1.1 Насильство в середовищі осіб жіночої статі: історичний аналіз явища

В умовах сьогодення активно реалізуються приватновласницькі інтереси, як на рівні держав­ної ідеології і політики, так і в житті людей, окремої особистості, що породжує потворні явища насильства.

Що стосується власне тяжких насильницьких злочинів, то вони стають дедалі жорстокішими, а привід для прояву насильства дедалі менш значним [108, с. 32].

Дослідження проблеми насильства, а жіночого насильства зокрема, має важливе суспільне та державне значення, адже зростання рівня жіночої злочинності становить загрозу для нормального розвитку та функціонування українського суспільства, становлення нашої країни як правової та демократичної держави.

Насильство відноситься до однієї з найбільш серйозних проблем, що стоять сьогодні перед людством, так як його наявність проявляється в різних сферах реалізації суспільних відносин і, в тому числі в злочинності.

В багатовіковому досвіді людства насильство міцно закріпилося і його прояви далеко не завжди свідомо регулюються як на рівні окремої людини або групи, так і суспільства в цілому. Тому необхідно відстежувати витоки та історію насильства, всі його різноманітні форми і масштаби.

Аналіз цього явища підтверджує, що воно ніколи не зникало, ніколи не було подолане суспільними інтере­сами та практичною діяльністю людей, спрямованого на забезпечення гармонійного розвитку особистості в соціальному середовищі. Це явище має надзвичайно живучу природу, яка видозмінюється разом із життям суспільства.

Визначення історичних передумов появи та поширення певних видів жіночого насильства, а також динаміка їх розвитку допоможе не лише більш детально зрозуміти небезпеку цього явища, а й сприяти напрацюванню рекомендацій для протидії йому, буде підґрунтям для подальших кримінально-правових та кримінологічних досліджень з зазначеної проблеми.

На думку вчених, близьким за змістом до поняття "насильство", але саме активного його прояву, є поняття «агресії».

Агресія - це певна стратегія або тактика поведінки особи, яка може виявлятись у двох формах - позитивній, що характеризується активним відстоюванням власних позицій, занадто емоційним прагненням до чого-небудь і т.ін., та негативній, що пов\'язана з руйнаційним впливом на людей або об\'єкти кримінально-правової охорони [236, с. 89].

Ще Шарль Монтеск\'є писав про шкідливість застосування до людини сили з метою пригноблення чи отримання влади над нею. Він же вказував, що агресія може висловлюватись словесно (вербальна агресія - злочинні погрози, знущання, образа та наклеп) або виражатися в застосуванні насильства (фізична агресія - вбивство, нанесення шкоди здоров’ю людини) [189, с. 230–233].

Найбільш вірною видається точка зору Ю.М. Антоняна, заснована на тому, що «агресивність є властивістю природного характеру, яка проявляється в соціальному плані як насильство. Виникнувши на біологічній основі, агресивність проявляється в якісно іншій області - соціальній» [10, с. 112]. Під насильством слід розуміти прояв агресивності в міжлюдських відносинах [117, с. 32]. Однак, оскільки в повсякденному житті кожен демонструє агресивну поведінку в різних життєвих ситуаціях, то видається, що термін "насильство" слід використовувати тільки щодо крайньої форми агресії, що виражається в умисному, цілеспрямованому поведінковому акті, який характеризується ворожістю до об\'єкту посягання, спрямований на його знищення або пошкодження і виражається в навмисному, ворожому прагненні заподіяти людині фізичну або психічну шкоду.

Вивчаючи феномен агресивної поведінки, Е. Фромм виділяє поведінку, пов\'язану з оборонною реакцією у відповідь на агресію. Цю поведінку він називає доброякісною агресією, оскільки закладений у неї природою сенс полягає у збереженні життя.

Злоякісна агресія виявляється як людська пристрасть до абсолютного панування над іншими, прагнення руйнувати. Це і є деструктивність, її природа соціальна, оскільки витоки криються у вадах культури і способу життя людини.

На відміну від тварин, людина буває деструктивною незалежно від наявності загрози самозбереження і поза зв\'язком із задоволенням потреб. Дослідники психології тварин констатують вельми значущий науковий факт: «Людина — єдина істота серед ссавців, здатна до садизму і вбивства у величезних масштабах» [255, с. 97].

При цьому дослідник доходить дуже важливого висновку: «З плином цивілізаційного прогресу ступінь деструктивності зростає, а не навпаки. Адже якщо б людина була наділена лише біологічно пристосовною аг­ресією, яка порівнює її з тваринними предками, то вона була б порівняно миролюбною істотою [255, с. 15].

А.Ф. Зелінський вважає за доцільне ввести до нового обігу поняття "агресивна злочинність", яке об\'єднало б насильницькі правопорушення з іншими агресивними посяганнями. Учений вважає, що агресивні злочини мають злісний деструктивний характер та спрямовані на заподіяння потерпілому шкоди і що в основі кримінальної агресії лежать ворожість і жадоба руйнування, а насильство – це демонстрація влади [100, с. 35; 188].

На думку О.Ю. Дроздова та М.А. Скока нормативний підхід звужує два поняття – «агресію» і «жорстокість». Агресія є ширшим поняттям за жорстокість. У всіх випадках жорстокість виступає проявом агресії і носить негативний характер [76, с. 52]. Не виникає дискусії з того приводу, що жорстокість є соціальним явищем і притаманним лише людині. Також треба відрізняти насильство від агресії. Насильство є наслідком прояву агресії. Воно виражається у вчиненні дій, які не бажаються об’єктом насильства.

Як зазначають вчені, основна проблема в дослідженні питань насильницької злочинності та кримінального насильства полягає в тому, що немає однозначного розуміння того, по-перше, яку злочинність вважати насильницькою, які злочини відносити до цієї групи, і по-друге реєстрація яких видів злочинів забезпечує репрезентативність висновку про стан насильницької злочинності загалом [107, с. 160].

На думку В. Г. Бужора, говорити про насильство можно лише в тому випадку, коли сила застосовується не тільки "проти волі і бажання", але і всупереч закону [32, с.

Навпаки, І.Я. Козаченко і Р.Д. Сабіров вважають, що "поняття насильство має охоплювати й ті випадки, коли здійснюються суспільно корисні, а отже, правомірні дії із застосуванням насильства. Як приклад, автори розглядають акт необхідної оборони, де проти протиправного насильства нападника той, хто обороняється, застосовує правомірне насильство як засіб захисту [120, с. 27].

З цього приводу Л. Д. Гаухман зазначає, що насильство в кримінально-правовому сенсі має обов\'язково характеризуватися суспільною небезпекою [45, с. 5–6].

Підтримуємо думку про те, що жінка, на статеву свободу якої посягають, має право захищатися будь-якими засобами і спричинити тяжку шкоду особі ґвалтівника.

Адже, жінка застосовує насильство, яке необхідне в даній ситуації. Це не може визнаватись кримінальним насильством, тому що це обставина, що виключає злочинність діяння.

Пріоритет використання під час характеристики внутрішнього стану волі та свідомості особи в стані необхідної оборони терміна «свідомо», а не «умисно», обумовлений метою спричинення шкоди, якою є захист, а не заподіяння смерті іншій особі [8, с. 10–11].

