3.2 Шляхи вдосконалення протидії насильницькій злочинності осіб жіночої статі

На сьогодні в Україні настала нагальна потреба в організації цілеспрямованих дій суспільства та держави, які будуть направлені на ефективну протидію зростання і поширення насильницької злочинності осіб жіночої статі.

Форми та методи діяльності, які використовується в даній сфері, багато в чому не відповідають вимогам часу і потребують певного удосконалення.

На думку професора В.В. Лунєєва, людство не взмозі викорінити злочинність, але воно в силах утримувати її на більш-менш соціально терпимому рівні [176, с. 921].

В Україні порівняно з більшістю розвинутих європейських країн спостерігається більш високий коефіцієнт небезпечних насильницьких злочинів. Дослідники пояснюють це тим, що в розвинутих країнах Європи вище рівень матеріального забезпечення людей, культури та толерантності. На цій основі у свідомості більшості людей сформована установка на обов’язкове дотримання умов співжиття, уявлення про неприпустимість застосування насильницьких дій щодо оточуючих [162, с. 48].

Центральною проблемою будь-якого цивілізованого суспільства є людина, її життя і здоров\'я, права і свободи. В системі охорони членів суспільства від злочинних посягань, особливе місце відведено попередженню злочинів, в тому числі і насильницьких.

Проблема розслідування та попередження злочинів, вчинених жінками, повинна стати однією з пріоритетних у зв\'язку з особливою суспільною небезпекою даної категорії злочинців, обумовленої відходом від соціальної і біологічної ролі жінки в суспільстві – як матері, тобто тієї її ролі, яку вона має відігравати в суспільстві. Цим визначається і особлива суспільна небезпека жіночої злочинності.

Оскільки однакові явища соціального життя по-різному впливають на поведінку чоловіків і жінок, попередження злочинів, вчи­нених жінками, повинно бути орієнтоване, зокрема, на вплив не тільки на фактори загального характеру, а й на ті, які виступають у вигляді детермінант протиправної поведінки жінок.

Злочинність чоловіків більш адекватно сприймається суспільством ніж злочинність осіб жіночої статі, яка завжди вважалась явищем неприродним, нехарактерним для жіночої натури. Мабуть тому, мало хто вірить в успішність ресоціалізації засудженої жінки.

Погоджуємося з думкою В.А. Бадири щодо того, що особ­ливий статус жінки у суспільстві як матері, виховательки підростаю­чого покоління, трудівниці пред\'являє підвищені вимоги до її мораль­ності, поведінки та соціальної відповідальності. Тому неможливо виміряти суспільну шкоду, що завдана жіночою злочинністю. Засу­джені жінки потребують особливої уваги при застосуванні карально-виховних засобів впливу, а ефективністю їх виправлення будуть пока­зники зменшення рецидиву злочинів [17, с. 1–2].

Останнім часом пропонується нове рішення, нове випробування для державних інституцій України і для суспільства. Правозахисні організації звертаються із пропозицією скасувати кримінальне покарання у вигляді довічного ув’язнення для всіх жінок. Відповідне звернення було спрямоване Президенту України, до Мінюсту, до Комітетів Верховної Ради України. Президент України своєї позиції не висловив. Мінюст аргументував, що скасування довічного ув’язнення для жінок «заборонено» законом (не дозволено, не передбачено). А от Державна пенітенціарна служба прихильно поставилась до пропозиції гуманізації кримінальних покарань щодо жінок.

Станом на 1 липня 2013 року в Україні довічне ув’язнення відбуває 23 жінки. В Україні законодавчо закріплена рівність чоловіків та жінок.

Статтею 24 Конституції України встановлено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками [125].

Стаття 6 Закону України «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків», передбачає, що «не вважаються дискримінацією за ознакою статі: спеціальний захист жінок під час вагітності, пологів та грудного вигодовування дитини; обов’язкова строкова військова служба для чоловіків, передбачена законом; особливі вимоги щодо охорони праці жінок і чоловіків, пов’язані з охороною їх репродуктивного здоров’я; позитивні дії». Крім того, у Рішенні Конституційного Суду України від 02 листопада 2004 року № 15–рп/2004 визначено, що однією з основних засад права є справедливість, окремим виявом якої є питання відповідності покарання вчиненому злочину [224].

Категорія справедливості передбачає, що покарання за злочин повинно бути домірним злочину. Це означає не тільки те, що передбачений законом склад злочину та рамки покарання відповідатимуть один одному, а й те, що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного.

Адекватність покарання ступеню тяжкості злочину випливає з принципу правової держави, із суті конституційних прав та свобод людини і громадянина.

Враховуючи викладене, вважаємо, що пропозиція щодо зміни підходів до максимальної суворості покарання жінок за тяжкі злочини та скасування для них застосування довічного позбавлення волі є недоцільною. Думку, що чоловік і жінка повинні нести кримінальну відповідальність на одних і тих же засадах підтримали 92,7% респондентів.

Як стверджують вчені, важливою складовою протидії злочинності є її кримінально–правове забезпечення, що передбачає не лише наявність якісного законодавства, а й новітню кримінально–правову доктрину та сучасну за змістом кримінально–правову політику держави [165, с. 43–45]. Зокрема, В.Н. Куц наголошує: «в Україні відсутня схвалена на держав­ному рівні концепція боротьби зі злочин­ністю, що обумовлено багатьма економічни­ми, соціальними, політичними, правовими й іншими особливостями та протиріччями розвитку ринкових відносин в країні: не завершено створення системи кримінальної юстиції; триває реформування правоохо­ронних органів; продовжується розбудова національного законодавства; впроваджуються державні інституції, які повинні від­повідати кращим європейським і світовим стандартам у цій сфері суспільних відносин» [164, с.

На думку вчених, важливим є розуміння кримінологічної політики, її місця у системі протидії злочинності, наявний стан та ефективність впровадження її стратегій і невикористаний державний запобіжний ресурс [84, с. 80 ].

