Стаття 1. Визначення термінів

1. Для цілей цього Закону терміни вживаються у такому значенні:

боротьба з торгівлею людьми — система заходів, що здійснюються в рамках протидії торгівлі людьми, спрямованих на виявлення злочину торгівлі людьми, у тому числі незакінченого, осіб, які від цього постраждали, встановлення фізичних/юридичних осіб — торгівців людьми та притягнення їх до відповідальності;

виявлення особи, яка постраждала від торгівлі людьми (жертви торгівлі людьми), — з’ясування інформації, яка дає підстави вважати, що певна фізична особа постраждала від торгівлі людьми;

дитина — будь-яка фізична особа віком до вісімнадцяти років;

заклади допомоги особам, які постраждали від торгівлі людьми, — центри соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді, територіальні центри соціального обслуговування (надання соціальних послуг), центри соціально-психологічної реабілітації дітей та притулки для дітей;

захист осіб, які постраждали від торгівлі людьми, — система заходів з відновлення прав осіб, які постраждали від торгівлі людьми;

країна походження — країна, громадянином якої є фізична особа, або країна місця проживання або перебування для особи без громадянства;

особа, яка постраждала від торгівлі людьми, — будь-яка фізична особа, яка стала об’єктом торгівлі людьми і визнана такою відповідно до положень цього Закону;

повернення або залишення дитини, яка постраждала від торгівлі дітьми та є іноземцем або особою без громадянства, — комплекс заходів, спрямованих на забезпечення відповідно до потреб такої дитини повернення до країни походження або залишення на території України дитини, яка постраждала від торгівлі дітьми на території України та є іноземцем або особою без громадянства;

повернення в Україну громадян України, які постраждали від торгівлі людьми, — комплекс заходів, спрямованих на організацію повернення громадян України, які постраждали від торгівлі людьми на території іншої держави, на територію України;

попередження торгівлі людьми — система заходів, спрямованих на виявлення та усунення причин і умов, що призводять до торгівлі людьми;

протидія торгівлі людьми — система заходів, спрямованих на подолання торгівлі людьми шляхом її попередження і боротьби з нею та надання допомоги і захисту особам, які постраждали від торгівлі людьми;

процедура встановлення статусу особи, яка постраждала від торгівлі людьми, — комплекс заходів, під час яких уповноважена особа на підставі отриманої інформації та її аналізу порівнює елементи вчиненого щодо особи діяння з визначенням торгівлі людьми, оцінює ймовірність вчинення щодо особи такого діяння та робить висновок, що така особа є особою, яка постраждала від торгівлі людьми;

реабілітація особи, яка постраждала від торгівлі людьми, — комплекс медичних, психологічних, соціальних, юридичних та інших заходів, спрямованих на відновлення фізичного і психологічного стану та соціальних функцій особи, яка постраждала від торгівлі людьми;

торгівля людьми—здійснення незаконноїугоди, об’єктом якої є людина, а так само вербування, переміщення, переховування, передача або одержання людини, вчинені з метою експлуатації, у тому числі сексуальної, з використанням обману, шахрайства, шантажу, уразливого стану людини або із застосуванням чи погрозою застосування насильства, з використанням службового становища або матеріальної чи іншої залежності від іншої особи, що відповідно до Кримінального кодексу України (2341-14) визнаються злочином.

Ефективність закону залежить від багатьох факторів, чільне місце серед яких належить техніко-юридичному стану його норм.

• Боротьба з торгівлею людьми — система заходів, що здійснюються в рамках протидії торгівлі людьми, спрямованих на виявлення злочину торгівлі людьми, у тому числі незакінченого, осіб, які від цього постраждали, встановлення фізичних/юридичних осіб — торгівців людьми та притягнення їх до відповідальності;

Боротьба зі злочинністю є однією зі сфер соціального управління, що впливає на причини та умови конкретних злочинів та на саму злочинність як соціальне явище з метою запобігання її детермінації та самодетермінації.

Тенденцією останніх років була спроба уніфікації законодавчої термінології, зокрема у сфері реалізації кримінально-правової політики держави. Широко використовувались терміни «протидія злочинності» і «запобігання злочинам». Проте в даному випадку акцент зроблено на терміні «боротьба», оскільки він означає активне протистояння протилежних інтересів. У злочинності проявляються інтереси, цінності, принципи, що суперечать тим, які охороняються законом про кримінальну відповідальність. У цій боротьбі не може бути компромісів, вони не припустимі ані з боку держави, ані з боку суспільства. У літературі, і не лише з кримінології, справедливо звернуто увагу на те, що боротьба зі злочинністю — це особливий вид взаємодії двох протилежних сторін соціального буття. Це не однобічний вплив саме тому, що злочинність, у свою чергу, істотно впливає на соціальні процеси, у тому числі на боротьбу зі злочинністю.

Загальна організація боротьби з торгівлею людьми — це органічна сукупність організаційних (облік, реєстрація), управлінських (прогнозування, планування, координація, визначення стратегії і тактики боротьби з торгівлею людьми), профілактичних (реалізація програм і планів, здійснення профілактичних заходів), контрольних (вивчення практики, встановлення тенденцій злочинів торгівлі людьми) дій різноманітних органів та установ, які взаємодіють для досягнення спільних результатів.

Зміст боротьби з торгівлею людьми складається зі здійснення комплексу економічних, політичних, ідеологічних, виховних, правових та інших заходів, спрямованих на недопущення завершення злочинів на різних етапах розвитку злочинної поведінки.

Основним суб’єктом, на який державою покладено обов’язок щодо боротьби з торгівлею людьми, є правоохоронні органи. Саме ці органи реалізовують передбачені законом заходи для недопущення розвитку злочинного наміру на попередніх стадіях вчинення злочину торгівлі людьми, виявлення ознак вчинених злочинів, встановлення осіб, які їх скоїли, притягнення цих осіб до відповідальності, відновлення порушених прав, свобод і законних інтересів людей та відшкодування збитків від злочинних дій.

