Стаття 6. Повноваження Кабінету Міністрів України

1. Кабінет Міністрів України:

1) спрямовує і координує роботу суб’єктів, які здійснюють заходи у сфері протидії торгівлі людьми, зазначених у пунктах 3-6 частини першої статті 5 цього Закону;

{ Пункт 1 частини першої статті 6 із змінами, внесеними згідно із Законом N 5459-VI ( 5459-17) від 16.10.2012 }

2) визначає:

{ Підпункт “а” пункту 2 частини першої статті 6 виключено на підставі Закону N5459-VI ( 5459-17) від 16.10.2012 }

б) процедуру встановлення статусу особи, яка постраждала від торгівлі людьми;

в) порядок утворення та функціонування Єдиного державного реєстру злочинів торгівлі людьми ( 303-2012-п );

3) затверджує:

а) Державну цільову програму у сфері протидії торгівлі людьми та здійснює контроль за її реалізацією;

б) Національний механізм взаємодії суб’єктів, які здійснюють заходи у сфері протидії торгівлі людьми ( 783-2012-п ), та контролює його реалізацію;

в) форму опитувальника щодо встановлення статусу особи, яка постраждала від торгівлі людьми, та довідки про встановлення їй статусу особи, яка постраждала від торгівлі людьми;

г) форму довідки, що підтверджує факт звернення іноземця чи особи без громадянства за встановленням статусу особи, яка постраждала від торгівлі людьми на території України;

ґ) положення про заклади допомоги особам, які постраждали від торгівлі людьми;

4) встановлює порядок виплати одноразової матеріальної допомоги особам, які постраждали від торгівлі людьми (660-2012-п).

Основні суб’єкти, які здійснюють заходи у сфері протидії торгівлі людьми, визначені у ст.5 Закону України «Про протидію торгівлі людьми». Ними є: Кабінет Міністрів України, центральні органи виконавчої влади; місцеві органи виконавчої влади; закордонні дипломатичні установи України; заклади допомоги особам, які постраждали від торгівлі людьми. Окрім того, у здійсненні заходів, спрямованих на протидію торгівлі людьми, беруть участь органи місцевого самоврядування, а також, за згодою, підприємства, установи, організації незалежно від форми власності, громадські організації та окремі громадяни.

Стаття 6 «Повноваження Кабінету Міністрів України» відкриває другий розділ Закону «Про протидію торгівлі людьми», який називається «Загальні повноваження суб’єктів, які здійснюють заходи у сфері протидії торгівлі людьми».

Діяльність, повноваження, функції Кабінету Міністрів України визначені в Законі України «Про Кабінет Міністрів України» [1]. Відповідно до ст. 21 цього Закону «Повноваження Кабінету Міністрів України у відносинах з міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади» (Розділ V «Повноваження Кабінету Міністрів України у відносинах з органами виконавчої влади»), «Кабінет Міністрів України спрямовує і координує роботу міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, які забезпечують проведення державної політики у відповідних сферах суспільного і державного життя, виконання Конституції та законів України, актів Пре-зидента України, додержання прав і свобод людини та громадянина».

Відповідно до ст. 23 «Повноваження Кабінету Міністрів України у відносинах з місцевими державними адміністраціями», «Кабінет Міністрів України спрямовує і координує діяльність місцевих державних адміністрацій щодо виконання Конституції та законів України, актів

Президента України, актів Кабінету Міністрів України, органів виконавчої влади вищого рівня, здійснення на відповідній території інших наданих місцевим державним адміністраціям повноважень».

Відносини Кабінету Міністрів України з органами місцевого самоврядування рег­ламентуються ст. 39 Закону України «Про Кабінет Міністрів України»: «спрямовує діяльність органів виконавчої влади на сприяння ефективному функціонуванню та розвитку місцевого самоврядування, додержання визначених законом прав органів місцевого самоврядування, забезпечує взаємодію центральних і місцевих органів виконавчої влади з органами місцевого самоврядування у вирішенні питань місцевого значення, зокрема економічного, соціального та культурного розвитку відповідних адміністративно-територіальних одиниць».

На виконання п.

1. Про національного координатора у сфері протидії торгівлі людьми (Постанова Кабінету Міністрів України від 18.01.2012 №29 [2]).

