Правові основи діяльності міліції щодо попередження насильства у сім'ї

Відповідно до ст. 4 Закону України «Про міліцію» правовою основую діяльності міліції є: а) Конституція України; б) Закон «Про міліцію»; в) законодавчі акти України; в) постанови Верховної Ради України; г) укази Президента України; д) постанови Кабінету Міністрів України, е) нормативні акти Міністерства внутрішніх справ України, ж) Загальна декларація прав людини; з) міжнародні правові норми, ратифіковані у встановленому порядку.

Основою діяльності міліції щодо попередження насильства у сім’ї є національне законодавство.

Зокрема, воно складається з Конституції України, Закону України “Про попередження насильства в сім’ї” та інших законодавчих й нормативно-правових актів, які регулюють відносини щодо попередження та протидії насильству в сім’ї.

Система правових актів, які регулюють питання діяльності ОВС щодо попередження насильства у сім’ї наступна.

1. Конституція України, норми якої визначають та гарантують охорону і захист прав, свобод і інтересів сім’ї та людини. Зокрема, Конституція України зазначає, що ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України (ст. 32); встановлює принцип рівності кожного з подружжя у правах і обов’язках в шлюбі та сім’ї (ст.51); гарантує право захищати своє життя і здоров’я, життя і здоров’я інших людей від протиправних посягань (ст. 27); право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю (ст. 41); право на житло (ст. 47); право на звернення до державних інституцій (ст. 40); право знати свої права та обов’язки (ст. 57) та забезпечує захист прав і свобод людини і громадянина в судовому порядку (ст. 55) [1].

2. Закон України “Про попередження насильства в сім’ї”. В основі даного законодавчого акту лежить Модельне законодавство ООН. Цей Закон гарантує охорону прав членів сім’ї при здійсненні заходів з попередження насильства в сім’ї та визначає організаційно- правові основи попередження насильства в сім’ї; підстави для вжиття заходів з попередження насильства в сім’ї; повноваження органів та установ, на які покладається здійснення заходів з попередження насильства в сім’ї, та джерела їх фінансування; спеціальні заходи попередження насильства в сім’ї; відповідальність за вчинення насильства в сім’ї.

Так, ст. 6 цього закону визначає повноваження відповідних підрозділів органів внутрішніх справ щодо попередження насильства в сім'ї, конкретизує їх, а інші статті встановлюють порядок реалізації повноважень міліцією у цій сфері та їх взаємодію з іншими суб’єктами.

3. Інші Закони та Кодекси України.

Так, Закон «Про органи і служби у справах дітей та спеціальні установи для дітей» встановлює загальні засади діяльності кримінальної міліції у справах дітей органів внутрішніх справ і приймальників-розподільників для дітей органів внутрішніх справ.

Сімейний Кодекс України визначає, що регулювання сімейних відносин здійснюється з урахуванням права на таємницю особистого життя їх учасників, їхнього права на особисту свободу та недопустимості свавільного втручання в сімейне життя; учасник сімейних відносин не може мати привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, статі, політичних, релігійних та інших переконань, етнічного та соціального походження, матеріального стану, місця проживання, за мовними та іншими ознаками; жінка та чоловік мають рівні права і обов’язки у сімейних відносинах, шлюбі та сім’ї; сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, сумлінності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.

Кримінальний Кодекс України передбачає наступні склади злочинів, за якими наступає кримінальна відповідальність за вчинення насильства в сім’ї. Першу, загальну групу, складають злочини, якими людина позбавляється життя (ст.ст. 115-120 Кримінального кодексу України). Другу групу злочинів складають злочини проти здоров’я особи, до яких можна віднести: нанесення тяжких тілесних ушкоджень, тілесних ушкоджень середньої тяжкості та легких

тілесних ушкоджень; побої та мордування; катування та інші злочини, які можна віднести до категорії насильства в сім’ї. Кримінальним кодексом України охороняється не лише фізичне здоров’я особи, але й морально-психічне. Наприклад, за вчинення насильства в сім’ї може наставати кримінальна відповідальність за ст.

Найбільш тяжким злочином, який може бути вчинений внаслідок насильства в сім’ї, є вбивство, тобто протиправне винне заподіяння смерті іншій людині. Ст. 115 КК встановлює відповідальність за умисне вбивство, при цьому вбивство малолітньої дитини або жінки, яка за відомо для винного перебувала у стані вагітності, є ознаками кваліфікованого складу цього злочину, за наявності яких покарання встановлено у виді позбавлення волі на строк від десяти до п’ятнадцяти років або довічне позбавлення волі. КК також містить норми, які передбачають відповідальність за так звані привілейовані вбивства, до складу яких відносяться вбивство, вчинене в стані сильного душевного хвилювання, що раптово виникло внаслідок протизаконного насильства, систематичного знущання або тяжкої образи з боку потерпілого (ст. 116 КК), умисне вбивство матір’ю своєї новонародженої дитини (ст. 117 КК), умисне вбивство при перевищенні меж необхідної оборони або у разі перевищення заходів, не обхідних для затримання злочинця (ст. 118 КК) та вбивство через необережність (ст. 119 КК). Якщо внаслідок насильства в сім’ї особу було доведено до самогубства або замаху на самогубство, що сталося через жорстоке з нею поводження, шантаж, примус до протиправних дій або систематичне приниження її людської честі і гідності, відповідальність настає за ст. 120 КК „Доведення до самогубства”.

