Стаття 7. Загальні повноваження центральних органів виконавчої влади у сфері протидії торгівлі людьми

1. Центральні органи виконавчої влади відповідно до визначених у встановленому порядку повноважень у сфері протидії торгівлі людьми здійснюють:

1) формування та реалізацію державної політики у сфері протидії торгівлі людьми;

2) розробку проекту Державної цільової програми протидії торгівлі людьми та забезпечують її реалізацію;

3) розробку проекту Національного механізму взаємодії суб’єктів, які здійснюють заходи у сфері протидії торгівлі людьми, та забезпечують його реалізацію;

4) моніторинг діяльності суб’єктів, які здійснюють заходи у сфері протидії торгівлі людьми;

5) підготовку та оприлюднення у визначеному Кабінетом Міністрів України порядку щорічної доповіді про стан реалізації заходів у сфері протидії торгівлі людьми;

6) заходи щодо встановлення статусу особи, яка постраждала від торгівлі людьми, відповідно до визначеної Кабінетом Міністрів України процедури;

7) заходи, спрямовані на:

а) викорінення передумов торгівлі людьми, зокрема щодо попередження насильства в сім’ї та дискримінації за ознакою статі;

б) підвищення рівня обізнаності щодо протидії торгівлі дітьми серед батьків та осіб, які їх замінюють, та осіб, які постійно контактують з дітьми у сферах освіти, охорони здоров’я, культури, фізичної культури та спорту, оздоровлення та відпочинку, судовій та правоохоронній сферах;

8) координацію та контроль за діяльністю закладів допомоги особам, які постраждали від торгівлі людьми;

9) заходи щодо:

а) комплексного аналізу стану попередження, виявлення та розкриття злочинів торгівлі людьми;

б) попередження, виявлення та розкриття злочинів торгівлі людьми, у тому числі тих, що мають характер транснаціональної організованої злочинності;

в) розшуку осіб, які переховуються від органів дізнання, слідства і суду, ухиляються від виконання кримінального покарання за вчинення злочинів торгівлі людьми;

10) заходи:

а) прикордонного контролю, спрямовані на попередження і виявлення фактів торгівлі людьми, у тому числі з використанням транспортних засобів, що експлуатуються комерційними перевізниками;

б) системного та комплексного характеру щодо удосконалення безпеки і контролю паспортних та інших документів, що дають право виїзду з України та в’їзду в Україну;

в) щодо своєчасного оформлення документів на право перебування в Україні або повернення в Україну;

г) щодо репатріації іноземців та осіб без громадянства, які постраждали від торгівлі людьми;

ґ) щодо примусового видворення з України іноземців та осіб без громадянства, які порушили законодавство про протидію торгівлі людьми.

2.

Тлумачення визначення центральних органів виконавчої влади, як суб’єктів, які здійснюють заходи в сфері протидії торгівлі людьми, міститься в коментарі до п. 1.2. ст. 5 до цього Закону.

На підставі Постанови Кабінету Міністрів України від 18 січня 2012 р. № 29, національним координатором в сфері протидії торгівлі людьми визначено Міністерство соціальної політики. Таким чином, Міністерство соціальної політики (далі — Мінсоцполітики) відповідальне за контроль та координацію діяльності центральних та місцевих органів виконавчої влади у сфері протидії торгівлі людьми. Одним з його пріоритетних завдань є формування та реалізація держаної політики в цій сфері; моніторинг діяльності суб’єктів, які здійснюють заходи у сфері протидії торгівлі людьми; підготовка та оприлюднення щорічної доповіді про стан реалізації заходів у сфері протидії торгівлі людьми.

Згідно зі ст. 2 Закону України «Про центральні органи виконавчої влади», діяльність міністерств та інших центральних органів виконавчої влади ґрунтується на принципах верховенства права, забезпечення дотримання прав і свобод людини і громадянина, безперервності, законності, забезпечення єдності державної політики, відкритості та прозорості, відповідальності.

Мінсоцполітики здійснює діяльність відповідно до Положення про Міністерство соціальної політики, затверджене Указом Президента України від 6 квітня 2011 року № 389/2011.

Міністерство соціальної політики є замовником-координатором Державної цільової програми протидії торгівлі людьми на період до 2015 року, затвердженої розпорядженням Кабінету Міністрів України від 15.02.2012 № 90-р.

Центральні органи виконавчої влади впроваджують діяльність в напрямах державної політики у сфері протидії торгівлі людьми, а саме попередження цього явища, боротьба із злочинністю, надання допомоги та захисту особам, які постраждали від торгівлі людьми (згідно із ст. 4 Закону). Перелік заходів, які здійснюються в кожному з напрямів, та перелік відповідальних за виконання заходів державних органів містяться у відповідних підрозділах Державної цільової програми протидії торгівлі людьми на період до 2015 року.