По­няття «насильницька злочинність» та «насильницькі злочини» досить широко використовуються в юридичній літературі. На думку одних авторів, до групи насильницьких злочинів належать лише умисні злочини проти життя, всі види тілесних ушкоджень, катування, зґвалтування і частково хуліганство; на думку інших - злочини, пов\'язані із застосуванням насильства чи погрозою за­стосування насильства.

Існує думка, що злочини набувають насильницького характеру тільки у разі вибору винною особою такого способу [240, с. 101]. При цьому необов\'язково, щоб фізич­не насильство чи погроза його застосування були самі по собі злочинні. Звідси – усвідомлення злочинцем суспільно небезпечного і протиправного характеру своїх дій [187, с. 5].

На відміну від українського законодавця, законодавці деяких країн запропонували в кримінальному законі пояснення поняття «насильницький злочин».

У вітчизняній юридичній літературі можна виділити два підходи до вчинення насильства. Прихильники «вузького» погляду на проблему під насильством розуміють лише фізичне насильство. Проте ми підтримуємо прихильників іншого підходу, які вва­жають, що поняття насильства охоплює усі випадки застосування насильства і випадки погрози його застосування [140, с. 226]. Адже, дуже часто очікування злочинного посягання може мати більш негативні наслідки для особи чим саме застосування насильства. Взагалі, у суспільстві зростає страх стати жертвою. Проблема без­пеки й захисту від злочинних проявів хвилює людей не менше, а інколи - навіть більше, ніж інфляція, безробіття та зростання цін. У цілому показники тривоги населення залишаються стійкими, і регіональні відхилення характеризуються, насамперед, більше особливостями конкретної кримінологічної ситуації, ніж загальними соціальними закономірностями.

Як зазначав А. Гуггенбюль: «…. чувство растерянности перед лицом всеобщей агрессии неизбежно приводит к осознанию насилия в качестве неотъемлемой компоненты человеческого существования….. констатация данного факта дает возможность почувствовать всю серьезность проблемы, связанной с негативным аспектом насилия и агрессивности…» [63, с. 8].

В умовах реформування всіх сторін життєдіяльності нашого суспільства все більший вплив на свідомість і поведінку жінок справляють негативні аспекти, які супроводжують перехідний період розвитку держави.

Останнім часом все більше уваги приділяють ґендерному аспекту соціальних проблем, тобто аналізу ситуації жінки або чоловіка, знаходженню ресурсів та технологіям надання допомоги відповідно до належності до тієї або тієї статі.

Л. М. Щербакова зазначає, що історично склалась значна відмінність соціального статусу чоловіка і жінки в життєдіяльності суспільства. Автор вважає, що витоки цієї відмінності криються в теологічних постулатах, зокрема, християнських. Згідно з біблійними тлумаченнями, жінка стоїть нижче за чоловіка, бо раніше створений Адам, і тільки потім – Єва, а також тому, що жінка, "спокусившись, впала в злочин" [271, с. 143]. З того часу положення чоловіка і жінки в суспільстві істотно відрізняється. Кожен формує свій особливий світ. Ці світи протиставляються один одному, але неможливі один без одного.

На сьогодні за кількістю вбивств та заподіянню тяжких тілесних ушкоджень жінки намагаються порівнятися в статистиці з чоловіками. Звичайно, до абсолютної рівності ще далеко, проте у своєму завзятті до рівноправності статей, високооплачуваним робочим місцям, феміністки упустили одну важливу деталь. Бути жінкою – це не тільки рівноправність, але й взаємна повага.

Психологія сучасних жінок все частіше набуває чоловічих рис. Передумовами таких змін виступають розвиток суспільства та цивілізації. Жінки прагнуть виконувати функції чоловіків, бути лідером і в суспільстві, і в родині. Змішання статевих ролей та фемінізація суспільства призвели до того, що вже важко когось здивувати жінкою-охоронцем, жінкою-політиком, жінкою-бізнесменом та чоловіком-нянькою, чоловіком-візажистом.

Жінки повільно, але впевнено опановують чоловічі спеціальності – від таксиста до президента. І це – природний еволюційний процес. Адже вже був в історії час, коли жінки керували життям в суспільстві – знаменитий матріархат.

Зараз вважається безперечним, що історія всіх народів включала значний період матріархату. Це була епоха, коли існувало суспільне виробництво, суспільне споживання і не було ще приватної власності на знаряддя праці. Приватне життя людей, що жили такою громадою, проходило в рамках материнської сім\'ї або роду, де головна роль у господарстві, а отже, і в суспільному житті належала жінці. Сам термін «матріархат» складається з слів «матер» (латин. – «мати») і «архе» (грец. – «влада») [60].

Думка про природність безроздільного панування жінок надзвичайно глибоко врізалася в свідомість безлічі поколінь, у свідомість як самих жінок, так і чоловіків. Це знайшло вираження у звичаях, фольклорі, сімейних відносинах.

Про верховенство жінок в єгипетській родині свого часу із здивуванням писав Діодор Сицилійський. «У єгиптян, – писав він, - цариці завжди мали більший вплив і отримували більші почесті, ніж цар, а в приватних шлюбних контрактах завжди підкреслювалося, що верховенство над чоловіком буде належати дружині, в той час як чоловік буде слухатися ту, на якій одружується». Дослідники Камчатки з не меншим здивуванням виявили, що чоловіки там були мало не рабами дружин. Вони готували їжу та покірно працювали на своїх дружин [233].

Про те, що жінки – нещадні й безстрашні воїни, добре знали на Сході. Особиста варта багатьох східних монархів складалася з жінок. А в Африці цей звичай зберігався навіть до кінця минулого століття.

Останнім часом, робота бодігарда особливо популярна і в Україні. Жінок-охоронців все частіше запрошують на роботу. Міліцейський спецпідрозділ "Титан" почав готувати таких дівчат. Перший взвод тренували півроку. Тренування у стрільбі, рукопашний бій і тактика ведення бою. Для жінок - жодного попуску. Роблять те, що й чоловіки: шикуються, підпорядковуються наказам. Дівчата-бодігарди з “Титану”, досконало володіють прийомами рукопашного бою, керуванням автомобілем в екстремальних умовах, влучно стріляють в мішені, а також розбивають на голові скляні пляшки [183].

А у Китаї взагалі зашкалює попит на жінок-охоронців. У Пекіні бодигардів у спідницях готує спеціальний заклад, який відкрили у 2012 році [36]. Окрім традиційної підготовки з рукопашного бою та екстремального водіння - дівчат, в прямому сенсі слова, - вчать тримати удар. Дівчата змушені терпіти біль - інакше відрахують зі школи за професійну непридатність.

Войовничість жінок, здавалося б, погано в\'яжеться із сталим уявленням про них, як про істот слабких. Виявляється, така думка побутувала далеко не завжди.

Історія знає чимало фактів, коли жінки одягали чоловіче вбрання і брали участь у війнах. Беручи участь в самих кровопролитних битвах, ці жінки дивували всіх своєю безстрашністю, і лише якийсь безглуздий випадок іноді видавав їх. Про войовничість жінок, яких називали амазонками, в давнину ходили легенди. Вони присвячували себе полюванню і військовій справі, без перешкоди могли метати спис і стріляти з лука.

