Стаття 4. Основні напрями державної політики у сфері протидії торгівлі людьми

1. Основними напрямами державної політики у сфері протидії торгівлі людьми є:

1) попередження торгівлі людьми шляхом підвищення рівня обізнаності населення, превентивної роботи, зниження рівня вразливості населення, подолання попиту;

2) боротьба із злочинністю, пов’язаною з торгівлею людьми, шляхом виявлення злочинів торгівлі людьми, осіб, причетних до скоєння злочину, притягнення їх до відповідальності;

3) надання допомоги та захисту особам, які постраждали від торгівлі людьми, шляхом удосконалення системи відновлення їхніх прав, надання комплексу послуг, впровадження механізму взаємодії суб’єктів у сфері протидії торгівлі людьми.

У коментованій статті визначено основні напрями державної політики у сфері протидії торгівлі людьми, що об’єктивно зумовлено комплексним характером вирішуваної проблеми, а також необхідністю посилення цілеспрямованого превентивного та інтервенційного державного впливу в означеній сфері з метою усунення умов і чинників, що сприяють виникненню та поширенню цього явища.

У науковому середовищі існує низка підходів до визначення сутності поняття «державна політика». Водночас увесь спектр думок щодо цього феномену можна звести до визначення категорії державної політики як задекларованого та втілюваного органами державної влади напряму дії, що обумовлює відносно стабільну, організовану та цілеспрямовану діяльність, націлену на розв’язання певної проблеми або сукупності взаємопов’язаних проблем. Державна політика втілюється безпосередньо чи опосередковано органами державної влади (посадовими особами) шляхом ухвали загальнообов’язкових приписів, реалізації цілеспрямованих регуляторних заходів, визначення бюджетних пріоритетів тощо. Сучасна державно-правова парадигма ґрунтується на постулаті щодо наявності спектра відносно самостійних структурних елементів державної політики, а саме: соціальних об’єктів, що розробляють стратегічний курс та інституційну ієрархію державної політики; інститутів влади, що визначають напрями розвитку державної політики та механізми реалізації окреслених цілей і завдань; нормативних чинників; владних відносин.

У ст. 3 Конституції України зазначено, що найвищою соціальною цінністю в Україні визнана людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека, а зміст і спрямованість діяльності держави визначають права і свободи людини та їх гарантії. Будучи дієвим інструментом забезпечення закріплених законодавцем суспільних цінностей, державна політика має комплексний характер та охоплює всі сфери життєдіяльності суспільства. Важливо усвідомлювати, що її зміст і спрямованість обумовлені не лише економічними чинниками, але й соціальними, правовими, психологічними, етнічними та іншими регуляторами суспільного життя. Державна політика формує відповідну систему і визначає механізми соціально орієнтованого державного управління. В умовах ствердження в Україні засад соціальної та правової держави особлива увага має приділятися посиленню соціальної спрямованості державної політики, одним з проявів якої, безумовно, є забезпечення протидії та попередження, як частини протидії, торгівлі людьми. Особлива суспільна небезпечність торгівлі людьми та загрозливі масштаби її поширення зумовлюють необхідність системного підходу до вирішення цієї проблеми, що можливо за наявності збалансованої і науково обґрунтованої державної політики у цій сфері та тісної взаємодії органів публічної влади та інститутів громадянського суспільства. Таким чином, державна політика у сфері протидії торгівлі людьми — це сукупність основних напрямів і способів діяльності органів державної (публічної) влади щодо створення та зміцнення нормативно-правового, наукового, методичного, організаційного, інформаційного, фінансового та матеріально-технічного забезпечення попередження торгівлі людьми, боротьби із злочинністю, пов’язаною з торгівлею людьми, а також надання допомоги та захисту особам, які постраждали від торгівлі людьми.

