Стаття 2. Законодавство про протидію торгівлі людьми

Відносини, що виникають у сфері протидії торгівлі людьми, регулюються Конституцією України ( 254к/96-ВР), цим Законом, іншими законами і міжнародними договорами України, згоду на обов’язковість яких надано Верховною Радою України, а також прийнятими на їх виконання іншими нормативно-правовими актами.

Положення, закріплене у ст. 2 Закону, є обов’язковим для всіх законів і носить майже універсальний характер.

Важливим є включення у дану статтю посилання не тільки на норми вітчизняних законів та підзаконних нормативно-правових актів, але й на міжнародні акти, що ратифіковані Верховною Радою України і фактично є частиною національного законодавства, як це сформульовано у ст. 9 Конституції України.

Конституція України у Розділі ІІ закріплює достатньо великий перелік прав людини, які можуть бути порушені в ситуації торгівлі людьми. Так, зокрема у зв’язку із проблемою торгівлі людьми можна виділити ст.ст. 20, 21, 28, 32, 33, 43, 45, 48, 49, 55, 59 Конституції України.

До інших законів, що діють у сфері протидії торгівлі людьми, належать:

1. Кримінальний Кодекс України від 05.04.2001 р. № 2341-ІІІ із змінами, ст. 149 якого встановлює кримінальну відповідальність за вчинення торгівлі людьми або іншу незаконну угоду щодо людини. Окрім цього Кодекс містить ряд інших статей, що можуть стосуватися вчинення торгівлі людьми, наприклад ст.ст. 142, 143, 144, 146, 148, 150, 150-1, 152, 153, 155, 156, 169, 301, 302, 303, 304, 332.

2. Кримінальний-процесуальний кодекс України від 13.04.2012 р. № 4651-VI із змінами згідно із Законом від 05.07.2012 р. № 5076-VI^[1]. Новий КПК встановлює порядок кримінального провадження на території України, завданням якого є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура (ст.

3. Кодекс України про адміністративні правопорушення від 07.12.84 р. № 8073-Х із змінами, завданням якого є охорона прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції і законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов’язків, відповідальності перед суспільством. Ст.ст. 202-206-1 КУпАП містить положення, що можуть стосуватися торгівлі людьми, жертвами якої є іноземці або особи без громадянства.

4. Цивільний кодекс України від 16.01.2003 р. № 435-IV із змінами, що регулює особисті немайнові та майнові відносини фізичних та юридичних осіб, містить ряд положень, що стосуються відшкодування майнової та моральної шкоди, в тому числі завданої внаслідок вчинення злочину (ст.ст. 22, 23, глава 82 «Відшкодування шкоди»).

5. Кодекс законів про працю України від 10.12.1971 р. № 322-VIII із змінами, що регулює трудові відносини всіх працівників. Ст. 2 встановлено основні трудові права працівників, а ст. 5-1 серед гарантій забезпечення права громадян на працю передбачає вільний вибір виду діяльності.

6. Закон України «Про зайнятість населення» від 05.07.2012 р. № 5067-VI, що визначає правові, економічні та організаційні засади реалізації державної політики у сфері зайнятості населення, гарантії держави щодо захисту прав громадян на працю та реалізації їхніх прав на соціальний захист від безробіття.

7. Закон України «Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві» від 23.12.1993 р. № 3782-XII із змінами згідно із законами від 06.02.2003 р. № 523-IV, від 20.01.2005 № 2377-IV та від 14.04.2009 р., № 1254-VI. Цей Закон визначає порядок та підстави здійснення правоохоронними органами України правових, організаційно- технічних та інших заходів, спрямованих на захист життя, житла, здоров’я та майна осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві, від протиправних посягань, з метою створення необхідних умов для належного відправлення правосуддя.

8. Закон України “Про соціальні послуги”від 19.06.2003 р. № 966-IV із змінами, внесеними згідно із законами від 24.06.2004 р. № 1891-IV, від 16.04.2009 р. № 1276-VI, від 15.12.2009 р. № 1759-VI, від 19.04.2011 р. № 3236-VI, від 20.09.2011 р. № 3739-VI, від 15.03.2012 р. № 4523­VI, від 05.07.2012 р. № 5076-VI. Цей Закон визначає основні організаційні та правові засади надання соціальних послуг особам, які перебувають у складних життєвих обставинах, в тому числі і жертвам торгівлі людьми, та потребують сторонньої допомоги у вигляді соціальних послуг.