У напрямі попередження торгівлі людьми здійснюються заходи, спрямовані на викорінення передумов торгівлі людьми, зокрема щодо попередження насильства в сім’ї та дискримінації за ознакою статі; підвищення рівня обізнаності щодо протидії торгівлі дітьми; здійснення координації та контролю за діяльністю закладів допомоги особам, які постраждали від торгівлі людьми. Більш детально напрями та завдання у сфері попередження торгівлі людьми визначені в коментарі до ст.

У напрямі боротьби із злочинністю у сфері торгівлі людьми, здійснюються заходи щодо комплексного аналізу стану попередження, виявлення та розкриття злочинів торгівлі людьми; попередження, виявлення та розкриття злочинів торгівлі людьми, у тому числі тих, що мають характер транснаціональної організованої злочинності; розшуку осіб, які переховуються від органів дізнання, слідства і суду, ухиляються від виконання кримінального покарання за вчинення злочинів торгівлі людьми. Так, Міністерство внутрішніх справ України забезпечує виконання завдань у сфері попередження, виявлення і розкриття злочинів, пов’язаних з торгівлею людьми. Цю функцію покладено на Управління боротьби з торгівлею людьми Департаменту карного розшуку Міністерства внутрішніх справ України. До компетенції названого підрозділу віднесено організаційне і практичне забезпечення реалізації державної політики щодо попередження та протидії торгівлі людьми, нелегальній міграції, злочинам проти моральності (створення або утримання місць розпусти і звідництво, сутенерство, примушування до заняття проституцією чи втягнення в заняття проституцією, а також виготовлення, збут або розповсюдження порнографічних предметів та творів, що пропагують культ насильства і жорстокості), злочинам у сфері працевлаштування за кордоном, незаконним діям щодо усиновлення (удочеріння), порушенню встановленого законом порядку трансплантації органів або тканин людини, насильницькому донорству, а також протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних від таких злочинів. Департаменту безпосередньо підпорядковано територіальні підрозділи органів внутрішніх справ, уповноважені на боротьбу з торгівлею людьми. Більш детально напрями та завдання в сфері боротьби з торгівлею людьми визначені в коментарі до ст. 11 та ст. 12 цього Закону.

Також передбачені заходи що, стосуються питання перетину державного кордону України, статусу іноземців та осіб без громадянства.

У напрямі надання допомоги та захисту особам, які постраждалі від торгівлі людьми, передбачено розроблення спеціалізованих програм підтримки осіб, що постраждали від торгівлі людьми, здійснення соціального супроводження та реабілітації.

Центральні органи виконавчої влади, відповідальні за виконання Державної цільової програми протидії торгівлі людьми на період до 2015року, також є відповідальними суб’єктами Національного механізму взаємодії суб’єктів, які здійснюють заходи у сфері протидії торгівлі.

Відповідні завдання визначені згідно з Постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку взаємодії суб’єктів, які здійснюють заходи у сфері протидії торгівлі людьми» від 22.09.2012 № 783. У цій Постанові закріплено Порядок взаємодії суб’єктів, які здійснюють заходи у сфері протидії торгівлі людьми. Основною метою взаємодії суб’єктів національного механізму є надання ефективної допомоги особам, які постраждали від торгівлі людьми.

Міністерство соціальної політики відповідальне за забезпечення координації діяльності центральних та місцевих органів виконавчої влади під час виконання цієї Постанови.

Згідно з п. 4 Порядку взаємодії суб’єктів, які здійснюють заходи у сфері протидії торгівлі людьми, суб’єкт, якому в результаті його діяльності стало відомо про постраждалу особу, за згодою такої особи або її законного представника направляє постраждалу особу до відповідного структурного підрозділу місцевої держадміністрації за місцем перебування особи.

На реалізацію потреби у працевлаштуванні на постійну або тимчасову роботу та потреби у самозайнятості спрямована діяльність Державної служби зайнятості. У межах своєї компетенції вона: сприяє працевлаштуванню та зайнятості осіб, які постраждали від торгівлі людьми, а також надає послуги з професійної підготовки, перепідготовки, підвищення кваліфікації та професійної орієнтації; сприяє вирішенню питань щодо надання особам, які постраждали від торгівлі людьми, матеріального забезпечення по безробіттю на підставах та в порядку, передбачених чинним законодавством; за згодою осіб, які постраждали від торгівлі людьми, залучає їх до участі в оплачуваних громадських роботах; при підготовці програм зайнятості населення передбачає заходи щодо сприяння працевлаштуванню осіб, які постраждали від торгівлі людьми, забезпечує виконання зазначених програм; здійснює в межах компетенції інші передбачені законодавством повноваження.

