<<
>>

Стаття 5. Суб’єкти, які здійснюються заходи у сфері протидії торгівлі людьми

1. Суб’єктами, які здійснюють заходи у сфері протидії торгівлі людьми, є:

1) Президент України;

2) Кабінет Міністрів України;

3) центральні органи виконавчої влади;

4) місцеві органи виконавчої влади;

5) закордонні дипломатичні установи України;

6) заклади допомоги особам, які постраждали від торгівлі людьми.

( Частина перша статті 5 в редакції Закону № 5459-VI ( 5459-17) від 16.10.2012)

2. У здійсненні заходів, спрямованих на попередження протидії торгівлі людьми, беруть участь органи місцевого самоврядування, а також, за згодою, підприємства, установи, організації незалежновід форми власності, громадські організації та окремі громадяни.

Коментована стаття присвячена визначенню кола суб’єктів, уповноважених здійснювати заходи у сфері протидії торгівлі людьми. Зважаючи на комплексний характер проблеми протидії торгівлі людьми, ефективна реалізація державної політики у цій сфері можлива за умови максимальної консолідації та узгодженості дій органів державної влади, органів місцевого самоврядування та громадських організацій.

Президент України визначає центральний орган виконавчої влади, який є національним координатором у сфері протидії торгівлі людьми.

Забезпечення єдиної державної політики у сфері протидії торгівлі людьми здійснює Кабінет Міністрів України (Уряд України), який є вищим органом у системі органів виконавчої влади. Кабінет Міністрів України здійснює виконавчу владу безпосередньо та через міністерства, інші центральні органи виконавчої влади, Раду міністрів Автономної Республіки Крим та місцеві державні адміністрації, спрямовує та координує роботу цих органів. Кабінет Міністрів України відповідальний перед Президентом України та підконтрольний і підзвітний Верховній Раді України. Одним з основних завдань Кабінету Міністрів України є вжиття заходів щодо забезпечення прав і свобод людини та громадянина, створення сприятливих умов для вільного і всебічного розвитку особистості.

Центральні органи державної влади є органами держави, діяльність яких спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України. Їх повноваження поширюються на всю територію України. Єдність системи цих органів ґрунтується на принципах цілісності Української держави, розмежування предметів відання органів державної влади, взаємозв’язку, взаємодії та взаємозалежності. У Конституції України використовується словосполучення «міністерства та інші центральні органи виконавчої влади», чим підкреслюється особливий статус міністерств у системі центральних органів виконавчої влади. Збірна категорія «інші центральні органи виконавчої влади» охоплює низку відомств (служб, агентств, комісій, інспекцій, комітетів тощо), які наряду з міністерствами здійснюють управління певними галузями або забезпечують функціональне (міжгалузеве) управління. Вичерпний перелік міністерств та категорій центральних органів виконавчої влади визначено у Схемі організації та взаємодії центральних органів виконавчої влади, затвердженій Указом Президента України від 09.12.2010 р. № 1085/2010 «Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади» та зі змінами, внесеними згідно з Указами Президента № 370/2011 від 06.04.2011 р., № 580/2011 від 12.05.2011 р., № 726/2012 від 24.12.2012 р., № 96/2013 від 28.02.2013 р.

Відповідно до чинної доктрини державотворення до місцевих органів виконавчої влади віднесено місцеві державні адміністрації як місцеві органи виконавчої влади загальної компетенції, а також територіальні органи міністерств та інших центральних органів виконавчої влади як місцеві органи виконавчої влади спеціальної компетенції, що реалізують державну політику у певній галузі (галузь складає сукупність об’єктів управління під керівництвом профільного органу виконавчої влади за ознаками виробничої єдності незалежно від їх географічного розташування).

Згідно зі ст. 118 Конституції України передбачено, що «виконавчу владу в областях і районах, містах Києві та Севастополі здійснюють місцеві державні адміністрації».

Державна адміністрація є складовою єдиної системи органів державної виконавчої влади, місцевим органом у системі органів виконавчої влади на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці. Вона виконує повноваження державної влади і делеговані їй відповідними радами виконавчі функції через створювані управління, відділи та інші структурні підрозділи. Інституювання місцевих державних адміністрацій зумовлено прагненням гармонізувати загальнодержавні інтереси та інтереси територіальних громад. Органи місцевого самоврядування не спроможні та не повинні виконувати увесь спектр завдань публічної адміністрації на регіональному (обласному) та місцевому (локальному) рівнях. Основоположним завданням самоврядної адміністрації є задоволення інтересів громади. Як наслідок, при розмежуванні повноважень органів державної та самоврядної адміністрації виокремлено кілька стратегічних напрямів діяльності, віднесених до виключної компетенції місцевих органів виконавчої влади, а саме: справи поза сферою інтересів локальних і регіональних спільнот (обороноздатність, статистика, реєстрація актів цивільного стану тощо); справи, які з технічних причин не можуть забезпечуватись органами місцевого самоврядування (енергетика, будівництво залізниць та автомобільних доріг тощо); інші справи, безпосередньо не пов’язані із задоволенням інтересів місцевих та регіональних спільнот.

Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про дипломатичну службу» від 20.09.2001 р. № 2728-ІІІ до закордонних дипломатичних установ України віднесено дипломатичні представництва та консульські установи України в інших державах, а також представництва при міжнародних організаціях. Міністерство закордонних справ України, дипломатичні представництва та консульські установи у межах своєї компетенції ведуть банк даних на громадян, які перебувають за кордоном, здійснюють збір даних про дітей — громадян України, всиновлених постійно проживаючими за межами України громадянами України, іноземними громадянами та особами без громадянства, вивчають умови їх життя, у взаємодії з інституціями, що надають допомогу з реабілітації жертв торгівлі людьми, здійснюють діяльність з охорони прав і законних інтересів громадян України, які стали жертвами торгівлі людьми, сприяють їх поверненню до держав постійного проживання, надають органам влади держав перебування відомості щодо законодавства України про протидію торгівлі людьми, поширюють інформацію щодо вжитих Україною заходів з протидії торгівлі людьми, реалізують інші передбачені законодавством повноваження.

Мінімізація негативних соціальних наслідків торгівлі людьми та підтримки громадян, які стали її жертвами, можлива за умови створення загальнонаціональної мережі спеціалізованих реабілітаційних державних закладів.

Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 27.06.2003 р. № 987 «Про затвердження Типового положення про центр реабілітації для осіб, які постраждали від торгівлі людьми» передбачена можливість створення центрів реабілітації для осіб, які постраждали від торгівлі людьми, як спеціалізованих закладів, діяльність яких спрямована на надання комплексу соціально-реабілітаційних послуг та організацію подання медичної допомоги особам, які постраждали від торгівлі людьми, для виведення їх з кризового психологічного стану. Центри покликані реалізовувати такі функції: організовувати надання постраждалим особам психологічних і юридичних послуг, інформувати таких осіб щодо можливості отримання безоплатної правової допомоги відповідно до Закону України «Про безоплатну правову допомогу»; організовувати проведення первинного медичного огляду постраждалих осіб з метою визначення виду, обсягу та місця подання їм, у разі потреби, медичної допомоги; забезпечувати проживання та харчування постраждалих осіб у разі їх перебування в центрі; розробляти індивідуальні і групові програми реабілітації та соціально- психологічної адаптації постраждалих осіб; проводити заходи щодо реінтеграції постраждалих осіб; інформувати населення про програми, функції, принципи діяльності центру; проводити серед населення профілактичну роботу із запобігання торгівлі людьми. Постраждалі особи мають можливість перебувати у центрах упродовж часу, необхідного для їх реабілітації, однак не більше ніж 3 місяці.

Наразі йдеться про розбудову системи закладів допомоги особам, які постраждали від торгівлі людьми, до яких належать центри соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді, територіальні центри соціального обслуговування (надання соціальних послуг), центри соціально-психологічної реабілітації дітей та притулки для дітей. Створення окремих центрів реабілітації постраждалих від торгівлі людьми законом не передбачено.

Громадські організації також належать до суб’єктів, які здійснюють заходи у сфері протидії торгівлі людьми.

Громадські організації можуть працювати на міжнародному, національному та місцевому рівнях. Маючи статус неурядових інституцій, вони сприяють формуванню громадянського суспільства. Специфіка їх діяльності полягає у дотриманні принципу захисту прав людини, націленості на співробітництво з органами державної влади, органами місцевого самоврядування та іншими неурядовими інституціями за умови збереження незалежного статусу, дотримання принципів анонімності та конфіденційності, що зумовлює надання інформації правоохоронним органам лише за згоди постраждалих осіб. Громадські організації першочергово зосереджуються на участі в розробці концептуальних засад реалізації державної політики у сфері протидії торгівлі людьми, реалізації загальнонаціональних і локальних інформаційно-пропагандистських кампаній з питань протидії торгівлі людьми, ініціюванні та проведенні «круглих столів», семінарів і тренінгів для працівників правоохоронних органів, наданні допомоги та захисту жертвам злочинів. У контексті надання соціальної допомоги потерпілим від торгівлі людьми громадські організації сприяють поверненню жертв в Україну, організовують та надають допомогу потерпілим від торгівлі людьми (консультативну, психологічну, юридичну, медичну, надання тимчасового притулку, соціальний супровід, переадресацію, перекваліфікацію, працевлаштування та ін.), а також членам їх родин, допомагають та сприяють у пошуку українських громадян, які зникли за кордоном, та поверненні їх в Україну, співпрацюють з дипломатичними установами зарубіжних країн в Україні та дипломатичними установами України за кордоном з метою надання допомоги постраждалим, взаємодіють з мережею міжнародних, урядових та неурядових організацій в Україні та за кордоном, готують методичні матеріали для соціальних працівників та представників неурядових організацій з питань надання допомоги постраждалим від торгівлі людьми, готують, видають та розповсюджують інформаційні матеріали для осіб, які постраждали від торгівлі людьми.

Варто також зазначити, що в п.