Перше повідомлення про войовничих жінок-амазонок знаходимо у Геродота. Передання про амазонок знаходять підтвердження і в археологічних розкопках. На Кавказі в деяких жіночих похованнях разом з прикрасами були виявлені наконечники для стріл, бойові ножі, обладунки, залишки кінської збруї і т. п. Кавказ, Крим і Мала Азія є саме тими територіями, які пов\'язують з амазонками. В українських степах багато поховань, у тому числі у вигляді курганів. Археологи за кілька сезонів розкопали вже близько сотні з них, порівну чоловічих і жіночих. Тут є могили різних племен, які приходили сюди одне за одним. У якийсь період часу тут з\'явилися племена, воїнами яких були жінки, вельми схожі на тих, які, за словами Геродота, мешкали в степах на північ від Чорного моря. Якщо в жіночих могилах велика кількість предметів, то в чоловічих їх майже немає. У одній чоловічій могилі знайдений тільки горщик, в декількох інших чоловіки поховані з дитиною на руках. Бідність чоловічих могил ще більше наводить на думки про матріархат. Завдяки їм легенди знайшли реальну основу, а записки Геродота про амазонок знайшли підтвердження [7].

Жінки-воїни вселяли страх сусіднім племенам і королівствам. Амазонки їздили верхи, і особисто брали участь у військових діях. Вони брали в полон чоловіків і робили їх рабами. Згодом вагітніли від полонених, і коли яка-небудь з них народжувала сина, то вона його вбивала. Їхні чоловіки переймалися клопотами по домашньому господарству, виконуючи розпорядження своїх дружин, але не беручи участь у військових кампаніях або управлінні як вільні громадяни. Амазонки відрізнялися надзвичайною войовничістю і хоробрістю. Для того щоб убезпечити себе від захоплення влади з боку чоловіків, вони випалювали хлопчикам праве око і відрізали їм великий палець на правій руці. Своєрідні жіночі царства збереглися ще в різних місцях Африки, Азії і Америки. У таких районах, всім розпоряджаються жінки, а чоловіки є істотами забитими і безпорадними. У таких племенах, єдині власники землі – жінки, землю успадковують тільки доньки, а не сини, чоловіки селяться не разом з дружинами, а вдалині від них, у батьків, а до дружин прибувають лише на їх вимогу.

Сучасні збройні сили більшості країн світу вже не можна уявити без представниць прекрасної статі. У суспільстві наростає процес перегляду патріархатних стереотипів сприйняття соціальної активності жінок.

На сьогоднішній день кількість жінок-службовців в армії збільшується у всьому світі, у тому числі в країнах південно-східного регіону. Уряди відносяться до цього питання по-різному. У демократичній Європі та Америці жінки служать у всіх родах військ в тих же умовах, що і чоловіки, відмінність тільки в нормативах фізичної підготовки. Допущена прекрасна стать і до серйозної техніки, такої як літаки й кораблі.

Серйозні зміни в професійній зайнятості жінок та активний розвиток феміністського руху в США, Канаді та Франції стали однією з головних причин активної участі жінок у військово-професійній діяльності як формі життєвої та соціальної самореалізації.

В Україні у даній сфері спостерігається певний парадокс: феміністичний рух, який в Європі виступає головним лобістом інтересів жінок в армійському середовищі, в нашій країні розвинений слабо, і тим не менш, «солдат в спідниці» у вітчизняних Збройних Силах налічується майже 20 000.

Аналіз проходження військової служби військовослужбовцями-жінками в Збройних Силах України у період з 2001 до 2010 рр. показав, що при зменшенні загальної чисельності військовослужбовців чисельність військовослужбовців-жінок мала динаміку на збільшення в усіх категоріях: у 2001 р. жінки-офіцери складали 0,7% від всього офіцерського складу, у 2010 році – 2,9%. Станом на 2013 р. у Збройних Силах України проходять службу та працюють понад 47 тисяч жінок, серед яких майже третина – жінки-військовослужбовці. Більше 1600 з них – офіцери, понад 4700 – сержанти, та 9770 – солдати військової служби за контрактом. 370 дівчат навчаються у вищих військових навчальних закладах. Таким чином, жінки складають 13,5% чисельності ЗСУ [92, c. 32].

Головним аргументом залучення жінок до воєнних структур називають утвердження в суспільстві ідей ґендерної рівності. Проте, існує й інша сторона феномена – неоднозначне відношення військової чоловічої більшості, та й суспільної думки в цілому до присутності жінки в бойовій обстановці, в армії взагалі. Самою природою в жінці закладена функція материнства, продовження роду. Жінка дає життя. Тому, протиприродним видається словосполучення «жінка-солдат» або «жінка, що несе смерть» [24, с. 215]. Так чи інакше, перебуваючи на службі в армії, жінки пристосовуються до існуючих там порядків, а це суперечить жіночій природі і може проявитися у формі агресивної поведінки та стати передумовою злочинного насильства.

Використовуючи соціально-натуралістичну доктрину кримінального правознавства, можна визначити поняття «жіноча злочинність», під яким пропонується розуміти соціально-негативне явище, що полягає у протиправній діяльності осіб жіночої статі, яке порушує закони соціальної природи, закріплені у нормах Кримінального кодексу України.

У яких злочинах звинувачували самих жінок в період західноєвропейського середньовіччя?

Б. Ханауолт, яка вивчала жіночу злочинність в ряді районів Англії XIV століття, визначила співвідношення кількості чоловічих і жіночих злочинів у цей період як 9:1 [275, с. 126]. Досить поширеною в дослідженнях є точка зору, згідно з якою частка жіночої злочинності насправді була вище, однак злочини, вчинені жінками, часто було легше приховати. Так, наприклад, в судах не часто розглядалися справи про дітовбивства, вчинені жінками, в той час як це аж ніяк не було рідкістю.

Картина злочинів англійок, намальована Б.Ханауолт, є досить типовою і для інших регіонів. Найбільш поширеним злочином серед жінок була крадіжка. У судових звітах серед вкраденого фігурують їжа, одяг, знаряддя праці, гроші, домашні тварини. Більшість цих злочинів вчинялося від крайньої бідності і голоду - нерідко селянка звинувачувалася в крадіжці овочів з городу сусідів. За даними дослідниці, з усіх крадіжок, що припадають на жінок в досліджуваних нею районах Англії XIV століття, крадіжки продуктів харчування становили 30 %, домашніх тварин - 30 %, одягу та домашнього начиння - 17 %, грошей, коштовностей - 7 % (у чоловіків подібні крадіжки становили відповідно 12, 44, 8 і 12 %). Нерідко жінок звинувачували у викраденні дітей [229, с. 25].

Вбивства займали меншу частку в структурі жіночої злочинності, але і їх було чимало. За тими ж даними, в Англії XIV століття серед підозрюваних у вбивстві було 16 % жінок, причому чверть жертв складали члени сімей, насамперед чоловіки. Одне з можливих пояснень - це безправ\'я жінки в сім\'ї, безкарність побоїв, завданих чоловіком дружині; інша причина криється в тому факті, що чоловік часто ставав жертвою дружини і її коханця [278, с. 207–208].