Стратегічному напряму запобігання злочинності на сучасному етапі розвитку України відповідає реформаторська кримінологічна політика, яка гармонічно поєднує соціально–економічну політику країни, її культурні традиції, політичний режим, панівну ідеологію, ресурсні можливості та ін., за національною системою впливу на злочинний потенціал соціуму. Саме він генерує кримінальну готовність і трансформацію останньої у різні злочинні прояви [53, с. 166–175].

Стратегічні заходи спрямовані на зміну фундаментальних основ соціального буття, культури, правосвідомості з метою зниження криміногенного потенціалу суспільства і підвищення ступеня кримінологічного благополуччя (безпеки) населення. Ефект цих заходів може проявитися через роки [104, с. 295–296].

В профілактичній роботі з жінками, які можуть вчинити або вчинили злочин, необхідно зрозуміти причини та мотиви, які штовхнули їх на вчинення кримінально караних діянь і допомогти розібратися у їх власному житті. Адже, як зазначав автор твору "Утопія" Т. Мор, якщо причини, які сприяють вчиненню злочину залишаються незмінними, то незмінними будуть і наслідки, що породжуються даними причинами [190, с. 137].

Досягти певних позитивних результатів у протидії злочинності мож­на шляхом використання ресурсу відомих стра­тегій. Зокрема, стратегія зменшення можливос­тей вчинення злочинів.

Ресурс цієї стратегії запобігання злочинності, спрямований на випередження виникнення кримінальної мотивації, обмежен­ня, усунення проявів криміногенного потенціалу, а також захист матеріаль­них і духовних цінностей суспільства, використовується у країні дуже слабко. Але там, де окремі елементи цієї стра­тегії впроваджуються (зокрема, створення мережі адаптаційних цен­трів, притулків, зниження рівня дитячої безпритульності, бро­дяжництва, жебрацтва, п\'янства, нар­команії.

Так, наприклад, суттєве зниження рівня злочинності у Винниці (370 тис. населення) почалося з підвищення ефективності діяльності міліції: було переглянуто маршрути патрулювання: на гроші мерії чергувальні міліцейські автомашини обладнано системою GPS, шо дозволило швидко діставатися до міста полії: запроваджено практику заохочення співробітників міліції зі відмінну службу. За затримання злочинця мерія виплачує 10 тис. гривень. Крім того, обмеженню злочинів спри­яли освітлення вулиць, що скоротило прояви грабежів і розбоїв: вста­новлення камер цілодобового спостереження у людних місцях: робота щодо зниження віктимності населення, особливо серед дітей, підлітків, пенсіонерів та ін. [206, с. 72–74]

Особливої уваги заслуговує питання щодо надання психологічної допомоги й підтримки засудженим жінкам. Очевидно, що своєчасна корекція особистості, професійний психолого-педагогічний вплив здатний звести до мінімуму число ексцесів, які спостерігаються в місцях позбавлення волі – суїцидів, міжособистісних конфліктів, групових безпорядків, нервових зривів і т. і. В даний час в жіночих колоніях введено посаду психолога, відкриваються кабінети психологічного розвантаження. З особами, які потребують спеціалізованої допомоги, проводяться сеанси аутогенного тренування, гіпнозу, спрямовані на зняття стресової напруги, стабілізацію нервового стану, навчання самоконтролю.

Відомо, що значний відсоток засуджених жінок складають особи, які страждають різного роду психічними відхиленнями, що не виключають осудності. При виконанні кримінального покарання у відношенні таких осіб переслідуються ті ж цілі, що і стосовно інших засуджених. Специфіка його полягає в лікуванні жінок, забезпечення посиленої ресоціалізації з урахуванням стану їх психічного здоров\'я.

Внаслідок високих темпів урбанізації, фемінізації, масової міграції та побутової невлаштованості, для нашого часу характерним стає значне послаблення соціального контролю за поведінкою жінок. Щоб виключити такі наслідки, жінка повинна мати інший соціальний статус, їй слід позбутися рівної з чоловіками ролі і зосередити увагу і сили на сім\'ї і дітях. Адже, умови, в яких фор­мується і розвивається сучасна сім\'я, мають величезний вплив на моральні нор­ми й принципи її взаємин з навколиш­нім соціальним середовищем, удоско­налення сімейно–побутових відносин, економічну незалежність членів сім\'ї, створен­ня можливостей для духовного розви­тку кожного.

Протягом багатьох років обговорення питання насильства в сім´ї, відповідно до якого саме чоловіки розглядалися винними в здійсненні насильства, призвело до того, що проблеми чоловіків-жертв ставляться суспільством на другий план, а то і взагалі ігноруються. Проте, не можна не приділяти уваги проблемі тільки тому, що жінки частіше зазнають насильства з боку чоловіків.

Для жінок, які стали жертвами насильства існують притулки, які фінансуються державою, в той час як чоловіки, які зазнали насильства не знають куди їм звернутися за допомогою або хоча б за інформацією.

На нашу думку, створення та існування відповідної організації з допомоги чоловікам які постраждали від насильства з боку жінок в Україні, сприятиме вдосконаленню механізмів реалізації принципу ґендерної рівності та встановленню гарантій забезпечення рівноправності статей.

Недостатньо залучаються до профілактики злочинів і громадські організації, а особливо, жіночі організації, які повинні надавати допомогу у вирішенні різноманітних трудових, сімейних та особистих питань [174, с. 191–196].

Вагомим фундаментом для протиправних дій сучасного індивіда є втрата моральних цінностей та ідеалів. Тому, в основі розвитку жіночого руху повинні лежати не феміністська ідеологія, а мораль і загальнолюдські цінності.