Боротьба з торгівлею людьми складається з таких елементів: 1) виявлення ознак злочинів торгівлі людьми; 2) попередження злочину; 3) розкриття злочинів торгівлі людьми; 4) розслідування кримінальних справ про злочини торгівлі людьми. Докладніше характеристиці цих елементів присвячено коментар до ст. 11 цього Закону.

• Виявлення особи, яка постраждала від торгівлі людьми (жертви торгівлі людьми) — з’ясування інформації, яка дає підстави вважати, що певна фізична особа постраждала від торгівлі людьми.

Однією з найважливіших проблем у запобіганні торгівлі людьми є прихованість явища торгівлі людьми. Прихованість означає як невидимість самої експлуатації, так і невидимість людей, постраждалих від торгівлі. Без ідентифікації постраждалих від торгівлі людьми вирішення питання надання допомоги й захисту практично неможливе. Надання допомоги таким особам ускладнюється тим, що громадяни, які постраждали від торгівлі людьми, часто не вважають себе такими.

Особа, яка ймовірно постраждала від торгівлі людьми, — це будь-яка людина, щодо якої існують підстави вважати, що вона стала об’єктом торгівлі людьми. Таким чином, особливого значення набуває виявлення (ідентифікація) осіб, які постраждали від торгівлі людьми.

Виявлення (ідентифікація) не передбачає кваліфікацію злочину, і тому отримані відомості підлягають лише загальній перевірці, по них не збирають точних доказів.

Виявлення (ідентифікація) має важливе значення для:

- забезпечення доступу постраждалих від торгівлі людьми до допомоги;

- забезпечення безпеки суспільства;

- припинення злочинів та покарання торговців людьми.

На практиці може скластися така ситуація, коли спеціаліст не може відразу отримати достатньо інформації, щоб бути впевненим, що людина дійсно є постраждалою від торгівлі людьми. У такому разі фахівець повинен вміти використовувати непрямі індикатори (наприклад, вік жертви, її стать, наявність/відсутність документів, зовнішній вигляд, фізичний та психологічний стан, особливості поведінки й ін.).

Якщо були виявлені такі ознаки:

- в опитуваної особи відібрали документи;

- інші люди оформили їй/йому документи та сплатили дорожні витрати;

- у нього/неї є борги, які змушували відробляти;

- він/вона працювали в умовах, що принижують людську гідність;

- його/ її свобода пересування були обмежені;

- його/її постійно контролювали, не дозволяли зв’язуватися з близькими, то є підстави вважати, що ця людина постраждала від торгівлі людьми [2].

• Дитина — будь-яка фізична особа віком до вісімнадцяти років.

Це визначення відповідає визначенню, сформульованому у Законі України «Про охорону дитинства», а також Конвенції ООН «Про права дитини».

Одним із злочинів, що посягають на права дитини, є торгівля дітьми. На сьогодні проблема торгівлі дітьми в Україні розглядається як складова торгівлі людьми в цілому або як складова системи захисту дітей від жорстокого поводження. Діти є особливою категорією жертв торгівлі чи іншої незаконної угоди щодо людини як найбільш незахищений і уразливий соціальний прошарок суспільства.

• Заклади допомоги особам, які постраждали від торгівлі людьми, — центри соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді, територіальні центри соціального обслуговування (надання соціальних послуг), центри соціально-психологічної реабілітації дітей та притулки для дітей.

Основним призначенням закладів допомоги особам, які постраждали від торгівлі людьми, є надання психологічної, правової допомоги, допомоги з соціальної реабілітації та послуг з тимчасового проживання тощо.

У чинному національному законодавстві, норми якого регламентують діяльність закладів надання соціальної допомоги [3; 4], передбачено надання зазначеними закладами комплексу правових, економічних, психологічних, освітніх, медичних, реабілітаційних та інших заходів, спрямованих на окремі соціальні групи чи індивідів, які перебувають у складних життєвих обставинах та потребують сторонньої допомоги, з метою поліпшення або відтворення їх життєдіяльності, соціальної адаптації та повернення до повноцінного життя.

Центри соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді є спеціальними закладами, що забезпечують організацію та проведення на відповідній території соціальної роботи із соціально незахищеними категоріями сімей, дітей та молоді, які перебувають у складних життєвих обставинах та потребують сторонньої допомоги.

Територіальні центри соціального обслуговування (надання соціальних послуг) створюються для здійснення соціального обслуговування та надання соціальних послуг громадянам, які перебувають у складних життєвих обставинах і потребують сторонньої допомоги, за місцем проживання, в умовах стаціонарного, тимчасового або денного перебування.

Центр соціально-психологічної реабілітації дітей — заклад соціального захисту, що створюється для тривалого (стаціонарного) або денного перебування дітей віком від 3 до 18 років, які опинились у складних життєвих обставинах, надання їм комплексної соціальної, психологічної, педагогічної, медичної, правової та інших видів допомоги.

У притулках для дітей тимчасово розміщуються діти віком від 3 до 18 років, які опинились у складних життєвих обставинах. Діти можуть перебувати в притулку для дітей протягом часу, необхідного для їх подальшого влаштування, але не більш як 90 діб. Основними завданнями притулків для дітей є соціальний захист дітей, які опинились у складних життєвих обставинах, залишили сім’ї, навчальні заклади; створення належних житлово-побутових і психолого- педагогічних умов для забезпечення нормальної життєдіяльності дітей, надання їм можливості навчатися, працювати та змістовно проводити дозвілля.

Допомога особам, які постраждали від торгівлі людьми, може також надаватися центрами реабілітації для осіб, які постраждали від торгівлі людьми. Зазначені центри є спеціалізованими закладами, діяльність яких спрямована на надання комплексу соціально-реабілітаційних послуг та організацію надання медичної допомоги особам, які постраждали від торгівлі людьми, для виведення їх з кризового психологічного стану. В Україні на даний час існує лише один такий заклад, що створений та функціонує за підтримки Міжнародної організації з міграції.