Специфічно жіночими, крім крадіжки, були ще кілька видів злочинів. Найтяжчий з них - дітовбивство. Е. Коулман, досліджуючи явище дітовбивства в раннє середньовіччя, зробила висновок, що воно стало своєрідним засобом регулювання кількості дітей в умовах заборони контрацепції і абортів. Автор звернула увагу на переважання в бідних сім\'ях хлопчиків і припустила, що жертвами в першу чергу ставали дівчатка, оскільки бідній людині невигідно було ростити робітниць в чуже господарство [274, с. 56].

Правда, можна запропонувати й інше пояснення останнього факту: дівчаток реєстрували рідше, ніж хлопчиків.

У судових документах пізнішого періоду також нерідко містяться звіти про розгляд фактів дітовбивств (мати забила батогом десятирічного сина, мати втопила немовля тощо).

А у Древній Японії вбивство немовляти не вважалось тяжким злочином. Навпаки, це означало відправити новонародженого назад, у світ духів, замість того щоб прийняти його у світ людей. Серед стародавніх австралійських племен мати з’їдала перших дітей, щоб їх силу нагромадити і передати наступним своїм дітям [124, с. 216–217]. Можна припустити, що на такі звичаї впливали висока народжуваність і ще більше – висока смертність, що були наслідком поганого догляду, голоду, частих епідемій.

Згідно з дослідженнями Б. Ханауолт, в структурі жіночої злочинності 14 % займало приховування злочинів і злочинців, тоді як у чоловіків - 3,7 %. Нарешті, специфічно жіночими вважалися чаклунство, отруєння.

Серед інших злочинів, в яких звинувачувались жінки, – завдання тілесних ушкоджень, каліцтв, надання допомоги в насильстві над маленькими дівчатками. Перші два аж ніяк не були рідкістю - міських жінок, членів гільдій, судили за те, що вони били помічників майстрів і учнів. В такому злочині, як підробка паперів і грошей, жінок майже ніколи не звинувачували, хоча зустрічалися випадки, коли їх судили за розповсюдження фальшивих монет.

Що стосується ставлення суду до жінки, то, на думку Б. Ханауолт, воно було більш поблажливим: жінок менше заарештовували і більше виправдовували.

В ході розслідування жінка, як і чоловік, могла бути піддана тортурам: випробування вогнем, водою чи розпеченим залізом. А ось згідно з нормами Руської Правди, обсяг кримінальної відповідальності був однаковим як для чоловіка, так і для жінки. Церковні нормативні акти виокремлюють деякі злочини, за вчинення яких несла покарання лише жінка: народження жінкою позашлюбної дитини, дітовбивство, крадіжку дружиною майна власного чоловіка. Рівні штрафи сплачували як жінки, так і чоловіки за крадіжку жита, льону, полотен [180, с. 172]. В.О. Меркулова стверджує, що з часів Київської Русі до кінця XIX – початку XX ст. жінка розглядалася як спеціальний суб\'єкт злочинів, якими спричинялася «образа» інтересам чоловіка, родинно-шлюбним відносинам, релігії [184, с. 15].

Покарання залежали від тяжкості злочину: за менш серйозні жінка нижчих верств каралася штрафом. Незаміжня жінка платила штраф сама, за заміжню це робив чоловік. Якщо жінка чи її чоловік були не в змозі заплатити гроші, то вони каралися процедурою публічної ганьби. Наприклад, у північній Франції «склочних» або «надто балакучих жінок» в недільний день в присутності великої кількості народу водили навколо церкви; вони були одягнені в одну сорочку і тримали значних розмірів камінь. За подружню невірність в церковному суді призначали в принципі однакове покарання; однак, як правило, жінку карали суворіше.

У більш серйозних випадках покарання було однаковим для чоловіка і жінки - починаючи від відсікання вуха за першу крадіжку до смертної кари, наприклад, за вбивство чоловіка. Але якщо способи страти найчастіше для чоловіків і жінок були однакові, то умови утримання останніх у в\'язниці були все ж кращими; у Франції в XIV столітті побудували навіть спеціальну в\'язницю для жінок, окремо утримувалися ув\'язнені чоловіки і жінки і в деяких в\'язницях в Англії. Зауважимо також, що засудженим на кару вагітним жінкам надавалася відстрочка вироку [282, с. 18].

Варто зазначити, що в VI - першій половині VII ст. використання отрути асоціювалося з жінкою.

Жінки чудово зналися на властивостях трав, володіли «наукою про отрути», але крім цього ще й таємницями природи, проникнення у які приписувалося жінкам в силу їх фізіології, підпорядкованої природному ритму.

Так, у франкських «політичних спільнотах» жінки – дружини, дочки і матері королів - грали роль, яка далеко виходила за рамки функції продовження роду. Королеви грали на політичному полі не менш значну роль. Королеви раннього Середньовіччя використовували отруту, керуючись мотивами, що відносяться як до сфери емоцій, так і до сфери політики. Протиправні діяння були направлені проти того, хто заважав задоволенню бажань і амбіцій. Королева, яка становила невід\'ємну частину сім\'ї, як правило, труїла чи підбурювала до отруєння кого-небудь з близьких: чоловіка або коханця, іноді навіть рідну матір. Королеви тривожилися за політичне майбутнє своїх синів, яким загрожувало наявність у численних монархів дітей від різних союзів. У той же час королівські дружини могли відчувати неприязнь до чоловіків, за яких їх видали заміж в цілях зміцнення миру і союзу з вчорашнім ворогом. Втім, бувало, що королеви вчиняли вбивство за допомогою отрути, що не мало нічого спільного із сімейними справами. Таким чином вони втручалися у політичну боротьбу, намагаючись узурпувати владу.

Отже, злочини, які вчиняли королеви, обумовлювалися у більшій мірі політичними мотивами. Використання отрути пояснювалося, по-перше, неміцністю їх положення і необхідністю зміцнити його будь-якими засобами, а по-друге, прагненням, незважаючи ні на що, грати значну роль. Слід зазначити, що в подібних ситуаціях жінки ставали не тільки вбивцями, але і жертвами. Завжди існував ризик бути отруєною суперницею [121, с. 89].

Підводячи підсумки, підкреслимо, що низький правовий статус жінки, насамперед заміжньої, призводив до витіснення її в область тільки приватного життя, хоча дійсні можливості жінки реалізувати себе в публічній сфері, особливо в економічній діяльності, були істотно ширше можливостей, передбачених законом.

З цього приводу Е. Гідденс стверджував, що загальна поширеність патріархату обумовлена не пануванням чоловічої фізичної сили, а в першу чергу материнськими функціями жінок, з огляду на те, що часті пологи і клопіт по догляду за дітьми роблять жінок залежними від чоловіків. Модель ґендерних стосунків історично складалася таким чином, що статеві відмінності знаходилися над індивідуальними, якісними відмінностями особи чоловіка і жінки [47, с. 164]. Вже у Платона можна зустріти переконання у відмінності всіх жінок від чоловіків: "за своєю природою як жінка, так і чоловік можуть брати участь у всіх справах, проте жінка у всьому не сильніша за чоловіка" [215, с. 103]. У численних філософських, психологічних, культурологічних текстах можемо простежити ґендерні стереотипи. Так, Аристотель в роботі "Про народження тварин" стверджував: "Жіноче і чоловіче начало принципово різні за своїм призначенням: якщо перше ототожнюється з тілесним, з матерією, то друге – з духовним, з формою" [15, с. 105].