Для подолання ґендерних стереотипів та змінення громадської думки, необхідно підвищити обізнаність суспільства про насильство спрямоване не лише проти жінок, а й проти чоловіків, використовуючи для цього ЗМІ. Засоби масової інформації складають групу впливу у сучасних суспільствах. Їхній вплив щодо питань насильства може бути як негативним, так і позитивним. Негативним у випадках, коли вони сприяють насильству, відтворюючи стереотипні образи. Позитивним, коли вони інформують і привертають увагу громадської думки до проблеми.

Злочинність, існуючи з моменту виникнення самої цивілізації, якісно змінювалася в певні історичні відрізки часу, в залежності від рівня політичних, економічних, соціальних, морально-духовних, насамперед, релігійних, відносин.

Ще в давнину релігія поряд з покаранням була потужним засобом впливу на різні соціальні процеси, в тому числі і на розвиток злочинності. Релігія сприяла розвитку у віруючих, з одного боку, законослухняності, а з іншого – перешкоджала розвитку потреб, що сприяло зменшенню як корисливих мотивів, так і насильницьких злочинів. Не втратила своєї позитивної ролі релігія і в наші дні. Чимало засуджених осіб відносять себе до віруючих. У більшості засуджених релігійні погляди сформувалися після засудження.

У всіх розвинутих країнах Заходу, особливо в Норвегії, Швеції, Канаді та Фінляндії, служителі релігії відіграють істотну роль в попередженні не тільки жіночої злочинності, але і злочинності взагалі. Не випадково в названих країнах жіноча злочинність має один з найнижчих у світі показників. Релігія має великі можливості для зниження соціальної напруженості в цілому і тривожності жінок, зокрема. Релігійні організації можуть здійснювати індивідуальну профілактику. Такі заходи можуть проводитися з бездомними жінками та жебраками. Церква може надавати окремим з них притулок в монастирях, розселяти у парафіян, надавати допомогу в працевлаштуванні. Досить дієвою стала б активність релігійних організацій відносно повій, чимало з яких потребують не стільки матеріальної підтримки, скільки моральної. Крім того, релігія може значно впливати на формування особистісної життєвої концепції людини, на тип її соціальної активності, ставлення до різних ситуацій [192, с. 69]. Тому, позитивних результатів можна очікувати від представників церкви й у справі виправлення жінок, які перебувають у місцях позбавлення волі.

Аналізуючи вплив релігії на засуджених, можна зробити висновок про те, що діяльність релігійних організацій стала однією з необхідних складових частин процесу виправлення засуджених, їх духовно-морального виховання. Прийняття особою духовних цінностей наповнює її свідомість новим культурно–моральним змістом, що сприяє усуненню причин вчинення нових злочинів.

Отже, є актуальним подальше вивчення впливу релігії як феномену культури на стан та структуру злочинності в країні.

У зв’язку з трансформацією цінностей в українському суспільстві, необхідно чітко визначитись в непорушних істинах людиноцентризму і гуманізму. Саме християнська, людиноцентрична концепція протидії насильству, де найперше виявляються духовні якості особистості, помітні через безкорисливість і готовність жертвувати матеріальними цінностями, повинна стати нормою життя суспільства. Людина повинна жити за законами християнської моралі і етики, здійснюючи тим самим християнську програму самореалізації особистості.

В глибинах свідомості людини, яка не живе за законами природи, зароджуються вільні думки про переоцінку всіх цінностей, людина стає перед вибором між добром і злом. Свідомість, виникаючи як відображення певного способу життя, об´єктивізується в чуттєво–вольових актах поведінки. Особистісні риси обумовлюють характер вибору при прийнятті тих або інших рішень. Свідомість і вибір є формами соціального ставлення людини до суспільних цінностей [182, с. 91].

Так, крос-культурні дослідження в області вивчення моральної свідомості у чоловіків та жінок доводять, що уявлення про моральне у них дуже сильно розрізняються. Так, російсько-американський дослідник В. А. Лефевр, проводячи опитування в Росії та США щодо значення цінностей в житті чоловіків та жінок, виявив наступне. Російські жінки відвели «чесності» 7-ме місце, а «правдивості» – 11-те. Чоловіки «чесність» поставили на 6-те місце, а «правдивість» на 9-те, в той час як в США і чоловіки, і жінки відводять вказаним цінностям 1-ше або 2-ге місця. Якщо для росіянина є допустимим використання всіх дозволених і недозволених засобів для досягнення своєї мети, то для американського громадянина це виключено. Свідомість американця побудована наступним чином: якщо засіб досягнення цілі не може бути чесним, значить, нехороша і сама мета. Якщо у Росії людина безкомпромісна і більш схильна до конфліктів, то в США – навпаки, володіє високою гнучкістю і здатністю приходити до компромісу [171, с. 25–32]. За прогнозами А. Лефевра, західна етична система більш життєздатна, бо безкомпромісність призводить до знищення всіх незгодних і в кінцевому рахунку – до саморуйнування.

Тільки змінивши себе на краще, людина змінить і середовище, і суспільство в цілому. Ці зміни можливі завдяки внутрішньому самовдосконаленню людської душі, яка згідно божественному задуму, ніколи не втрачала свою мотивацію до гармонізації людського життя шляхом вільного волевиявлення, а не насильства.

Ф.М. Достоєвський стверджував: «не одним лише впливом зовнішніх умов народжується або усувається зло людини, зло таїться в людині глибше, ніж припускають зазвичай». Причину цього він пояснює невлаштованістю людського духу, його психічним розладом, пов\'язаних зі спробою вийти за межі добра і всякої традиційної моралі. Але, відходячи від добра, людина втрачає те, без чого не можна жити в людському суспільстві. Створена моральною істотою, прагнучи індивідуального самоствердження, людина зривається з шляху морального, в той же час зберігаючи у своїй натурі почуття добра [75, с. 201].

