§ 1. Право особистої приватної власності дружини та чоловіка

За загальним правилом, реєстрація шлюбу є підставою виникнен­ня в подружжя права спільної сумісної власності на майно, набуте в майбутньому. Однак, це не позбавляє дружину та чоловіка права мати майно, яке належить кожному особисто.

Згідно ст. 57 СК, до особистої приватної власності кожного з по­дружжя належить:

• Майно, набуте дружиною або чоловіком до шлюбу

Так, чоловік або дружина, що переселилися у зв’язку із шлюбом в приватизовану квартиру другого з подружжя, не матимуть права на частку в ній у разі поділу майна. Не можуть вони претендувати і на частину грошей, отриманих від продажу цієї квартири.

• Майно набуте під час шлюбу на підставі договору дарування або в порядку спадкування

Варто зауважити, що договір дарування є підставою виникнення права особистої приватної власності у разі, якщо обдарованим є лише один з подружжя. Якщо ж дарунок вручений обом (на новосілля, річ­ницю шлюбу) вони стають його співвласниками. Однак, можна при­пустити, що гроші подаровані молодятам на весілля, можуть бути ви­знані судом спільною частковою власністю, при цьому частка кожного з подружжя визначатиметься залежно від кількості запрошених гостей з кожної сторони і подарованої кожним з цих гостей грошової суми.

• Майно, набуте під час шлюбу за особисті кошти

Йдеться про майно, придбане за кошти, які були внесені як вклад у банківську (кредитну) установу до шлюбу, подаровані або успад­ковані, виручені від продажу речі, яка належала одному з подружжя особисто тощо. Однак, у разі виникнення спору під час поділу майна, в силу вступає презумпція спільної сумісної власності, тож тому з по­дружжя, який придбав майно за особисті кошти потрібно буде довести походження коштів, пред’явивши відповідно договір дарування, свідо­цтво про право на спадщину, договір банківського вкладу і документи, що підтверджують його повернення та інш.

• Речі індивідуального користування, в тому числі коштовності, навіть, якщо вони були придбані за спільні кошти

У частині другій статті 24 КпШС містилася норма, за якою влас­ністю кожного з подружжя були речі індивідуального користування (одяг, взуття тощо), хоча б вони були придбані за рахунок спільних коштів подружжя, за винятком коштовностей та предметів розкоші. Отже, золотий ланцюжок або годинник чоловіка, так само як і дорога вечірня сукня або норкова шуба дружини, вважалися спільною суміс­ною власністю подружжя.

Тому у частині другій статті 57 СК подано інше законодавче ви­рішення проблеми: кожна річ, призначена виключно для задоволен­ня потреб когось із подружжя, незалежно від її цінності, є особистою власністю дружини чи чоловіка.

До речей індивідуального користування крім одягу та взуття, мож­на віднести також косметику, парфумерію, аксесуари. Не можна вва­жати такими транспортні засоби, навіть якщо керує ними тільки один з подружжя, а також побутову, комп’ютерну, аудіо-відео техніку.

Ситуація з коштовностями є дещо складнішою, оскільки ані за­кон, ані судова практика не сформулювали визначення поняття та­кого майна. Вбачається, що для цілей ст. 57 СК, коштовностями слід вважати ювелірні прикраси з дорогоцінних металів та дорогоцінного і напівдорогоцінного каміння. Не можна погодитися з позицією де­яких вчених, які пропонують вважати коштовностями також й інші речі, які не є необхідними і мають значну вартість, такі як рідкісний по­суд, картини відомих художників, антикварні та інші унікальні речі^[23]. Адже зі змісту ч.2 ст. 57 СК («речі індивідуального користування, в тому числі коштовності») випливає, що один з подружжя повинен особисто використовувати ці речі у повсякденному житті. Важко уявити, наприклад, індивідуальне користування антикварною вазою або банківськими злитками.

Отже, коштовності вважатимуться особистою приватною влас­ністю того з подружжя, для кого вони були придбані. Як слушно за­уважує З.В. Ромовська,якщо, коштовності були придбані не для інди­відуального користування, а для накопичення капіталу, вони мають вважатися спільною сумісною власністю подружжя^[24]. Однак, потріб­но визнати, що довести таке «цільове призначення» ювелірних виро­бів доволі важко. Уявімо собі спір між подружжям стосовно золотих сережок з діамантами: чоловік стверджує, що подружжя їх придбало з метою збереження капіталу в умовах нестійкого курсу валют, а дру­жина наполягає, що сережки є її особистими коштовностями. Велика вірогідність, що виходячи з прямого призначення ювелірних прикрас, суд надасть перевагу дружині.