Соці­альні умови і спосіб життя жінок змінюються, у зв\'язку з чим змінюється і характер їх злочинної поведінки. Варто зазначити, що зміна злочинності підпорюється двом групам законів: законам розвитку суспільства і власним (кримінологічним) законам саморозвитку злочинності. Вони знаходяться у взаємодії. Закони кримінології залежать від законів розвитку суспільства і одночасно самі мають зворотній вплив на них. У періоди стабілізації великий вплив на злочинність мають її власні закони розвитку, в періоди дестабілізації – соціальні закономірності" [95, с. 31–36].

Не варто забувати про те, що не тільки жінки, а й чоловіки страждають від різних проявів насильства, яке стало доволі поширеним явищем в сучасному суспільстві [213, с. 317–323].

В останні десятиліття в Європі проблема жіночого насильства над чоловіками досягла таких масштабів, що влада змушена створювати центри допомоги представникам чоловічої статі, які постраждали від домашнього насильства. Приміром, в Лондоні працює клуб для чоловіків, організований за типом організації анонімних алкоголіків. На зборах джентльмени розповідають про те, якому пригніченню піддали їх дружини, і намагаються відновити втрачену самоповагу. В Україні та Росії таких клубів поки немає [43].

ЗМІ повідомляють і про інші випадки. Наприклад, чоловіки Кенії страйкують проти насильства з боку жінок.

Організація "Маєнделео Йа Ванауме" ("Прогрес для чоловіків"), кенійське лобі на захист чоловіків, закликала до проведення шестиденного страйку з метою залучення уваги громадськості до різкого збільшення випадків домашнього насильства з боку жінок. Так, за даними правозахисників, лише протягом одного року у провінціях Найробі і Центральна, де проживають 7 млн ​​людей, жертвами домашнього насильства стали 460 тис. чоловіків. В рамках цієї акції протесту чоловіки протягом тижня не будуть брати участь у домашніх трапезах. Замість цього, кенійці будуть харчуватися не вдома і ділитися один з одним досвідом отриманих в лоні сім\'ї душевних травм. Заклик до загальнонаціонального бойкоту покликаний протистояти практиці побиття чоловіків і психологічному насильству щодо них. Уряд країни, як стверджують правозахисники, не поставився з належною серйозністю до проблеми насильства щодо чоловіків, але вони сподіваються, що ця своєрідна акція приверне до неї увагу чиновників [263].

В Іспанії 2 тисячі 480 чоловіків звернулися до правоохоронних органів з офіційними скаргами на своїх дружин і співмешканок, які систематично застосовують щодо них фізичне насильство. Ці дані були надані депутатом від Консервативної партії Іспанії-Сусаною Камареро. Під час обговорення проекту закону про боротьбу проти «домашнього насильства», якому в Іспанії надають великого значення, Камареро поцікавилася участю жінок у цьому насильстві. На її думку, боротися із цим серйозним явищем треба не за статевою ознакою, а виходячи з того, хто конкретно допускає в сім´ї такі дії. Тим часом, як відзначила депутат, насильство жінок над чоловіками в проекті закону навіть не фігурує, хоча в Іспанії 651 жінка була притягнута до суду за те, що фізично знущалася зі свого чоловіка або співмешканця [34]. Насильство з боку жінок стало побічним результатом їхньої економічної незалежності – після того, як уряд країни доклав чимало зусиль для підвищення статусу жінки у суспільстві.

Такі акції намагаються привчити представників сильної статі відкрито говорити про свої проблеми, враховуючи і насильство в сім\'ї - не боячись, що це розцінять як слабкість чоловіків.

Слід згадати і про прихований характер жіночого насильства: кількість заявлених і зареєстрованих випадків насильства, незалежно від форми, значно нижча за реальну кількість злочинів. Проте, навіть незважаючи на це, під час проведення загальнонаціональних інформаційних кампаній – «Стоп насильству!», та кампанії Ради Європи «Cтоп насильству над дітьми», які фінансуються Європейським Союзом, на Національну «гарячу лінію» по запобіганню насильству з дзвінками звернулись 3 756 громадян у 2009 році і більше 4000 – за 10 місяців 2010 року, з них: дзвінки від жінок становлять 54% усіх дзвінків, від чоловіків – 16% та від дітей – 30%. [65].

В Україні, з 34 773 звернень стосовно насильства в сім’ї, що надішли протягом першого півріччя 2011 р. до структурних підрозділів спеціально уповноваженого органу виконавчої влади з питань попередження насильства в сім’ї, 31 119 звернень надійшли від жінок, 3454 від чоловіків та 200 від дітей [188, с. 11].

Проте, критичною, на думку науковців, є ситуація з обізнаністю суспільства про шляхи й механізми практичного розв\'язання ситуацій реальної насильницької дії та її наслідків. За результатами анкетування було встановлено, що лише 13,64% опитаних респондентів знають про існування Кризових Центрів, телефонів довіри, а більшість (63,6% опитаних) взагалі не знають, куди можна звернутися у випадку потерпання від жорстокого поводження у сім\'ї. У той же час 89% респондентів наголосили на потребі існування таких установ і навіть 77,3% зазначили, що самі б звернулися за допомогою в ці служби, у разі необхідності [239, с. 25].

Відношення певних груп людей до проблемних питань жіночої злочинності стало основою для проведення соціологічного дослідження, яким були охоплені 110 осіб. Серед них працівники пенітаціарних установ, науково-педагогічні працівники та студенти юридичного факультету.

Найчастіше респондентам доводилось чути про наступні злочини, вчинені особами жіночої статі: 33,6% опитаних виділили крадіжку, 21% - шахрайство, 19% - завдання тілесних ушкоджень, 13,7% - дітовбивство, 10% - умисне вбивство.

Більшість респондентів (61,8%) підримує той факт, що жіноча емансипація (прагнення до рівноправ’я статей) впливає на рівень злочинів серед осіб жіночої статі. А 64,5% опитаних погоджуються з твердженням, що збільшення частки жіночої злочинності тісно повязане з домашнім насильством.

За даними дослідників, жінка стає більш схильною вирішувати життєві проблеми шляхом вчинення злочину [138, с. 385]. З огляду на це, є актуальним дослідження феномену жіночого насильства щодо чоловіків, визначення видів насильства, яким може бути підданий чоловік з боку жінки, а також виявлення і вивчення детермінант, які призводять до формування у чоловіка комплексу характеристик, що підвищує його ризик стати жертвою злочинного посягання.

Серед форм злочинного насильства можна виділити фізичне, психічне та сексуальне насильство.

Випадки фізичного насильства зустрічаються все частіше і частіше. За статистикою, найстрашніші вбивства, які вражають своєю жорстокістю навіть людей, не один рік пропрацювавших в правоохоронних органах, відбуваються саме доведеними до відчаю жінками. Думку, що жінка під час вчинення насильницького злочину жорстокіша за чоловіка підтримує і більшість опитаних (70%).

Готовність застосувати фізичне насильство залежить від багатьох факторів: рівня культури, стереотипів поведінки, системи ціннісних орієнтацій, психічного та емоційного стану, віктимної поведінки потенційної жертви, наявності відхилень психіки [55, с. 93].