Тобто, совість і правосвідомість – два види духовної енергії, які стримують найтемніші сили, що ховаються в окремій людині та соціальному середовищі і будь–якої миті готові вибухнути. Тож на заваді несамовитості людських і соціальних стихій мають стати не покарання, а як вчать Ч.Беккарія та Ф. Достоєвський, міцність юридичних принципів і твердість принципів моральних.

О.М. Костенко наголошує: «за допомогою законодавства (в т. ч. кримінального) можна вирішити лише певну частину проблем, а решта проблем має вирішуватися з допомогою соціальної культури громадян, яка визначає усі сфери суспільного життя і є радикальним засобом протидії будь-якому соціальному злу» [130, с. 130–136]. Крім того, зазначається: «яка соціальна культура людей – таке й їхнє життя» – це природний закон, за яким існує людське суспільство» [133, с. 38–41].

Будь-яка поведінка особистості розглядається в системі суспільних відносин.

Особа, яка вчиняє злочин не рахується з інтересами суспільства, нехтує своїми обов\'язками перед ним. Людина в державі повинна виконувати його закони, а в суспільстві – жити відповідно до його традицій, соціальним нормам і нормам моралі. Для цього держава має бути правовою, а суспільство цивілізованим. У такому суспільстві зміцнюється взаємозв\'язок суспільних та особистих інтересів, порівняно легко долаються суперечності між особистістю і суспільством. У правовій державі суспільні інтереси орієнтують особистість на позитивні дії, визначають її поведінку. Це сприяє тому, що люди добровільно дотримуються правопорядку, норм кримінального права. Як вказують вчені, профілактика злочинів тісно пов\'язана з подоланням протиріч між особистістю і суспільством [2, с. 368; 289, с. 134].

Соціальний характер злочинності виявляється в тому, що вона пронизує різні сфери суспільства, різні суспільні відносини. Історія людського суспільства показує, що рівень злочинності збільшувався або зменшувався в залежності від економічного, політичного, соціального чи духовного стану суспільства.

В останні роки засоби масової інформації все частіше говорять про криміналізацію української культури. Зростання злочинності обумовлює формування у людей негативних культурних установок, які, у свою чергу, чинять зворотний вплив на злочинність, сприяючи подальшому підвищенню її рівня.

Зміни в культурній сфері неминуче впливають на злочинність. У свою чергу, зміни злочинності завжди, так чи інакше, пов\'язані з культурними процесами. Трансформація культури відбувається головним чином за рахунок зміни способів задоволення потреб.

Якщо культура людини орієнтована головним чином на матеріальне споживання, така людина має значно більший криміногенний потенціал, ніж духовний. А прагнення до багатства виступає сприятливою умовою абсолютної більшості корисливих та корисливо-насильницьких злочинів. Матеріальне ж перенасичення в поєднанні з бездуховністю, як правило, викликає моральну кризу, яка може виразитися в дисбалансі механізмів стримування та самоконтролю, розвитку алкоголізму і наркоманії.

Культура безпосередньо пов\'язана з регуляцією поведінки людини, соціальних груп, функціонуванням і розвитком суспільства в цілому. Однак, культура, як складова духовного життя суспільства, може відігравати як позитивну, так і деструктивну роль.

На думку С.М. Іншакова, характер людини – це суб’єктивне відображення культури соціума. Культура формує соціальну ієрархію потреб [103, с. 80] . В одних культурних системах в ранг соціально схвалюваних зведені духовні потреби, реалізація яких пов\'язана з релігійною або науковою діяльністю, в інших – матеріальні. Так, в християнській культурі обжерливість – гріх. У більшості ж нерелігійних культур рясний обід в дорогому ресторані – символ престижу, соціальної значимості, об\'єкт особливої гордості.

Потреби в спиртному або наркотиках заперечуються ісламською культурою (в Саудівській Аравії за вживання спиртного шаріатський суд може засудити людину до двохсот ударів палицями; вживання наркотиків в Ірані карається смертю). В кримінальній субкультурі задоволення цих потреб престижно. Окремі культури заперечують насильство взагалі. У кримінальних субкультурах будь-яка форма насильства може зводитися в ранг заслуг. Сьогодні православне християнство визнає гомосексуалізм запереченням бога, а священики-протестанти освячують шлюби між особами однієї статі. Непал в цьому відношенні являє собою приклад протилежного стану речей. Він належить до небагатьох країн світу, які зуміли в нинішніх умовах зберегти у своїй основі традиційну культуру з сильним впливом старовинних звичаїв. Тому і рівень злочинності в ньому низький.

Тобто, стандарти соціальної ієрархії потреб, характерні для тих чи інших культур, справляють значний вплив на злочинність: її масштаби, структуру, характер. Культура повинна сприяти зміцненню здоров\'я нації, перешкоджати соціальній деградації, обмежувати і поступово витісняти насильство як форму соціального буття.

Жіноча злочинність ­– це наслідок руйнування жіночої культури, і тому, пошук шляхів впливу на неї має неабияке значення. Якщо уявити, що агресивно-насильницька поведінка жінки це хвороба, то ліками від неї має стати саме культура, яка сприятиме загибелі вірусу. Все, що живить ріст культури, буде працювати проти проявів кримінальної активності жінок. Необхідно ставити питання не про повне викорінення проявів жіночої агресії та насильства, а про зміну їх направленості до такої міри, яка б не виражалася у вчиненні злочинів.

Сприяє руйнуванню жіночої культури, а також насильницькій злочинності і розпусне в статевому відношенні життя жінки.

Деякі науковці зазначають, що введення кримінальної відповідальності за проституцію буде виступати одним з основних засобів запобігання злочинності серед осіб жіночої статі.

Зокрема, за даними О.П. Дяченка, криміналізація проституції цілком відповідає ідеї гармонійного задоволення інтересів особи, суспільства та держави, а кожна третя проститутка, відмовилася б від цього заняття, якби їй загрожувала кримінальна відповідальність [79, с. 169]. Ця позиція видається не цілком слушною, оскільки знищити проституцію шляхом застосування кримінального покарання нікому і ніколи не вдасться.