Цим документом Міністерство соціальної політики визначено національним коор­динатором у сфері протидії торгівлі людьми. В самому Міністерстві такі функції покладені на Департамент сімейної політики, в якому є відділ протидії торгівлі людьми.

Водночас підпункт «а» пункту 2 частини першої статі 6 було виключено на підставі Закону №5459-УІ від 16 жовтня 2012 року. Таким чином з повноважень Кабінету Міністрів України виключено положення про визначення ним Національного Координатора у сфері протидії торгівлі людьми. Станом на червень 2013 року інші зміни у нормативно-правові акти не внесені.

2. Про затвердження Порядку встановлення статусу особи, яка постраждала від торгівлі людьми (Постанова Кабінету Міністрів України від 23.05.2012 №417[3]).

Цей документ ретельно проаналізований і представлений в коментарі до ст. 14 Закону України «Про протидію торгівлі людьми», яка називається «Права особи, яка звернулася для встановлення статусу особи, яка постраждала від торгівлі людьми», та ст. 15 «Процедура встановлення статусу особи, яка постраждала від торгівлі людьми».

Цим же документом затверджені форма опитувального листа щодо встановлення статусу особи, яка постраждала від торгівлі людьми, довідки про встановлення їй статусу особи, яка постраждала від торгівлі людьми, а також форма довідки, що підтверджує факт звернення іноземця чи особи без громадянства за встановленням статусу особи, яка постраждала від торгівлі людьми на території України. Ці документи представлені в додатках до Коментаря.

3. Про затвердження Положення про створення та функціонування Єдиного державного реєстру злочинів торгівлі людьми (Постанова Кабінету Міністрів України від 18.04.2012№303[4]).

Положення визначає процедуру створення, формування та ведення Єдиного державного реєстру злочинів торгівлі людьми.

До Реєстру вносяться статистичні відомості про злочини, пов’язані з торгівлею людьми, та осіб, які їх вчинили, з урахуванням бази даних єдиної системи обліку злочинів та осіб, які їх вчинили на території України, крім даних, які містять інформацію, що є державною таємницею.

На Міністерство внутрішніх справ, яке є Держателем (володільцем) та адміністратором (розпорядником) Реєстру, покладаються такі функції:

1) оприлюднення статистичних відомостей про виявлені злочини, пов’язані з торгівлею людьми, та осіб, які їх вчинили, з дотриманням вимог щодо нерозголошення інформації, яка дає можливість ідентифікувати фізичну особу, та для забезпечення нерозголошення якої прийнято рішення про розгляд справи у закритому судовому засіданні;

2) надання суб’єктам, що здійснюють заходи у сфері протидії торгівлі людьми, статистичних відомості про результати роботи органів внутрішніх справ у зазначеній сфері;

3) забезпечення функціонування Реєстру, його інформаційних ресурсів, ведення обліку, обробка, накопичення, зберігання та систематизація статистичних відомостей у сфері боротьби з торгівлею людьми;

4) вжиття заходів для забезпечення захисту статистичних відомостей, що містяться в Реєстрі, та доступу до нього;

5) здійснення контролю за виконанням заходів щодо забезпечення захисту статистичних відомостей, що містяться в Реєстрі;

6) надання з використанням захищених каналів зв’язку суб’єктам, які здійснюють заходи у сфері протидії торгівлі людьми, цілодобового доступу до зазначених відомостей через офіційний веб-сайт МВС;

7) виконання інших функцій, пов’язаних із забезпеченням функціонування Реєстру.

Відповідно до зазначеної Постанови Кабінету Міністрів, загальний доступ до статистичних відомостей, що містяться в Реєстрі, здійснюється безоплатно через офіційний веб-сайт МВС.

4. Про затвердження Державної цільової соціальної програми протидії торгівлі людьми на період до 2015 року (Постанова Кабінету Міністрів України від 21.03.2012 № 350 [5]).

Програма містить 8 основних завдань та низку заходів до них з протидії торгівлі людьми на період з 2013 р. до 2015 р. включно.