Особи, які постраждали від торгівлі людьми, можуть бути направлені до одного з центрів соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді, центрів соціального обслуговування (надання соціальних послуг). З метою надання допомоги дітям, які постраждали від торгівлі дітьми, вони можуть влаштовуватися до центрів соціально-психологічної реабілітації дітей та до притулків для дітей з метою надання психологічної допомоги та забезпечення реабілітації у порядку, встановленому законодавством.

У Постанові Кабінету Міністрів України від 22.08.2012 р. № 783 «Про затвердження Порядку взаємодії суб’єктів, які здійснюють заходи у сфері протидії торгівлі людьми» зазначається також можливість розміщати постраждалих від торгівлі людьми у центрах соціально-психологічної допомоги, які є закладами, що утворюються місцевими органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування і надають соціальні послуги особам, які внаслідок стихійного лиха, учинення стосовно них злочину, насильства (у тому числі в сім’ї) або реальної загрози його вчинення та за інших обставин (далі — особи, які опинилися у складних життєвих обставинах), наслідки яких вони не можуть подолати самостійно.

Більш детальний аналіз правового статусу перерахованих у коментованій статті закладів, та нормативно-правових актів, що є основою їх діяльності, надано у коментарі до ст. 17 цього Закону.

• Захист осіб, які постраждали від торгівлі людьми — система заходів з відновлення прав осіб, які постраждали від торгівлі людьми.

Мінімальними стандартами захисту прав постраждалих від торгівлі людьми є такі:

1. Доступ до правосуддя і справедливе ставлення: зокрема передбачає ставлення до потерпілих зі співчуттям і повагою до їхньої гідності, можливість отримати відшкодування як матеріальної, так і моральної шкоди, а також своєчасне інформування про відповідні процедури тощо.

2. Реституція і компенсація: відшкодування шкоди, завданої постраждалим, повинно розглядатися як один з пріоритетів, якщо це неможливо зробити за рахунок зловмисників, відповідна матеріальна допомога з боку держави повинна полегшувати матеріальну скруту, в якій опиняються жертви.

3. Захист приватного життя та особистих даних/конфіденційність: дотримання цих норм є особливо важливим для унеможливлення повторної віктимізації постраждалих, а також є одним із засобів забезпечення безпеки постраждалих.

4. Соціальна допомога та реабілітація: життєві обставини, в яких опиняються постраждалі від торгівлі людьми як під час експлуатації, так і після звільнення, завдають значних фізичних і психологічних травм, після повернення таким чином їм нерідко навіть немає куди подітися, вони втратили документи, потребують правової підтримки.

5. Період видужування: важливо надати постраждалим від торгівлі людьми достатньо часу на роздуми, що дозволить їм прийти до тями і прийняти свідоме рішення про надання свідчень у кримінальному процесі. Це також передбачає ряд адміністративних заходів для оформлення тимчасового або постійного дозволу на перебування іноземців у країні призначення.

Ці мінімальні стандарти визначаються Планом дій ОБСЄ з протидії торгівлі людьми.

Відновлення права особи полягає у встановленні правового та соціального стану людини, який вона мала до вчинення протиправного діяння. У разі порушення прав особи без їх відновлення, а також юридичної відповідальності з боку правопорушника правові гарантії механізму захисту прав людини не можуть вважатися такими, що повністю здійснилися. Відновлення становища, яке існувало до порушення права та припинення дій, що порушують право, визнаються в юриспруденції одним з основних засобів захисту прав. Передбачені у цих двох способах дії (відновлення і припинення) повинні розглядатися у більшості випадків як двоєдиний процес. Саме припинення протиправних дій ще не дає можливості повністю захистити право, оскільки наслідки цих дій не усунуті. З іншого боку, відновлення становища, що раніше існувало, без протиправних дій практично може бути нездійсненим.

Тому система заходів з відновлення прав осіб має включати як заходи припинення та відповідальності, так і правовстановлюючі заходи.

Ці заходи спрямовані на:

- припинення протиправної дії;

- притягнення винної особи до юридичної відповідальності;

- визнання за особою відповідних майнових та особистих немайнових прав, які у неї були до вчинення протиправного діяння щодо неї;

- відшкодування збитків, заподіяних особі внаслідок протиправних дій злочинця (правові заходи та соціально-психологічні заходи);

- встановлення та усунення причин та умов вчинення протиправного діяння.

Термін «система заходів» вказує на їх взаємозв’язок, спрямованість на досягнення спільної мети та функціональну різноманітність (правові, організаційні, психологічні).

До правових належить система нормативних актів, яка закріплює порядок застосування цих заходів; організаційними заходами є практичні дії уповноважених осіб щодо відновлення прав особи; соціально-психологічними є виховні, медичні та інші заходи, які забезпечують належний рівень розумового та психічного здоров’я особи, а також забезпечують її соціальні права.

Важливим заходом щодо захисту осіб є забезпечення безпеки особи при розслідуванні та розгляді кримінальної справи. Відповідно до Закону України від 23.12.1993 р. «Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві» такими заходами є:

- особиста охорона, охорона житла і майна;

- видача спеціальних засобів індивідуального захисту і сповіщення про небезпеку;

- використання технічних засобів контролю і прослуховування телефонних та інших переговорів, візуальне спостереження;

- заміна документів та зміна зовнішності;

- зміна місця роботи або навчання;

- переселення в інше місце проживання;

- поміщення до дошкільної виховної установи або установи органів соціального захисту населення;

- забезпечення конфіденційності відомостей про особу;

- закритий судовий розгляд.

З урахуванням характеру і ступеня небезпеки для життя, здоров’я, житла та майна осіб, взятих під захист, можуть здійснюватися й інші заходи безпеки.