На нашу думку, більш правильним є підхід таких вчених як Котюк І.І. і Костенко О.М., які стверджують: «введення кримінальної відповідальності за проституцію призведе до суттєвого порушення правового та соціального становища жінок (та чоловіків), які займаються проституцією, що швидше сприятиме торгівлі людьми, але аж ніяк не сприятиме її запобіганню. Як свідчить досвід, замість криміналізації проституції, що лише посилює репресивний «тягар» щодо жінок, заходи мають спрямовуватися на поліпшення можливості захисту жінок від втягнення їх у проституцію і від практики примусу заради сексуальної експлуатації» [135, с. 61–80].

Захист жіночої культури і жіночності повинен стати пріоритетним в державній політиці, ідеології, громадській думці. Сімейне і шкільне виховання слід коригувати і приводити у відповідність із завданнями розвитку жіночої культури.

Оскільки соціальні, культурні, економічні, політичні та інші закономірності і фактори тією чи іншою мірою визначають стан злочинності, потрібна програма перетворень різних сфер суспільства – судової, правоохоронної, пенітенціарної, охорони здоров´я, працевлаштування і т.д.

Так, останнім часом все частіше висловлюються пропозиції щодо надання українській міліції нового статусу, зокрема, щоб вона при здійсненні своєї діяльності менше орієнтувалася б на державу та підтримання існуючого порядку і більше ­– на надання послуг громадянам, захист їх прав та свобод. Наприклад, німецькі дослідники вважають за доцільне приділяти трохи більше уваги питанню зміцнення взаємин між поліцією та громадянами, що в свою чергу, позитивно позначиться на попередженні злочинності органами поліції і здійсненні контролю над злочинністю [137, с. 219–220].

Дійсно, реформування органів міліції вимагає нових якостей від правоохоронця, а саме – толерантності, вміння спілкуватись та вирішувати конфлікти. Ці риси громадська думка в першу чергу приписує жінкам. Крім того, світовий досвід свідчить, що служба жінки в поліції дуже результативна та сприяє демократичному реформуванню правоохоронних органів.

Робота жінок-правоохоронців незамінна під час врегулювання сімейних конфліктів, у роботі з жертвами насильницьких дій, з підлітками-правопорушниками.

Необхідність у збільшенні числа кваліфікованого жіночого персоналу і в розширенні кола його повноважень певним чином обумовлена зростанням злочинності серед жінок та підлітків.

Крім того, в умовах орієнтації міліції України на міжнародні та європейські стандарти діяльності поліції, залучення до служби жінок для ефективної організації боротьби зі злочинністю жінок і неповнолітніх є вкрай важливим та актуальним.

Враховуючи позитивний досвід деяких зарубіжних країн (Італія, Індія), вважаємо за доцільне створення спеціалізованих жіночих підрозділів поліції і в Україні, завдання яких полягатиме в здійсненні профілактичних заходів щодо осіб жіночої статі, що перебувають на обліку за скоєння правопорушень, а також робота з жінками та підлітками, які знаходяться у стані соціальної занедбаності.

Існуюча криміногенна обстановка, вимагає вживання великомасштабних комплексних заходів з боку держави, які будуть направлені на стабілізацію ситуації.

З огляду на те, що останнім часом спостерігається підвищення ролі жінок в організованій злочинності та вчиненні таких тяжких злочинів як тероризм, бандитизм, контрабанда та незаконний обіг наркотиків, пріоритетну увагу необхідно приділити питанням удосконалення системи профілактики правопорушень, посилення боротьби з організованою та економічною злочинністю, забезпечення охорони громадського порядку та громадської безпеки, розширення міжнародного співробітництва у сфері боротьби зі злочинністю.

Згідно з результатами досліджень, проведених Радою з розробки глобального плану боротьби з організованою злочинністю, яка діє під егідою світового економічного форуму (World Economic Forum), нелегальний обіг наркотичних засобів і сфальсифікованих товарів становить приблизно 8 % від усієї світової торгівлі.

Зважаючи на величезні прибутки отримані шляхом такої незаконної та злочинної діяльності, необхідність на засадах міжнародної співпраці для ефективної протидії організованій злочинності не викликає сумнівів.

У 2012 р. резолюцією Економічної і Соціальної Ради ООН було затверджено Стратегію на 2012–2015 рр., впровадження якої покладено на Відділ із наркотиків та злочинності. У ній вагоме місце займають такі проблеми, як протидія транснаціональній організованій злочинності, контрабанді та незаконному обігу наркотиків, корупції, тероризму, питання законності, а також дослідження та аналіз тенденцій злочинності.

Так, німецький кримінолог Г. Хаферкамп відкрив серйозні вади правоохоронної системи. На його думку, кримінальна юстиція створена не для того, щоб знижувати рівень злочинності, а для того, щоб керувати нею. Адже ця юстиція працює в тісному кон­такті зі злочинними групами, з організованою злочинністю, щоб контролювати тих, чия злочинність дрібна і незначна.

Тому, невід’ємним елементом запобігання організованій злочинності є заходи мінімізації корупції. Зв’язок між організованою злочинністю і корупцією може бути подоланий шляхом подвійних зусиль: з одного боку, зусиллями громадянського суспільства за допомогою механізму соціального контролю та через більш ефективну роботу системи кримінальної юстиції – з другого боку [269, с. 242–254].

З цього приводу, актуальними є висновки О.М. Костенка. Він вказує: «радикальним чинником у методології реформ в Україні має стати створення – саме за допомогою освіти і науки – таких умов у суспільстві, щоб жити і працювати чесно було вигідно. Тоді, наприклад, корупційний тип соціальної поведінки громадян, який і породжує кризу в Україні, трансформується в антикризовий. А тим часом саме "людський фактор" і є тим "наріжним каменем", яким нехтують наші реформатори і який має бути покладений в основу нової України» [128].