Серед основних завдань зазначені:

1) удосконалення законодавства та управління;

2) проведення перевірки діяльності закладів, у яких надається допомога особам, що постраждали від торгівлі людьми;

3) створення єдиної системи моніторингу та оцінки ефективності заходів, що здійснюються на національному та регіональному рівні;

4) підвищення професійного рівня працівників органів державної влади;

5) запобігання торгівлі людьми, її первинна профілактика;

6) профілактика торгівлі людьми серед представників вразливих верств населення;

7) забезпечення провадження на належному рівні правоохоронної діяльності у сфері протидії торгівлі людьми;

8) надання допомоги особам, що постраждали від торгівлі людьми.

Фінансування Програми планується здійснювати за рахунок коштів державного та місцевих бюджетів, а також інших джерел. Орієнтовний обсяг фінансування становить 7393,184 тис. гривень. Програма містить показники, за якими планується вимірювати успішність її реалізації, однак це лише кількісні показники та по одному на кожне завдання.

Концепція Програми з обґрунтуванням її необхідності попередньо схвалена розпо­рядженням Кабінету Міністрів України від 15.02. 2012 № 90 [6].

Очікується, що реалізація цієї Державної соціальної цільової програми дасть змогу: підвищити ефективність взаємодії органів державної влади, міжнародних, громадських організацій та інших юридичних осіб у сфері протидії торгівлі людьми;

збільшити кількість виявлених злочинів у зазначеній сфері та випадків притягнення до відповідальності осіб, причетних до їх скоєння;

забезпечити надання щороку комплексу послуг більш як 1200 особам, що постраждали від торгівлі людьми;

підвищити рівень обізнаності населення у сфері протидії торгівлі людьми;

підвищити професійний рівень спеціалістів, які надають допомогу особам, що постраждали від торгівлі людьми, здійснюють їх реабілітацію та соціальну реінтеграцію.

Керівником Програми є Віце-прем’єр-міністр України — Міністр соціальної політики ^[2]. Відповідальні за виконання Програми — Мінсоцполітики, МВС, МЗС, МОЗ, МОНмолодьспорт ^[3], Мінкультури, Мін’юст, Держстат, Держкомтелерадіо, Мінекономрозвитку, Мінінфраструктури, Генеральна прокуратура України (за згодою), Адміністрація Держприкордонслужби, СБУ, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські держадміністрації, громадські та міжнародні організації (за згодою).

5. 22 серпня 2012 р. Кабінет Міністрів України затвердив Порядок взаємодії суб’єктів, які здійснюють заходи у сфері протидії торгівлі людьми. Проект відповідної постанови було розроблено Мінсоцполітики на виконання Плану організації підготовки проектів актів, необхідних для забезпечення реалізації Закону України „Про протидію торгівлі людьми”. Метою прийняття документа є запровадження Національного механізму взаємодії суб’єктів, які здійснюють заходи у сфері протидії торгівлі людьми, а також забезпечення надання комплексної та ефективної допомоги постраждалим особам. Реалізація Національного механізму взаємодії суб’єктів, які здійснюють заходи у сфері протидії торгівлі людьми, включає встановлення потреб особи, яка постраждала від торгівлі людьми та взаємодію органів виконавчої влади і місцевого самоврядування з ме-тою надання відповідної допомоги таким особам.

Постанова проаналізована в коментарі до ст. 13 Закону України «Про протидію торгівлі людьми», в якій безпосередньо прописується дія цього механізму.

6. Про затвердження Порядку виплати одноразової матеріальної допомоги осо-бам, які постраждали від торгівлі людьми (Постанова Кабінету Міністрів України від 25липня 2012 № 660).

Положення про заклади допомоги особам, які постраждали від торгівлі людьми, яке має бути розроблене відповідно п. 3 ст. 6, станом на серпень 2012 р. не було розроблене. За наявною інформацією, окреме положення розроблятися не буде, оскільки будуть використовуватися вже наявні заклади для надання допомоги вразливим категоріям населення, зокрема тим, хто опинився у складних життєвих обставинах. У разі необхідності, особи, які постраждали від торгівлі людьми можуть звернутися до існуючих спеціальних закладів та установ, які надають допомогу особам у складних життєвих обставинах, зокрема до центрів соціально- психологічної допомоги, а діти — до центрів соціально-психологічної реабілітації дітей.

Типове положення про центр соціально-психологічної допомоги було затверджено Постановою Кабінету Міністрів України від 12 травня 2004 р. № 608 «Про затвердження Типового положення Про центр соціально-психологічної допомоги» [7]. Спеціально така категорія як постраждалі від торгівлі людьми в Типовому положенні не виділена.