Основним, найефективнішим способом захисту прав потерпілого є (повинно стати) пред’явлення цивільного позову в рамках кримінального процесу. Відповідно до Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31.03.95 р. № 4 із змінами, внесеними згідно з Постановами Пленуму Верховного Суду від 25.05.2001 р. № 5 та від 27.02.2009 р. № 1 потерпілий має право пред’явити позов про відшкодування моральної шкоди в кримінальному процесі або в порядку цивільного судочинства.

Однією з причин неналежного рівня захисту прав та інтересів потерпілих є недбале ставлення до своїх обов’язків органів слідства та дізнання. Через це, в т.ч., в багатьох випадках цивільний позов не заявляється і не розглядається просто тому, що особам не пояснюється і не роз’яснюється така процесуальна можливість. Інформація про кількість судових справ у сфері торгівлі людьми, в яких розглядалися цивільні позови із вимогами про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, буде представлена в коментарях, присвячених судовій практиці.

• Країна походження — країна, громадянином якої є фізична особа, або країна місця проживання або перебування для особи без громадянства.

Відповідно до міжнародних документів країни, які беруть участь у торгівлі людьми, поділяються на три типи: країни—постачальниці «живого товару»; країни, через які здійснюється транзит людей; країни призначення, куди власне вивозяться люди. Одна й та ж країна одночасно може належати до трьох типів. Так, наприклад, Україна є країною походження «живого товару» для країн Західної Європи, Туреччини, Росії тощо, країною транзиту для жителів азійських країн, які намагаються потрапити до Західної Європи, та, останнім часом, все більше країною призначення для осіб з країн Середньої Азії, Молдови.

• Особа, яка постраждала від торгівлі людьми, — будь-яка фізична особа, яка стала об’єктом торгівлі людьми і визнана такою відповідно до положень цього Закону.

Особливу увагу слід звернути на використання у чинному законодавстві терміна «особа, постраждала від торгівлі людьми». Не слід плутати цей термін із терміном «жертва», оскільки він несе у собі конотацію пасивності, та терміном «потерпіла особа».

У ст. 55 КПК України потерпілою визнається фізична особа, якій кримінальним правопорушенням завдано моральної, фізичної або майнової шкоди, а також юридична особа, якій кримінальним правопорушенням завдано майнової шкоди. Права і обов’язки потерпілої від торгівлі людьми виникають в особи з моменту подання заяви про вчинення щодо особи даного кримінального правопорушення або заяви про залучення її до провадження як потерпілої. Потерпілою є також особа, яка не є заявником, але якій кримінальним правопорушенням завдана шкода і у зв’язку з цим вона після початку кримінального провадження подала заяву про залучення її до провадження як потерпілої.

Якщо особа не подавала заяву про визнання її потерпілою від торгівлі людьми, але їй було завдано моральної, майнової або фізичної шкоди, вона вважається постраждалою від торгівлі людьми. А це означає, що особа має право на отримання необхідної допомоги.

Таким чином, будь-яка особа, якій заподіяно моральну, майнову або фізичну шкоду від торгівлі людьми, є постраждалою від торгівлі людьми; потерпілою від торгівлі людьми особа визнається лише після подання заяви про залучення її до кримінального провадження. Одна і та ж сама особа може бути визнаною одночасно постраждалою (у відповідності з цим Законом) і потерпілою (у відповідності з КПК) або мати якийсь один із цих статусів.

• Повернення або залишення дитини, яка постраждала від торгівлі дітьми та є іноземцем або особою без громадянства, — комплекс заходів, спрямованих на забезпечення відповідно до потреб такої дитини повернення до країни походження або залишення на території України дитини, яка постраждала від торгівлі дітьми на території України та є іноземцем або особою без громадянства.

Зміст даного терміна цілком відповідає положенням таких міжнародних документів з питань протидії торгівлі людьми, як Конвенція ООН про права дитини від 20.11.1989 р., Конвенція Ради Європи про заходи щодо протидії торгівлі людьми від 16.05.2005 р., Факультативний протокол до Конвенції про права дитини щодо торгівлі дітьми, дитячої проституції і дитячої порнографії.

На сьогоднішній день порядок повернення дітей, які постраждали від торгівлі людьми, в країну їх походження врегульований на рівні чинного національного законодавства. Перед поверненням необхідно обов’язково здійснювати оцінку ризиків для життя та здоров’я дитини в країні походження. Так, Постановою Кабінету Міністрів України від 26.09.2002 р. № 1432 затверджено Порядок повернення дітей-іноземців до місць їх постійного проживання. Цей Порядок поширюється на дітей, які є іноземцями (крім дітей, яким надано статус біженця) і перебувають у притулках для дітей або в інших закладах соціального захисту у зв’язку із закінченням терміну їх перебування у притулках для дітей. Тобто цей порядок має, так би мовити, загальний характер і поширюється на дітей-іноземців незалежно від причини їх перебування в країні. Суб’єктами, які ініціюють початок процедури повернення дитини, є органи у справах дітей на місцях.

Інтереси дитини повинні бути на першому місці. Якщо постраждалою є дитина, слід проконсультувати її опікуна щодо всіх питань та отримати від нього згоду на вжиття будь-якого заходу. Відповідно до ст. 12 Конвенції про права дитини від 20.11.1989 р. потрібно дізнатися про погляди та бажання дитини і належним чином взяти їх до уваги. Щоб діти мали змогу усвідомлено висловити свої думки та прагнення, їм обов’язково треба надати всю потрібну інформацію про їхні права, наявні послуги, а також засоби комунікації, про порядок надання притулку, розшук сім’ї та ситуацію в країні їхнього походження. Також потрібно враховувати думку дитини щодо опікунства, догляду, проживання та правового захисту. Цю інформацію слід надавати в такій формі, яка відповідає рівню зрілості та інтелектуального розвитку певної дитини. Оскільки участь дитини в процесі визначається рівнем її довіри, треба, в разі необхідності, залучати перекладачів на всіх стадіях процесу.

Більш повно зміст вказаного терміна, розкрито в ст. 24 коментованого закону.