Сімейне насильство у багатьох випадках призводить до заподіяння потерпілим тілесних ушкоджень або побоїв чи мордувань без спричинення тілесних ушкоджень. Відповідальність за такі діяння передбачено ст. 121 КК „Умисне тяжке тілесне ушкодження ”, ст. 122 КК - „Умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження”, ст. 123 КК - „Умисне тяжке тілесне ушкодження, заподіяне у стані сильного душевного хвилювання”, ст. 124 КК - „Умисне заподіяння тяжких тілесних ушкоджень у разі перевищення меж необхідної оборони або у разі перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця”, ст.

125 КК - „Умисне легке тілесне ушкодження”, ст.

Погроза вбивством за умови наявності реальних підстав побоюватися здійснення цієї погрози тягне за собою кримінальну відповідальність за ст. 129 КК.

Кримінальне законодавство передбачає відповідальність й за злочини проти статевої свободи та статевої недоторканості особи, які можуть бути вчиненими під час сімейного насильства. Так, зґвалтування, тобто статеві зносини із застосуванням фізичного насильства, погрози його застосування або з використанням безпорадного стану потерпілої особи, тягне за собою відповідальність за ст. 152 КК, а насильницьке задоволення статевої пристрасті неприродним способом за наявності тих самих обставин - за ст. 153 КК. Ст. 154 КК встановлює відповідальність за примушування жінки чи чоловіка до вступу в статевий зв’язок природним або неприродним способом особою, від якої жінка чи чоловік матеріально залежні. Факт перебування винного у шлюбі з потерпілим або наявність тривалих статевих стосунків не виключає відповідальності за ці злочини.

Окремими нормами встановлено відповідальність за вчинення статевих злочинів проти дітей. Статеві зносини з особою, яка не досягла статевої зрілості, тягнуть за собою відповідальність за ст. 155 КК, а розбещення неповнолітніх, тобто вчинення розпусних дій щодо особи, яка не досягла шістнадцятирічного віку, - за ст. 156 КК. Кваліфікуючими ознаками, що обтяжують відповідальність за ці злочини, передбачено вчинення таких дій батьком, матір'ю або особою, яка їх замінює.

У випадках, коли насильство в сім’ї пов’язано з порушенням громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства, супроводжується особливою зухвалістю чи винятковим цинізмом, такі дії розглядаються як хуліганство й тягнуть за собою відповідальність за ст. 296 КК.

Насильство в сім’ї, пов’язане з примушуванням чи втягненням у заняття проституцією шляхом застосування насильства або погрози його застосування, знищення або пошкодження майна, шантажу або обману, тягне за собою кримінальну відповідальність за ч.

Кримінальний процесуальний кодекс України визначає підслідність та порядок кримінального провадження за кримінальними правопорушеннями, пов’язаними із насильством у сім'ї. Так, більшість з них розслідується саме органами внутрішніх справ (ст. 216 КПК). Крім цього цей Кодекс визначає й порядок провадження у справах, так званого «приватного обвинувачення» (ст. 477 КПК). Значну частину злочинів, які можна розглядати як насильство в сім’ї, складають умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження (ч. 1 ст. 122 КК України), спричинення умисних легких тілесних ушкоджень (ст. 125 КК України) або нанесення побоїв і мордування (ч. 1 ст. 126 КК України). В цих випадках кримінальне провадження може бути розпочатим згідно зі ст. 477 КПК України лише на підставі заяви потерпілого. Лише у випадку спричинення тяжких тілесних кримінальне провадження відкримається за статтями 121, 123 або 124 КК України незалежно від заяви потерпілої особи.

Відповідно уся відповідальність щодо первинного збору матеріалів у та прийняття рішення у цих справах покладається саме на міліцію. При цьому працівник міліції повинен роз’яснити постраждалій особі процедуру звернення за допомогою до соціальних служб та громадських організацій.

Кодекс України про адміністративні правопорушення визначає загальні підстави адміністративної відповідальності, встановлює відповідальність за вчинення насильства в сім'ї, невиконання захисного припису або непроходження корекційної програми (ст. 173­2 КУпАП) і пов’язані із насильством проступки (наприклад, дрібне хуліганство, доведення дитини до стану сп’яніння, невиконання батьками обов’язків щодо виховання дітей); регулює провадження у цій групі справ та особливості застосування заходів забезпечення провадження в справах про адміністративні правопорушення (адміністративне затримання, доставлення правопорушника тощо).

Відповідні норми використовуються працівниками міліції у процесі застосування заходів адміністративного впливу до осіб, котрі вчинили насильство у сім'ї.

Слід наголосити на необхідності використовувати працівникам міліції у своїй діяльності щодо попередження насильства й норми житлового та цивільного законодавства.

