжя, зокрема, можуть бути: квартири, жилі й садові будинки; земельні ділянки та насадження на них, продуктивна і робоча худоба, засоби виробництва, транспортні засоби; грошові кошти, акції та інші цінні папери, паєнакопичення в житлово-будівельному, дачно-будівельному, гаражно-будівельному кооперативі; грошові суми та майно, належні подружжю за іншими зобов'язальними правовідносинами, тощо.

• Заробітна плата, пенсія, стипендія, інші доходи, одержані од­ним з подружжя. Характерно, що у зв’язку з внесенням змін до чинного Сімейного кодексу, з ч. 2 ст. 61 було виключено слова «і внесені до сімейного бюджету або внесені на його особис­тий рахунок у банківську (кредитну) установу»^[26]. Отже, тепер спільною сумісною власністю подружжя є всі доходи кожного з них повністю. Такі зміни викликали критику з боку деяких на­уковців, адже заробітна плата є особистою винагородою, що має належати тому, хто її заробив і якою має розпоряджатися той, хто її заробив^[27]. Однак, варто звернути увагу і на практичність цієї норми. Адже, кожне подружжя по різному формує сімейний бюджет: дехто відкладає частину зарплати кожного (пропорцій­но до її розміру або в рівних частках) на потреби сім'ї, а решту залишає собі на особисті витрати; інші ж не відділяють кошти сімейного бюджету спеціально: кожен по мірі потреби купує до­дому продукти харчування, інші необхідні речі, платить за ко­мунальні послуги тощо.

• Гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, що були одержа­ні за договором, укладеним одним з подружжя в інтересах сім ї.

На підставі норми ч. 3 ст. 61 СК, спільною сумісною власністю по­дружжя можна вважати грошові кошти, одержані одним з подружжя з договором кредиту, майно, одержане як виграш в лотерею, житлове приміщення, набуте за договором довічного утримання, якщо усі ці договори були укладені в інтересах сім'ї. Не зовсім зрозумілим, од­нак, є формулювання «в інтересах сім'ї». Чи можна вважати спільною сумісною власністю виграш в казино, якщо ставки були зроблені за рахунок особистих коштів чоловіка? Ю.С. Червоний, з цього приводу зазначає, що відповідно до ч. 2 ст. 65, при укладанні договорів одним з подружжя існує презумція згоди другого з них. Тому, якщо ця презум- ція не спростована, права та обов'язки за договором, укладеним одним з подружжя, поширюються на обох з них^[28]. Проте, ст. 65 СК стосується об'єктів спільної сумісної власності, і, відповідно, на особисті кошти не розповсюджується. Вважаємо, що дана норма потребує уточнення.

• Речі для професійних занять, придбані за час шлюбу для одного з подружжя.

Такими речами може бути професійна фото-відео апаратура, му­зичні інструменти, стоматологічне обладнання тощо. В даному випад­ку, як зазначається в коментарі до Сімейного кодексу, закон виходить з того, що ці речі, як правило мають значну цінність, і що віднесення їх до роздільного майна подружжя, могло б істотно порушити права одного з них^[29].

• Суд може визнати об'єктом права спільної сумісної власності майно, що належало одному з подружжя, якщо за час шлюбу воно істотно збільшилося у своїй вартості, внаслідок спільних трудо­вих чи грошових затрат, або затрат другого з подружжя.

Якщо один з подружжя самостійно або власним коштом зробив капітальний ремонт у квартирі, що належить другому з подружжя, тю­нинг його автомобіля або комп'ютера, що істотно збільшило вартість цих речей, природно, що він матиме право на їх частку. Як зауважує З.В. Ромовська, визнання права спільної сумісної власності на річ, яка належала одному з подружжя, не означає, що у разі спору частки дру­жини та чоловіка мають бути рівними^[30]. Так, якщо, наприклад, вар­тість житлового будинку, який належав дружині, після перебудови його чоловіком збільшилася на третину, відповідно має визначатися й розмір частки кожного з подружжя. Однак, в даному випадку йдеться про спільну часткову, а не спільну сумісну власність, тому доцільним було б внести зміни до ст. 62 СК і вилучити з неї слово «сумісної».