• Повернення в Україну громадян України, які постраждали від торгівлі людьми, — комплекс заходів, спрямованих на організацію повернення громадян України, які постраждали від торгівлі людьми на території іншої держави, на територію України.

Відповідно до п. 1 ст. 16 Конвенції Ради Європи про заходи щодо протидії торгівлі людьми від 16.05.2005 р. «сторона, громадянином якої є жертва або в якій ця особа мала право постійного проживання на момент в’їзду на територію приймаючої Сторони, без надмірної або необґрунтованої затримки сприяє її поверненню або погоджується на її повернення з дотриманням її прав, безпеки й гідності». Тобто держава має вживати комплекс заходів, спрямованих на організацію повернення громадян України, які постраждали від торгівлі людьми на території іншої держави, на територію України.

Докладний аналіз процедури повернення в Україну громадян України, які постраждали від торгівлі людьми, наведено у коментарі до ст. 18 цього Закону.

• Попередження торгівлі людьми — система заходів, спрямованих на виявлення та усунення причин і умов, що призводять до торгівлі людьми.

Попередження торгівлі людьми включає в себе заходи економічного, ідеологічного, правового, педагогічного, соціального та ін. характеру, спрямовані на попередження торгівлі людьми як усередині країни, так і за її межами. Вони мають формувати систему, тобто сукупність елементів, які перебувають у взаємозв’язках між собою та створюють певну цілісність, єдність. Це означає, що вони повинні бути логічно поєднані між собою. Важливо, щоб система містила в собі можливості координації та взаємодії між структурними елементами. Системність дозволяє забезпечити стабільність, регулярність та багатокомпонентність проваджуваної роботи, відповідно і її ефективність, а також можливості прогнозування подальшої діяльності на основі аналізу отриманих результатів та формування стратегій профілактики торгівлі людьми на національному, обласному та місцевому рівнях.

Серед причин і умов, що призводять до торгівлі людьми, важливе місце посідають економічні (низький рівень заробітних плат та добробуту населення, високий рівень безробіття та низький рівень зайнятості, попит на експлуатацію), політичні (політична воля для вирішення проблеми, несформованість цілісної та стабільної профілактичної політики, низький рівень контролю за виконанням існуючих положень нормативно-законодавчої бази), психологічні (зниження самозахисту, песимізм, готовність до ризикованої поведінки, вікові психологічні особливості розвитку дитини, знижена здатність усвідомлення ризику та власного захисту, нездатність адекватно оцінити наслідки своїх дій), правові (посилення загальної криміналізації суспільства, високий рівень корумпованості чиновників, невідповідність чи недотримання існуючих законів), соціальні (гендерна дискримінація; насильство в сім’ї, порушення прав дитини, зокрема насильство та жорстоке поводження, експлуатація; недостатня соціальна захищеність особливо уразливих категорій людей; суспільна стигматизація потерпілих) тощо.

Профілактичні заходи, спрямовані на усунення або мінімізацію негативного впливу причин і умов, що призводять до торгівлі людьми, можуть бути поєднані між собою в системі структурної профілактики, яка поділяється на первинну, вторинну і третинну. Первинна профілактика торгівлі людьми має більш загальний характер і проводиться з метою інформування широкого кола громадськості про наявність проблеми торгівлі людьми, шляхи запобігання, правила безпечної поведінки, кримінальну відповідальність за вчинення торгівлі людьми, діяльність органів державної влади, громадських та міжнародних організацій у цій сфері. Вона також спрямована на формування сприйняття проблеми як актуальної для кожної особи, її найближчого оточення та населення України в цілому, формування толерантного ставлення до постраждалих від торгівлі людьми. Вторинна профілактика проводиться з метою зниження рівня вразливості представників групи ризику щодо потрапляння в ситуацію торгівлі людьми. Мета досягається передусім шляхом підвищення можливостей для покращення рівня життя та формування навичок безпечної поведінки осіб вразливих категорій. Третинна профілактика торгівлі людьми проводиться з постраждалими особами та членами їхніх родин з метою уникнення повторного потрапляння в такі ситуації. Важливими заходами цього виду профілактичної діяльності є сприяння реабілітації та ресоціалізації постраждалих осіб, підвищення їх соціального статусу, формування конструктивних життєвих навичок та стратегій поведінки.

У контексті профілактики торгівлі людьми як злочину виділяють два основних її види: моральну і правову профілактику. Моральна профілактика спрямована, з одного боку, проти тих явищ соціального життя, що визначають порушення норм суспільної моралі, з іншого боку — вона виступає як один із засобів правильної соціальної орієнтації членів суспільства. Основними цілями і завданнями моральної профілактики є: формування у членів суспільства моральної здатності до саморегуляції, правильного засвоєння норм моралі, неухильного дотримування цих норм у своїх вчинках і діях. Правова ж профілактика спрямована, насамперед, на недопущення різноманітних правопорушень. Її змістом є виявлення й усунення причин і умов, що породжують правопорушення і злочини, тобто недопущення порушень норм права, виявлення й усунення правопорушень і злочинів. Заходи тут можуть бути загальними, наприклад, виявлення та усунення конкретних умов, що сприяють торгівлі людьми, та індивідуальними — застосування профілактичного впливу на осіб, вразливих до потрапляння в ситуації торгівлі людьми, а також осіб, схильних до вчинення злочинів, припинення готування до вчинення злочину чи замаху на злочин тощо.

Основні напрями та завдання державної політики попередження торгівлі людьми, а саме: дослідження стану, причин і передумов поширення явища торгівлі людьми; підвищення рівня обізнаності населення про причини та наслідки торгівлі людьми-шляхом проведення інформаційних кампаній протидії торгівлі людьми серед населення, у тому числі серед дітей; забезпечення регулювання процесів зовнішньої та внутрішньої трудової міграції тощо; подолання попиту шляхом реалізації організаційних, дослідницьких, інформаційних, освітніх, правових, соціально-економічних та інших заходів, — розкриті у цьому коментарі до ст. ст. 4, 9, 10.