9. Закон України «Про соціальну роботу з сім'ями, дітьми та молоддю» від 21.06.2001 р. № 2558-ІІІ в редакції Закону від 15.01.2009 р. № 878-VI, зі змінами від 20.09.2011 р.. Цей Закон визначає організаційні і правові засади соціальної роботи з сім’ями, дітьми та молоддю. Закон серед напрямів державної політики у сфері соціальної роботи з сім’ями, дітьми та молоддю визначає здійснення соціально-профілактичної роботи, реабілітаційних заходів щодо відновлення соціальних функцій, психологічного і фізичного стану дітей та молоді, які постраждали від торгівлі людьми (ст.7), передбачає проведення соціальної профілактики соціально небезпечних явищ, в тому числі торгівлі людьми, серед сімей, дітей та молоді (ст.

10. Закон України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» від 22.09.2011 № 3773-VI, що визначає правовий статус іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні, та встановлює порядок їх в’їзду в Україну та виїзду з України.

11. Закон України «Про імміграцію» від 07.06.2001 № 2491-III із змінами, внесеними згідно з законами від 23.06.2005 N 2707-IV, від 19.03.2009 N 1182-VI та від 20.09.2011 N 3739-VI, що визначає умови і порядок імміграції в Україну іноземців та осіб без громадянства. Ст. 4 цього Закону до категорій іммігрантів, що можуть отримати право на імміграцію в Україні в межах імміграційної квоти, відносить осіб, які безперервно проживали на території України протягом трьох років з дня встановлення їм статусу особи, яка постраждала від торгівлі людьми.

12. Закон України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 № 3477-IV із змінами, внесеними згідно з Законом від 15.03.2011 N 3135-VI, що регулює відносини, що виникають у зв’язку з обов’язком держави виконати рішення Європейського суду з прав людини у справах проти України; з необхідністю усунення причин порушення Україною Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод і протоколів до неї; з впровадженням в українське судочинство та адміністративну практику європейських стандартів прав людини; зі створенням передумов для зменшення числа заяв до Європейського суду з прав людини проти України.

13. Закон України «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків» від 08.09.2005 № 2866-IV із змінами, внесеними згідно із Законом від 17.05.2012 N 4719-VI. Метою цього Закону є досягнення паритетного становища жінок і чоловіків у всіх сферах життєдіяльності суспільства шляхом правового забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків, ліквідації дискримінації за ознакою статі та застосування спеціальних тимчасових заходів, спрямованих на усунення дисбалансу між можливостями жінок і чоловіків реалізовувати рівні права, надані їм Конституцією і законами України.

14. Закон України «Про захист суспільної моралі» від 20.11.2003 р. № 1296-IV із змінами, внесеними згідно із Законом від 20.01.2010 р. № 1819-VI. Цей Закон встановлює правові основи захисту суспільства від розповсюдження продукції, що негативно впливає на суспільну мораль, зокрема сексуального та порнографічного характеру, дитячої порнографії.

15. Закон України «Про охорону дитинства» від 26.04.2001 № 2402-III із змінами, внесеними згідно з законами від 07.03.2002 р. № 3109-III, від 26.09.2002 р. № 177-IV, від 26.12.2002 р. № 380-IV, від 27.11.2003 р. № 1344-IV, від 03.02.2004 р. № 1410-IV, від 11.01.2005 р. № 2304-IV, від 18.01.2005 р. № 2353-IV, від 03.02.2005 р. № 2414-IV, від 25.03.2005 р. № 2505-IV, від 10.04.2008 р. № 257-VI, від 19.05.2009 р. № 1343-VI, від 21.05.2009 р. № 1397-VI, від 01.07.2010 р. № 2394-VI, від 06.07.2010 р. № 2435-VI, від 19.04.2011 р. № 3234-VI, від 16.06.2011 р. № 3525-VI. Цей Закон визначає охорону дитинства в Україні як стратегічний загальнонаціональний пріоритет і з метою забезпечення реалізації прав дитини на життя, охорону здоров’я, освіту, соціальний захист та всебічний розвиток встановлює основні засади державної політики у цій сфері. Ст. 10 цього Закону України гарантує право кожної дитини на захист від усіх форм насильства, в тому числі експлуатації, включаючи сексуальні зловживання. Ст. 32 встановлює зобов’язання держави вживати заходів для боротьби з незаконним переміщенням, вивезенням та неповерненням дітей з-за кордону, їх викраденням, торгівлею та контрабандою ними.