Згідно з дослідженням Мінської В.С., в 38% випадків, поведінка жертви перед злочином була аморальна, протиправна та провокаційна [186, с. 111].

Чимало тяжких злочинів припадає на побутову сферу. Експерти пов\'язують почастішання випадків домашнього насильства над чоловіками з тим, що жінка в останні роки нерідко виступає як основне фінансове джерело існування сім\'ї і при цьому набуває все більшу незалежність, що змушує їх виробляти в собі чоловічі риси характеру, чоловічу поведінку і навіть їх звички.

На наявність у багатьох жінок чоловічих рис характеру, вказує італійський психіатр і криміналіст Чезаре Ломброзо. Він також порівнює жінок з дітьми, які по своїй природі являються дуже агресивними та ревнивими, з ще не сформованою психікою. На думку вченого, жінки дуже легко піддаються почуттю ненависті, і найменша перешкода в житті збуджує в них злість, котра штовхає їх на шлях злочинності. Звідси автор дійшов висновку, що жінка більшою мірою схильна до злочинів, ніж чоловік (до жіночих злочинів він зарахував і проституцію) [173, с. 157].

В той же час практикуючі психологи виділяють деякі причини застосування жінкою того чи іншого вида насильства над чоловіком [219].

Причина перша: «захист від захисника». Жінка – це продовжувачка роду, у зв\'язку з чим вона наділена особливою чутливістю щодо небезпеки і потребою в захисті. Її захисник - це, звичайно ж, чоловік, але захисник не ідеальний і від нього самого може виходити загроза: жінка озброює себе тими ж способами насильства, що і чоловік.

Причина друга: «біологічна природа жінки». Досить часто гормональні процеси, що протікають в організмі жінки під час вагітності, у критичні дні, можуть несприятливо впливати на її поведінку. В цих випадках жінку все дратує.

Причина третя: «від любові до ненависті всього один крок». У процесі спільного проживання подружжя може віддалятися один від одного і перестають розуміти свою другу половину. І навіть сама прекрасна любов може перетворитися на ненависть.

Причина четверта: «нездійснені надії». Дівчинка, вихована на міфах про сімейне життя, створює в своїй свідомості спотворений, казковий ідеал взаємовідносин між статями. Вийшовши заміж, молода жінка стикається не тільки з радощами, але й з труднощами сімейного життя. Надії не виправдалися, так як труднощі руйнують створену нею казку. А це призводить до розчарування і звинувачення у всьому чоловіка.

Причина п\'ята: «чаша терпіння переповнюється». Жінка за своєю природою більш терпляча, ніж чоловік. Але якщо вона живе в умовах постійної образи, приниження, то коли-небудь її істота збунтується і обрушить свій гнів на кривдника. Крайнім ступенем такого бунту є фемінізм. Затяті феміністки агресивно налаштовані на чоловічу природу і впевнені, що життя було б прекрасне без сильної половини людства.

У сімейних стосунках часто зустрічаються жінки-лідери, але це звичайно не викликає побоювань, коментують ситуацію психологи. Проте не варто плутати їх з жінками-тиранами. Якщо дружина і мати стають тиранами, - це ненормально, протиприродно. Причому, жінка може бути куди більш небезпечний і сильний суперник, ніж чоловік. Крім фізичного насильства, дружини можуть дорікнути чоловікові в сексуальній або соціальній неповноцінності і таким чином серйозно його травмувати. Жіноче насильство є одним із засобів, які жінка використовує для того, щоб закріпити своє домінування, свою владу, тобто є своєрідною узурпацією свободи та волі іншої людини [211, с. 359–362].

Варто зазначити, що відмінною рисою кримінального насильницького психічного впливу є його специфічний предмет – явища психіки людини, метою посягання на який характеризується цей вид кримінального насильницького впливу [64, с. 89].

Деякі дослідники пропонують встановлювати кримінальну відповідальність не лише за погрозу вбивством, а й за погрозу нанесення тяжких тілесних ушкоджень. Також вказують, що психічна травма, яка наноситься вербальними агресивними діями, сама по собі може викликати смерть особи, яка страждає захворюваннями серця чи судинної системи. Заподіяння такій особі психічної травми особою, якій було відомо про хворобливий стан, при наявності мети позбавлення життя, повинно визнаватись вбивством [258, с. 7].

Якщо говорити про застосування емоційного насильства, то воно може проявлятись у таких діях як заниження самооцінки особи, обзивання, приниження, змушування особи почуватися винною, залякування особи поглядом, жестами.

У дисертаційному дослідженні О.Д. Шинкаренко здійснено крос-культурне порівняння проявів насильства в українських і польських сім’ях. Виявилося, що українські чоловіки частіше штовхають, намагаються вдарити, погрожують бійкою та вдаються до неї, а також частіше ігнорують, забороняють чи обмежують дії партнерки, використовують ненормативну лексику та дискредитують дружину. Якщо найбільш поширеною формою поведінки в конфлікті для польських чоловіків є бойкот, то для українців – вербальні образи. Загалом українки частіше, ніж польки відчувають на собі прояви насильства. Разом з тим, українські жінки самі значно більше застосовують образливу поведінку, ніж польки, вдаються до погроз і фізичного насильства [267, с. 5–6].

Виходячи з даних британського віктиміологічного опитування, 13,5% жінок та 9,3% чоловіків щорічно є жертвами різних форм міжособистісного домашнього насильства (за винятком сексуального). Крім того, у Великій Британії близько 3% жінок і 0,4% чоловіків щороку зазнають сексуальних нападів. Різних видів домашнього насильства (крім сексуального) між партнерами, починаючи з 16 до 59 років, зазнавали 29% жінок та 17% чоловіків. З 16-річного віку 16,6% жінок були об’єктом певних сексуальних нападів (чоловіки – 2,1%), 4,5% – серйозних сексуальних нападів (чоловіки відповідно 0,5%), 3,6% зґвалтувань (0,4%), менш серйозних сексуальних нападів – 15,3% жінок (1,8% чоловіків) [28, с. 17].

Сексуальне жіноче насильство зустрічається рідше. Дуже часто ця форма злочинного насильства є актом помсти чоловікові за заподіяні страждання і може містити елементи знущання та садизму.

ЗМІ досить рідко пишуть про жіноче сексуальне насильство, а жінки гвалтують чоловіків не так уже й рідко. Просто чоловіки, на відміну від жінок, принаймні в нашій країні, дуже рідко звертаються за допомогою до правоохоронних органів. Аналіз судової практики свідчить, що жінки притягуються до кримінальної відповідальності за згвалтування практично тільки за співу­часть.

Говорячи про співучасть осіб жіночої статі у вчиненні зґвалтування, слід зазначити, що, коли ці злочини вчиняються молодими жінка­ми, то, як правило, з метою зниження соціального статусу своїх жертв і підвищення власної репутації. Часто такі злочини супроводжуються побиттям жертви і знущанням над нею. Нерідко ця категорія злочинів вчиняєть­ся і повнолітніми жінками за мотивами помсти або рев­нощів.