4. Підзаконні акти, які регулюють протидію насильства у сім'ї. Після прийняття Закону на порядку денному стало створення механізму його виконання. Перший крок в цьому напрямку зробив Держкомітет України у справах сім’ї та молоді, який у лютому 2002 року видав наказ № 11, яким затвердив Порядок здійснення

працівниками центрів соціальних служб для молоді соціального інспектування з метою забезпечення соціального супроводу неблагополучних сімей.

У квітні 2004 року наказом Міністерства України у справах сім’ї, молоді та спорту затверджено Порядок виявлення та ведення обліку дітей службами у справах дітей, в якому встановлено, що однією з підстав взяття на облік дітей є скоєння фізичного, психологічного, сексуального або економічного насильства щодо дитини в сім’ї. Взяття на облік дитини із зазначених підстав здійснюється з метою забезпечення її соціально-правового захисту. Облік здійснюється на місцевому, обласному та центральному рівні.

Спільним наказом Міністерства Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України, Міністерства охорони здоров’я, Міністерства соціальної політики України, Міністерства інфраструктури України, Міністерства внутрішніх справ та Державної пенітенціарної служби України затверджено Порядок взаємодії суб’єктів соціальної роботи із сім’ями, які опинились у складних життєвих обставинах. Передбачається спільне здійснення діагностування таких сімей, соціальне інспектування, забезпечення їх системного обліку шляхом формування відповідного банку даних, здійснення соціального супроводу сімей, а у разі необхідності представлення їх інтересів у суді.

Важливим етапом у реалізації принципів, закладених у Законі, стало прийняття у квітні 2003 року Кабінетом Міністрів України Постанови № 616 “Про затвердження порядку розгляду заяв та повідомлень про вчинення насильства в сім’ї або реальну його загрозу”, яка визначає механізм прийняття, обліку і розгляду заяв та повідомлень про вчинення насильства в сім’ї місцевими органами у справах сім’ї, молоді та спорту та органами внутрішніх справ. Концептуально важливим є те, що затверджений Порядок передбачає залучення до розгляду таких заяв, крім представників служби дільничних інспекторів міліції, також представників управлінь або відділів у справах сім’ї та молоді, центрів соціальних служб для молоді, а в разі необхідності, також і працівників кримінальної міліції у справах дітей, служби у справах дітей та представників органів опіки та піклування.

Крім того, спільним наказом Міністерства України у справах сім’ї, молоді та спорту та Міністерства внутрішніх справ України № 3131/386 від 07.09.2009 затверджено Інструкцію щодо порядку взаємодії управлінь (відділів) у справах сім'ї, молоді та спорту, служб у справах дітей, центрів соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді та відповідних підрозділів органів внутрішніх справ з питань здійснення заходів з попередження насильства в сім'ї, якою визначений порядок здійснення системи заходів з попередження насильства в сім’ї органами та установами, які уповноважені здійснювати таке попередження, та механізм їх взаємодії.

5. Нормативно-правові акти МВС України, які містять положення, які стосуються попередження насильства у сім'ї.

Прийнятий у листопаді 2010 року Наказ МВС України № 550 “Про затвердження Положення про службу дільничних інспекторів міліції в системі МВС України” регламентує діяльність дільничних інспекторів міліції, зокрема по виконанню Закону «Про попередження насильства у сім’ї».

Крім цього, з урахуванням завдань, що покладаються на органи внутрішніх справ у цій сфері до таких нормативно-правових актів слід віднести Накази МВС України:

1. Про організацію діяльності чергових частин органів і підрозділів внутрішніх справ України, направленої на захист інтересів суспільства і держави від протиправних посягань від 28.04.2009 №181.

2. Про організацію реагування на повідомлення про кримінальні правопорушення, інші правопорушення, надзвичайні ситуації та інші події, та забезпечення оперативного інформування в органах і підрозділах внутрішніх справ України від 22.10.2012 № 940.

3. Про затвердження Інструкції про порядок ведення єдиного обліку в органах і підрозділах внутрішніх справ України заяв і повідомлень про вчинені кримінальні правопорушення та інші події та положень про комісії від 19.11.2012 № 1050.

4. Про затвердження Положення про порядок роботи зі зверненнями громадян і організації їх особистого прийому в системі Міністерства внутрішніх справ України від 10.10.2004 № 1177.

5. Про затвердження Інструкції з оформлення матеріалів про адміністративні правопорушення від 22.02.2001 №185.

6. Про затвердження Положення про приймальники - розподільники для дітей органів внутрішніх справ від 13.07.1996 № 384;

7. Про затвердження Статуту патрульно-постової служби міліції України від 28.07.1994 № 404.

8. Про заходи щодо вдосконалення системи комплексного використання сил і засобів в охороні громадського порядку від 30.09.2008. № 505.

Отже, в цілому в Україні створено систему нормативно-правових актів, що регулюють діяльність міліції у попередженні насильства у сім'ї. Але це законодавство ще потребує удосконалення. З цією метою варто продовжити дослідження досвіду правового регулювання запобігання насильству у сім’ї в інших державах, національну практику. Зміни до законодавства у цій сфері слід кореспондувати з наявними законопроектами та тенденціями щодо реформування кримінальної юстиції.

2.2.