Особлива увага у профілактичній діяльності приділяється попередженню торгівлі дітьми, зокрема необхідності виявляти дітей, які постраждали від торгівлі дітьми, та проводити профілактичну роботу з ними та їхніми батьками або особами, які їх замінюють, а також впроваджувати навчально-виховні програми з протидії торгівлі дітьми. Більш детально про це йдеться у коментарі до ст. 21.

• Протидія торгівлі людьми — система заходів, спрямованих на подолання торгівлі людьми шляхом її попередження і боротьби з нею та надання допомоги і захисту особам, які постраждали від торгівлі людьми.

Проблема протидії торгівлі людьми є багатоплановою і вимагає зусиль як кожної з країн, яких стосується ця проблема (країн-постачальниць, транзитних країн та приймаючих країн), так і в цілому міжнародної спільноти. Основним міжнародним нормативно-правовим документом, спрямованим на протидію торгівлі людьми, є Конвенція ООН проти транснаціональної організованої злочинності та Протокол про попередження і припинення торгівлі людьми, особливо жінками і дітьми, і покарання за неї, що доповнює її.

Заходи щодо протидії торгівлі людьми здійснюються у трьох взаємопов’язаних напрямах:

1. Попередження. З метою ефективного попередження торгівлі людьми в Україні успішно діє низка міжнародних організацій та мережа громадських об’єднань. Їх діяльність спрямована на роботу з населенням у цілому, окремими групами ризику, молоддю, невстановленими постраждалими, державними і неурядовими спеціалістами, які могли бути в контакті з (потенційними) постраждалими шляхом проведення цілеспрямованих інформаційних кампаній.

2. Боротьба з торгівлею людьми. Важливим напрямом протидії торгівлі людьми є налагодження співпраці представників правоохоронних органів між собою та іншими урядовими структурами. Боротьба проти торгівлі людьми вимагає активізації міжнародного співробітництва — поєднання зусиль країн, з яких походять жертви торгівлі, країн транзиту та країн, до яких прибувають жертви торгівлі. Велику роль у цьому відіграють інформаційні кампанії в країнах, з яких походять жертви торгівлі людьми, з метою викрити обман та маніпуляції, до яких вдаються злочинці, що чатують на майбутніх жертв. Також уряди країн, до яких потрапляють ошукані люди, повинні вжити заходів для скорочення «попиту» на «живий товар».

3. Надання допомоги та захист осіб, які постраждали від торгівлі людьми. Залежно від індивідуальних потреб особи, яка постраждала від торгівлі людьми, допомога може здійснюватися у таких формах: юридичні консультації та представництво потерпілого (потерпілих) у кримінальному та цивільному суді; медична та психологічна допомога, надання притулку та ін. Слід підкреслити, що допомога потерпілим від торгівлі людьми особам повинна включати не лише сприяння їх поверненню, реабілітації та реінтеграції, але й надання допомоги в реалізації їх права на справедливий судовий розгляд справи. Реалізація цього права, окрім безпосереднього кримінального переслідування торговців людьми, передбачає також і право на отримання адекватної компенсації за завдані жертвам торгівлі людьми матеріальні збитки та моральну шкоду. На законодавчому рівні повинен бути визначений обсяг такого відшкодування.

Докладний аналіз особливостей протидії торгівлі людьми в Україні та принципів, яким має відповідати така діяльність, наведено у коментарі до ст.ст. 3—8 цього Закону.

• Процедура встановлення статусу особи, яка постраждала від торгівлі людьми, — комплекс заходів, під час яких уповноважена особа на підставі отриманої інформації та її аналізу порівнює елементи вчиненого щодо особи діяння з визначенням торгівлі людьми, оцінює ймовірність вчинення щодо особи такого діяння та робить висновок, що така особа є особою, яка постраждала від торгівлі людьми.

Статус особи, яка постраждала від торгівлі людьми, надається Міністерством соціальної політики України на підставі заяви, яку подає особа до місцевої державної адміністрації, за результатами проведеної з нею співбесіди та зібраного пакета документів, який відповідна місцева державна адміністрація передає до Міністерства.

Більш детально процедура встановлення статусу особи, яка постраждала від торгівлі людьми, буде проаналізована у коментарі до ст. 15 цього Закону та розкрита в Постанові Кабінету Міністрів України від 23.05.2012 р. № 417 «Про затвердження Порядку встановлення статусу особи, яка постраждала від торгівлі людьми».

• Реабілітація особи, яка постраждала від торгівлі людьми, — комплекс медичних, психологічних, соціальних, юридичних та інших заходів, спрямованих на відновлення фізичного і психологічного стану та соціальних функцій особи, яка постраждала від торгівлі людьми.

Метою реабілітації особи, яка постраждала від торгівлі людьми, є надання комплексу послуг таким особам, спрямованих на відновлення їх психологічного та фізичного здоров’я, реінтеграцію та можливість повернення їх до повноцінного життя. Важливого значення під час проведення реабілітаційних заходів набуває відновлення у постраждалих від торгівлі людьми довіри до себе.

Постраждалі від торгівлі людьми мають отримати повний обсяг інформації стосовно своїх прав та можливостей. При цьому вони мають право як приймати допомогу, так і відмовлятися від неї.

Постраждалим від торгівлі людьми має допомагати персонал, спеціально підготовлений для роботи з такою категорією людей, спроможний на належному рівні забезпечити захист їх прав та дотримання інтересів, включаючи запобігання повторній віктимізації.

Під час реабілітації особи, яка постраждала від торгівлі людьми, особливого значення набуває неупереджене ставлення з боку персоналу до такої особи: чим би не займалася постраждала особа, не можна її засуджувати.