Публічними факти сексуального насильства жінок стають лише після резонансних подій. Так, у 2011 році повідомлялося про те, що у Росії кілька спортсменок-дзюдоїсток відловлювали хлопців після дискотеки і по черзі розважалися з безпорадною жертвою [193]. У цьому ж році, поліцією африканської держави Зімбабве була затримана банда жінок-гвалтівниць, які нападали на чоловіків і використовували їх в ритуальних цілях. Вони їздили по автодорогам і самі пропонували самотнім чоловікам підвезти їх до потрібного їм місця. В автомобілі пасажиру давали випити напій зі снодійним, після чого чоловіка, що знаходиться в напівпритомному стані, гвалтували, грабували і викидали на узбіччі в безлюдному місці. В Новій Гвінеї більше десяти зловмисниць звинувачуються в груповому зґвалтуванні неповнолітнього хлопця. При цьому, збоченки погрожували підліткові кухонними ножами.

Американці забили тривогу ще на початку 90-х років, коли у них почастішали випадки нападу жінок на чоловіків [89]. Так, у Великобританії діяла банда з чотирьох міцних чорношкірих дамочок, які захоплювали чоловіків в полон. Вони замикали свою жертву в підвалі, де били і ґвалтували. І таких випадків з схожим сценарієм налічуються сотні. Жінки зазвичай об\'єднуються в групи. Вони змушують чоловіка вступати з ними в інтимні стосунки, погрожуючи вбивством або кастрацією.

Подібне трапляється і в Україні. Хоча серед офіційно зареєстрованих випадків зґвалтування потерпілими зазвичай є жінки. Але якщо на тему насильства поглянути ширше, то виявиться, що представники сильної статі не завжди самі застосовують насильство, але й часом стають його жертвами. Зрозуміло, як правило, ці випадки не доходять не те що до міліції, але і родичі жертви так нічого і не дізнаються.

Важко уявити, що чоло­віки можуть бути зґвалтовані жінкою, оскільки це суперечить самій жіночій природі. Серед причин такої поведінки жінки може бути психічне, сексуальне насильство в дитинстві або відповідне виховання. Крім того, коли агресія та насильство в сім\'ї вважаються нормою, то це сприятиме проявам подібної поведінки підлітка і в соціумі.

Згвалтування взагалі є одним з найбільш латентних злочинів. Що вже казати, якщо жертвою сексуального насильства є чоловік. Більшість епізодів жіночого насильства не оприлюднюється через сором та страх незрозумілим. До того ж, поліція часто не вірить потерпілим. Як наслідок, згвалтовані чоловіки перестають відчувати себе чоловіками, у них починаються психічні проблеми, а потім і проблеми з фізичним здоров\'ям.

Кримінальна відповідальність за зґвалтування, тобто «статеві зносини із застосуванням фізичного насильства, погрози його застосування або з використанням безпорадного стану потерпілої особи» передбачена у Кримінальному кодексі України (ст. 152). Згідно з цією нормою суб\'єктом зґвалтування може бути як чоловік, так і жінка. Проте, щодо цього питання у поглядах вчених існує чимало розбіжностей. Одні дослідники вважають цю норму абсолютно адекватною та логічною, яка відповідає ситуації, що склалася у реальній дійсності, як один з негативних моментів емансипації жінок у суспільстві. Такий підхід підтримують Ю. Александров [4, с. 9], О. Губанова, вказуючи, що визначене у ст.152 КК України поняття суб\'єкта зґвалтування є одним з гарантій захисту статевої недоторканності людини та сприяє усуненню ґендерної асиметрії у кримі­нальному праві. Зокрема, О. Губанова впевнена, що в даній нормі визначений конституційний принцип рівноправності, який містить декілька аспектів, серед яких: правовий статус людини і правовий статус громадянина з погляду рівноправності; рівність конституційних прав та свобод індивідів [62, с. 122].

Проте, на нашу думку, намагаючись забезпечити ґендерну рівність, не слід забувати про біологічні відмінності між чоловіком та жінкою. Таке ототожнення не враховує в загальному розумінні ґендерних і фізіологічних особливостей жінки. Неприпустимим є порівняння дій чоловіка, якнй ґвалтує жінку, і дій жінки, котра із застосуванням насильства вступає у статеві зносини з чоловіком.

На наш погляд, слід підтримати думку тих авторів, які вважають ідею криміналізації зґвалтування особи чоловічої статі, реа­лізовану в КК України 2001 р. хибною, оскільки можливість зґвалту­вання чоловіка жінкою з медичної і юридичної позиції є некоректною. Зокрема, В. Куц та О. Дишлевой розумі­ють під статевими злочинами природний сек­суальний контакт між особами різної статі, який потенційно може призвести до зачаття, вагітності та дітородіння [163, с. 53–61]. На доцільність врахування особливостей природи чоловіка і жінки при ґендерному аналізі КК України вказує і Синєокий О.В. [232, с. 47–48].

Слушною є думка О.М. Костенка, який пояснює: «передбачаючи кримінальну відповідальність за “зґвалтування” особи чоловічої статі, законодавець припустився невиправданої ґендерної зрівнялівки, порушуючи принцип ґендерної адекватності. Ґендерна зрівнялівка, реалізована в ст. 152 Кримінального кодексу України, відкрила шлях до того, що чоловіки, отримавши можливість теж визнаватися потерпілими від зґвалтування, отримали разом з цим можливість зловживати доказами. Тепер будь-який чоловік, що зґвалтував жінку, може стверджувати, що залишені ним характерні сліди зґвалтування на тілі жінки є наслідком того, що не він зґвалтував жінку, а, навпаки – вона його зґвалтувала. Те, що є адекватним стосовно жінки, не є адекватним щодо чоловіка» [135, с. 61–80]. При цьому, вчений зовсім не виключає можливість того, що особа чоловічої статі має бути захищена від посягання на її статеву свободу, в тому числі від посягань на неї з боку жінки.

Ми підтримуємо таку думку і вважаємо її правильною. Крім того, за кримінальним законодавством багатьох країн (Росія, Японія, Республіка Білорусь, Грузія, Швейцарія) потерпілою від зґвалтування визнається лише жінка. А ті самі дії, вчинені щодо чоловіка, кваліфікуються як насильницькі дії сексуального характеру.

На думку дослідників, таке визначення є більш адекватним психофізичній та сексуальній природі чоловіка та жінки, оскільки дозволяє реально «оцінити» дії осіб різної статі [58, с. 15].

Законодавець вказує, що закон повинен слідувати за суспільними змінами, часто забуваючи перевірити чи відповідає прийнята норма законам природи. Людина, яка не вміє вибрати між добром і злом буде мати неправильні стандарти якщо держава це буде дозволяти.

Правова культура громадян надає законодавству належну йому роль. Стан сучасної цивілізації, культури людей є відображенням законодавства. В тому числі це стосується і правильного розуміння статевості та людських взаємин. Наприклад, можливість легалізації одностатевих шлюбів видається чимось протиприродним. Адже, Христос підтвердив природний початок і основу створення людини як чоловіка й жінки. Статевість, створена Богом, передбачена для розрізнення чоловіка й жінки. Шлюб між чоловіком та жінкою унікальний своєю біологічною взаємодоповнюваністю. Це єдиний вид стосунків, який природним чином провадить до виникнення нової людської особи та завдяки стабільності і взаємним зобов’язанням забезпечує новонародженій людині найкращі умови для виховання і розвитку. Статеві різниці батьків є ключовим компонентом шлюбу. Соціальні дослідження показали, що традиційна сім’я дає кращі результати у вихованні дітей і надає їм «соціальні блага» [207].