Потреби у правовій допомозі, як правило, задовольняє Міністерство внутрішніх справ України, а саме: надає допомогу в отриманні паспортів, здійсненні реєстрації за місцем проживання (перебування) осіб, які постраждали від торгівлі людьми; в межах компетенції сприяє іноземцям, які постраждали від торгівлі людьми, у поверненні до країни походження; забезпечує безпеку осіб, які визнані потерпілими від торгівлі людьми, свідків та інших осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві у справах щодо торгівлі людьми; забезпечення відновлення прав постраждалих від торгівлі людьми; здійснює в межах компетенції інші передбачені законодавством повноваження щодо захисту прав та законних інтересів осіб, які постраждали від торгівлі людьми.

Міністерство юстиції України наразі є виконавчим органом, на яке, відповідно до Закону України «Про безоплатну правову допомогу», покладено обов’язок надання безоплатної первинної правової допомоги. Відповідно до ч. 1 ст. 7 Закону України «Про безоплатну правову допомогу», безоплатна первинна правова допомога — вид державної гарантії, що полягає в інформуванні особи про її права і свободи, порядок їх реалізації, відновлення у разі їх порушення та про порядок оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Частина 2 вищезазначеної статті встановлює, що саме входить у безоплатну первинну правову допомогу, а саме: 1) надання правової інформації; 2) надання консультацій і роз’яснень з правових питань; 3) складення заяв, скарг та інших документів правового характеру (крім документів процесуального характеру); 4) надання допомоги в забезпеченні доступу особи до вторинної правової допомоги та медіації. Варто зазначити, що право на безоплатну первинну правову допомогу мають всі особи, які перебувають під юрисдикцією України. Наразі в Україні створені та діють у кожній області, в містах Києві та Севастополі, Автономній Республіці Крим громадські приймальні з надання правової допомоги малозабезпеченим сім’ям. Більш детальну інформацію можна отримати за посиланням http://www.minjust.gov.ua/7840.

Міністерство охорони здоров’я задовольняє потреби у медичній та медично- консультативній допомозі: організовує кваліфіковане обстеження та лікування осіб, які постраждали від торгівлі людьми; забезпечує консультування медпрацівниками в закладах охорони здоров’я осіб, які постраждали від торгівлі людьми; забезпечує вирішення питань щодо надання необхідної медичної допомоги іноземцям та особам без громадянства, які постраждали від торгівлі людьми та перебувають на території України; рекомендує санаторно-курортне лікування особам, які постраждали від торгівлі людьми, у санаторно- курортних закладах системи охорони здоров’я за наявності медичних показань; здійснює в межах компетенції інші передбачені законодавством повноваження.

Реалізацію потреби в отриманні освіти, кваліфікації або перекваліфікації покладено на Міністерство освіти і науки, молоді та спорту, яке забезпечує підготовку програм соціальної та психологічної реабілітації учнів та студентів, які постраждали від торгівлі людьми; забезпечує роботу психологічної служби в системі освіти з дітьми дошкільного, шкільного віку та студентами з числа осіб, які постраждали від торгівлі людьми; контролює відвідування постраждалими особами навчальних закладів; сприяє залученню учнів та студентів, які постраждали від торгівлі людьми, до громадської та гурткової роботи в загальноосвітніх, позашкільних, професійно-технічних та вищих навчальних закладах; організовує навчання фахівців органів, служб, установ, закладів для дітей, а також осіб, які постійно контактують з дітьми у сферах освіти, галузях спорту, культури та відпочинку, з питань виявлення та надання допомоги дітям, які постраждали від торгівлі людьми; надає консультації особам, які постраждали від торгівлі людьми, щодо реалізації ними права на освіту та сприяє реалізації такого права; здійснює в межах компетенції інші передбачені законодавством повноваження.

Забезпечення повернення до країни походження (для іноземців або осіб без громадянства) здійснює Державна міграційна служба. У межах своїх повноважень даний орган здійснює оформлення і видачу іноземцям та особам без громадянства документів для тимчасового перебування або постійного проживання в Україні, а також виїзду за її межі, студентських квитків студентам із числа іноземців та осіб без громадянства, які постраждали від торгівлі людьми; здійснює заходи щодо репатріації іноземців та осіб без громадянства, які постраждали від торгівлі людьми.

Використані джерела

1. Закон України від 02.06.2011 № 3460-VI «Про безоплатну правову допомогу» http:// zakon4.rada.gov.ua/laws/show/3460-17

2. Указ Президента України від 06.04.2011 року № 389/2011 «Про Положення про Міністерство соціальної політики України» http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/389/2011

3. Постанова Кабінету Міністрів України від 18.01.2012 р. № 29 «Про національного координатора у сфері протидії торгівлі людьми» http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/29-2012- %D0%BF

4. Постанова Кабінету Міністрів України від 21.03.2012 № 350 «Про затвердження Державної цільової соціальної програми протидії торгівлі людьми на період до 2015 року» http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/350-2012-%D0%BF

5. Постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку взаємодії суб’єктів, які здійснюють заходи у сфері протидії торгівлі людьми» від 22.09.2012 № 783 http://zakon1. rada.gov.ua/laws/show/783-2012-%D0%BF