16. Закон України «Про Загальнодержавну програму “Національний план дій щодо реалізації Конвенції ООН про права дитини” на період до 2016року» від 05.03.2009 р. № 1065-VI. Цей Закон затверджує Загальнонаціональну програму, метою якої є забезпечення оптимального функціонування цілісної системи захисту прав дітей в Україні відповідно до вимог Конвенції ООН про права дитини та з урахуванням цілей розвитку, проголошених Декларацією тисячоліття ООН, і стратегії Підсумкового документа Спеціальної сесії в інтересах дітей Генеральної Асамблеї ООН “Світ, сприятливий для дітей”.

4. «Захист прав дітей різних категорій», що стосуються проблеми торгівлі дітьми. Це, зокрема,

п. 4.6. «Боротьба з використанням дитячої праці» та п. 4.7. «Ліквідація торгівлі дітьми, сексуальної експлуатації, інших форм жорстокого поводження з ними».

17. Закон України «Основи законодавства України про охорону здоров’я» від 19.11.1992 № 2801­XII із змінами, що визначає правові, організаційні, економічні та соціальні засади охорони здоров’я в Україні, регулює суспільні відносини у цій сфері з метою забезпечення гармонійного розвитку фізичних, духовних сил, високої працездатності і довголітнього активного життя громадян, усунення факторів, що шкідливо впливають на їх здоров’я, попередження і зниження захворюваності, інвалідності та смертності, поліпшення спадковості.

18. Закон України «Про освіту» від 23.05.1991 р. № 1060-XII в редакції Закону від 23.03.96

р. № 100/96-ВР із змінами, внесеними згідно з законами від 17.12.96 р. № 608/96-ВР, від 14.10.98 р. № 178-XIV, від 11.07.2001 р. № 2628-III, від 13.12.2001 р. № 2887-III, від 20.12.2001 р. № 2905-III, від 26.12.2002 р. № 380-IV, від 11.09.2003 р. № 1158-IV, від 27.11.2003 р. № 1344-IV, від 11.12.2003 р. № 1377-IV, від 20.04.2004 р. № 1694-IV, від 17.06.2004 р. № 1801-IV, від 23.12.2004 р. № 2285-IV, від 25.03.2005 р. № 2505-IV, від 01.12.2005 р. № 3167-IV, від 20.12.2005 р. № 3235-IV, від 22.02.2006 р. № 3461-IV, від 01.12.2006 р. № 424-V, від 19.12.2006 р. № 489-V, від 28.12.2007 р. № 107-VI, від 20.05.2008 р. № 290-VI, від 01.06.2010 р. № 2289-VI, від 23.09.2010 р. № 2555-VI, від 23.12.2010 р. № 2856-VI, від 03.07.2012 р. № 5029-VI. Даний Закон встановлює основи законодавства щодо регулювання суспільних відносин у галузі навчання, виховання, професійної, наукової, загальнокультурної підготовки громадян України.

19. Закон України «Про загальну середню освіту» від 13.05.1999 р. № 651-XIV із змінами, внесеними згідно із законами від 06.04.2000 р. № 1642-III, від 20.12.2001 р. № 2905-III, від 26.12.2002 р. № 380-IV, від 27.11.2003 р. № 1344-IV, від 23.12.2004 р. № 2285-IV, від 25.03.2005 р. № 2505-IV, від 20.12.2005 р. № 3235-IV, від 19.12.2006 р. № 489-V, від 28.12.2007 р. № 107-VI, від 03.06.2008 р. № 309-VI, від 06.07.2010 р. № 2442-VI, від 06.09.2011 р. № 3701-VI, від 03.07.2012 р. № 5029-VI. Цей Закон визначає правові, організаційні та фінансові засади функціонування і розвитку системи загальної середньої освіти, що сприяє вільному розвитку людської особистості, формує цінності правового демократичного суспільства в Україні. Ст. 3 встановлює, що загальна середня освіта спрямована на забезпечення всебічного розвитку особистості шляхом навчання та виховання, які грунтуються на загальнолюдських цінностях та принципах науковості, полікультурності, світського характеру освіти, системності, інтегративності, єдності навчання і виховання, на засадах гуманізму, демократії, громадянської свідомості, взаємоповаги між націями і народами в інтересах людини, родини, суспільства, держави. Ст. 5 Закону встановлено, що завданнями загальної середньої освіти, серед іншого, є виховання в учнів (вихованців) поваги до Конституції України, державних символів України, прав і свобод людини і громадянина, почуття власної гідності, відповідальності перед законом за свої дії, свідомого ставлення до обов’язків людини і громадянина.