Якщо певна модель поведінки схвалена, наступне покоління вже сприймає її як щось правильне. Визнання гомосексуальних «шлюбів» означатиме зрівняння цих моделей у свідомості наступних поколінь. Наступним кроком буде подальше роздріблення розуміння самого поняття шлюбу, включення в нього інших моделей стосунків, зміну самої культури.

Отже, яким би не був варіант жіночого насильства, воно здійснюється проти волі іншої особи та руйнує внутрішній світ самої жінки.

Відмічено необхідність чіткішого наукового і законодавчого визначення тлумачення видів насильства. Його обмеження лише фізичним насильством та погрозами його застосування не відповідає реаліям, оскільки таким чином громадяни залишаються за межею правового захисту від багатьох інших способів незаконного впливу насильницького характеру.

Існують випадки, коли форма злочинного насильства не містить ознаки ні фізичного, ні психічного насильства. Зокрема, стаття 144 КК України «Насильницьке донорство». У коментарі до даної статті пояснюється, що поняттям насильство охоплюється завдання потерпілому побоїв, заподіяння легких тілесних ушкоджень, зв\'язування та вчинення інших подібних насильницьких дій [158, с. 102]. Проте, існують випадки, коли особа підсипає потерпілому певний препарат з метою вилучення у нього крові, не застосовуючи при цьому ні фізичного, ні психічного насильства. Тобто, був здійснений вплив на організм людини проти її волі.

На відміну від КК України, у кримінальному законодавстві Норвегії, крім посягань на життя та здоров\'я, встановлена відповідальність і за посягання на організм людини із застосуванням отрути або інших біологічно активних речовин, які негативним чином впливають на організм та на волю людини. Тобто, крім фізичного насильства (використання власної фізичної сили) та психічного насильства (використання власного психічного впливу) існує ще й опосередкований вид насильства, що здійснюється з використанням сил природи, зокрема, застосування агресивних хімічних речовин, біологічно активних або радіоактивних речовин.

Так, у 2013 році була затримана мешканка Львівщини, яка у нічних клубах Львова впродовж двох років підсипала психотропні речовини відвідувачам клубів, а потім, користуючись безпорадним станом потерпілих, обкрадала їх. Правоохоронці встановили 6 таких фактів. Загальна сума вкраденого становить понад 120 тис. грн. Жінка забирала у потерпілих великі суми грошей, коштовності та мобільні телефони. Відкрито кримінальне провадження [243].

Заради заволодіння чужим майном, жінки застосовують різноманітні шахрайські схеми, користуються сильнодіючими отруйними препаратами, які найнегативнішим чином впливають на організм та на волю людини.

У Києві жінка, труїла самотніх літніх пенсіонерок снодійними препаратами з корисливих мотивів. Жінка представлялася лікарем поліклініки. Коли шахрайку пускали в квартиру, вона пропонувала виміряти тиск. Стверджуючи, що у потерпілих високий тиск, давала випити таблетки. Коли пенсіонерки втрачали свідомість, виносила з квартири всі цінні речі [35].

Варто зазначити, що клофелін продають в аптеках тільки за рецептом. Препарат має сильний вплив на нервову та серцево-судинну систему, протипоказань для застосування чимало. Людина може померти від передозування.

Так, у 2014 році до Деснянського районного управління міліції надійшло повідомлення від 64-річної жительки Троєщини про те, що у себе в квартирі вона виявила мертвого квартиранта. Жінка здавала в оренду одну з кімнат. Увечері власниця повернулася додому і на порозі помешкання стикнулася з двома жінками. Далі, у своїй кімнаті, пенсіонерка не дорахувалася ювелірних виробів та грошей. А у сусідній кімнаті на дивані без ознак життя лежав 42-річний квартирант. Вже за добу співробітники карного розшуку затримали жінок. У ході обшуку квартири, де подруги тимчасово мешкали, працівники міліції виявили та вилучили викрадені золоті прикраси, предмет, схожий на пістолет, та медичний препарат “Клофелін”. Відкрито кримінальне провадження [66].

В результаті аналізу кримінального законодавства окремих країн, встановлено, що у більшості з розглянутих кодексів (Норвегія, Ізраїль, Турція, Франція) використання отрути з метою вбивства особи визнається тяжким злочином. Так, у Франції посягання на життя іншої людини шляхом використання або призначення речовин, здатних спричинити смерть, утворює отруєння і карається тридцятьма роками ув\'язнення [248, с. 30].

Вважаємо за доцільне внести зміни до ч.2 ст. 115 КК України і вважати вбивство людини шляхом отруєння кваліфікуючою ознакою даного злочину.

Така необхідність обумовлена певними особливостями суспільної небезпечності даного способу вбивства, оскільки при цьому може маскуватись злочинний характер настання смерті особи. Зокрема, при розтині виявляється лише безпосередня причина загострення якого-небудь захворювання (напад стенокардії, гостра серцева недостатність та ін.).

Крім того, отруйні речовини досить часто є знаряддям вчинення так званих замовних вбивств, а розслідування більшості кримінальних справ (кримінальних проваджень) про вбивства, пов\'язаних із застосуванням отруйних речовин, викликає велику складність, оскільки чимала їх кількість не є очевидною.

Злочинність жінок відрізняється від злочинності чоловіків своїми масштабами, характером злочинів та їх наслідками, способами і знаряддями вчинення. Ці особливості пов\'язані з історично обумовленим місцем жінки в системі суспільних відносин, її соціальними ролями і функціями, її біологічною та психологічною специфікою.

Іноді жінка використовує суто жіночі знаряддя вбивства. Наприклад, жіноче взуття. Так, у США жінка на ім\'я Анна вбила свого коханця дуже високими підборами своїх туфель. Під час сварки, жінка вихопила туфлі на високих підборах-шпильках і кілька разів вдарила чоловіка по голові, пробивши череп. В результаті цього настала смерть потерпілого. А у Великобританії поліцією була затримана 33-річна жінка, яка під час з\'ясування стосунків зі своїм чоловіком, почала наносити йому тілесні ушкодження власними туфлями на підборах. Жінка потрапила чоловікові шпилькою в око, пробивши потерпілому очну ямку і досягнувши мозку [85].

А у 2013 році, поліцейськими Алматинської області в одному з приватних будинків було виявлено тіло 42-річної жінки з ознаками насильницької смерті. На тілі загиблої власниці оселі були виявлені сліди численних побоїв, а на горлі залишився чіткий слід від жіночого взуття. Черех деякий час була затримана сусідка потерпілої, яка зізналася, що під час сварки вбила приятельку підборами своїх чобіт [33].

На нашу думку, жіноча насильницька злочинність – це вид злочинності, під яким слід розуміти будь-який протиправний вплив жінки на організм іншої людини проти її волі, з метою досягнення злочинного результату.

Вважаємо за доцільне ввести в науковий обіг поняття «кримінологія насильства осіб жіночої статі», під яким пропонується розуміти напрям кримінології, який вивчає насильницькі злочини, вчинені особами жіночої статі, детермінанти та особливості механізму таких злочинів, особистість жінки-злочинниці та протидію жіночій насильницькій злочинності.