Діти, які постраждали від торгівлі людьми, можуть бути направлені для отримання допомоги та проходження курсу реабілітації в центри соціально-психологічної реабілітації дітей, які створюються в Україні на базі притулків для дітей. Термін перебування в такому центрі — до 9 місяців. Положення про центри соціально-психологічної реабілітації дітей затверджене Постановою Кабінету Міністрів України від 28 січня 2004 р. № 87 «Про затвердження Типового положення про центр соціально-психологічної реабілітації дітей»[8].

Центр соціально-психологічної реабілітації дітей є закладом соціального захисту, що створюється для тривалого (стаціонарного) або денного перебування дітей віком від 3 до 18 років, які опинились у складних життєвих обставинах, надання їм комплексної соціальної, психологічної, педагогічної, медичної, правової та інших видів допомоги. Окремо категорія дітей, постраждалих від торгівлі людьми, не виділяється, але їм може бути надана допомога.

Однак варто зауважити, що для створення можливості постраждалим від торгівлі людьми отримувати послуги в цих закладах, необхідно положення про них доповнити та змінити. Зокрема, мова йде про обмеження за ознакою віку (приймаються особи лише до 35 років), стану здоров’я (не приймаються особи хворі на туберкульоз, ВІЛ-інфіковані тощо), місця реєстрації (не приймаються особи без прописки та з інших областей) та ін.

У зв’язку перебуванням з різних категорій осіб у закладах соціально-психологічної допомоги, різнопрофільністю та недокомплектованістю цих закладів штатними психологами, низкою інших причин виникають проблеми з ідентифікацією постраждалих від торгівлі людьми. Це видно зі статистичних даних моніторингу спеціальних закладів, проведеного у 2012 р. Центром «Ла Страда-Україна». Так, більша частина обласних центрів соціально-психологічної допомоги та центри матері й дитини не змогли підрахувати кількості постраждалих від торгівлі людьми з моменту створення закладу чи навіть за 2011 р. (див. табл. 1)

Таблиця 1. Дані про постраждалих дітей, направлених у дитячі заклади за 6 місяців 2012р.

Найбільш проблемним питання ідентифікації кількості постраждалих від домашнього насильства та торгівлі людьми виявилось для дитячих закладів. Діти, які постраждали від домашнього насильства чи торгівлі людьми, та позбавлені батьківського піклування, направляються до різних дитячих закладів: центрів соціально-психологічної реабілітації дітей, притулків для дітей служб у справах дітей, соціальних гуртожитків.

Підбиваючи підсумки, подаємо таблицю, в якій відображена реалізація в нормативно- правових актах положень ст. 6 Закону України «Про протидію торгівлі людьми».

Таблиця 2. Реалізація положень ст. 6 Закону України «Про протидію торгівлі людьми» в нормативно-правових актах.

Використана література:

1. Закон України «Про Кабінет Міністрів України» від 07.10.2010 р., № 2591-VI

2. Постанова Кабінету Міністрів України від 18.01.2012 р., № 29 «Про національного координатора у сфері протидії торгівлі людьми».

3. Постанова Кабінету Міністрів України від 23.05.2012 р. № 417 «Про затвердження Порядку встановлення статусу особи, яка постраждала від торгівлі людьми».

4. Постанова Кабінету Міністрів України від 18.04.2012 р. № 303, «Про затвердження Положення про створення та функціонування Єдиного державного реєстру злочинів торгівлі людьми».

5. Постанова Кабінету Міністрів України від 21.03.2012 р. № 350, «Про затвердження Державної цільової соціальної програми протидії торгівлі людьми на період до 2015 року».

6. Постанова Кабінету Міністрів України від 15.02.2012 р. № 90-р, «Про схвалення Концепції Державної цільової соціальної програми протидії торгівлі людьми на період до 2015 року».

7. Постанова Кабінету Міністрів України від 12.05.2004 р. № 608, «Про затвердження Типового положення про центр соціально-психологічної допомоги».

8. Постанова Кабінету Міністрів України від 28.02.2004 р. № 87, «Про затвердження Типового положення про центр соціально-психологічної реабілітації дітей».