20. Закон України «Про органи і служби у справах дітей та спеціальні установи для дітей» від 24.01.1995 р. № 20/95-ВР із змінами, внесеними згідно із законами від 11.12.98 р. № 312-XIV, від 08.07.99 р. № 864-XIV, від 03.04.2003 р. № 673-IV, від 03.02.2004 р. № 1410-IV, від 20.01.2005 р. № 2377-IV, від 01.12.2005 р. № 3167-IV, від 07.02.2007 р. № 609-V, від 14.04.2009 р. № 1254-VI, від 09.09.2010 р. № 2507-VI. Цей Закон визначає правові основи діяльності органів і служб у справах дітей та спеціальних установ для дітей, на які покладається здійснення соціального захисту і профілактики правопорушень серед осіб, які не досягли вісімнадцятирічного віку.

21. Закон України «Проміліцію» від 20.12.1990 р. № 565-XII зі змінами, що встановлює основні засади та завдання діяльності міліції як державного озброєного органу виконавчої влади, який захищає життя, здоров’я, права і свободи громадян, власність, природне середовище, інтереси суспільства і держави від протиправних посягань.

22. Закон України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 № 1789-XII зі змінами, яким визначено основи діяльності, завдання та функції прокуратури. Основне завдання прокуратури — нагляд за додержанням законів в Україні. Функціями прокуратури є підтримання державного обвинувачення в суді; представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом; нагляд за додержанням законів органами, які проводять оперативно- розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство; нагляд за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов’язаних з обмеженням особистої свободи громадян.

23. Закон України «Про Службу безпеки України» від 25.03.1992 р. № 2229-XII зі змінами, що регулює основи діяльності Служби безпеки України, державного правоохоронного органу спеціального призначення, який забезпечує державну безпеку України. Основними завданнями СБУ є захист державного суверенітету, конституційного ладу, територіальної цілісності, економічного, науково-технічного і оборонного потенціалу України, законних інтересів держави та прав громадян від розвідувально-підривної діяльності іноземних спеціальних служб, посягань з боку окремих організацій, груп та осіб, а також забезпечення охорони державної таємниці. До завдань СБУ також входить попередження, виявлення, припинення та розкриття злочинів проти миру і безпеки людства, тероризму, корупції та організованої злочинної діяльності у сфері управління і економіки та інших протиправних дій, які безпосередньо створюють загрозу життєво важливим інтересам України.

24. Закон України «Про Державну прикордонну службу України» від 03.04.2003 р. № 661-IV із змінами, що визначає правові основи організації та діяльності Державної прикордонної служби України, її загальну структуру, чисельність, функції та повноваження. Відповідно до Закону на Державну прикордонну службу України покладаються завдання щодо забезпечення недоторканності державного кордону та охорони суверенних прав України в її виключній (морській) економічній зоні.

Міжнародні договори, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України:

1. Загальна декларація прав людини 1948 р., ст. 4 якої встановлює, що ніхто не повинен бути в рабстві або у підневільному стані; рабство і работоргівля забороняються в усіх їх видах.

2. Конвенція Ради Європи про захист прав людини і основних свобод (Європейська конвенція про права людини) 1950 р., ратифікована Україною 17.07.1997 р. Ст. 4 Конвенції встановлює заборону рабства та примусової праці. Конвенцією передбачено міжнародний механізм захисту прав, передбачених у Конвенції, через Європейський суд з прав людини. Згідно зі ст.ст. 34, 35 Конвенції, будь-яка особа, неурядова організація або група осіб, що вважають себе потерпілими від порушення державою прав, викладених у Конвенції або протоколах до неї, та вичерпали всі національні засоби правового захисту, мають право звернутися до Європейського суду з прав людини.

3. Міжнародний пакт про громадянські і політичні права 1966 р., ратифікований Україною 19.10.1973 р. Ст. 8 цього Пакту встановлює право кожної особи жити вільно від рабства.

4. Конвенція Організації Об’єднаних Націй про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок 1979 р., ратифікована Україною 19.12.1980 р. Ст. 6 даної Конвенції встановлює зобов’язання держав вживати всіх заходів щодо припинення всіх видів торгівлі жінками та використання проституції жінок.