До соціального шляху вирішення проблеми злочинності привертав увагу американський дослідник Антоні Платт. Він пос­тавив питання про те, що суспільство для стримування людей від злочинів повинно зробити їх життя гідним. А для цього мало декларацій про права. Необхідно реальне забезпечення права на відповідне для людей життя, нормальне харчування, на людську гідність і самовизначення.

До першочергових заходів протидії жіночій злочинності слід віднести удосконалення кримінально-виконавчої системи України, використовуючи позитивний зарубіжний досвід. Загалом курс України на євроінтеграцію зумовлює необхідність орієнтуватися на міжнародні правові акти та практику залучення громадськості до запобіжної діяльності на засадах широкого врахування досвіду зарубіжних країн, передовсім – членів ЄС. Постійний громадський контроль робить систему виконання покарань прозорою для суспільства. Це дає можливість ефективно використовувати потенціальні можливості усіх суспільних інститутів для ресоціалізації засуджених [175, с. 113–115].

Особливу увагу необхідно звернути на сім’ю, яка виступає первинним інститутом соціалізації та є одним з найбільш ефективних заходів, який здатен утримати жінок від вчинення злочину повторно. Сім\'я має антикримінальне значення не тільки в період відбування покарання, але і після звільнення, тому збереження і розвиток соціальних зв\'язків засуджених повинно стати однією з основних функцій в\'язниці.

Вважаємо за доцільне запозичити позитивний досвід Норвегії щодо запровадження в місцях позбавлення волі посади «соціонома» – відповідального за соціальні зв\'язки засудженого.

Українська в’язниця має стати тим місцем, основною функцією якого буде збереження та розвиток соціального життя засудженої жінки.

В Україні продовжується впровадження позитивного міжнародного досвіду. Зокрема, в рамках україно-швейцарського проекту на базі Чернігівської виправної колонії управління Державної пенітенціарної служби в Чернігівській області (№ 44) створені умови для спільного утримання матері і дитини. Тому, такий досвід необхідно продовжувати впроваджувати на зразок утримання матері з дитиною і в Чорноморській виправній колонії управління Державної пенітенціарної служби в Одеській області (№ 74).

Однак, вивчаючи умови утримання засуджених-матерів слід зауважити, що вони можуть спілкуватися з дітьми у вільний від роботи час без обмеження. Але в Чорноморській виправній установі управління Державної пенітенціарної служби України в Одеській області (№ 74) України неможливе спільне проживання матері і дитини [169, с. 38].

На нашу думку, варто продовжувати створення умов для спільного проживання матері з дитиною, проте, таке право має надаватися засудженій за умови її бездоганної поведінки.

Аналіз міжнародних нормативно–правових актів дозволяє стверджувати, що не остання роль приділяється закріпленню інституту участі громадськості у протидії рецидивній жіночій злочинності.

Оскільки громадськість має потужний антикриміногенний потенціал та є суб\'єктом запобігання злочинності осіб жіночої статі, вважаємо недоцільним виключення ст. 160, 161, 162 Кримінально–виконавчого кодексу України (ст. 160 Громадський контроль за особами, умовно–достроково звільненими від відбування покарання; ст. 161 Порядок здійснення громадського контролю за особами, умовно–достроково звільненими від відбування покарання; ст. 162 Заходи громадського впливу щодо осіб, умовно–достроково звільнених від відбування покарання).

На нашу думку, вказані зміни є необґрунтованими, оскільки вітчизняні науковці та практики і міжнародна спільнота відзначають важливу роль виправленню та ресоціалізації засуджених жінок саме громадським організаціям, діяльність яких у багатьох країнах світу довела свою ефективність (Голландія, Японія, Канада, Австралія, Велика Британія). В названих країнах існує можливість здійснення громадського контролю не тільки за засудженими, а і за особами, звільненими від відбування покарання з випробуванням. Оптимальні форми участі населення можуть бути різними залежно від традиційних, культурних, соціальних, економічних та демографічних особливостей країни.

Таким чином, враховуючи вишевикладене, можна дійти висновку, що громадськість має потужний антикриміногенний потенціал, вико­ристання якого є вкрай актуальним для сучасної України. За умов мудрої державної політики, поступових та виважених кроків із боку органів кримінальної юстиції цілком можливо змінити акценти у бік значущості профілактичної діяльності різних суб\'єктів протидії злочинності.

Необхідно відмітити, що обов’язковою умовою успішного викорінення соціально неприйнятної поведінки є не просто згода, але й активна участь і співробітництво засудженого, який тим самим стає суб’єктом власного виховання. Адже, примусово реабілітувати людину не можна. Тільки від самої особи та від її бажання змінитися залежить кінцевий результат. А в’язниця повинна допомагати ув’язненому самому реабілітувати себе.

З метою підвищення здатності до орієнтації в складних життєвих ситуаціях, що можуть виникнути в правопорушниць, звільнених із установ виконання покарання, з ними повинні проводитися індивідуальні і групові поведінкові тренінги. Внаслідок тривалої ізоляції у жінки знижується самооцінка. Тому, під час коригуючого впливу на жіночу психіку і поведінку, необхідно виявляти все позитивне, що є в даній особистості. Це допоможе їй самоствердитися і самовиразитися.

Проаналізувавши програми деяких зарубіжних країн щодо протидії насильству, для попередження жіночої рецидивної злочинності пропонується таке:

– розробити та запровадити в Україні спеціальні програми втручання, призначені для осіб, винних у вчиненні насильства. Ці програми могли б здійснюватися в спеціалізованих відкритих центрах, визнаних державою (наприклад, центри соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді), в співпраці з представниками неурядових організацій, що працювали б як з жертвами насильства, так і з особами, винними в його скоєнні. А Міністерство України у справах сім’ї, молоді та спорту має спільно з міжнародними та громадськими організаціями продовжувати роботу по інформуванню громадян щодо можливостей отримання допомоги у випадках насильства в сім’ї, а також здійснювати навчання власних співробітників з цієї проблеми, підготовку фахівців по роботі із агресорами та потерпілими.