Реабілітація особи, яка постраждала від торгівлі людьми, включає в себе такі заходи:

- роз’яснювально-інформаційна допомога;

- правова допомога;

- соціально-економічна допомога;

- психологічна допомога;

- соціально-педагогічна допомога;

- комплекс заходів щодо збереження та відновлення здоров’я;

- матеріальна допомога;

- допомога в поверненні до країни походження;

- сприяння у працевлаштуванні та отриманні освіти;

- пошук сімей дітей-постраждалих.

Об’єктами реабілітації є безпосередньо постраждалі від торгівлі людьми, а також їх родичі (чоловіки, особливо у випадках примусу жінки до заняття проституцією, діти, батьки). Час, необхідний для соціальної реабілітації потерпілих, — дуже індивідуальний, але в середньому становить один місяць. Як правило, це той термін, упродовж якого постраждалі утримуються в притулках, кризових центрах тощо.

Реабілітація осіб, які постраждали від торгівлі людьми, здійснюється конфіденційно та анонімно, безоплатно, незалежно від їх віку, статі, громадянства, наявності реєстрації за місцем проживання чи місцем перебування.

• Торгівля людьми—здійснення незаконноїугоди, об’єктом якої є людина, а так само вербування, переміщення, переховування, передача або одержання людини, вчинені з метою експлуатації, у тому числі сексуальної, з використанням обману, шахрайства, шантажу, уразливого стану людини або із застосуванням чи погрозою застосування насильства, з використанням службового становища або матеріальної чи іншої залежності від іншої особи, що відповідно до Кримінального кодексу України визнаються злочином.

Поняття торгівлі людьми визначене в Протоколі про попередження та припинення торгівлі людьми, особливо жінками і дітьми, та покарання за неї, що доповнює Конвенцію Організації Об’єднаних Націй проти транснаціональної організованої злочинності, а так само і в інших актах міжнародного законодавства, які є чинними і для України, означає «здійснювані з метою експлуатації вербування, перевезення, передачу, приховування або одержання людей...», які вчиняються певними способами.

Відповідно до Конвенції Ради Європи про заходи щодо протидії торгівлі людьми від 16.05.2005 р. «торгівля людьми» означає найм, перевезення, передачу, приховування або одержання осіб шляхом погрози або застосування сили чи інших форм примусу, насильницького викрадення, обману, шахрайства, зловживання владою або безпорадним станом або наданням чи отриманням плати чи вигоди для досягнення згоди особи, яка має владу над іншою особою, з метою експлуатації. Експлуатація включає в себе як мінімум експлуатацію проституції інших або інші форми сексуальної експлуатації, примусову працю чи послуги, рабство чи подібну до рабства практику, поневолення або вилучення органів.

Здійснення іншої незаконної угоди, об’єктом якої є людина, передбачає здійснення таких угод, як дарування, міна, надання у безоплатне користування, передача в рахунок погашення боргу, та будь-яких інших, за якими особа передається для експлуатації.

Під вербуванням людини слід розуміти досягнення домовленості шляхом безпосереднього наймання, тобто запрошування і набору добровольців ніби для участі у певній діяльності. Вербування може здійснюватися як шляхом повного чи часткового обману майбутньої жертви, так і в насильницький спосіб.

Переміщення людини — це зміна її місця перебування шляхом перевезення та іншого переміщення її як через державний кордон України, так і в межах території України.

Приховування людини передбачає розміщення людини у певному приміщенні, у транспортному засобі, у певній місцевості тощо, надання їй підроблених документів, вчинення щодо неї пластичної операції і т. ін.

Під передачею і одержанням людини треба розуміти відповідні фактичні дії, пов’язані з переходом фактичного контролю над нею від однієї особи (групи осіб) до іншої.

Способи вчинення торгівлі людьми розглядаються як необхідні елементи об’єктивної сторони злочину.

Обман як спосіб вербування, переміщення, переховування, передачі, одержання людини полягає у повідомленні потерпілому неправдивих відомостей (наприклад, відомостей про те, що він буде брати участь у конкурсі або отримає широкі можливості для працевлаштування за кордоном) або приховуванні певних відомостей, повідомлення яких мало б суттєве значення для поведінки потерпілого (наприклад, відомостей про справжні умови праці, розміри і порядок виплати заробітку).

Поняття уразливого стану особи міститься у примітці 2 до ст. 149 Кримінального Кодексу України; під уразливим станом особи слід розуміти зумовлений фізичними чи психічними властивостями або зовнішніми обставинами стан особи, який позбавляє або обмежує її здатність усвідомлювати свої дії (бездіяльність) або керувати ними, приймати за своєю волею самостійні рішення, чинити опір насильницьким чи іншим незаконним діям, збіг тяжких особистих, сімейних або інших обставин.

Уразливим стан особи слід визнавати в усіх випадках, коли за обставинами справи її згода на вербування, переміщення, переховування, передачу чи одержання була вимушеною, одержаною під впливом зазначених суб’єктивних та/або об’єктивних причин і не відповідала її справжнім інтересам.

Здійснення торгівлі людьми передбачає наявність мети — експлуатація людини. Під експлуатацією людини слід розуміти всі форми сексуальної експлуатації, використання в порнобізнесі, примусову працю або примусове надання послуг, рабство або звичаї, подібні до рабства, підневільний стан, залучення в боргову кабалу, вилучення органів, проведення дослідів над людиною без її згоди, усиновлення (удочеріння) з метою наживи, примусову вагітність, втягнення у злочинну діяльність, використання у збройних конфліктах тощо [2].

Сексуальна експлуатація — це вид експлуатації праці особи у сфері проституції, під якою слід розуміти надання сексуальних послуг за гроші чи іншу матеріальну винагороду, або в суміжних сферах (у сфері розпутних дій з дітьми, надання разових сексуальних послуг ув’язненим та деяким іншим особам, співжиття з метою систематичного отримання сексуального задоволення тощо), незалежно від того, чи дозволений у тій чи іншій країні чи її окремих місцевостях цей вид діяльності.