5. Факультативний протокол до Конвенції про ліквідацію усіх форм дискримінації щодо жінок 1999 р., ратифікований Україною 05.06.2003 р., що визнає компетенцію Комітету з ліквідації дискримінації щодо жінок приймати і розглядати повідомлення від осіб, груп осіб, що вважають себе жертвами порушення державою-учасницею будь-якого з прав, викладених у Конвенції.

6. Протокол про попередження і припинення торгівлі людьми, особливо жінками і дітьми, і покарання за неї, що доповнюєКонвенціяОрганізації Об’єднаних Наційпротитранснаціональної організованої злочинності від 2000 р. і ратифікований Україною 04.02.2004 р. Протокол присвячено боротьбі з торгівлею людьми як формою транснаціональної злочинності. У протоколі вперше на рівні міжнародного права встановлено комплексний підхід до вирішення проблеми, що включає попередження, переслідування та покарання злочинців та надання допомоги та захисту жертвам торгівлі людьми.

7. Конвенція Міжнародної організації праці про заборону та негайні заходи щодо ліквідації найгірших форм дитячої праці № 182 від 1999 р., ратифікована Україною 05.10.2000 р. Дана Конвенція до найгірших форм дитячої праці окрім іншого відносить усі форми рабства або практику, подібну до рабства, як, наприклад, продаж дітей та торгівля ними, боргова кабала та кріпосна залежність, а також примусова чи обов’язкова праця, включаючи примусове чи обов’язкове вербування дітей для використання їх у збройних конфліктах.

8. Конвенція Ради Європи про заходи щодо протидіїторгівлілюдьми від 2005 р., що ратифікована Україною 21.09.2010 р., яка є повномасштабним міжнародним договором, що визначає торгівлю людьми як порушення прав людини і посягання на гідність і цілісність людської особистості. Дана Конвенція стосується всіх видів торгівлі людьми (внутрішньодержавної, транснаціональної, пов’язаної та не пов’язаної із організованою злочинністю).

Підзаконні нормативно-правові акти

1. Постанова Кабінету Міністрів від 18.01.2012 р. № 29 «Про національного координатора у сфері протидії торгівлі людьми», якою Міністерство соціальної політики визначається національним координатором у сфері протидії торгівлі людьми.

2. Державна цільова програма протидії торгівлі людьми на період до 2015року, затверджена Постановою Кабінету Міністрів України від 21.03.2012 р. № 350. Ця Програма визначає завдання і заходи, спрямовані на запобігання торгівлі людьми, підвищення ефективності переслідування осіб, які вчиняють пов’язані з нею злочини або сприяють їх вчиненню, а також захист прав осіб, що постраждали від торгівлі людьми, та надання їм допомоги.

3. Порядок встановлення статусу особи, яка постраждала від торгівлі людьми, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 23.05.2012 р. № 417. Цей Порядок визначає процедуру встановлення статусу особи, яка постраждала від торгівлі людьми, на підставі відповідної інформації.

4. Порядок взаємодії суб’єктів, які здійснюють заходи у сфері протидії торгівлі людьми, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 22.08.2012 р. № 783. Цей Порядок визначає механізм взаємодії суб’єктів, які здійснюють заходи у сфері протидії торгівлі людьми, процедуру здійснення ними заходів щодо надання допомоги та захисту осіб, які постраждали від торгівлі людьми.

5. Постанова Кабінету Міністрів України від 25.07.2012р. № 660«Про затвердження Порядку виплати одноразової матеріальної допомоги особам, які постраждали від торгівлі людьми».

Важливим джерелом права у сфері протидії торгівлі людьми також можна вважати практику Європейського суду з прав людини, що стосуються торгівлі людьми та рабства. Станом на 2012 р. подібних рішень відносно України не виносилося, проте є два рішення Європейського суду з прав людини щодо проблеми торгівлі людьми, зокрема Силіадін проти Франції (Sili- adin vs. France (№ 73316/01) 2005 р. та Ранцев проти Кіпру та Росії (Rantsev vs. Cyprus & Russia (№ 25965/04) від 2010 р. Обидва рішення стосуються порушення державами ст. 4 (Заборона рабства та примусової праці) Європейської Конвенції про права людини. Під час розгляду справи «Ранцев проти Кіпру та Росії» Європейський суд дійшов висновку, що торгівля людьми сама по собі окреслюється ст. 4 Конвенції і становить сучасну форму рабства.

Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Європейську Конвенцію про права людини та практику Європейського суду як джерело права, а отже дані рішення мають застосовуватися в судовій практиці України.