– запропонувати особі, яка винна у вчиненні насильства, пройти програму втручання, що буде розглядатися як захід, спрямований на попередження насильства [209, с. 254–257].

Ще Ч. Беккаріа писав: «краще попереджувати злочини, ніж карати за них. Це становить ціль будь–якого хорошого законодавства, яке, по суті, є мистецтвом вести людей до найвищого щастя або до можливо меншого нещастя, якщо міркувати з точки зору співвідношення добра і зла в нашому житті. Хочете попередити злочин? Зробіть так, щоб закони були ясні і прості, щоб всі сили нації були зосереджені на їх захист і не використовувалися навіть частково для того, щоб їх розтоптати. Зробіть так, щоб вони вселяли шанобливий страх людям і люди боялися тільки їх. Страх перед законом діє благотворно. Але страх людини перед людиною згубний і загрожує злочинами» [23, с. 96].

Проте, недостатньо мати закони щодо протидії насильству, більш важливим є наявність ефективних механізмів їхньої реалізації. Як вказують практики, при розгляді справ, пов\'язаних з насильством в сім\'ї в порядку кримінального судочинства, суди не застосовують ні норм міжнародних документів, ратифікованих Верховною Радою України, ні положення Закону України «Про попередження насильства в сім\'ї» [260, с. 5].

Дійсно, у кожній країні склалися свої, інколи притаманні тільки їй, методи попередження та боротьби з цим негативним явищем. Це залежить від багатьох чинників, серед яких, крім рівня життя в країні, стану соціальної активності суспільства, розвитку нормативно–правового забезпечення тощо, важливим є етап виникнення та усвідомлення суспільством насильства в сім’ї як соціальної проблеми. Але, врахування положень міжнародних стандартів у галузі протидії домашньому насильству та спеціального закону у цій сфері сприятиме ухваленню обґрунтованого рішення, спрямованого як на притягнення до відповідальності винних осіб, так і захисту прав та інтересів потерпілих.

Як стверджують вчені, для найкращого застосування законодавства необхідно користуватися найкращою правовою доктриною. Так, О.М. Костенко зазначає: «усі суди мають бути законом зобов\'язані розглядати висновки науковців про наукове (доктринальне) тлумачення чинного законодавства, якщо про такий розгляд чинного законодавства заявлено клопотання учасника судового процесу, і давати цьому висновку відповідну оцінку. Так само, як за чинним законодавст­вом суд діє стосовно висновків спеціалістів у неюридичних галузях науки» [131, с. 34–36].

Крім того, існує необхідність підвищення рівня обізнаності суддів судів загальної юрисдикції щодо міжнародних стандартів, національного зако­нодавства України та особливостей судової практики у галузі запобігання та протидії насильству в сім\'ї. Це зумовлено Планом заходів з проведення Національної кампанії «Стоп насильству!» на період до 2015 року, який було затверджено Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 1 грудня 2010 р. №2154–р. На важливості такого навчання суддів, що має стати однією основних цілей національного законодавства з протидії на­сильству в сім\'ї, наголошує Комісія ООН з прав людини. Такі заходи спрямовані на формування високого рівня знань у суддів та належного розуміння ними причин і передумов вчинення насильства в сім\'ї, його негативних наслідків для жертв такого насильства і суспільства вцілому.

При розгляді справ про злочини, пов\'язані з насильством в сім\'ї, що відносяться до злочинів невеликої та середньої тяжкості, суд переважно звільняє обвинуваче­них від відбування покарання з випробуванням (ст. 75 ККУ). Водночас, суди не виносять окремих ухвал (постанов) з метою привернення уваги соціальних служб або органів внутрішніх справ до сім\'ї, в якій було вчинено насильство в сім\'ї, з метою запобігання повторному вчиненню насильства в сім\'ї та більш тяжкого злочину, а також захисту прав потерпілих. Винесення окремої ухвали (постанови) може допомогти сім\'ї вийти з ситуації насильства, а за згодою членів сім\'ї соціальна служба може взяти сім\'ю під соціальний супровід як таку, що опинилась у складних життєвих обставинах.

В судовій практиці України майже не існує прикладів покладення на засудженого, який систематично вживає алкоголь або наркотичні засоби, обов\'язку пройти курс лікування від алкоголізму або наркоманії при звільненні від покарання з випробуванням (згідно зі ст. 76 ККУ та в порядку ст. 75 ККУ). Якщо особа, яка вчинила злочин, пов\'язаний із насильством сім\'ї, є хронічним алкоголіком або наркоманом, підтвердженням чого є медичні документи, суд має право покласти на таку особу обов\'язок пройти курс лікування від алкоголізму та наркоманії (застосування ст. 75 ККУ).

Навіть у випадках виявлення серед мотивів розлучення фактів насильства в сім\'ї, – суди продовжують відкладати розгляд справ про розірвання шлюбу з метою надання подружжю часу для примирення. Однак таке рішення суперечить інтересам жертви насильства в сім\'ї, а також ст. 8 Європейської конвенції про захист прав людини та основоположних свобод стосовно поваги до приватного і сімейного життя особи. Винесення такого рішення може сприяти продовженню насильства в сім\'ї та страждань жертви. Також необхідно пам\'ятати, що згідно зі статистикою у жертви домашнього насильства ризик бути вбитою зростає на 70 % у разі подання заяви про розірвання шлюбу або спроби в інший спосіб полишити свого кривдника.