2 даної статті було зроблено помилку, очевидно, опущено кому, в результаті маємо таке: «У здійсненні заходів, спрямованих на попередження протидії торгівлі людьми, беруть участь...». Відповідно до такої редакції, маємо не протидіяти, не попереджати торгівлю людьми, а попереджати її протидію. Ця помилка потребує виправлення.

Використані джерела:

1. Конституція України від 28.06.1996 № 254к/96-ВР http://zakon1.rada.gov.ua/laws/ show∕254%D0%BA∕96-%D0%B2%D1%80

2. Закон України «Про Кабінет Міністрів України» від 21.12.2006 р. № 514 V http://zakon4. rada.gov.ua/laws/show/514-16

3. Закон України «Про центральні органи виконавчої влади» 17.03.2011 р. № 3166-VI http:// zakon4.rada.gov.ua/laws/show/3166-17

4. Закон України «Про місцеві державні адміністрації» від 09.04.1999 р. № 586-XIV http:// zakon4.rada.gov.ua/laws/show/586-14

5. Закон України «Про дипломатичну службу» від 20.09.2001 р. № 2728-ІІІ http://zakon2. rada.gov.ua/laws/show/2728-14

6. Закон України «Про громадські об’єднання» від 22.03.2012 р. № 4572-VI http://zakon2. rada.gov.ua/laws/show/4572-17

7. Закон України «Про безоплатну правову допомогу» від 02.06.2011 р. № 3460-VI http:// zakon4.rada.gov.ua/laws/show/3460-17

8. Указ Президента України «Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади» від 09.12.2010 р. № 1085/2010 http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/1085/2010

9. Постанова Кабінету Міністрів України від 27.06.2003 р. № 987 «Про затвердження Типового положення про центр реабілітації для осіб, які постраждали від торгівлі людьми» http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/987-2003-%D0%BF

<< | >>
Источник: Науково-практичний коментар до Закону України «Про протидію торгівлі людьми»/ Кол. авторів; за заг. ред. О.М. Бандурки, К.Б. Левченко, О.М. Литвинова. - К. : Агентство “Україна”,2013. - 182 с.. 2013

Еще по теме Стаття 5. Суб’єкти, які здійснюються заходи у сфері протидії торгівлі людьми:

  1. Стаття 13. Національний механізм взаємодії суб’єктів, які здійснюють заходи у сфері протидії торгівлі людьми
  2. Стаття 28. Міжнародне співробітництво у сфері протидії торгівлі людьми
  3. Стаття 26. Громадський контроль за виконанням законів у сфері протидії торгівлі людьми
  4. Стаття 7. Загальні повноваження центральних органів виконавчої влади у сфері протидії торгівлі людьми
  5. Порядок взаємодії суб’єктів, що здійснюють заходиу сфері за­побігання та протидії домашньому насильству і насильству за ознакою статі
  6. Стаття 25. Контроль у сфері протидії торгівлі людьми
  7. Стаття 4. Основні напрями державної політики у сфері протидії торгівлі людьми
  8. Стаття 5-1. Повноваження Президента України у сфері протидії торгівлі людьми
  9. Стаття 29. Відповідальність за порушення законодавства у сфері протидії торгівлі людьми
  10. Розділ II ЗАГАЛЬНІ ПОВНОВАЖЕННЯ СУБ'ЄКТІВ, ЯКІ ЗДІЙСНЮЮТЬ ЗАХОДИ У СФЕРІ ПРОТИДІЇ ТОРГІВЛІ ЛЮДЬМИ
  11. Стаття 8. Загальні повноваження місцевих державних адміністрацій у сфері протидії торгівлі людьми
  12. Стаття 10. Завдання у сфері попередження торгівлі людьми
  13. Стаття 17. Заклади допомоги особам, які постраждали від торгівлі людьми
  14. Стаття 19. Репатріація іноземців та осіб без громадянства, які постраждали від торгівлі людьми
  15. Розділ ІХ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ У СФЕРІ ПРОТИДІЇ ТОРГІВЛІ ЛЮДЬМИ
- Авторское право - Аграрное право - Адвокатура - Административное право - Административный процесс - Арбитражный (хозяйственный) процесс - Аудит - Банковская система - Банковское право - Бухгалтерский учет - Военное право - Гражданское право и процесс - Денежное обращение, финансы и кредит - Деньги - Жилищное право - Земельное право - Избирательное право - Инвестиционное право - Информационное право - Исполнительное производство - История - История государства и права - История политических и правовых учений - Конкурсное право - Конституционное право - Корпоративное право - Криминалистика - Криминология - Маркетинг - Медицинское право - Международное право - Менеджмент - Муниципальное право - Налоговое право - Наследственное право - Нотариат - Обязательственное право - Оперативно-розыскная деятельность - Права человека - Право зарубежных стран - Право социального обеспечения - Правоведение - Правоохранительная деятельность - Предпринимательское право - Семейное право - Страховое право - Судопроизводство - Таможенное право - Теория государства и права - Трудовое право - Уголовно-исполнительное право - Уголовное право - Уголовный процесс - Философия - Финансовое право - Хозяйственное право - Хозяйственный процесс - Экологическое право - Экономика - Ювенальное право - Юридическая техника - Юридические лица -