Під порнобізнесом розуміється частково чи повністю дозволений у тій чи іншій країні чи незаконний вид підприємництва, пов’язаний з проституцією, утриманням місць розпусти виготовленням, збутом і розповсюдженням предметів порнографічного характеру тощо. Використання у порнобізнесі означає використання особи як сутенера, утримувача будинку розпусти, актора при зйомках порнографічних фільмів, статиста при виготовленні порнографічних фільмів, журналів тощо.

Примусова праця передбачає працю, до якої особа примушується насильством чи будь- яким іншим способом і внаслідок якої відбувається присвоєння матеріальних результатів її праці (зокрема прибутку) власником засобів виробництва. Прикладами примусової праці може бути праця в будь-якій сфері виробництва чи послуг взагалі без оплати або з оплатою, яка явно не відповідає характеру та інтенсивності роботи.

Примусове надання послуг є різновидом примусової праці, коли остання здійснюється у сфері послуг.

Торгівля органами або тканинами людини означає укладання угод, що передбачають їх купівлю-продаж, у т.ч. зовнішньоторговельних. Згідно із законодавством України укладання таких угод є незаконним у всіх випадках, крім випадків купівлі-продажу кісткового мозку.

Усиновлення (удочеріння) — це здійснене на підставі рішення суду (а стосовно дитини, яка є громадянином України, але проживає за межами України, з дозволу урядового органу державного управління з усиновлення та захисту прав дитини) прийняття усиновлювачем у свою сім’ю особи на правах дочки чи сина. Під метою наживи при усиновленні (удочерінні) треба розуміти мету, яка досягається шляхом отримання будь-якої матеріальної вигоди або уникнення певних витрат завдяки усиновленню (удочерінню).

Примусова вагітність означає посягання на волю жінки, пов’язане з тим, що вона завагітніла, у т. ч. шляхом штучного запліднення, у примусовому порядку. Примусова вагітність, обернення в сексуальне рабство, примушування до проституції за ст. 7 Римського статуту Міжнародного кримінального суду від 17.07.1998 р. у певних випадках розглядаються як міжнародні злочини проти людяності, які може бути вчинено, наприклад, з метою зміни етнічного складу якого- небудь населення чи з метою вчинення інших серйозних порушень міжнародного права.

Втягнення в злочинну діяльність — це дії, пов’язані з безпосереднім психічним чи фізичним впливом на особу та вчинені з метою викликати у неї прагнення взяти участь в одному чи кількох злочинах. Втягнення в злочинну діяльність передбачає всі види фізичного насильства і психічного впливу (переконання, залякування, підкуп, обман, шантаж, розпалювання почуття помсти, заздрості або інших низьких спонукань, пропозиція вчинити злочин, обіцянка придбати або збути викрадене, давання порад про місце і способи вчинення або про приховування слідів злочину, вживання спиртних напоїв, наркотичних засобів чи психотропних речовин разом з особою з метою полегшити схилення її до вчинення злочину та ін.).

Використання у збройних конфліктах передбачає використання особи для виконання нею бойових завдань, пов’язаних з поваленням державної влади або порушенням суверенітету і територіальної цілісності інших держав тощо.

Торгівля дітьми — це вербування, перевезення, передача, приховування або одержання людини, якій не виповнилося 18 років, з метою експлуатації або наживи [2].

Звертає увагу на себе і той факт, що значна кількість фактів торгівлі дітьми залишаються незареєстрованими правоохоронними органами. Високий рівень латентності цих злочинів зумовлений кількома чинниками. По-перше, тим, що діти швидко адаптуються до умов експлуатації, сприймають їх як належні, рідко чинять опір злочинцям і не звертаються по допомогу до правоохоронних органів або громадськості. По-друге, потерпілі часто не мають можливості надати повні і об’єктивні свідчення про дії злочинців в силу недостатності свого розвитку (діти дошкільного віку, немовлята). По-третє, передача дитини для експлуатації має, як правило, зовні легальний вигляд.

Торгівля людьми може здійснюватися як у міжнародних масштабах, так і в межах однієї країни. Це явище пов’язане з такими процесами, як порушення прав людини, насилля, незаконна міграція, організована злочинність, примусова проституція, експлуатація праці. Таким чином, проблема торгівлі людьми, вироблення системи заходів щодо протидії цьому злочину, у тому числі організація надання допомоги потерпілим від торгівлі людьми, є актуальними питаннями сьогодення.

Використані джерела:

1. Діяльність органів внутрішніх справ по запобіганню торгівлі людьми : навч. посіб. / за ред. акад. О. М. Бандурки. — Х. : Вид-во НУВС, 2001. — 244 с.

2. Довідник з питань виявлення і надання допомоги постраждалим від торгівлі людьми [Електронний ресурс]. — Режим доступу : http://donmolod.gov.ua/downloads/dovidnyk_torg_lud- mi.pdf

3. Закон України від 19.06.2003 р. «Про соціальні послуги».

4. Закон України від 21.06.2001 р. «Про соціальну роботу з сім’ями дітьми та молоддю»

5. Коржанский Н.И. Очерки теории уголовного права / Н.И. Коржанский. — Волгоград : ВСШ, 1992. - С. 39

6. Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України від 5 квітня 2001 року / за ред. М. І. Мельника, М. І. Хавронюка. — К. : Каннон, А.С.К., 2002.

7. Холмс П. Посібник для співробітників правоохоронних органів з питань виявлення, розкриття та розслідування злочинів, пов’язаних з торгівлею людьми : посіб. / Пол Холмс ; ред. рада: Ільковець Л. Б. (голова) та ін. — К. : Тютюкін, 2009. — 512 с.

8. Посібник МОМ з питань надання допомоги постраждалим від торгівлі людьми. — K. : Тютюкін, 2009. — 320 с.

9. Прокурорські засоби протидії торгівлі людьми : наук.-практ. посіб. / В.М. Куц, А.М.Орлеан ; за ред. Г.П. Середи. — К. : Варта, 2007. — 168 с.