Враховуючи важкий психологічний, а часом і фізичний стан жертви сімейного насильства, міжнародні стандарти наполягають на можливості порушення провадження у справі щодо вчинення насильства в сім\'ї не лише за заявою самої жертви, а й за зверненням її родичів, сусідів чи громадських організацій. Адже, як би не підходили працівники міліції до проблеми надійної охорони правопорядку, без тісної взаємодії з громадськістю, без підтримки населення ця робота не може бути успішно вирішена. Як показує статистика, найбільша кількість злочинів розкривається і попереджається правоохоронними органами за повідомленнями громадян [93, с. 197].

Виявлено, що суди в переважній більшості випадків покладають обов\'язок сплати державного мита за реєстрацію розірвання шлюбу на чоловіка, незважаючи, чи є він відповідачем чи позивачем у справі, кривдником або жертвою насильства в сім\'ї. Доцільно покладати сплату держмита на того з подружжя, хто є винним у вчиненні на­сильства в сім\'ї та своєю поведінкою призвів до розірвання шлюбу.

Підтримуємо думку дослідників щодо доцільності доповнення найбільш поширених складів злочину, які можуть бути вчинені внаслі­док сімейного насильства, кваліфікуючою обставиною, що нею виступає вчинення того чи іншого злочину особою, яка є членом сім\'ї потерпілого.

Зокрема, Ілікчієва К.І. пропонує ввести в науковий обіг поняття «насильство щодо родичів» та вважати вчинення насильницьких злочинів у родині обставиною, що обтяжує покарання [106, с. 3].

Це сприятиме най­більш повному врахуванню особливостей сімейного насильства при диференціації кримі­нальної відповідальності за злочинну поведінку особи, яка вчинила насильство в сім\'ї.

Вважаємо за доцільне використати досвід Білорусії щодо притягнення сімейних скандалістів до адміністративної відповідальності з метою запобігання сімейному жіночому насильству. Зокрема, доповнити Кодекс України про адміністративні правопорушення нормою, що передбачає адміністративну відповідальність за нанесення побоїв, що не викликають спричинення тілесних ушкоджень, умисне спричинення болю, фізичних або психічних страждань, вчинених щодо близького родича або члена сім’ї. Це дозволить значно спростити процес притягнення до адміністративної відповідальності осіб за дії, що порушують громадський порядок і спокій громадян не тільки в громадських місцях, але і в житлових приміщеннях, у тому числі вчинені на ґрунті сімейно–побутових конфліктів.

Сутність бороть­би з жорстокістю та насильством має полягати у пошуку та застосуванні профілактичних засобів, пов\'язаних із загальною демократизацією і гуманізацією суспільного життя, науково–технічним прогресом, освітою і культурою людей, зміцненням їхньої духо­вної суті і благотворної діяльності.

Як слушно зазначає О.М. Костенко: «правові реформи не можуть відбуватися без «реформування» правової культури громадян, що означає узгодження волі і свідомості із законами природного права. Саме культура людини, особливо соціальна, є радикальним засобом протидії злочинності, бо вона утворює імунітет проти виникнення у неї комплексу сваволі і ілюзій, проявом якого є злочини. Не буде цього комплексу – не буде і злочину» [129, с. 90].

Необхідно враховувати, що жодна реформа не відбувається сама по собі. У центрі будь–яких змін стоїть людина, яка є реалізатором діяльності.

За допомогою даних отриманих про особу та її поведінку, можна обрати конкретні форми контролю за злочинністю та засоби попередження злочинів, які найбільш підходять особливостям саме цього типу особистості. Вивчення особистості злочинця – важлива і необхідна передумова науково-обґрунтованої профілактики злочинної поведінки.

Виходити слід з того, що злочин вчиняється особою в результаті складної взаємодії багатьох обставин, серед яких найважливішу роль відіграє сама особистість [272, с. 68–70].

Як стверджує сучасна наука, людину не можна вважати остаточно завершеним продуктом еволюції. Вона перебуває в русі, постійно змінюється, й дійсною подобою Великого та Божественного ще має стати [119, с. 3].

Дійсно, природа людини є надзвичайно складною. Злочин і покарання є одвічними питаннями суперечливого життя, яке оточує людську натуру. В той самий час законослухняність і добропорядність людини має всі ознаки її високої культури і цивілізованості. Й це, як правило, є результатом успішної соціалізації людини, досягнень виховання й засвоєння знань. Успішна людина зазвичай сама докладає духовних і практичних зусиль, щоб знайти методи вирішення сутнісних суперечностей власного життя.

Стан злочинності в державі багато в чому залежить від характеру і рівня культури як духовної орієнтації свідомості населення, а також ієрархії матеріальних або духовних цінностей.

Віддаючи перевагу задоволенню матеріальних потреб, людина забуває про соціальні потреби, що формуються на основі взаємозв\'язку людини та природи.

Найцінніше, що є у людини, – це її життя, а захист права на життя належить до найцінніших пріоритетів людської цивілізації. Тому важливе значення для протидії насильницькій злочинності має формування усвідомленого розуміння людьми понят­тя «життя», його унікальності, цінності, значу­щості для кожної особистості, ставлення до власного життя та життя інших лю­дей, як до найвищої соціальної цінності.

Зближення законодавства України із сучасною європейською системою права забезпечить розвиток політичної, соціальної, культурної активності громадян України.

Протидія жіночому насильству в європейській доктрині та законодавстві – це довгий та складний шлях суспільства до осмисленого ставлення до особи, яка вчинила злочин, це спроможність держави у сучасних умовах виробити ефективну політику протидії негативним наслідкам жіночої злочинності.

Отже, система протидії насильницькій зло­чинності осіб жіночої статі має характеризуватися чіткою понятійною та інформаційною базою даної злочинності в сучасний період, знанням реального стану і тенденцій жіночої насильницької злочинності, поєднанням державних і громадських зусиль, а також необхідно враховувати наявний позитивний досвід зарубіжних країн у сфері протидії цьому негативному явищу.