Державна політика у сфері протидії торгівлі людьми формується з урахуванням реального стану, тенденцій та прогнозів розвитку даного виду злочинності. Важливою умовою її формування та реалізації є поєднання комплексного законодавчого регулювання та спеціальної (у першу чергу відомчої) нормативно-правової регламентації суспільних відносин у сфері протидії торгівлі людьми, системний підхід до організації протидії торгівлі людьми (включаючи попередження, виявлення, припинення і розкриття злочинів, надання допомоги постраждалим від торгівлі людьми), пріоритетність забезпечення прав, свобод і законних інтересів постраждалих осіб, невідворотність відповідальності осіб, винних у торгівлі людьми, та забезпечення співмірності призначуваного покарання ступеню суспільної небезпеки та тяжкості вчинених ними діянь, мінімізації доходів від злочинної діяльності у сфері торгівлі людьми шляхом застосування економічних санкцій (перш за все конфіскації майна), налагодження при організації протидії торгівлі людьми соціального партнерства і співробітництва держави з громадськими об’єднаннями, міжнародними неурядовими організаціями, засобами масової інформації та громадянами.

Попередження торгівлі людьми здійснюється в контексті реалізації широкого спектра соціальних профілактичних заходів як діяльності уповноважених органів публічної влади, підприємств, організацій і закладів різного підпорядкування і форм власності, а також окремих громадян, спрямованої на створення сприятливих умов для життєдіяльності та гармонійного розвитку людини, дотримання конституційних прав і свобод, попередження їх порушення, подолання наслідків цих порушень, усунення умов виникнення торгівлі людьми. Суб’єктами діяльності з попередження торгівлі людьми є державні і муніципальні установи, громадські та міжнародні організації, а об’єктами — громадськість, представники «групи ризику» (особи з високим рівнем уразливості до потрапляння в ситуацію торгівлі людьми), а також особи, які постраждали від торгівлі людьми, та члени їх сімей і найближче оточення.

Попередження торгівлі людьми має здійснюватись шляхом зниження рівня вразливості населення потрапити в тенета торгівлі людьми; здійснення превентивної роботи для підвищення рівня обізнаності громадськості про ситуацію з проблемою, заходи безпеки та шляхи виходу; подолання попиту на осіб, котрих експлуатують у різних сферах. У Законі ця діяльність представлена як основні напрями (детальніше див. коментар до ст.9) та завдання (детальніше див. коментар до ст. 10) попередження торгівлі людьми. Запровадження її в життя сприяє досягненню очікуваної мети попередження торгівлі людьми — зменшення та викорінення випадків торгівлі людьми. Це стосується, у тому числі, випадків повторного потрапляння в таку ситуацію, а також — повторного скоєння злочину.

Напрям попередження торгівлі людьми є важливою складовою комплексного підходу до впровадження державної політики у сфері протидії торгівлі людьми, оскільки від її ефективності залежить об’єм роботи з боротьби з торгівлею людьми та надання допомоги постраждалим особам. Чим ефективнішою буде діяльність з попередження, тим менше буде випадків торгівлі людьми і кількість постраждалих осіб.

Особливого значення в попередженні торгівлі людьми набуває діяльність тих працівників органів внутрішніх справ, які постійно вивчають та аналізують стан злочинності, оперативно- розшукові справи, матеріали кримінальних справ, дані адміністративної практики, листи, заяви і повідомлення посадових осіб та представників громадськості, публікації в засобах масової інформації, проводять опитування затриманих, арештованих і свідків тощо. Отримувана інформація щодо обставин вчинення кожного злочину, постраждалих і суб’єкта злочину дозволяє формулювати обґрунтовані висновки про умови, що сприяють виникненню торгівлі людьми, та визначати оптимальні шляхи їх нейтралізації та усунення. Акцентуючи увагу при проведенні превентивної роз’яснювальної роботи на питаннях кримінального законодавства щодо відповідальності за торгівлю людьми, працівники органів внутрішніх справ впливають на осіб, які потенційно схильні до вчинення правопорушень. У залежності від категорії осіб, які підлягають профілактичному впливу, обираються способи позитивного впливу та визначаються перспективи притягнення винних осіб до юридичної відповідальності.