• Премії, нагороди, які чоловік або дружина отримали за особисті заслуги. Причому, якщо другий з подружжя доведе, що своїми діями сприяв одержанню цієї премії або нагороди, суд може ви­знати за ним право на частку у ній

Потрібно врахувати, що діями, які сприяють одержанню премії, нагороди закон вважає не лише безпосередню допомогу у діяльності, за результатом якої була одержана ця премія або нагорода (допомога у тренуванні, репетиціях, написанні наукової роботи, проведенні до­слідження, підготовці до конкурсу тощо), але й ведення домашнього господарства і виховання дітей.

• Страхові виплати, одержані за обов'язковим або добровільним особистим страхуванням, за умови, що страхові внески сплачу­валися за рахунок коштів, які були особистою приватною влас­ністю дружини або чоловіка

Відповідно до ст. 980 ЦК, предметом особистого страхування є життя, здоров'я, працездатність та пенсійне забезпечення. У ч.5 ст. 57 СК не визначено приналежності страхової виплати, одержаної за до­говором страхування майна, яке належить одному з подружжя. Варто погодитися з думкою, що в даному випадку слід застосувати аналогію закону^[25], хоча для усунення розбіжності в позиціях юристів з цього приводу, доцільніше було б внести відповідні доповнення до ч.5 ст. 57 СК. Певні проблеми можуть виникнути також у разі необхідності до­казування належності одному з подружжя грошових коштів за рахунок яких сплачувалися страхові внески. Оскільки страхові внески мають періодичний характер докази доведеться надавати по кожному з них.

• Відшкодування за втрату або пошкодження речі, що належала чоловікові, дружині на праві особистої приватної власності, а також як відшкодування моральної шкоди

Особа, що є власником майна має право на компенсацію у разі втрати або пошкодження цього майна. Грошові кошти або інше май­но, одержане як відшкодування такої шкоди, не підлягають поділу між подружжям, як і не підлягала поділу сама річ за втрату чи пошкоджен­ня якої вони були одержані.

Згідно ст. 23 ЦК, моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або ін­шим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фі­зична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

• Плоди, доходи(дивіденди) від речі, що належить чоловікові, дружині на праві особистої приватної власності

Той з подружжя, хто є власником майна автоматично набуває пра­ва власності і на дохід від використання цього майна. Так, якщо один з подружжя є власником квартири, яку здає в оренду, орендна плата (а відповідно і все придбане за ці кошти) є його особистою власністю. Це ж стосується відсотків за банківським вкладом, що належатимуть власнику депозиту; виручки від продажу сільськогосподарської про­дукції, що буде належати власнику земельної ділянки тощо.

Однак, згідно ч.2 ст. 62 СК, якщо один із подружжя своєю працею і (або) коштами брав участь в утриманні майна, належного другому з подружжя, в управлінні цим майном чи догляді за ним, то дохід (при­плід, дивіденди), одержаний від цього майна, у разі спору за рішенням суду може бути визнаний об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

• Суд може визнати особистою приватною власністю дружини, чоловіка майно, набуте нею, ним за час їхнього окремого прожи­вання у зв'язку з фактичним припиненням шлюбних відносин.

Трапляється, що між фактичним припиненням шлюбу і юри­дичним оформленням цього припинення проходить тривалий час, оскільки подружжя з певних об’єктивних або суб’єктивних причин не оформило розлучення одразу. Суд, враховуючи дані обставини, може визнати майно, набуте протягом цього строку. особистою при­ватною власністю кожного. Дану норму можна застосовувати і у разі з'явлення особи, що була оголошена померлою, якщо подружжя все ж захоче розірвати шлюб після його поновлення.

Закон не обмежує дружину та чоловіка у свободі володіння, ко­ристування та розпорядження своїм особистим майном, однак зазна­чає, що той із подружжя, хто є власником майна, повинен визначати режим володіння та користування ним з урахуванням інтересів сім 'ї, насамперед дітей. При розпорядженні своїм майном дружина, чоловік зобов 'язані враховувати інтереси дитини, інших членів сім 'ї, які відпо­відно до закону мають право користування ним.