Подружжя може добровільно змінити правовий статус майна, що належить одному з них, подавши відповідні заяви до органів, які здій­снюють державну реєстрацію прав на транспортні засоби, житлові бу­динки. У разі спору заміна правового статусу майна може відбутися на підставі рішення суду. Суд може відмовити у визнанні майна спіль­ною власністю подружжя, якщо буде встановлено, що внесок другого з подружжя був незначним. У цьому разі той з подружжя, хто поніс відповідні затрати на ремонт, переобладнання речі, має право на їх від­шкодування. Вимога про визнання речі об'єктом права спільної влас­ності може бути пред'явлена суду одним із подружжя, а у разі його смерті — спадкоємцями за заповітом чи за законом.

• Суд може визнати об'єктом спільної сумісної власності дохід від майна, що належить одному з подружжя, якщо другий з по­дружжя своєю працею і коштами брав участь в утриманні цього майна, управлінні та догляді за ним.

Відповідно до ч. 2 ст. 62 СК, той з подружжя, хто сприяв отриман­ню доходу від майна, має право на частину цього доходу. Так, якщо один з подружжя допомогав у вирощуванні сільськогосподарської продукції на земельній ділянці другого з подружжя, він матиме право на частину доходу від продажу цієї продукції. Однак, як і в ч.1 ст. 62 СК, тут може йтися і про часткову власність, залежно від участі кож­ного з подружжя в одержанні доходу. Тому дана норма теж потребує внесення змін і вилучення слова «сумісної».

Закон визначає правовий режим не лише майна, але й боргів по­дружжя. Так, відповідно до ст. 73 СК, за зобов'язаннями одного з по­дружжя стягнення може бути накладено лише на його особисте майно і на частку у праві спільної сумісної власності подружжя, яка виділена йому в натурі. На майно, яке є спільною сумісною власністю подруж­жя, стягнення може бути накладено, якщо судом буде встановлено, що договір був укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї і те, що було одержане за договором, використано на її потреби. При від­шкодуванні шкоди, завданої злочином одного з подружжя, стягнення може бути накладено на майно, набуте за час шлюбу, якщо рішенням суду встановлено, що це майно було придбане на кошти, здобуті зло­чинним шляхом.

Дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користуван­ня і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Щодо права кожного з подружжя на розпорядження майном, то законом визначається і окремо регулюється:

• Право дружини, чоловіка на розпорядження своїм особистим майном та своєю часткою у спільній сумісній власності подруж­жя, що може реалізуватися, зокрема у вигляді:

- Укладення дружиною та чоловіком договорів між собою. Згідно ст.

- Укладення дружиною, чоловіком договорів з третьою особою. Щодо розпорядження майном, що є особистою приватною власністю кожного з подружжя, то воно здійснюється на за­гальних підставах. Однак, розпорядження часткою у спільному майні подружжя має свою особливість. Так, відповідно до ст. 67 СК, кожен з подружжя має право укласти з третьою особою договір купівлі-продажу, міни, дарування, довічного утримання (догляду), застави щодо своєї частки у праві спільної сумісної власності подружжя лише після її визначення та виділу в натурі або визначення порядку користування майном. Це правило не стосується заповіту на частку дружини, чоловіка у праві спіль­ної сумісної власності подружжя, що може бути складений до її визначення та виділу в натурі.

• Право дружини, чоловіка на розпорядження спільним майном в інтересах сім ї. Подружжя може розпорядитися своїм майном як спільно, так і уповноважити на це одного з них. В останньо­му випадку, хоча стороною в договорі виступає тільки один з подружжя, вважається, що договір укладений за взаємною зго­дою від імені обох. За загальним правилом, згода другого з по­дружжя презюмується, при цьому він має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового. Проте, в деяких випадках, така згода по­требує спеціального оформлення. Так, згідно ч.3 ст. 65 СК, для укладення одним із подружжя договорів щодо цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена. Договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї, ство­рює обов'язки і для другого з подружжя, але лише у разі, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї. Якщо ж такий договір є «укладеним в інтересах сім'ї» лише формально, другий з подружжя зобов’язаний ним не буде.