Наслідки неналежного реагування на випадки насильства за ознакою статі в умовах збройного конфлікту

Сьогодні наша країна зазнає наслідків широкомасштабного вторгнення та наші громадяни щодня страждають від протиправних дій загарбників. Одним із надзвичайно травмуючих факторів є наявність фактів сексуального та фізичного насильства, якого зазнають, в першу чергу жінки та дівчата.

Загалом, гендерно обумовлене насильство або насильство за ознакою статі залишається міжнародним явищем, поширеним по всьому світі. Воно стосується мільйонів жінок та дівчат і є одним з найпоширеніших порушень прав людини. У міжнародному огляді, опублікованому в 2013 році, Всесвітня організація охорони здоров’я підрахувала, що майже кожна третя жінка віком від 15 років зазнавала фізичного та/або сексуального насильства або й того, й іншого хоча б раз у житті^[42].

Травмуючі наслідки зґвалтувань під час війни та інших форм гендерного насильства, пов’язаних із конфліктом, включаючи сексуальне насильство над дітьми, широко задокументовані. Насильство за ознакою статі під час конфлікту розрізняється за поширеністю та винуватцем, але жінки та дівчата несуть основний тягар постраждалих. Хоча жінки рідше гинуть у збройних конфліктах у порівнянні з чоловіками, ті з них, хто виживає, є вразливими в інших сферах. На додаток до існуючих труднощів, з якими вони стикаються у мирний час, під час конфлікту жінки можуть зіткнутися з обмеженими можливостями, бідністю та вимушеним переміщенням.

За даними дослідження «Вплив збройного конфлікту на насильство з боку інтимного партнера: свідчення повстанського руху Боко Харам у Нігерії», збільшення ймовірності фізичного або сексуального насильства з боку інтимного партнера у жінок приблизно на 4 відсотки означає, що збройний конфлікт зупинив рух у напрямку зменшення кількості випадків насильства.

Конфлікт може посилювати патріархальні гендерні норми у процесі мілітаризації, здатної трансформувати значення людей, речей та ідей далеко поза межами безпосередніх бойових дій. Основні положення мілітаризму полягають у тому, що застосування зброї є найкращим способом вирішенням конфлікту, людська природа схильна до конфліктів, а чоловіки, які не беруть участь у бойових діях (наприклад, ті, що відмовились від військової служби з міркувань совісті), вважаються непатріотичними та фемінізованими. Мілітаризм і патріархат майже невіддільні один від одного, але перший має тенденцію надавати перевагу іншому, паралельно конструюючи мужність і жіночність, відводячи роль зброї та політики чоловікам, а роль турботи - жінкам. Сексуальне насильство може бути стратегією збройних груп для створення соціальних зв’язків та соціалізації норм мужності. Розповсюдженість сексуального насильства, пов’язаного з конфліктом, яке обумовлюється маскулінністю, може значно зростати, разом з іншими формами насильства за ознаками статі, включаючи насильство з боку інтимного партнера^[44].

Також у суспільстві може зрости сприйняття насильства з боку інтимного партнера у якості норми, якщо насильство загалом нормалізується у контексті конфлікту та якщо більша кількість чоловіків, які беруть участь у збройних діях, сприятимуть структурним змінам. Проте, це більш характерно для довгострокових конфліктів.

Війна має тенденцію знижувати чутливість до сприйняття насильства та формує дегуманізований погляд на постраждалих від нього.