Боротьба зі злочинністю є системною діяльністю органів державної влади, спрямованою на забезпечення дотримання норм кримінального законодавства, недопущення завдання шкоди охоронюваним кримінальним законом інтересам і благам, що полягає в попередженні злочинності шляхом цілеспрямованого впливу на її детермінанти, активній протидії злочинним проявам і притягненні правопорушників до кримінальної відповідальності. Вона охоплює сукупність заходів правового, економічного, психологічного, організаційного та технічного характеру, націлених на усунення (послаблення) загроз для внутрішньої (публічної) безпеки.

Надання допомоги та захисту особам, які постраждали від торгівлі людьми, здійснюється з метою поновлення порушених прав і свобод, а також забезпечення психолого-соціальної реабілітації. Діяльність з надання допомоги та захисту осіб, які постраждали від торгівлі людьми, ґрунтується на таких принципах: дотримання і поваги прав людини; гуманізму; недискримінаційності; толерантності; демократизму; безоплатності надаваних послуг; співробітництва та солідарності з клієнтом; об’єктивності; відповідальності перед клієнтом; системності у вирішенні проблем; анонімності та конфіденційності; добровільності послуг (надається лише тим особам, які потребують допомоги та виявляють готовність її прийняти); постійного зворотного зв’язку в роботі з постраждалими (моніторингу); необвинувачення і відмови від оцінок; індивідуального підходу (надання допомоги з урахуванням проблем і потреб окремої особи); пріоритету інтересів постраждалих; незалежності в роботі від впливу інших суб’єктів; нерозголошення інформації про постраждалих осіб тощо.

Соціальна робота з реабілітації постраждалих від торгівлі людьми охоплює кілька послідовних стадій, а саме: ідентифікації проблеми, тобто отримання початкової інформації про постраждалу особу; вплив на ситуацію (надання правової, психологічної та медичної, юридичної, соціальної, педагогічної допомоги); зміна ситуації та закріплення позитивних змін (триває до виходу особи з кризи, поновлення якості життя, спроможності самостійно вирішувати власні життєві проблеми).

Надання допомоги та захисту постраждалим здійснюється з дотриманням засад альтернативності як уповноваженими державними установами, так і профільними неурядовими організаціями. Виокремлюється три моделі взаємодії вищеназваних суб’єктів, а саме: державна домінанта (фінансування і соціальні послуги надаються державою за участю неурядових організацій); паритетні відносини (держава та неурядові організації солідарно фінансують надання відповідних послуг); партнерські взаємовідносини (держава забезпечує фінансування послуг, що надаються неурядовими організаціями). Більш детально напрям надання допомоги та захисту особам, які постраждали від торгівлі людьми, представлений у коментарях до ст.ст. 13-19, 23.

Отже, основними напрямами державної політики у сфері протидії торгівлі людьми визначено попередження торгівлі людьми, боротьба із злочинністю, пов’язаною з торгівлею людьми, та надання допомоги і захисту особам, які постраждали від торгівлі людьми. На рівні практичної діяльності суб’єктів протидії торгівлі людьми це означає, що нормативно-правові акти, програми, документи, які формуються для реалізації державної політики у сфері протидії торгівлі людьми, мають поєднувати всі ці три складові. Зокрема, мова йде про державні та регіональні програми, відомчі накази з протидії торгівлі людьми тощо. Поєднання визначених напрямів протидії є умовою забезпечення комплексного підходу до вирішення проблеми торгівлі людьми в Україні і світі, що, як наслідок ефективного впровадження, призведе до зменшення та викорінення торгівлі людьми.

Використані джерела:

1. Соціальна профілактика торгівлі людьми : навч.-метод. посіб. / за ред. К.Б. Левченко,

І.М. Трубавіної. — К. : Держсоцслужба, 2005. — 344 с.

2. Протидія торгівлі людьми в Україні : матеріали для практичного використання працівниками правоохоронних органів та суддями / [М. О. Васильєва, А. М. Орлеан, Є. Ф. Стрекалов та ін.]. — К. : Тютюкін, 2009. — 112 с.